Рішення № 121292050, 07.08.2024, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/56/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2024 Справа № 908/802/24

м.Запоріжжя

За позовом: Державного підприємства «Адміністрація річкових портів», м. Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот», м. Київ

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, м. Київ

про стягнення суми 1307415,05 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Литвиновій О.Ю.

За участю представників:

від позивача: Сербулов О.В. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: Щербак Р.І. (в режимі відеоконференції);

від третьої особи: Федорова О.В. (в режимі відеоконференції)

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» про стягнення з відповідача: Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» заборгованості за Угодою про визначення порядку сплати та розміру сервітутних платежів від 17.05.2018 по платі за сервітут, встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі № 910/13850/13, на майно, яке знаходиться у місті Запоріжжя, за період з вересня 2022 року по травень 2023 року в загальній сумі 1307415,05 грн, яка складається з: суми 1213140,09 грн основного боргу, суми 51962,29 грн інфляційних втрат та суми 42312,67 грн 3% річних.

Ухвалою суду від 28.03.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/802/24, присвоєний номер провадження 9/56/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 25.04.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, підготовче засідання відкладено. Ухвалою суду від 21.05.2024 залучено до участі у справі № 908/802/24 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, підготовче засідання відкладено. Ухвалою суду від 19.06.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/802/24 та призначено справу до судового розгляду по суті.

07.08.2024 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які підтримані позивачем у повному обсязі. Підставою для звернення з позовом зазначено невиконання відповідачем обов`язку з оплати за сервітут щодо нерухомого майна, встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі № 910/13850/13, в порядку, визначеному Угодою про визначення порядку сплати та розміру сервітутних платежів від 17.05.2018, укладеною позивачем та відповідачем згідно з вказаним рішенням суду. У позовній заяві, зокрема, зазначено, що предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості в частині невиконаних відповідачем зобов`язань з внесення платежів за сервітут щодо майна, яке знаходиться у місті Запоріжжя, за період з вересня 2022 року по травень 2023 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1213140,09 грн. Також позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача суми 3% річних за загальний період прострочення з 16.10.2022 по 07.03.2024 та інфляційних втрат за період прострочення: грудень 2022 січень 2024. Позов обґрунтовано ст.ст. 20, 193, 198, 216-218 ГК України. В позовній заяві, в тому числі, зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що планує понести ДП «Адміністрація річкових портів» у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, складає 25000,00 грн, та вказано, що докази на підтвердження цих витрат разом із докладним розрахунком буде надано в порядку ст. 129 ГПК України.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, в якому зазначено, зокрема, про наступне. Здійснення господарської діяльності відповідачем, в тому числі використання майна, на яке було встановлено сервітут, безпосередньо залежить та пов`язано з судноплавством та здійсненням навігації по річці Дніпро. Внаслідок російської агресії проти України діяльність відповідача фактично припинена, оскільки з 24 лютого 2022 повністю зупинене судноплавство по річці Дніпро та в Чорному морі, зупинений експорт продукції через блокаду морських та річкових портів, припинена діяльність вантажовідправників, що традиційно використовували логістичні можливості річкової інфраструктури, не здійснюється перевалка, зберігання та обробка вантажів та суден в річкових портах, не здійснюється видобування піску. Зниження води на р. Дніпро через підрив Каховської АЕС стало наслідком оголення підводних частин та часткових руйнувань ряду гідротехнічних споруд в Запорізькому річковому порту, в тому числі і гідротехнічних споруд відносно яких було встановлено сервітут. На теперішній час частина нерухомого майна, яке розташоване в портах відповідача, зокрема в Дніпропетровському, Запорізькому та Нікопольському річкових портах, а також три судна, які використовувались відповідачем для видобування піску булі передані або відчужені на потреби Збройних Сил України. З урахуванням застосування посилених заходів з охорони у морських та річкових портах України згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2022 № 183-р через наявність обставин, що впливають на безпеку судноплавства, відповідач втратив можливість користуватись причалами відповідно до їх функціонального призначення, оскільки дані причали пристосовані лише для швартування суден і проведення вантажно-розвантажувальних робіт. Відкрита агресія проти України мала наслідком заборону плавання на Каховському та Дніпровському водосховищах, унеможливлено перевезення вантажів суднами класу «річка-море», річковими суднами та баржо-буксирним складом з виходом плавзасобів у Чорне море, у напрямку до/з річкових портів, що розташовані на ділянці річки Дніпро від Херсонського річкового порту до Дніпропетровського річкового порту, а також до морських портів України та морських портів інших держав. З урахуванням територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих та місцезнаходженням річкових портів і виробничих майданчиків АСК «Укррічфлот», в тому числі Запорізького річкового порту, та державного майна відносно якого встановлено сервітут, відповідач позбавлений будь-якої можливості здійснювати господарську діяльність і використовувати майно відносно якого встановлено сервітут. З вказаного слідує, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, зумовленого повномасштабною військовою агресією Російською федерацію проти України, у АСК «Укррічфлот» виникли форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які об`єктивно унеможливили реалізацію правомочності по використанню та експлуатації майна. Угода про визначення порядку сплати та розміру сервітутних платежів від 17.05.2018 та додаткові угоди до неї не передбачають положення про певний письмовий порядок інформування позивача про настання форс-мажорних обставин. На офіційному сайті за посиланням https://urf.ua/documents АСК «Укррічфлот» розмістив повідомленням про виникнення форс-мажорних обставин, яке стосується всіх суб`єктів, в тому числі і позивача. За наслідком розгляду наданих АСК «Укррічфлот» заяви та документів Волинською торгово-промисловою палатою було видано Сертифікат № 0700-23-3044 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 30.06.2023. Про наявність вказаних форс-мажорних обставин та наявність Сертифіката про форс-мажорні обставини відповідач повідомив позивача листом від 14.07.2023 № 1-1-23/233. Позивачу відомо та він обізнаний з вказаними обставинами, зокрема і з урахуванням рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2024 по справі № 910/7738/22. Враховуючи те, що сервітутні платежі справляються саме за використання майна, яке починаючи з 24.02.2022 і до теперішнього часу фактично не використовується, наявні правові підстави стверджувати, що відносно таких причалів (майна) сервітутні платежі не підлягають нарахуванню. Оскільки відповідач втратив можливість користуватись майном наданим в сервітут, то відповідно у відповідача відсутній обов`язок щодо сплати сервітутних платежів за заявлений позивачем період. Просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач зазначив, зокрема, про наступне. Обставини справи полягають в тому, що відповідач саме володіє і користується сервітутним майном на постійній основі, що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 у справі 910/13850/13. Обсяг прав сервітуарія, умови щодо оплатного сервітуту та інше випливало саме із позовних вимог ПрАТ «СК «Укррічфлот». Вказане рішення суду не встановило жодних виключень щодо обов`язку відповідача вносити плату за сервітут. Під час встановлення сервітуту судом взагалі не досліджувалось питання господарської діяльності ПрАТ «СК «Укррічфлот», не надавалась будь-яка оцінка дохідності і, як наслідок, не розглядалось питання встановлення розміру плати за сервітут з урахуванням показників доходності сервітуарія, а також обов`язку оплати з огляду на сезонність та можливі простої. Також на обов`язок з оплати та розмір плати за сервітут не впливає фактичний обсяг користування сервітутним майном, а з огляду на приписи п.5 ч.1 ст. 406 ЦК України це може бути 1 раз на три роки. Позивач фактично не є володіючим власником сервітутного майна, а єдиним користувачем і особою у якої вказане майно перебуває у володінні є саме відповідач. ДП «Адміністрація річкових портів» немає вільного доступу до сервітутного майна і позбавлено навіть можливості здійснити інвентаризацію гідротехнічних споруд, що перебувають в сервітуті; у провадженні органів досудового розслідування перебувають кримінальні провадження, порушені за заявами ДП «Адміністрація річкових портів» внаслідок недопуску з боку ПрАТ «СК «Укррічфлот» до державного майна, на яке встановлено сервітут. Відповідач намагається провести пряму залежність між результатом власної господарської діяльності (доходом) і обов`язком внесення плати за сервітут, натомість це не відповідає ані суті правовідносин, ані рішенню про встановлення сервітуту. Жодних доказів того, що відповідач не міг здійснювати та/або не здійснював хоча б частину прав встановлених п. 3 резолютивної частини вказаного рішення про встановлення сервітуту не надано. Щодо посилання відповідача на те, що господарська діяльність відповідача протягом всього часу його існування пов`язана із щорічними обмеженнями у судноплавстві в зимовий період внаслідок закриття навігації на річці Дніпро, позивач зазначив, що обов`язок відповідача вносити плату за сервітут не залежав і не залежить ані від припинення навігації на річці Дніпро, ані від наслідків господарської діяльності відповідача. Жодних доказів встановлення перерви у навігації на внутрішніх водних шляхах або на ділянці Запорізького річкового порту у спірний період відповідачем не надано. Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини позивачем, зокрема, зазначено, що розміщене на офіційному сайті відповідача повідомлення про форс-мажор є неналежним способом інформування позивача про форс-мажор. Вказане повідомлення розміщено відповідачем виключно після отримання претензії під позивача. Перший лист, яким відповідач звернувся на адресу позивача з питань пов`язаних із виконанням рішення суду про встановлення сервітуту (внесення плати за сервітут та повідомлення про настання форс-мажорних обставин) датований 14.07.2023 №1-1-23/233, тобто через 17 місяців після настання обставин, на які він посилається у цій справі (24.02.2022). Сертифікат ТПП не може вважатися беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Сертифікат не містить висновку щодо того, що ПрАТ «Судноплавна компанія «УКРРІЧФЛОТ» порушує (порушувало) зобов`язання щодо плати за сервітут внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), отже не може бути належним і допустимим доказом у цій справі. Жоден із документів, перелік яких наведений у Сертифікаті, не містить у переліку сервітутне нерухоме майно (гідротехнічні споруди), отже ці документи не є доказами неможливості відповідача здійснювати обсяг сервітутних прав, встановлених п. 3 резолютивної частини рішення суду про встановлення сервітуту та підставою для звільнення відповідача від обов`язку вносити плату за сервітут. Жодних належних і допустимих доказів того, що відповідач був позбавлений використання і не використовував сервітутне майно у власній господарській діяльності протягом часу, за який заявлені позовні вимоги, матеріали справи не містять. ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот», за наявності підстав для припинення сервітуту, не здійснює заходів щодо його припинення повністю або частково. Також на адресу позивача надійшла ціла низка листів від військових частин, з яких вбачається, що відповідач здійснює судноплавство річкою Дніпро (судна зареєстровані в Державному судновому реєстрі України). Жодного листа з забороною або припису (вимоги), виданих відповідачу уповноваженим органом, зокрема, військовими адміністраціями, в яких міститься пряма заборона на рух суден відповідача та/або здійснення статутної діяльності матеріали справи не містять. У відзиві на позов, як зазначив позивач, відсутнє будь-яке законодавче обґрунтування заперечень проти позову, як і не наведено жодних законодавчих підстав звільнення відповідача від обов`язку виконувати рішення суду про встановлення сервітуту. При цьому, на думку позивача, позиція відповідача є необґрунтованою через те, що наявність впливу на форс-мажорних обставин, у випадку їх доведеності, може стати підставою виключно для звільнення від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язання.

Від відповідача 07.05.2024 надійшло заперечення на відповідь на відзив, яке прийнято судом до розгляду, що відображено в ухвалі суду від 21.05.2024.

Третя особа Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України письмових пояснень по суті спору не надала. В судових засіданнях третьою особою в усній формі в цілому підтримано позицію позивача по справі та вказано, що позовні вимоги вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд

УСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 по справі № 910/13850/13, яке міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень у вільному відкритому доступі, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» задоволено повністю. Встановлено Публічному акціонерному товариству «Судноплавна компанія «Укррічфлот» сервітут щодо об`єктів нерухомого майна, яке знаходиться у Миколаївській, Дніпропетровській, Запорізькій та Херсонській областях згідно з докладним наведеним у резолютивній частині рішення переліком відповідного майна із зазначенням його назв, місцезнаходження, реєстрових номерів майна відповідно до єдиного реєстру об`єктів державної власності, інвентарних номерів, дат введення в експлуатацію або побудови.

Встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» з моменту набрання чинності рішенням суду набуває наступних прав щодо користування майном:

- право безперешкодного користування майном, щодо якого встановлено сервітут для здійснення основної діяльності, а саме: виконання вантажно-розвантажувальних робіт на вантажних районах порту, пристанях, причалах, як власних, так і контрагентів; приймання, видача та зберігання вантажів, в тому числі паливно-мастильних матеріалів; здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів та вантажів всіма видами транспорту, агентування та фрахтування морського та торгового флотів; агентування та фрахтування повітряних, морських і річкових суден; надання послуг з внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів, вантажів повітряним транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом та змішаним транспортом «річка-море»; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом; виконання робіт з ремонту, переобладнання, модернізації кораблів та суден, плавзасобів, будівництво важких плавучих кранів та суден інших типів та призначення, виготовлення виробів машинобудування, суднового, загально промислового та іншого призначення, нестандартного обладнання, відливок, штамповок, товарів народного споживання з високою якістю та властивостями, що відповідають попиту споживачів; виконання комплексу робіт з виготовлення та ремонту підйомно-транспортного та іншого нестандартного обладнання; виконання комплексу робіт з очищення та фарбування суден, металевих каркасів, цистерн, танків, резервуарів, тощо; очищення поверхні акваторії порту від забруднень, організація прийому нафтопродуктів, стічних вод, лояльних (підстанцевих) вод з об`єктів, що ремонтуються та інших об`єктів; послуги з надання механізованих вантажних причалів під стоянку та відстій кораблів та суден, а також виконання функцій портосховища; нафтоперевалювальні роботи; виконання монтажних та ремонтних робіт електричних кабелів різної напруги та трансформаторних підстанцій; виконання монтажних, ремонтних та пусконалагоджувальних робіт для технологічного обладнання, вантажопідйомних засобів, механізмів та вентиляційних систем; перевірка конструкторсько-технологічних засобів електрозахисту кораблів та контролю захисту суден від електрокорозії; проектування спеціальних об`єктів; проектні роботи з будівництва споруд та будівель виробничого призначення, соціально-побутового, житлового призначення, а також інженерних комунікацій до них; здійснення всіх видів загально-будівельних робіт; виконання ремонтних, монтажних, будівельних робіт, ремонтних робіт будівель промислового та цивільного призначення, а також інженерних комунікацій до них; організація та надання транспортно-експедиційних послуг під час перевезення вантажів різними видами транспорту (морським, автомобільним, річним та залізничним) в тому числі і в зовнішньоекономічній діяльності; вантажно-розвантажувальні роботи та транспортно-складська діяльність; послуги з прийому, передачі, накопичення, сортування, комплектуванню, доопрацювання вантажів; фрахтування національних та іноземних суден; облік вантажів, та інші види діяльності, необхідні для виконання робіт з транспортно-експедиційного обслуговування; виконання буксирувальних та водолазних робіт, зокрема в доках; пошук (розвідка) корисних копалин, видобування корисних копалин; проведення днопоглиблювальних робіт на землях водного фонду; операції у сфері поводження з небезпечними відходами; надання послуг на СЛІПі на надання послуг по докуванню суден стороннім організаціям;

- право використовувати майно для вивантаження, навантаження, складання та зберігання піску, каміння, щебеню, інших будівельних матеріалів, а також будь-яких інших вантажів;

- право здійснювати власними силами та за власний рахунок ремонти, усунення окремих несправностей і пошкоджень майна, проходження технічних оглядів, розробку та погодження технічної документації, отримання відповідних документів щодо придатності майна до експлуатації за призначенням у випадках, коли власник (володілець, орган управління, балансоутримувач) не здійснює таких дій своєчасно або коли за обставинами такі дії повинні бути здійсненні невідкладно для забезпечення безперебійної роботи ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» з наступним відшкодуванням за рахунок власника (володільця, органу управління, балансоутримувача) обґрунтованих витрат, понесених ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» у зв`язку з виконанням таких дій, у порядку, передбаченому законодавством;

- право вступати у відносини з контролюючими органами та службами, класифікаційними товариствами та іншими особами як експлуатуюча організація щодо підтримання експлуатаційної придатності майна, пред`явлення майна до оглядів і обстежень, надання та отримання відповідних документів;

- право встановлювати в межах компетенції експлуатуючої організації правила поведінки третіх осіб (судновласників, капітанів суден та членів суднових команд, вантажовідправників, вантажоодержувачів та їх представників, пасажирів, працівників/представників інших підприємств, установ та організацій тощо) при здійсненні будь-яких дій, бездіяльності, операцій на причалах, біля причалів та іншого майна;

- право встановлювати і обслуговувати навігаційні знаки, стовпчики, вогні, будь-які інші попереджувальні знаки та оголошення для забезпечення безпеки судноплавства тощо;

- право вчиняти всі дії, що можуть бути необхідними для роботи ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот».

Сервітут встановлено на 49 років.

Вищезазначеним рішенням в тому числі встановлено умови щодо внесення Публічним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» річної плати за користування майном у розмірі 15 %, що встановлюється на підставі критеріїв викладених у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за № 786. Встановлено що: даний сервітут не підлягає відчуженню; сервітут не позбавляє власника майна права володіння, користування та розпорядження майном; сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності (господарського відання, оперативного управління) чи зміни органу управління майном, поділу майна, перейменування майна, об`єднання в один інвентарний об`єкт з іншим майном, зміни поштової адреси, зміни інвентарного номеру, а також у разі поєднання в одній особі власника майна та володільця майна.

Також вказаним рішенням встановлені й інші умови, пов`язані з сервітутом.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 у справі № 910/13850/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2014 Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2013у справі № 910/13850/13 залишено без змін.

17 травня 2018 між Приватним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (надалі АСК «Укррічфлот», Компанія) (відповідач у даній справі) та Державним підприємством «Адміністрація річкових портів» (надалі ДП «Адміністрація річкових портів», Підприємство) (позивач у даній справі) з метою забезпечення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13 було укладено Угоду про визначення порядку сплати та розміру сервітутних платежів (далі Угода).

В пункті 1 Угоди визначено, що АСК «Укррічфлот» користується на праві сервітуту нерухомим майном (гідротехнічні споруди), а ДП «Адміністрація річкових портів» є належним отримувачем сервітутних платежів за користування нерухомим майном, перелік якого наведений в резолютивній частині рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 у справі № 910/13850/13, що перебуває на балансі на праві господарського відання Підприємства, за виключенням майна, яке перебуває на балансі державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт».

Відповідно до п. 2 Угоди, річна плата за користування майном на підставі сервітуту становить 1 894 995,90 грн, що складає 15% (п`ятнадцять відсотків) від ринкової вартості майна (станом на грудень 2015 року), та розрахована на підставі інформації про ринкову вартість майна, яка визначена в Звітах про оцінку майна № 01/07-212/1, № 01/07-212/2, №01/07-212/3, № 01/07-212/4, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр оцінки власності «Парето» та підтверджена рецензіями ГО «Всеукраїнське об`єднання «Українське товариство оцінювачів» від 05.12.2016 (№ 95-ЕР, № 96-ЕР, № 97-ЕР, № 98-ЕР), з урахуванням висновку експертного оціночно-будівельного дослідження № 1410 від 02.03.2018 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. Н.С. Бокаріуса.

Згідно з п. 3 Угоди, сплата сервітутних платежів, за періоди часу, які починаються з моменту укладання цієї угоди, здійснюється в наступному порядку:

- ДП «Адміністрація річкових портів» до10 числа кожного наступного місяця складає та надає АСК «Укррічфлот» оригінал рахунку та два оригінальних примірника акту приймання-передачі користування майном на підставі сервітуту, в яких зазначається сума сервітутних платежів за попередній місяць за користування майном (п. 3.1).

- АСК «Укррічфлот» в продовж 2 днів після отримання документів, що зазначені в п.3.1. цієї Угоди, підписує акти приймання-передачі користування майном на підставі сервітуту та повертає ДП «Адміністрація річкових портів» один примірник такого акту (п.3.2).

- АСК «Укррічфлот» в продовж 2 днів після підписання акту приймання-передачі користування майном на підставі сервітуту сплачує на розрахунковий рахунок ДП «Адміністрація річкових портів» вказаний у виставленому підприємством рахунку суму сервітутних платежів за попередній місяць (п. 3.3).

Рахунки виставляються у строки та порядку, встановлені п. 2 цієї Угоди (п. 4.3. Угоди).

В п. 5 Угоди передбачено, що у випадку, якщо Компанія з будь-якої причини не отримає від Підприємства рахунок для здійснення платежу, АСК «Укррічфлот» самостійно розраховує та сплачує платіж, згідно з п.4.2 цієї Угоди та поточну плату за користування майном в термін до 15 числа місяця, що йде за звітнім, на розрахунковий рахунок ДП Адміністрація річкових портів, вказаний у цій Угоді.

У випадку неналежного виконання або невиконання зобов`язань за даною Угодою, кожна сторона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів (п. 8 Угоди).

За змістом п. 9 Угоди, остання набирає чинності з дати її підписання та діє протягом строку, на який встановлено сервітут.

31.07.2018 сторонами було укладено Угоду про припинення сервітуту на частину нерухомого майна, що розташоване у Херсонській області. У п. 4. даної угоди сторонами підтверджено, що АСК «Укррічфлот» продовжує користуватися на праві сервітуту нерухомим майном (гідротехнічні споруди), перелік якого наведений в резолютивній частині рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 у справі № 910/13850/13, за виключенням майна, перелік якого зазначений в пункті 2 цієї Угоди.

Як зазначив позивач у позовній заяві, в порушення умов Угоди про визначення порядку сплати та розміру сервітутних платежів відповідач не виконав зобов`язання з оплати за сервітут щодо майна, яке знаходиться у місті Запоріжжя, за період з вересня 2022 року по травень 2023 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 1213140,09 грн, а саме: за вересень 2022 року 128761,38грн, за жовтень 2022 131980,42 грн, за листопад 2022 132904,28 грн, за грудень 2022 133834,60 грн, за січень 2023 134905,28 грн, за лютий 2023 135849,62 грн, за березень 2023 137887,37 грн, за квітень 2023 138163,16 грн, за травень 2023 138853,98 грн.

Невиконання відповідачем зобов`язання з оплати вищезазначених сервітутних платежів стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом за яким відкрито провадження у даній справі № 908/802/24.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться в ч. 7 ст. 193 ГК України, в якій визначено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

В частині 4 ст. 14 ЦК України встановлено, що особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

В частині першій статті 8 ЦК України визначено: якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до частин першої та десятої статті 11 Господарського процесуального кодексу України «Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом» суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права)

Частиною 1 статті 395 ЦК України закріплено, що одним із видів речових прав на чуже майно є, зокрема, право користування (сервітут).

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч. 1, ч. 3 ст. 402 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) (ч. 3 ст. 404 ЦК України).

Відповідач у даній справі № 908/802/24 заперечуючи проти позову зокрема вказав про те, що Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» було позбавлене об`єктивної можливості використовувати у власній господарській діяльності на праві сервітуту державне нерухоме майно (гідротехнічні споруди) за Угодою про визначення порядку сплати та розміру сервітутних платежів, укладеною з метою забезпечення виконання судового рішення у справі № 910/13850/13, внаслідок дії непереборної сили, надзвичайних і невідворотних обставин, а саме - військової агресії Російської федерації проти України, виникнення яких засвідчені сертифікатом Волинської Торгово-промислової палати № 0700-23-3044.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Відповідні висновки викладені зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

Вирішуючи спір у даній справі суд зазначає, що відносини, які виникають на підставі встановленого сервітуту, спрямовані на задоволення тих чи інших потреб за рахунок певної речі та надають особі, на користь якої встановлено сервітут, правомочності щодо користування чужим майном, що, відповідно, зумовлює виникнення у такої особи обов`язку здійснювати плату за користування майном (сервітутні платежі).

Таким чином до правовідносин про право користування чужим майном (сервітут), встановленого щодо нерухомого майна (будівлі, споруди тощо), за аналогією закону застосовуються норми Цивільного кодексу України, що регулюють відносини про найм (оренду), які є подібним за змістом (користування майном за плату).

Крім того, судом також враховано, що в рішенні Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 по справі № 910/13850/13, яким був встановлений сервітут, суд відзначив, що за своїм правовим змістом сервітут є правом обмеженого користування. Поряд з правом оренди сервітут є також одним з речових прав, однак значно вужчий за обсягом своїх прав. Відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди. З урахуванням чого суд дійшов висновку, що при визначенні плати за сервітут, відповідно до положень ч.1 ст. 8 Цивільного кодексу України, до зазначених правовідносин можуть бути застосовані положення Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 р.

Частиною 6 статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 виклала наступні висновки щодо застосування частини 6 статті 762 ЦК України (пункти 6.8-6.10 постанови): « 6.8. Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. 6.9. Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними 6.10. З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством».

В постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20 викладені наступні висновки.

Для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини (пункти 42, 43 постанови). При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати (пункт 45). При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо (пункт 47 постанови).

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією з основних засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З положень ч. 3 ст. 2, ст.ст. 7, 11, 13 Господарського процесуального кодексу України слідує, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню судом при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження своїх доводів щодо позбавлення об`єктивної можливості використовувати нерухоме майно (гідротехнічні споруди), на користування яким встановлений сервітут згідно з рішенням Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 по справі №910/13850/13, Приватним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» до відзиву додано, зокрема, копію Сертифікату Волинської Торгово-промислової палати №0700-23-3044 про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили) від 30.06.2023 (№19-22/01-3/97) (т. 1., а.с. 120-121, 123-124).

З положень частини третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» слідує, що Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 виклав наступні висновки щодо застосування ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності - форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Відповідно до наданої відповідачем копії Сертифікату № 0700-23-3044 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Волинська Торгово-промислова палата на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. № 44(5), із змінами та доповненнями, засвідчила Приватному акціонерному товариству «Судноплавна компанія «Укррічфлот» форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: використання у власній господарській діяльності на праві сервітуту державного нерухомого майна (гідротехнічних споруд), перелік якого наведений в резолютивній частині рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 р. у справі № 910/13850/13, що перебуває на балансі на праві господарського відання Державного підприємства «Адміністрація річкових портів», за виключенням майна, яке перебуває на балансі державного підприємства «Адміністрація морських портів України», у термін: з 24.02.2022 р., за угодою про визначення порядку сплати та розміру сервітутних платежів, укладеної з метою забезпечення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі № 910/13850/13, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р. та постановою Вищого Господарського суду України від 02.04.2014 № б/н від 17.05.2018 р., що була укладена з Державним підприємством «Адміністрація річкових портів», відповідно до:

- Наказу «Про простій та дистанційну роботу у підрозділах АСК «Укррічфлот» від 24.02.2022 р. № 43/опф;

- Наказу «Про простій та дистанційну роботу у підрозділах АСК «Укррічфлот» від 24.02.2022 р. № 42/опф;

- Наказу «Про організацію роботи у підрозділах АСК «Укррічфлот» від 28.02.2022 р. №53/опф;

- Листа Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрації судноплавства) № 5083/02-3/15-22 від 10.10.2022 р., в якому зазначено, що основними фактор, який перешкоджає забезпечити належний рівень безпеки судноплавства, є відкрита агресія рф, що розпочалась 24.02.2022 р. РФ окупувала значну територію на півдні України з обох боків р. Дніпро. Неодноразово зафіксовано випадки вчинення відвертих військових злочинів проти цивільного судноплавства, а саме нападів, захоплень та обстрілів цивільних суден. За інформацією ДУ «Держгідрографії» з 24.02.2022 морські води північніше паралелі 45-21N, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, оголошено зоною військової загрози (Warrisk area, прибережні попередження (далі - ПРИП) 92/22, 108/22 );

- Листа Миколаївської обласної військової адміністрації від 28.12.2022 № 05-57/2859/5-22 про те, що 24.02.2022 р. м. Миколаїв постійно знаходилось під ракетними обстрілами та бомбардуваннями;

- приписів про небезпеку 100/22 та 101/22, якими оголошено про закриття водного простору по річках Інгул та Південний Буг, заборону руху суден від першого коліна Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу (далі - БДЛК) до третього коліна Спаського каналу, заборону відходу всіх суден, буксирів та інших плавзасобів від причалів Миколаївського регіону;

- Оперативної інформації про зміни навігаційних умов і режиму плавання на ВВШ ДУ Держгідрографія від 30.11.2022 р., в якій зазначалось, що Р. Південний Буг , р. Інгул: Водний простір на річках закрито. Всі дії на цих річках погоджувати з військовими (захід в Миколаївський річковий порт АСК Укррічфлот здійснюється саме через р. Південний Буг та р. Інгул);

- Розпорядження капітана Миколаївського МТП № 15/1 від 09.03.2022 р., яким було видано припис про небезпеку 101/22, яким заборонено рух суден від першого коліна БДЛК то третього коліна Спаського каналу, заборонено відхід всіх суден, буксирів і інших плавзасобів від причалів Миколаївського регіону;

- Листа Управління транспорту Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 18.04.2023 р. № 04-396/0/110-23 про діючі заборони та обмеження;

- Листа НГУ від 10.06.2022 р. № 6/10/3-652 про розміщення підрозділів в\ч;

- Копій 5-ти актів комісійного обстеження об`єктів пошкоджених внаслідок збройної агресії російської федерації від 03.05.2023 р.;

- Копій 12-ти актів комісійного обстеження об`єктів, пошкоджених внаслідок збройної агресії російської федерації від 05.05.2023 р.;

- Копій 5-ти актів огляду від 05.05.2022 р.;

- Наказу «Про примусове відчуження» від 17.10.2022 р. № 71;

- Акту про примусове відчуження або вилучення майна № 738 від 27.10.2022 р.;

- Акту про примусове відчуження або вилучення майна № 736 від 27.10.2022 р.;

- Акту про примусове відчуження або вилучення майна № 737 від 27.10.2022 р.;

- Акту про примусове відчуження або вилучення майна № 735 від 27.10.2022 р.;

- Акту про примусове відчуження або вилучення майна від 27.10.2022 р.;

- Наказу «Про примусове відчуження» від 28.09.2022 р. № 34;

- Акту про примусове відчуження або вилучення майна від 25.08.2022 р. (теплохід «Борислав»);

- Акту про примусове відчуження або вилучення майна від 25.08.2022 р. (буксир БТ-466 );

- Акту про примусове відчуження або вилучення майна від 25.08.2022р. (судно «Івано-Франковськ»);

- Акту приймання-передачі транспортних засобів від 20.05.2022 р. (екскаватор Борекс-2201 );

- Витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню № 22022080000000019 від 28.02.2022;

- Витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню № 22022080000000021 від 28.02.2022.;

- Витяг з ЄРДР по кримінальному провадженню № 22023080000000664 від 26.04.2023;

- Актів про знищення/пошкодження/викрадення майна, що було спричинене внаслідок збройної агресії рф від 05 жовтня 2022 з додатками;

- Актів про знищення/пошкодження/викрадення майна, що було спричинене внаслідок збройної агресії рф від 15 жовтня 2022 з додатками;

- Тринадцяти актів про знищення/пошкодження/викрадення майна, що було спричинене внаслідок збройної агресії російської федерації від 22 березня 2023 з додатками;

- Дев`яти актів про знищення/пошкодження/викрадення майна, що було спричинене внаслідок збройної агресії російської федерації від 26 квітня 2023 з додатками;

- Заяви при вчинення кримінального правопорушення від 11.10.2022 № 1-1-23/139;

- Витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню №12022041340000942 від 24.08.2022;

- Витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню №12022041340000800 від 22.07.2022;

- Витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню №12022041340000771 від 18.07.2022;

- Витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню №12022041340000916 від 16.08.2022;

- Витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12022041340001013 від 11.09.2022;

- Витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12022041340000857 від 04.08.2022;

- Витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню № 22022040000000264 від 03.10.2022;

- Протоколу прийняття заяви про злочин від 04.09.2022: 24.08.2022;

- Листа Нікопольської РВА від 26.12.2022 № 669 про включення Нікопольської МТГ до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій;

- листа Нікопольської РВА від 16.03.2022 № 39 про розміщення особового складу;

- Акту про знищення/пошкодження/викрадення майна, що було спричинене внаслідок збройної агресії рф від 04 серпня 2022;

- Акту про знищення/пошкодження/викрадення майна, що було спричинене внаслідок збройної агресії рф від 16 серпня 2022;

- Акту про знищення/пошкодження/викрадення майна, що було спричинене внаслідок збройної агресії рф від 11 вересня 2022;

- Акту про знищення/пошкодження/викрадення майна, що було спричинене внаслідок збройної агресії рф від 19 липня 2022;

- Акту про знищення/пошкодження/викрадення майна, що було спричинене внаслідок збройної агресії рф від 22 липня 2022 р.;

- Акту про знищення/пошкодження/викрадення майна, що було спричинене внаслідок збройної агресії рф від 25 травня 2023;

- Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 р., із змінами внесеними Указами від 14.03.2022 р. № 133/2022, від 18.04.2022 р. № 259/2022, від 17.05.2022 р. № 341/2022, від 12.08.2022 р. № 573/2022, від 07.11.2022 р. №757/2022, від 06.02.2023 р. № 58/2023; від 01.05.2023 р. № 254/2023,

які унеможливили його виконання в зазначений термін.

У Сертифікаті вказано період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): - дата настання: 24.02.2022 року; - дата закінчення: тривають на 30 червня 2023 року.

Таким чином вказаним Сертифікатом № 0700-23-3044 Волинської торгово-промислової палати засвідчено Приватному акціонерному товариству «Судноплавна компанія «Укррічфлот» форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо використання у власній господарській діяльності на праві сервітуту державного нерухомого майна (гідротехнічних споруд), перелік якого наведений в резолютивній частині рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 р. у справі № 910/13850/13, за укладеною сторонами Угодою про визначення порядку сплати та розміру сервітутних платежів від 17.05.2018, тобто усього вказаного майна в цілому, з 24 лютого 2022 року, і які (обставини непереборної сили) тривали станом на 30 червня 2023 року, отже протягом всього спірного періоду у даній справі № 908/802/24 (вересень 2022 травень 2023).

При цьому, суд зазначає, що Угода про визначення порядку сплати та розміру сервітутних платежів від 17.05.2018 та додаткові угоди до неї не містять умов щодо порядку повідомлення про настання форс-мажорних обставин, додержання якого було б обов`язковим.

Як зазначив відповідач про наявність форс-мажорних обставин та вищевказаного Сертифікату Волинської ТПП про форс-мажорні обставини, позивача було повідомлено листом від 14.07.2023 № 1-1-23/233, отримання якого позивач не заперечив.

Відповідачем також надані в матеріали справи (додані до відзиву) копії документів, перелічених у вищевказаному Сертифікаті ТПП, які надавались відповідачем Волинській Торгово-промисловій палаті для підтвердження та засвідчення форс-мажорних обставин.

В контексті спірних правовідносин суд дійшов до висновку, що закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі частини шостої статті 762 ЦК України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об`єктом оренди і він не відповідає за це.

Судом надано оцінку представлених відповідачем доказів (групі доказів), які містяться в матеріалах справи (в копіях: Сертифікату № 0700-23-3044 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Волинської торгово-промислової палати, наказів військових частин Міністерства оборони України про примусове відчуження майна на потреби держави в умовах правового режиму воєнного стану, актів про примусове відчуження/вилучення майна (належного відповідачу нерухомого майна та плавзасобів (суден)), актів про знищення/пошкодження такого майна внаслідок ворожих обстрілів, в т.ч. суден та нерухомого майна із місцезнаходженням у м. Запоріжжя, копії заяв ПрАТ «СК «Укрріфлот» про кримінальні правопорушення через пошкодження/знищення майна, витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань, листа Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України № 5083/02-3/15-22 від 10.10.2022 (т. 1, а.с.130)), та за результатами дослідження та аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що надані відповідачем документи є належними доказами на підтвердження наявності обставин через які протягом спірного періоду (з вересня 2022 року по травень 2023 року включно) відповідач був позбавлений можливості використовувати нерухоме майно (гідротехнічні споруди) щодо якого встановлений сервітут і за які (обставини) він не відповідає.

Так, з огляду на специфіку нерухомого майна гідротехнічні споруди (причали), на яке встановлений сервітут, а також набутих ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» прав щодо користування таким майном для здійснення основної діяльності, перелік яких встановлений у судовому рішенні у справі № 910/13850/13, враховуючи загальновідомі обставини щодо повномасштабної військової агресії проти України та введений у зв`язку із цим з 24 лютого 2022 року воєнний стан на території України, який триває і до теперішнього часу, через що, зокрема, введені заходи щодо заборон/обмежень у судноплавстві задля збереження безпекової ситуації на ділянках внутрішніх водних шляхів, що в цілому безумовно впливає на можливість вільного перевезення вантажів суднами класу «річка-море», річковими суднами та баржо-буксирним складом з виходом у напрямку до/з річкових портів, розташованих на ділянці річки Дніпро, суд дійшов до висновку, що відповідачем доведено наявність обставин, які зумовили неможливість використання ним за призначенням нерухомого майна (гідротехнічних споруд), на яке встановлено сервітут, в тому числі й того, яке знаходиться у місті Запоріжжя (причали №№ 1-7, мол на вул. Леонова 1а, контейнерний причал № 3 на вул. Глісерна, 26-а), через обставини, за які він не відповідає, протягом всього часу, за який позивачем нараховано та заявлено до стягнення сервітутні платежі: вересень 2022 року - травень 2023 року.

Отже, оскільки саме з правомочністю користування майном, відносно якого було встановлено сервітут, пов`язаний обов`язок здійснювати оплату сервітутних платежів, то в силу ч. 6 ст. 762 ЦК України доведений відповідачем факт неможливості використання відповідного нерухомого майна звільняє останнього від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає.

При цьому, посилання позивача на фактичне здійснення відповідачем господарської діяльності в цілому та отримання від неї прибутків не спростовує встановленого факту неможливості використання відповідачем за відповідним призначенням гідротехнічних споруд (причали, мол, які знаходиться у м.Запоріжжі за адресами: вул.Леонова, 1а та вул. Глісерна, 26а) щодо яких встановлений сервітут. Доказів протилежного позивач суду не надав.

Щодо інших аргументів, наведених позивачем у відповіді на відзив та поясненнях, суд зазначає, що вони не спростовують висновків суду покладених в основу даного судового рішення.

Суд враховує, що у справі «Серявін проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (§ 58, рішення від 10.02.2010).

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ), зокрема, зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

На підставі всього вищевикладеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми 1 213 140,09 грн основного боргу по платі за сервітут за період з вересня 2022 року по травень 2023 включно.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу, похідні позовні вимоги про стягнення нарахованих 3% річних у розмірі 42312,67 грн та інфляційних втрат у розмірі 51962,29 грн задоволенню також не підлягають.

Таким чином у задоволенні позову відмовляється повністю.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до положень ст. 129 ГПК України покладаються на позивача (залишаються за позивачем).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 30.08.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва