Ухвала суду № 121324246, 02.09.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

02 вересня 2024 року м. Київ № 320/37566/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третя особа: Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40116086; 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10) , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 13.03.2023 №151 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 18.03.2023 №112 о/с в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу оперативних розробок Київського міського управління;

- поновити капітана поліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу оперативних розробок Київського міського управління;

- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.03.2023 по день винесення судом рішення.

У зв`язку з невідповідністю позовної заяви встановленим Кодексом адміністративного судочинства України вимогам, ухвалою суду від 04 грудня 2023 року позов залишено без руху та надано позивачу час на усунення виявлених недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.

На виконання вимог ухвали суду від 04 грудня 2023 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Заяву передано для розгляду судді 11.07.2024, що підтверджується відповідним актом суду.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду, суд зазначає таке.

Встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин (постанова ВС від 12.09.2019 №826/3318/17).

Судова практика сформувала стійкі критерії поважності причин (постанова ВС від 27.11.2018 № 473/2236/17):

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною);

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновлення строку це виняток з загального правила, тому потребує докладного обґрунтування і не може ґрунтуватися на суб`єктивних обставинах.

Суть заяви представника позивача про поважність пропуску строку на звернення до суду зводиться до наступних тез:

- сторона позивача здійснювала тривалу переписку зі стороною відповідача для отримання всіх доказів по справі;

- до суду позивач звернувся на початку липня 2023 року в межах місячного строку з моменту отримання оскаржуваного наказу про звільнення у червні 2023 року;

- представник не мав можливості підготувати вчасно та обґрунтовано позовну заяву у строки визначені законодавством у зв`язку з великою завантаженістю.

Суд критично сприймає твердження про те, що зазначені причини пропуску строку на звернення до суду є поважними з огляду на наступне.

Процесуальним законодавством передбачений чіткий законний механізм і алгоритм дій у разі неможливості подачі усіх необхідних доказів під час звернення до суду із позовною заявою.

Так, згідно з ч. 1 ст. 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Суд може витребувати докази також до подання позову в порядку, встановленому статтями 114-117 цього Кодексу (ч. 4 ст. 80 КАС України).

Тому, якщо позивач позбавлений можливості самостійно подати необхідні докази до суду він може скористатися своїм правом подання відповідного клопотання до суду.

Проте, відповідним правом сторона позивача не скористалася, замість цього, як зазначає представник позивача, ним здійснювалося безрезультатне листування з відповідачем протягом більше ніж трьох місяців.

Крім цього, як встановлено судом, відповідно до даних програми "Діловодство спеціалізованого суду" позивачем подано аналогічну позовну заяву до цього самого відповідача з тим самим предметом та за однакових підстав, якій було присвоєно №320/31183/23. У справі №320/31183/23 постановлена ухвала від 10 жовтня 2023 року про повернення позовної заяви на підставі пункту 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позовна заява була не підписана представником позивача або позивачем.

Тому, вбачається, що твердження представника позивача про звернення до суду у справі № 320/37566/23 у липні 2023 року не відповідають дійсності, оскільки дані матеріали позовної заяви (в тому числі і квитанція про сплату судового збору від 03.07.2023 року), на підставі якого зареєстрована нова адміністративна справа № 320/37566/23, є фактично повторно поданим до суду позовом, який був повернутий ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року № 320/31183/23 і відповідно 18 жовтня 2023 року відповідний позов поданий повторно і такій адміністративній справі був присвоєний № 320/37566/23.

У зв`язку з цим, неналежне оформлення матеріалів позовної заяви, які мали наслідком його повернення позивачу також не можуть вважатися поважною причиною пропуску строку на звернення до суду, оскільки носять суб`єктивний характер, а не об`єктивний.

Так само, не може вважатися серйозним аргументом твердження представника позивача про поважність причин пропуску строку на звернення до суду його зайнятість в інших справах, оскільки з початку березня 2023 року до другої половини жовтня 2023 року минув час, який на порядок перевищує передбачений строк на звернення до суду у даній категорії справ і відповідно також має суб`єктивний характер, який не може трактуватися судом як вагомий і переконливий аргумент, який би свідчив про наявність обставин саме об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.

Також, відповідно до правових висновків Верховного Суду наявність інших завдань чи занять не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду (постанова ВС від 26.02.2020, №140/965/18).

Верховний Суд у постанові від 29 травня 2024 року у справі №260/8779/23 вкотре нагадав, що учасник справи, який має намір реалізувати своє право на подання позову з метою вирішення публічно-правового спору, повинен дотримуватися вимог закону, зокрема, в частині подання позовної заяви у строки, визначені КАС України; така вимога процесуального закону має легітимну мету, сприяє підвищенню ефективності судочинства, відповідає принципам правової визначеності та справедливості, забезпечуючи при цьому баланс між інтересами всіх учасників правовідносин.

Суд також не погоджується з доводами представника позивача про ототожнення моменту відліку строку звернення до суду виключно з моментом видання наказу про звільнення та ознайомлення з ним, оскільки вказане спростовується приписами статті 122 КАС України, яка вказує виключно на момент обізнаності особи чи її потенційної можливості бути обізнаною (постанова ВС від 20.02.2020 від № 520/3809/19).

Тому, в будь-якому випадку, отримання стороною позивача оскаржуваного наказу в червні 2023 року не пов`язується з початком перебігу строку на звернення до суду.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Суд роз`яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

З урахуванням викладеного суд зауважує, що позивач дізнався про порушення свого права в той час, коли перестав ходити на роботу, оскільки був поінформований про те, що він звільнений і з цього часу почався відлік строку на звернення до суду, який складає один місяць.

Водночас з березня 2023 року по жовтень 2023 року пройшло шість місяців.

Ухвалою суду від 04 грудня 2023 року суд зобов`язував позивача надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.

Проте, надана представником позивача заява про поновлення строку на звернення до суду таких аргументів не містить.

На переконання суду, вищезазначені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та недоліки позовної заяви не усунені в спосіб, визначений вищезазначеною ухвалою суду від 04 грудня 2023 року.

Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись статтями 94, 122, 123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третя особа: Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі повернути позивачеві.

2. Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.