Рішення № 121367866, 28.08.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/31242/24-ц

Пр. № 2-7110/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.

при секретарі - Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачі мають загальну заборгованість за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 40 468,03 грн., а тому позивач звернувся до суду та просить стягнути солідарно заборгованість у розмірі 40 259, 62 грн. - основного боргу, 89,42 грн. - інфляційних витрат, 118, 89 грн. - 3 % річних, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Окрім цього, представник позивача просив солідарно стягнути з відповідача на користь позивача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 9 600, 00 грн. та стягнути судовий збір.

В судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Разом з цим, представником позивача подано заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги підтримав.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідачі вважається повідомлені про розгляд справи належним чином.

Окрім цього, до суду відповідачами не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, встановлено, що предметом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» є надання житлово-комунальних послуг фізичним та юридичним особам з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництво та постачання теплової енергії у житловому будинку у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудованими приміщеннями соціальної сфери за адресою: АДРЕСА_1 .

Одна з квартир даного житлового комплексу, за №30, в секції (будинку) 32-А загальною площею 194,10 кв. м., на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (1/2 частка квартири) , ОСОБА_2 (1/4 частка квартири), ОСОБА_3 (1/4 частка квартири), на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н., виданий 14.05.2005 р. видавник Головного управління житлового забезпечення (Київська міська державна адміністрація) Наказ №718-С/КІ від 21.04. 2005 року ( ОСОБА_1 ), договору дарування, частини квартири, серія та номер 875, виданий 20.10.2016 p., видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк A.B. ( ОСОБА_4 ), договору дарування, частини квартири, серія та номер 857, виданий 20.10.2016 p., видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк A.B. (ОСОБА_3). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень відносно ОСОБА_1 (з відкриттям розділу), індексовий номер: 27208066 від 17.12. 2015 р. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень відносно ОСОБА_5 (з відкриттям розділу), індексовий номер: 31963384 від 20.10. 2016 р. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень відносно ОСОБА_3 (з відкриттям розділу), індексовий номер: 31963384 від 20.10. 2016 р.

Незважаючи на те, що ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» свої обов`язки, направлені на здійснення обслуговування та поточний ремонт житлового будинку, приміщень будинку, забезпечення роботи технічного обладнання та інженерних мереж, комунікацій відповідно до технічних вимог законодавства, відповідних підзаконних актів, забезпечення надання належної якості комунальних та інших послуг власникам житлових, нежитлових та інших споруд будинку, в тому числі й ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , виконувало та виконує своєчасно та в повному обсязі, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 свої обов`язки щодо не пізніше 15 числа наступного місяця вносити оплату на рахунок Житлово-експлуатаційного підприємства не виконували, та не виконують в повному обсязі.

Тобто, користуючись усіма зручностями-наявними комунальними послугами, відповідачі по справі відмовлявся приймати участь в утриманні будинку, його інженерно-технічного обладнання та прибудинковоїтериторії, оплати отриманих комунальних послуг.

Тому, станом на 01 червня 2024 року відповідачі мають загальну заборгованість основного боргу за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 40 468,03 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи документами.

З розрахунку заборгованості доданого до матеріалів позову, вбачається, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постійно сплачували надані їм відповідні житлово-комунальні послуги. Однак загалом заборгованість за надані послуги почала виникати лише з травня 2022 р.

Таким чином, попередня повна оплата наданих відповідачм житлово- комунальних послуг, свідчить про визнання заборгованості, наявності договірних відносин між сторонами.

Відповідно до п.5, 9 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає обов`язок споживача житлово-комунальних послуг оплачувати їх у строки, встановлені Договором або законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласник багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку шляхом оплати всіх витрат експлуатуючій організації, відповідно до затвердженого тарифу на утримання будинку.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст.901 та ч. 1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому, такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Законуобов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Крім того, відповідно до п. 7 Правил користування будинку та прибудинкової території, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, на власника, наймача житлового приміщення, покладено обов`язок сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із наведеними нормами чинного законодавства споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до абз.3 ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За змістом норми ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

При цьому, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень ст.322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затвердженихПостановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Згідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує (частина 4 цієї статі).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 322 ЦК України).

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Згідно положень частин 2 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

За положеннями вказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із розрахунком, наданим позивачем відповідач має загальну заборгованість основного боргу за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 40 468,03 грн., за період з 01.02.2023 по 01.06.2024.

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до положень частин 2 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

За положеннями вказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із розрахунком, наданим позивачем відповідач має загальну заборгованість основного боргу за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 40 468,03 грн., за період з 01.02.2023 по 01.06.2024.

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 цієї статті).

Правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов`язаннями, у яких, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України), - вимагати сплату грошей за надані послуги. Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Передбачена п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875- IV норма щодо відповідальності боржника у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування наслідків ч. 2 ст. 625 ЦК України, зазначений висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 20 червня 2012 року в справі № 6-68цс12, від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 року № 6-2023цс15.

Таким чином, у зв`язку з простроченням оплати за житлово-комунальні послуги, вимоги позивача про застосування статті 625 ЦК України та стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних є обґрунтованими.

На час розгляду справи судом, відповідачем не надано даних, що свідчать про сплату заборгованості у добровільному порядку, а наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не оспорюється.

Ураховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за отримані послуги є обґрунтованими, доведеними, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Приписами ст.141ЦПК України визначено, що зв`язку із задоволенням позовних вимог з відповідачів в рівних частинах підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3028,00 гривень, тобто по 1 009,33 грн., з кожного.

Так, за змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 4 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду: копію договору про надання правової допомоги, та акт про обсяг надання правової допомоги на суму у розмірі 9 600,00 грн.

Разом з цим, представником не надано квитанції про оплату послуг адвоката, відтак, стягнення витрат не підлягає задоволенню, оскільки належним чином не є підтверджені витрати.

Керуючись ст. ст. 10, 64, 66, 67, 179, 191 ЖК України, ст.ст. 10,11,76, 81, 263,264,265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» заборгованість у розмірі 40 468 (сорок тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 03 коп.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3028 грн. 00 коп.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32», код ЄДРПОУ 32492922, місце знаходження юридичної особи: вул. Євгена Коновальця, 32-А, при. 96, м. Київ, 01133,тел. 0985278766.

Відповідачі:

ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений 28.08.2024.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА