Рішення № 121310384, 17.06.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 755/13380/19

Провадження № 2/752/184/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 червня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Давиденко С.Р.

за участі позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Старовойтової Д.А.

у місті Києві, в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком, -

встановив:

21.08.2019 року адвокат Шерстюк Ю.В., від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом про визначення місця проживання дитини, яким позивалася до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

В обгрунтування заявленного позову, представником позивачки ОСОБА_1 - адвокатом Шерстюк Ю.В. зазначено, що 06.09.2013 року між позивачкою та відповідачем був укладений шлюб, який розірваний 20.12.2017 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва. Від шлюбу сторони у справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сімейне життя не склалося, оскільки відповідач постійно нехтував сімейними цінностями, такими як повага до дружини, піклування про створення в сім`ї доброзичливої сприятливої морально-психологічної атмосфери. Між позивачкою та відповідачем постійно виникали сварки, свідком яких нерідко ставав їх син, що негативно впливало на його психічний стан та кожен раз спричиняло позивачці та дитині душевні страждання. Протягом спільного життя відповідач знущався та принижував позивачку. Відповідач постійно застосовував насильницькі дії відносно неї, що змушувало позивачку неодноразово звертатися до органів поліції. 06.08.2016 року відповідач у черговий раз вчинив насильницькі дії відносно позивачки, що призвело до того, що позивачка була доставлено до лікарні для надання медичної допомоги, та стало підставою її переїзду разом із сином для проживання до її батьків.

На прохання відповідача, котрий обіцяв ніколи не вчиняти насильницьких дій, на початку 2017 року, намагаючись зберегти сім`ю, та з метою проживання їх дитини разом з мамою та татом, позивачка разом із дитиною повернулися до ОСОБА_2 в місто Київ, проте поведінка останнього не змінилась. Після чергових насильницьких дій, що мали місце в липні 2017 року, друзі позивачки забрали ОСОБА_1 до себе, з цього часу спільне життя позивачки та відповідача було припинено.

На момент даної сварки дитина сторін у справі гостювала у своїх бабусі та дідуся , батьків позивачки, у місті Дружківка. Скориставшись даною ситуацією, відповідач у серпні 2017 року самовільно, без погодження із позивачкою забрав дитину до м. Києва та з того ж часу почав обмежувати позивачку у спілкуванні з дитиною. У той же час, з серпня 2017 року дитина проживала як з відповідачем, так і з позивачкою, а, починаючи з лютого 2018 року відповідач заборонив будь-яке спілкування позивачки з дитиною.

З моменту розлучення з відповідачем, позивачка намагалася врегулювати питання щодо визначення місця проживання дитини разом із нею, оскільки з моменту припинення сумісного проживання з відповідачем, син мав бажання жити разом із нею, у зв`язку з тим, що прив`язаний до неї але відповідач мирно домовитись відмовлявся, при цьому проявляв до неї агресію, нецензурно висловлювався навіть у присутності дитини та налаштовував сина проти ОСОБА_1 , постійно говорячи йому неправду, з метою втрати довіри дитини до матері.

Позивачка постійно піклується про сина, а саме, про його здоров`я, харчування, займається вихованням, розвитком, розвагами, забезпечує усім необхідним, одежею, іграшками, тощо. Окрім цього, у вихованні сина ОСОБА_1 допомагають її батьки. Позивачка має постійне місце роботи, її робочий день триває з 8-00 до 17-00, тому має достатньо часу, може відводити дитину до дитячого садка, займатися його розвитком, гуляти та іншим чином піклуватися про нього. Позивачка проживає у комфортабельній однокімнатній квартирі з сучасним ремонтом та обладнанням, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини. В цій квартирі обладнана кімната, яка дозволить дитині гратися, навчатися та мати здоровий сон. Позивачка також має стабільний самостійний дохід, може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в комфортній атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Шкідливих звичок не має, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягалася, хронічних захворювань не має, на обліку в психоневрологічному та інших диспансерах не перебувала і не перебуває, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно. Проживання сина разом з матір`ю відповідає його інтересам, оскільки між нею і сином існує тісний психологічний контакт, велика прив`язаність один до одного. Позивачка має можливість забезпечити сина належними умовами проживання, повною мірою займатися його вихованням, надати материнську турботу та піклування, чого відповідач забезпечити не в змозі. Окрім цього, Відповідач емоційно не врівноважений, схильний до фізичних образ, а тому його аморально поведінка може негативно вплинути на виховання дитини. ОСОБА_1 добре розуміє, що син потребує уваги як матері, так і батька, а тому в жодному разі зі своєї сторони не буде перешкоджати побаченням відповідача з дитиною.

У той же час позивачка вважає, що перебування сина з відповідачем негативно впливає на його виховання, а тому ОСОБА_1 звернулась до служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної та місці Києві державної адміністрації із заявою про визначення місця проживання сина з нею. 27.03.2019 року відбулось засідання щодо визначення місця проживання дитини комісією служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - «комісія»), яким була призначена психолого-діагностична робота. Психолого-діагностична бесіда була призначена на 17.05.2019 р., на 16:00. У зв`язку з тим, що зустріч була призначена на час, коли позивачка знаходилась на робочому місці, вона була позбавлена можливості бути присутньою на психолого-діагностичній бесіді, про що вона намагалася повідомити спеціаліста Дніпровського районного в місті Києві центра соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, однак остання її повідомлення не прийняла, без проведення особистої бесіди зі ОСОБА_1 , порушивши її право на участь у прийняті рішення, у спосіб надання пояснень та доказів в обґрунтування своєї позиції. При винесені висновку та рішення органом опіки та піклування були прийняті до уваги лише умови проживання малолітньої дитини в квартирі відповідача, згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, вважають, що висновок та рішення є необґрунтованими, прийняті з порушенням як прав та інтересів позивачки, так і прав та інтересів самої дитини.

Просила визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 ..

Ухвалою від 02.09.2019 року судді Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини направлено до Голосіївського районного суду міста Києва.

Провадження у справі було відкрито 12.11.2019 року з призначенням справи до розгляду за правилами загального позовного провадження.

23.12.2029 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позов ОСОБА_1 до нього про визначення місця проживання дитини. У відзиві відповідач ОСОБА_2 повідомив суду, що він не визнає позов і вважає його необґрунтованим. Вказав, що з липня 2017 року по 10.12.2019 року дитина проживала з ним. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.11.2019 року у справі №755/11777/19, що набрало законної сили, встановлені обставини, що мати ОСОБА_1 у добровільному порядку відмовлялася надавати матеріальну допомогу дитині та ухилялася від обов`язку утримувати дитину, а також, що дитина на час вирішення справи у суді проживала спільно з батьком ОСОБА_2 .

Протягом двох років дитина проживала саме з ним, з вересня 2019 року він з дитиною проживає у своїй власній квартирі за адресою - АДРЕСА_1 . Весь цей час ОСОБА_1 життям дитини цікавилася несистематично, займалася своїм особистим життям, матеріальні потреби дитини добровільно не забезпечувала, він ніколи не чинив перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю. Головні турботи про дитину він, як батько взяв на себе. Він дбав про здоров`я дитини, освіту, відпочинок, дбав про дитину кожен день з батьківською ОСОБА_5 і саме тому орган опіки та піклування прийняв законне та справедливе рішення, встановивши місце проживання дитини з батьком.

10.12.2019 року, коли він ОСОБА_2 приїхав до сина ОСОБА_3 , який перебував зі ОСОБА_1 , остання застосувала насильство і не дозволила йому забрати дитину додому. Такі дії ОСОБА_1 вважає самоуправством, оскільки вона самовільно без погодження з батьком, з органами опіки та піклування забрала дитину й утримує у житлі за своєю адресою, не водить дитину до шкільного садочку, не дає батьку спілкуватися з дитиною. Дитині наноситься психологічна травма з боку ОСОБА_1 , яка нехтує законними інтересами дитини, чим порушуються права дитини.

Відповідач також заперечив твердження у позові ОСОБА_1 про нібито вчинення ним насильства до неї. Стверджував, що такі твердження не мають жодного підтвердження , мають характер зловживання правом, а самі дії ОСОБА_1 такі, як відібрання дитини у батька свідчать, що саме ОСОБА_1 є кривдником та порушником прав батька і дитини.

Просив суд врахувати, що він, ОСОБА_2 та дитина ОСОБА_3 страждають від психологічного насильства з боку ОСОБА_1 , що включає словесні образи на адресу батька дитини, заборону у спілкуванні, емоційний тиск, незаконне утримання дитини, відмова повернути дитину додому до батька, що не може негативно не впливати на дитину та на її психологічний та психічний стан. Наразі дитина з вини ОСОБА_1 не має можливості відвідувати дитячий садок і отримувати необхідний розвиток, навчання, спілкуватися з друзями та однолітками. Дитина утримується ОСОБА_1 вдома, що є проявом психологічного насильства на дитину, позбавлення її особистих немайнових прав, втручанням в особисте життя дитини.

Відповідач також вказав, що він має роботу, самостійний дохід, власне житло і постійне місце проживання, спиртними напоями не зловживає, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, добре ставиться до сина, син його любить і вони дуже близькі. Він більше двох років проживав з сином, займався його вихованням, забезпечував усі потреби, навчання та відпочинок, лікування, коли мати фактично займалась власним життям і бачилася з сином несистематично і за своїм власним бажанням.

Просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою суду від 14.02.2020 року судом прийнято до провадження зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком, об`єднано в одне провадження з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою суду від 14.02.2020 року залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Службу у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті києві державної адміністрації.

В обґрунтування зустрічного позову, заявленого відповідачем ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком, ОСОБА_2 зазначено, що він перебував у шлюбі зі ОСОБА_1 з 06.09.2013 року, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час їх шлюб зі ОСОБА_1 розірваний рішенням суду.

З липня 2017 року по 10.12.2019 року дитина проживала з батьком, що підтверджується розпорядженням органів опіки та піклування №559 від 09.07.2019 року про визначення місця проживання дитини з батьком дитини ОСОБА_2 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.11.2019 року у справі №755/11777/19 встановлено обставини з приводу того, що мати дитини ОСОБА_1 у добровільному порядку не виконує обов`язок щодо надання матеріальної допомоги на утримання дитини, котра проживає з батьком. Протягом двох років дитина проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 , що є його власністю. Весь цей час ОСОБА_1 дитиною цікавилася несистематично, незважаючи на те, що він не чинив перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю. Матеріальні потреби дитини у добровільному порядку ОСОБА_1 не забезпечувала. Він, як батько дбав про дитину, а саме про здоров`я, освіту дитини, влаштовував до дошкільних закладів, організовував відпочинок дитини, дбав про дитину кожен день з батьківською любов`ю. Має стабільну постійну роботу та заробіток, що дозволяє забезпечити дитину всім необхідним. Наразі внаслідок самочинних та протиправних дій ОСОБА_1 дитина перебуває виключно з нею, дитина позбавлена права на спілкування та виховання з боку батька, рішення органу опіки та піклування про встановлення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_2 не виконується.

10.12.2019 року, коли він ОСОБА_2 приїхав до сина ОСОБА_3 , який перебував зі ОСОБА_1 , остання застосувала насильство і не дозволила йому забрати дитину додому. Такі дії ОСОБА_1 вважає самоуправством, самовільним без погодження з батьком, з органами опіки та піклування відібранням дитини й утримання у житлі за своєю адресою. ОСОБА_1 не водить дитину до шкільного садочка, не дає батьку спілкуватися з дитиною. Дитині наноситься психологічна травма з боку ОСОБА_1 , яка нехтує законними інтересами дитини, чим порушуються права дитини.

Відповідач також заперечив твердження ОСОБА_1 у первісному позові, що нібито ним вчиняється насильства до неї. Стверджував, що такі твердження не мають жодного підтвердження доказами, мають характер зловживання правом, а самі дії ОСОБА_1 такі, як відібрання дитини у батька свідчать, що саме ОСОБА_1 є кривдником та порушником прав батька і дитини.

Позивач за зустрічним позовом також зазначив у позовній заяві, що він, ОСОБА_2 та дитина ОСОБА_3 страждають від психологічного насильства з боку ОСОБА_1 , що включає словесні образи на адресу батька дитини, заборону у спілкуванні, емоційний тиск, незаконне утримання дитини, відмова повернути дитину додому до батька, що не може негативно не впливати на дитину та на її психологічний і психічний стан. Наразі дитина з вини ОСОБА_1 не має можливості відвідувати дитячий садок і отримувати необхідний розвиток, навчання, спілкуватися з друзями та однолітками. Дитина утримується ОСОБА_1 вдома, що є проявом психічного насильства на дитину, позбавлення її особистих немайнових прав, втручанням в особисте життя дитини.

Позивач за зустрічним позовом стверджував, що він має роботу, самостійний дохід, власне житло і постійне місце проживання, спиртними напоями не зловживає, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, добре ставиться до сина, син його любить і вони дуже близькі. Він більше двох років проживав з сином, виховував його, забезпечував усі потреби, навчання та відпочинок, лікування, коли мати фактично займалась власним життям і бачилася з сином несистематично і за своїм власним бажанням.

Просив захистити права дитини шляхом визначення місця проживання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 з ним - ОСОБА_9 , як батьком дитини.

Ухвалою суду від 06.08.2020 року задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 про призначення судово-психологічної експертизи на вирішення якої були поставлені питання щодо визначення наявності психологічних особливостей у кожного з батьків дитини ОСОБА_3 , що можуть негативно впливати на його психологічний стан, наявність чи відсутність впливу батьків на сприйняття дитиною батька та матері, чи спроможна дитина надавати об`єктивну оцінку відношенню кожного з батьків до неї, до кого з батьків більше прихильна дитина. На час проведення експертного дослідження провадження у справі було зупинено.

20.06.2022 року судом постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі, оскільки Київським НДІСЕ справу було повернуто до суду без проведення призначеної судом судово-психологічної експертизи через невиконання клопотання експерта.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник не наполягали на проведенні, призначеної судом судово-психологічної експертизи.

19.09.2023 року головою Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (органом опіки та піклування) надано до суду висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю.

Ухвалою суду від 14.12.2023 року судом залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про призначення судово-психологічної експертизи.

10.04.2024 року закрито підготовче провадження.

02.05.2024 року суд приступив до судового розгляду справи по суті.

Під час судового розгляду справи по суті позивачка ОСОБА_1 та її представник підтримали заявлені позовні вимоги про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 з матір`ю. Вказали суду, що з травня 2023 року дитина проживає з матір`ю, це було рішення дитини, про яке він повідомив позивачку по телефону і вона його забрала. З цього ж часу ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з батьком у будь-який спосіб з тих підстав, що останній застосовував до нього фізичне та психологічне насильство, налаштовував дитину проти матері. Дитина була психологічно травмована, а тому не бажає спілкуватися з батьком, він взагалі заблокував номер телефону батька, щоб той не міг йому телефонувати. Позивачка ніяким чином не впливає на сина щодо його спілкування з батьком, ці питання дитина вирішує самостійно. Наразі дитина навчається у Європейському коледжі у формі онлайн, закінчує четвертий клас. Вона докладає усіх зусиль для належного забезпечення дитини, його всебічного розвитку, оскільки має для цього всі можливості. Категорично наполягала, що проживання дитини з батьком суперечить інтересам дитини, наразі дитина бажає проживати з нею і таке бажання дитиною прийнято самостійно і є стабільним, дитина взагалі не бажає спілкуватися з батьком і своє рішення не міняє з травня 2023 року. Просили задовольнити позовні вимоги про визначення місця проживання дитини з матір`ю, а у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з батьком відмовити, оскільки це не узгоджується з рішенням дитини та не відповідає його ж інтересам.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи присутнім у судовому засіданні 02.05.2024 року категорично заперечував щодо визначення місця проживання їх спільного з позивачкою сина з матір`ю. Стверджував, що з 2017 року син проживав з ним і всі ці роки між ним і сином був добре налагоджений зв`язок, дитина завжди виявляла бажання жити з ним, він виховував сина з любов`ю. Він завжди відводив його до садочку та забирав, дитина відвідувала різні секції, вони разом відпочивали, святкували всі свята. Наразі він не може усвідомити чому син змінив своє рішення і вирішив проживати з матір`ю, оскільки дитина з ним не спілкується , заблокував його номер. Стверджував, що таке рішення син прийняв за наслідками невідомого йому впливу на сина з боку матері. Не заперечував твердження позивачки щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення ним фізичного та психологічного насильства по відношенню до сина ОСОБА_3 . У той же час ОСОБА_2 заперечував, щодо вчинення ним насильства по відношенню до сина ОСОБА_3 , повідомив суду, що він скористався правом на оскарження судового рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності, однак його скаргу залишено без задоволення. Просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з батьком.

Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації у судовому засіданні 02.05.2024 року підтримала висновок органу опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 .. Представник підтвердила, що Службою у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації проведено обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 , де останньою створені належні умови для проживання дитини. Представниками Служби також проведено всю необхідну роботу для з`ясування питання щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з кожним із батьків, за результатами якої зроблено висновок, що дитина має проживати з матір`ю, це буде відповідати інтересам дитини.

У судовому засіданні 02.05.2024 року у присутності обох батьків, психолога ОСОБА_11 на виконання вимог правил статті 160 СК України для з`ясування думки дитини з питання визначення місця проживання з одним із батьків судом було заслухано ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У судове засідання, призначене на 17.06.2024 року не з`явилися: відповідач ОСОБА_2 , представники третіх осіб Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської та Дніпровської районної в місті Києві державних адміністрацій.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_12 просили суд завершити розгляд справи за відсутності інших учасників розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації належним чином повідомлені про судове засідання, призначене на 17.06.2024 року, неявка відповідача ОСОБА_2 у судове засідання є повторною, останній та представник зазначеної третьої особи вже давали пояснення суду щодо заявлених позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_2 у судовому засіданні 02.05.2024 року, а тому суд вважає за можливе прийняти до уваги зазначені обставини та завершити судовий розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 та представника третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Суд також визнав за можливе завершення судового розгляду справи за відсутності представника третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з огляду на те, що на час судового розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не проживають на адміністративній території Дніпровського району міста Києва, а відтак зазначена третя особа не має повноважень на надання суду висновку щодо розв`язання судом заявлених сторонами у справі спорів на виконання вимог ст. 19 СК України.

Заслухавши учасників судового розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації; Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком, заслухавши малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за первісним позовом, та відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 06 вересня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дружківського міського управління юстиції у Донецькій області (а.с. 10 тому №1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , за даними копії свідоцтва про його народження серії НОМЕР_2 , виданого 23 квітня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку його батьками є - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (а.с.9 тому №1).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року за результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_14 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу судом було встановлено, що з липня 2017 року між сторонами відсутні шлюбні відносини, спільне господарство не ведеться, примиритися, зберегти сім`ю сторони не бажали, шлюб сторін було розірвано (а.с.12-13 тому №1).

Судом встановлено, що з часу розірвання шлюбу сторін у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 між ними має місце спір щодо місця проживання дитини, а також їх участі у вихованні дитини та спілкування з сином ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 з питань перешкод ОСОБА_2 бачитися їй з дитиною зверталася до правоохоронних органів 08.01., 20.03., 20.07.2019 року, що підтверджується копіями заяв та підтверджень про їх розгляд (а.с. 23-24, 26, 21-22 тому №1).

Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №559 від 09.07.2019 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_2 , видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку, актовий запис від 23.04.2014 року №342) з батьком ОСОБА_2 (а.с. 117 тому №1).

Як видно зі змісту зазначеного вище розпорядження воно прийняте за результатами розгляду заяв та наданих документів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також із врахуванням рішення комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.06.2019 року (протокол №12).

Відповідно до правил статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини, беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Правилами статті 19 СК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_1 вказала, що 20.03.2019 року вона звернулась до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою про визначення місця проживання сина з нею. 27.03.2019 року на засіданні Служби було призначено психолога для проведення психолого-діагностичної роботи. На призначену на 16:00 год. 17.05.2019 року психолого-діагностичну бесіду вона не мала можливості з`явитися через зайнятість на роботі, про що у телефонному режимі намагалася повідомити спеціаліста Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, але на її дзвінки не відповіли, згодом телефон було вимкнуто. Висновок зроблено без проведення особистої бесіди з нею, її було позбавлено можливості надати пояснення та докази на підтвердження її ж позиції, а також не враховано відомості стосовно особи батька, його способу життя, не встановлені наявність чи відсутність перешкод зі сторони відповідача у її спілкуванні з сином та прийняті участі у його вихованні. При прийняті рішення та наданні висновку органом опіки та піклування прийняті до уваги лише умови проживання малолітньої дитини в квартирі відповідача, згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї. Вважає, що висновок та рішення є необґрунтованими, прийняті з порушенням як її прав та інтересів, так і прав та інтересів самої дитини.

ОСОБА_1 не погодилася з розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.07.2019 року, скористалася своїм правом і за вирішенням спору щодо визначення місця проживання дитини звернулася до суду.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Правилами частин другої, восьмої, дев`ятої статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року, далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статтею 19 Конвенції держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образ чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв`язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Згідно з частиною четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Отже, при вирішенні таких спорів суд має керуватися виключно інтересами дитини. Судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Так, судом встановлено, що з 2017 року між сторонами у справі має місце спір щодо визначення місця проживання їх спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Починаючи з серпня 2017 року дитина проживала як з батьком, так і з матір`ю, а з лютого 2018 року і до травня 2023 року малолітній ОСОБА_3 постійно проживав з батьком, мати дитини ОСОБА_1 періодично зустрічалася з дитиною, що підтверджено наданими суду сторонами у справі світлинами ( а.с. 29-43 тому №1, а.с. 150-213 тому №1).

Як видно зі змісту наданих суду доказів у вигляді скріншотів листування сторін у справі у месенджері «Вайбер», листи від імені батька дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 до матері дитини ОСОБА_1 , як правило містять тільки диктування його умов, що супроводжується негативними висловлюваннями на адресу матері, образами та погрозами, а листи від імені матері ОСОБА_1 до батька дитини ОСОБА_2 у більшості стримані, не містять відповіді на образи та негативних висловлювань, стосуються виключно питань щодо дитини. (а.с. 35-91 тому №2).

Звернення ОСОБА_1 з питань перешкод відповідача ОСОБА_2 її зустрічам із сином ОСОБА_3 до правоохоронних органів 08.01., 20.03., 20.07. 2019 року мали результат надання роз`яснень, що між нею та ОСОБА_2 мають місце цивільно-правові відносини і з цього приводу вона може звернутися до суду.

За заявою ОСОБА_2 від 10.12.2019 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про завдання ОСОБА_1 йому тілесних ушкоджень, коли він мав намір поспілкуватися з дитиною за № 12019100040010179, інформація про прийняте процесуальне рішення у цьому ж кримінальному провадженні відсутня ( а.с. 148-149 тому №1).

17.12.2019 року ОСОБА_1 зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації э заявою про запобігання та протидію домашньому насильству з метою видачі термінового обмежувального припису у відношенні кривдника ОСОБА_2 на що отримала роз`яснення, що з питань запобігання та протидії домашньому насильству вона може звернутися до суду (а.с. 17,112 тому №2).

Судом також встановлено, що батьки малолітнього ОСОБА_3 06.04.2014 року за місцем роботи та проживання характеризуються позитивно, не мають шкідливих звичок, мають стабільний дохід та умови для проживання. Кожен із батьків ОСОБА_3 , любить дитину, турбується про дитину, бажає приймати участь у його вихованні та проживати з дитиною на постійній основі.

19.09.2023 року Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією подано до суду висновок №100 - 11162 про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю - ОСОБА_1 (а.с.138-143 тому №3).

Як видно зі змісту зазначеного вище висновку, орган опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю за наслідками з`ясування обставин даної справи та проведення відповідної роботи фахівцями Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб, зокрема:

06.10.2022 року та 22.05.2023 року обстежено умови проживання дитини з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, в квартирі чисто та охайно, наявна побутова техніка та меблі, створено належні умови для ведення домашнього господарства. Для дитини виділено окрему кімнату, в якій створені належні умови для проживання та виховання малолітнього ОСОБА_3 ;

23.05., 01.06. та 12.07.2023 року обстежено умови проживання дитини з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена квартира перебуває у користуванні ОСОБА_1 на підставі договору найму (оренди) житла від 21.05.2023 року, складається з двох кімнат. У квартирі чисто та охайно, наявна побутова техніка та меблі, створено належні умови для ведення домашнього господарства. Для дитини виділено окрему кімнату, в якій створені належні умови для проживання та виховання малолітнього ОСОБА_3 . Мати в повній мірі забезпечує всім необхідним дитину, повністю задовольняє потреби дитини. Зі слів дитини, хлопчику добре з мамою, дитина добровільно поїхала з мамою, оскільки батько не пускав його до мами;

25.05.2023 року на прийомі у начальника Служби у присутності обох батьків працівниками Служби опитано малолітнього ОСОБА_3 за допомогою засобів телефонного зв`язку. Дитина повідомила, що хоче і надалі проживати з мамою;

під час розгляду суддею Голосіївського районного суду міста Києва Бондаренко Г.В. адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 , у присутності працівника Служби було опитано малолітнього ОСОБА_3 та встановлено, що дитина хоче перебувати з мамою, встановлено відсутність підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 6 статті 184 КУпАП;

відповідно до інформації Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб за результатами проведеної роботи психолога з малолітнім ОСОБА_3 та його батьками зроблено висновки про те, що - хлопчик емоційно не стабільний, має ознаки тривожності, швидко втомлюється, спостерігається моторна збудженість, слабкий самоконтроль, наявна тенденція до замкнутості, є потреби у сфері соціальних контактів, притаманна деяка демонстративність, імпульсивність, іноді інфантильність, збереження установок та манер поведінки, властивих молодшим дітям, є агресивні тенденції, які найчастіше виражаються вербально, психоемоційний стан пригнічений. Дитина потребує додаткових опор, підтримки з боку значущих дорослих. Є потреба зміцнитися, потреба у захисті, а також у близьких емоційних відносинах. З великою часткою ймовірності хлопчик зазнав психологічного чи фізичного насильства з боку батька або сприймав його поведінку по відношенню до себе як дії насильницького характеру. ОСОБА_3 наполягає на тому, що він сам захотів піти від тата і жити з мамою, що це було його рішення. Розмови про батька викликають напруження, дитина замикається у собі. Відповідати на питання про те, що робив батько по відношенню до нього, як саме карав його відмовляється. Боїться батька, сприймає його як загрозу. Надає надмірну перевагу матері перед батьком, потребує її любові та уваги;

малолітній ОСОБА_3 , неодноразово в присутності працівників Служби та психолога Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб висловив своє бажання проживати надалі разом з мамою.

У відповідності до правил статті 160 СК України для з`ясування думки дитини з питання визначення місця проживання з одним із батьків малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , якому наразі виповнилося десять років, також був заслуханий судом у присутності обох батьків та психолога ОСОБА_11 .. Дитина підтвердила застосування батьком щодо нього насильства, що батько ображав маму, говорив йому про маму погано, коли приходила мама для зустрічей з ним батько говорив їй, що його немає дома, що він хворий. Батько не хотів щоб він зустрічався з мамою, він же боявся йому сказати, що хоче проживати з мамою. Дитина наполягала, що хоче проживати з мамою, заперечив вплив на нього з боку матері на його ставлення до батька, категорично заявив, що не хоче спілкуватися з батьком. У судовому засіданні на бажання батька дитина не дозволила обняти його.

Крім того, ОСОБА_2 не спростував у встановленому законом порядку заяву ОСОБА_1 з приводу того, що його було визнано винним у вчиненні домашнього насильства психологічного та фізичного характеру відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 .

Отже, судом достовірно встановлено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 чинив насильство над малолітнім сином ОСОБА_3 , у присутності дитини негативно ставився до матері дитини, чинив перешкоди у їх спілкуванні, тобто ігнорував інтереси дитини на спілкування з матір`ю і тільки зі сплином часу дитина змогла заявити про вчинення батьком відносно нього насильства, хлопчик самостійно прийняв рішення і повідомив матері, що бажає проживати з нею після чого ОСОБА_1 забрала малолітнього сина за місцем свого проживання, створила належні умови для проживання та виховання дитини. Саме від матері дитина отримала необхідний захист, підтримку та необхідне йому емоційне спілкування.

Встановлені судом обставини, що мати дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_1 не має на праві власності житла у місті Києві, а тільки орендує квартиру в якій наразі проживає з малолітнім сином не є перешкодою для визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки остання має стабільний дохід, отримує гарантовану матеріальну допомогу від свого батька та діда ОСОБА_3 - ОСОБА_4. (а.с.20 тому №1).

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що інтересам малолітнього ОСОБА_3 відповідає визначення його місця проживання з матір`ю ОСОБА_1 , оскільки остання здатна забезпечити розвиток дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання з батьком відмовити.

Питання щодо відшкодування судових витрат по сплаті судового збору вирішити відповідно до правил статті 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 29 ЦК України, ст.ст. 19, 21, 24, 56, 104, 110, 112, 114, 180-183, 191, 141, 157, 160-162, 170, 171, 159, 257, 263 СК України, Законом України "Про охорону дитинства", Конвенцією ООН про права дитини, ст.ст. 4, 5, 6, 12, 13, 18, 76,77,78,82, 265, 268, 273,435 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю - ОСОБА_1 .

Стягнути зі ОСОБА_2 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 802 (вісімсот дві) гривні 80 копійок.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя К.Г. Плахотнюк