Рішення № 121346530, 02.09.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2024Справа № 910/7148/24 Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства «АРТХА-С»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ПРОДУКТ»

про стягнення 441 445,40 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «АРТХА-С» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ПРОДУКТ» про стягнення 441 445,40 грн., у тому числі: 293 446,58 грн. - заборгованість, кошти в розмірі 109 160,92 грн. згідно п. 5.2 договору, 28 387,90 грн. - пеня та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором поставки №210219 від 21.02.2019 відповідач в обумовлений строк не здійснив у повному обсязі оплату поставленого товару, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/7148/24. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем 01.07.2024 в підсистемі «Електронний суд» сформовано відзив на позов, в якому проти позову заперечено, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують факт передання товару відповідачу, зазначивши, що подані позивачем видаткові накладні не є належними доказами, що підтверджують поставку товару, оскільки у видатковій накладній № 1845 від 18.12.2023 в графі «отримав» відсутній будь-який підпис та прізвище уповноваженої особи відповідача, яка отримала товар. Крім того зазначив, що відтиск печатки із зазначенням ТОВ «Круїз-Продукт» не відповідає офіційному відтиску печатки товариства, яким було скріплено підписання Договору поставки від 21.09.2019. Звернувши увагу, що на інших видаткових накладних містяться різні підписи невідомих осіб без зазначення прізвища/посади, реквізитів довіреностей за якими їх уповноважено отримувати товар. Відтак вважає ідентифікувати особу/осіб, яким передавався зазначений в накладних товар, неможливо, що свідчить про недоведеність факту здійснення господарської операції. Також зазначив, що застосовані позивачем санкції у вигляді пені, визначені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості під час дії воєнного стану на території України, не можуть бути задоволені, оскільки останні підлягають списанню позикодавцем.

У відзиві відповідач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ТОВ «Круїз Продукт» понесло та очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить 100000,00 грн. витрат на професійну правову (правничу) допомогу, пов`язану з розглядом справи.

Окрім того, у письмовому відзиві відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи про перехід із спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження.

Розглянувши подане клопотання, суд не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За статтею 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин, характер доказів у справі та предмет доказування у справі, що свідчить про її незначну складність, суд дійшов висновку, що для повного та всебічного встановлення обставин справи відсутня необхідність у проведенні судового засідання в порядку загального позовного провадження.

Беручи до уваги вищенаведене, суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Через канцелярію суду 05.07.2024 позивач подав відповідь на відзив.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.02.2019 Приватним підприємством «АРТХА-С» (далі - позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Круїз-Продукт» (далі - відповідач, Покупець) укладено Договір поставки № 210219, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов`язався передати, а Покупець прийняти та сплатити продукцію, іменовану в подальшому Товар у кількості, номенклатурі, ціні та в строки згідно з умовами даного договору та Додатками до нього, які є невід`ємною частиною Договору, які іменуються Специфікаціями та/або Накладними.

За умовами п. 2.1 договору кожна Специфікація та/або Накладна є невід`ємною частиною договору. Кожна наступна Специфікація та/або Накладна не відміняє та не призупиняє дію попередніх Специфікацій та/або Накладних ні цілком, ні в частині, якщо тільки в ній не вказано інше.

Договір згідно п.11.7 набирає сили з моменту підписання кожного аркушу договору, а також скріплення печатками обома сторонами кожного аркушу договору і діє до 31 грудня 2021, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором. У випадку якщо жодна із сторін за місяць до закінчення терміну дії договору не направить письмову відмову від договору, термін дії договору вважається продовжений на два календарних роки (п. 11.8 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору ціни на товар встановлюються у Специфікаціях та/або Накладних, які є невід`ємною частиною Договору.

У розділах 6-7 договору викладено положення про умови постачання та приймання товару по кількості та якості.

Умовами п. 6.1 договору передбачено, що Покупець одержує товар після підписання з постачальником цього Договору. Право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару і супровідних документів.

Як свідчать матеріали справи, у період з грудня 2023 року по лютий 2024 року позивач передав, а відповідач прийняв хлібобулочні вироби на загальну суму 449 850,10 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1845 від 18.12.2023 на суму 226 403,52 грн., №1919 від 27.12.2023 на суму 67 290,58 грн., № 28 від 08.01.2024 на суму 78 405,60 грн., №172 від 01.02.2024 на суму 77 750,40 грн. та товарно-транспортними накладними № 1845 від 18.12.2023, № 1919 від 27.12.2023, № 28 від 08.01.2024, № 172 від 01.02.2024.

Згідно п. 5.1 договору оплата товару за даним договором здійснюється на умовах відстрочки платежу терміном 45 календарних днів з моменту отримання товару.

Враховуючи строки оплати, визначені умовами п. 5.1 договору у відповідача виник обов`язок оплатити товар за видатковими накладними № 1845 від 18.12.2023 у строк до 01.02.2024, № 1919 від 27.12.2023 у строк до 10.02.2024, № 28 від 08.01.2024 у строк до 22.02.2024, № 172 від 01.02.2024 у строк до 18.03.2024.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідачем у повному обсязі не виконано свого договірного зобов`язання в частині сплати вартості поставленого товару за означеними видатковими накладними, що і стало причиною виникнення спору у даній справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 та Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України закріплено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

У силу ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують факт передання товару відповідачу, зазначивши, що подані позивачем видаткові накладні не є належними доказами, оскільки в графі «отримав» відсутній будь-який підпис та прізвище уповноваженої особи відповідача, яка отримала товар, відтиск печатки із зазначенням ТОВ «Круїз-Продукт» не відповідає офіційному відтиску печатки товариства, яким було скріплено підписання Договору поставки від 21.09.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Як передбачено п. 1.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. (далі - Положення), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього положення.

За п. 1.2 Положення первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи) (п.2.1).

У відповідності до Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, товарно-транспортні накладні є обов`язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Отже, видаткова накладна складається з метою підтвердження фактичного передання товару від постачальника покупцеві, а товарно-транспортна накладна є основним документом на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень. Відтак видаткова накладна та товарно-транспортна накладна виступають первинними документами бухгалтерського обліку при здійсненні господарської операції.

Так, у матеріалах справи містяться видаткові накладні № 1845 від 18.12.2023 на суму 226 403,52 грн., №1919 від 27.12.2023 на суму 67 290,58 грн., № 28 від 08.01.2024 на суму 78 405,60 грн., №172 від 01.02.2024 на суму 77 750,40 грн. на поставку від Приватного підприємства «Артха-С» товару у період з грудня 2023 року по лютий 2024 року на загальну суму 449 850,10 грн. їх одержувачу - ТОВ «КРУЇЗ-ПРОДУКТ».

До того ж, із вказаних накладних не вбачається ким вони були підписані з боку отримувача, оскільки відсутнє прізвище, ім`я та по-батькові особи, яка їх підписала.

Разом з цим, зі змісту вказаних накладних вбачається, що товар було відвантажено Приватним підприємством «Артха-С» отримувачу - ТОВ «КРУЇЗ-ПРОДУКТ».

Також у матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні № 1845 від 18.12.2023, № 1919 від 27.12.2023, № 28 від 08.01.2024, № 172 від 01.02.2024., що були складені автомобільними перевізниками ФОП Кудрін В.В., в яких зазначені відомості про дату складання документа, зміст та обсяг господарської операції (кількість переданого товару, його асортимент, ціну та загальну суму поставки) та наявна печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ПРОДУКТ».

У відповідності до п. 2.3 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з пунктом 2.4 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 - 7, 9 - 11 глави 3 розділу IІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами, - право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

В установах дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки - для опечатування приміщень, шаф, сейфів.

В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток.

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.

У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій.

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі.

Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.

Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Таким чином, сторони, як суб`єкти підприємницької діяльності, несуть повну відповідальність за законність використання їх печатки, в тому числі за засвідчення видаткових накладних.

Доказів втрати, викрадення основної печатки з визначенням найменування «Товариство з обмеженою відповідальністю «Круїз-Продукт»», ідентифікаційний код 40822768, або її утилізації, як і доказів підробки документів, відкриття кримінального провадження, за наслідками якого встановлено факт її фіктивності, відповідачем суду не представлено.

Окрім того, як свідчать матеріали справи, згідно рахунку №1859 від 18.12.2023 відповідач частково здійснював оплату у квітні та травні 2024 року, що підтверджується долученою позивачем банківською випискою, отже наведене, спростовує твердження ТОВ «КРУЇЗ-ПРОДУКТ» про відсутність отримання товару за накладною № 1845 від 18.12.2023.

Відтак, посилання відповідача на недоведеність позивачем факту здійснення господарської операції, є необґрунтованим.

За фактом поставки товару було сформовано податкові накладні №154 від 18.12.2023, № 233 від 27.12.2023 року, № 33 від 08.01.2024, №1 від 01.02.2024, про що свідчить відмітка на податкових накладних «Зареєстровано в ЄРПН».

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно з приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справи № 910/23097/17.

Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, суд враховує фактичні дії як покупця так і продавця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку поставки товару.

Якщо сторона заперечує факт поставки товару за договором за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на поставку товару від продавця та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (продавцем) на постачання товару на користь другої сторони (покупцем), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Отже, податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі свідчать про поставку відповідачу товару у період з грудня 2023 року по лютий 2024 року на суму 449 850,10 грн.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, 22.02.2024 позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості, яка залишилася останнім без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

З огляду на те, що позивачем передано відповідачу на виконання умов договору поставки узгоджений товар, а відтак, відповідач зобов`язаний оплатити переданий йому товар у визначені договором строки.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, що під час дії воєнного стану на території України не можуть бути задоволені вимоги про стягнення штрафних санкцій, оскільки останні підлягають списанню позикодавцем не заслуговують на увагу, тоді як пункт «Прикінцевих та перехідних положень «Цивільного кодексу України із змінами внесеними відповідно до ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15.03.2022, яким передбачено, що «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, не підлягають до застосування у даній справі, оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості за договором поставки № 210219, а не позики.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, посилання відповідача, наведені у письмовому відзиві до уваги судом не приймаються.

Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, або свідчили про відсутність у нього обов`язку зі здійснення оплати отриманого товару.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 293 446,58 грн.

Позивачем також заявлені позовні вимоги про стягнення 109 160,92 грн. згідно п. 5.2 договору та 28 387,9 грн. - пені.

Згідно п. 5.2 договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості даного договору, з дати виникнення простроченої заборгованості Покупець сплачує постачальнику 0,3 % за кожен день від суми заборгованості за користування товарним кредитом.

Окрім того, відповідно до п. 8.2 договору у випадку порушення Покупцем термінів оплати, згідно цього договору, він оплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості за кожен день.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та 0, 3% , суд вважає їх такими, що не повністю відповідають приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні бази нарахування та періодів прострочення за такі періоди прострочення оплати товару, що призвело до заявлення суми пені і 0, 3% у завищеному розмірі.

Так, враховуючи строки оплати, визначені умовами п. 5.1 договору у відповідача виник обов`язок оплатити товар за видатковими накладними № 1845 від 18.12.2023 у строк до 01.02.2024, № 1919 від 27.12.2023 у строк до 10.02.2024, № 28 від 08.01.2024 у строк до 22.02.2024, № 172 від 01.02.2024 у строк до 18.03.2024.

Таким чином, з урахуванням вірного періоду прострочення, а саме: за видатковою накладною № 1845 прострочення виникло з 02.02.2024, за видатковою накладною № 1919 з 11.02.2024, за видатковою накладною № 28 з 23.02.2024, за видатковою накладною № 172 з 19.03.2024 та не виходячи за межі кінцевого періоду по кожній накладній, визначеного позивачем, судом здійснено власний розрахунок пені та 0, 3%.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 17 261, 88 грн. та 65 912, 83 грн. - 0, 3%. В іншій частині позовних вимог в означеній частині слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3 800,00 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №1 від 21.05.2024, укладений Адвокатом Стахняк О.Р. та Приватним підприємством «Артха-С», додаток № 1 до договору про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 24.05.2024 до договору про надання правової допомоги, ордер №1290455 від 30.05.2024, платіжну інструкцію №11276 від 21.05.2024.

Між Приватним підприємством «Артха-С» (далі - Клієнт) та Адвокатом Стахняк О.Р. (далі-Адвокат) 21 травня 2024 року укладено договір про надання правової допомоги №1, відповідно до п. 1.1 договору якого Адвокат зобов`язується надати Клієнту послуги з надання правової допомоги, послуги з представництва інтересів Клієнта в усіх судових, правоохоронних органах, в усіх формах підприємств, організацій незалежно від форм власності, складати процесуальні документи тощо, а Клієнт зобов`язався прийняти надані послуги та оплатити їх в передбаченому даним договором розмірах та способі.

Розмір гонорару згідно п.3.1 договору про надання правової допомоги №1 погоджується сторонами в додатках до цього договору.

Вартість правової консультації відповідно до додатку № 1 до договору про надання правової допомоги №1 від 21.05.2024 склала 800,00 грн. Вартість складання позовної заяви - 3 000,00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 24.05.2024 до договору про надання правової допомоги Адвокат надав, а Позивач прийняв послуги загальна вартість яких погоджена у розмірі 3 800,00 грн.

Зазначений акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 24.05.2024 до договору про надання правової допомоги підписаний сторонами без заперечень.

Згідно умов договору про надання правової допомоги №1 Приватне підприємство «Артха-С» перерахувало на користь адвоката Стахняк О.Р. гонорар у розмірі 3 800,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №11276 від 21.05.2024.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 зробила висновок, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, дослідивши подані представником позивача докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також беручи до уваги наслідки вирішення даної справи та відсутність клопотання відповідача, поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, витрати на професійну правничу допомогу, підлягають розподілу пропорційно.

Таким чином, з огляду на приписи ст. 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 320, 59 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 74, 76, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ПРОДУКТ» (03680, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд.150, код ЄДРПОУ 40822768) на користь Приватного підприємства «АРТХА-С» (49000, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, буд. 2-А, кв. 8, код ЄДРПОУ 36641110) 293 446 (двісті дев`яносто три тисячі чотириста сорок шість) грн. 58 коп. - заборгованості, 17 261 (сімнадцять тисяч двісті шістдесят одна) грн. 88 коп. - пені, кошти згідно п. 5.2 договору в розмірі 65 912 (шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот дванадцять) грн. 83 коп., 5 649 (п`ять тисяч шістсот сорок дев`ять) грн. 32 коп. - витрат по сплаті судового збору та 3 320 (три тисячі триста двадцять) грн. 59 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.09.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА