Рішення № 121282599, 26.08.2024, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1062/24

Провадження№ 2/302/336/24

Номер рядка звіту 60

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2024 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді Повідайчика О.І., за участі секретаря судового засідання Митряк І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Міжгірського районного суду Закарпатської області в селищі Міжгір`я Хустського району Закарпатської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області та Хустської районної військової (державної) адміністрації Закарпатської області, про визнання права власності на спадкове майно за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2024 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка, спадкоємиця), через представницю адвокатку Гренджа Вікторію Юріївну, звернулась до суду з вказаним позовом до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області (далі Пилипецька сільська рада, рада, відповідач), який обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Пилипець Хустського району Закарпатської області помер її дідусь ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , спадкодавець), ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим за ним відкрилась спадщина. До складу спадщини увійшов житловий будинок в АДРЕСА_1 та право на земельну частку (пай) на території колишнього КСП «Шипіт» розміром 1,43 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0096331. За життя спадкодавець залишив заповітне розпорядження, відповідно до якого розпорядився все належне йому на день смерті майно передати ОСОБА_1 . Позивачка єдина прийняла спадщину, проте нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено через неподання спадкоємицею правовстановлюючих документів на майно та через відсутність інформації в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності на вказане нерухоме майно. Обґрунтовуючи позов зазначеними обставинами та посилаючись на відповідні норми цивільного законодавства позивачка просила визнати за нею право власності на згадану земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом до майна померлого дідуся ОСОБА_2

05 серпня 2024 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року до участі в справі було залучено співвідповідача Хустську районну військову (державну) адміністрацію Закарпатської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 26 серпня 2024 року

Позивачка та її представниця в судове засідання не з`явились.

Представниця позивачки адвокатка Гренджа В.Ю. подала суду заяви від 19 й 26 серпня 2024 року, якими просила розглянути справу без участі позивачки та її представниці, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Відповідач Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області явку представника в судове засідання не забезпечила, подала суду заяви від 15 та 23 серпня 2024 року якими просила розглянути справу без участі представника відповідача. З поданих заяв слідує визнання позову Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області.

Хустська районна військова (державна) адміністрація Закарпатської області подала клопотання від 23 серпня 2024 року, яким просила розглянути справу без участі представника адміністрації. В клопотанні відсутні спростування фактичних обставин чи заперечення проти позовних вимог.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб`єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд враховує при вирішенні спору визнання позову відповідачем.

За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідусь позивачки по батьковій лінії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що доводиться свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 8), свідоцтвом про народження НОМЕР_2 (а.с. 51) та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 9). Відповідно до статті 1220 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) у зв`язку з смертю ОСОБА_2 за ним відкрилась спадщина.

На час смерті ОСОБА_2 проживав сам в будинку АДРЕСА_1 , більше ніхто за вказаною адресою не проживав і не був зареєстрованим, що підтверджується довідкою виконкому Пилипецької сільської ради від 14.07.2017 № 1024 (а.с. 15). Відповідно до статті 1221 ЦК України зазначене місце є місцем відкриття спадщини за ОСОБА_2

05 січня 2016 року ОСОБА_2 склав заповіт, який того дня був посвідчений секретарем Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області ОСОБА_3 (а.с. 12). Відповідно до заповіту ОСОБА_2 заповідав житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,60 га та земельну частку (пай) площею 1,43 га та все належне майно своїй онуці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

17 липня 2017 року, в установлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк, ОСОБА_4 подала приватному нотаріусу Міжгірського районного нотаріального округу Дунаєву Ю.М. заяву про прийняття спадщини за заповітом за майном померлого діда ОСОБА_2 (а.с. 10).

17 липня 2017 року за спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 було зареєстровано спадкову справу, що доводиться Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.07.2017 за № 48427518 (а.с. 11).

З врахуванням положень статті 1222 та ч. 1 ст. 1223 ЦК України у ОСОБА_1 у зв`язку з відкриттям спадщини за ОСОБА_2 , відповідно до заповіту, виникло право на спадкування, вона стала спадкоємицею, як єдина особа за заповітом.

З виписки з погосподарської книги, виданої виконкомом Пилипецької сільської ради Закарпатської області від 01.03.2024 року за № 311 (а.с. 14) вбачається, що житловий будинок в АДРЕСА_1 побудований орієнтовно в 1956 році. Свідоцтво на право власності на даний житловий будинок сільською радою не видавалось, будинок розташований на земельній ділянці в ур. «Біля хати» орієнтовно площею 0,15 га, на території зареєстрованого дворогосподарства в АДРЕСА_1 . Власником та забудовником зазначеного вище житлового будинку був гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до інформаційного листа № 297/225-24-0.36,3 від 04.04.2024 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області (а.с. 29), державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, державні акти на право постійного користування земельними ділянками видані гр. ОСОБА_2 , мешканцю АДРЕСА_1 , по наявним облікам у відділі не значаться.

Згідно наявної інформації у відділі за громадянином ОСОБА_2 мешканцем АДРЕСА_2 значиться сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0096331 від 25.06.1997 за № 42, розміром 1,43 в умовних кадастрових гектарах по КСП «Шипіт».

Рішенням № 148 від 10.12.2000 сімнадцятої сесії, двадцять третього скликання Пилипецької сільської ради «Про виділення в натурі земельної частки (най) та передачу їх у приватну власність громадянам» (а.с. 30), було вирішено виділити в натурі земельну частку (пай) громадянам згідно земельних сертифікатів для ведення індивідуального підсобного господарства.

За життя ОСОБА_2 , 1924 р.н., не отримав в натурі земельну частку (пай) розміром 1,43 в умовних кадастрових гектарах по КСП «Шипіт», згідно земельного сертифікату серії ЗК№ 0096331 від 25.06.1997 року № 42, для ведення індивідуального підсобного господарства, та Державний акт на цю земельну частку (пай) йому не видавався (а.с. 29).

З пояснень позивачки слідує, що сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0096331 від 25.06.1997 року № 42, розміром 1,43 в умовних кадастрових гектарах по КСП «Шипіт» за життя ОСОБА_2 , 1924 р.н. було втрачено, у зв`язку з чим він не міг бути поданий нотаріусу для оформлення свідоцтва про право на спадщину.

Викладеними обставинами, які підтверджуються зазначеними доказами, з врахуванням положень ст. 1218 ЦК України, підтверджується, що до складу спадщини за померлим ОСОБА_2 , 1924р.н., увійшли: житловий будинок під АДРЕСА_1 , згідно Виписки з погосподарської книги, та земельна частку (пай), розміром 1,43 в умовних кадастрових гектарах по КСП «Шипіт», згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0096331 від 25.06.1997 №42.

Відтак, з врахуванням положень ч. 1 ст. 1223 та ст. 1268-1270 ЦК України єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину за ОСОБА_2 є позивачка ОСОБА_1 , котра відповідно до приписів статей 1296-1298 ЦК України має право й обов`язок отримати свідоцтво про право на спадщину щодо нерухомого майна земельних ділянок, належних спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину. Останнім їй було відмовлено в учиненні відповідної нотаріальної дії на підставі підпункту 4.16 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі Порядок № 296/5) відповідно до якого видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. Приватний нотаріус постановила відмовити у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину позаяк остання не подала оригінали документів (на підтвердження права власності на майно) та через відсутність відповідної інформації про зареєстроване право власності на зазначене нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтв про право на спадщину за законом) від 17 травня 2024 року на а.с. 13.

Факт відсутності реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 підтверджується інформаційною довідкою Комунального підприємства «Міжгірське бюро технічної інвентаризації» від 20.03.2024 за № 33 (а.с. 17).

Відповідно до підпункту 4.19 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Правовідносини щодо права власності до 01 січня 2004 року регламентувались розділом ІІ Цивільного кодексу УРСР. Верховним Судом України в постанові від 18.12.2013 у справі № 6-137цс13 було висловлено правову позицію, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок, у 1973 році регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об`єкта.

Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання на час будівництва ОСОБА_2 житлового будинку в 1956 році передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час завершення будівництвом житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56. Вказаним нормативним актом було передбачено реєстрацію права власності на житло тільки в містах та селищах і не встановлювалась можливість такої в сільських населених пунктах. Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».

З врахуванням наведеного суд доходить висновку, що ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 внаслідок його створення (завершення будівництвом), що підтверджується випискою з погосподарської книги від 01.03.2024 № 311 (а.с. 14), довідкою виданою виконкомом Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області від 15.03.2024 № 362 (а.с. 362) та технічним паспортом (а.с. 18-22).

Враховуючи наведене суд уважає, що позивачка, як єдина спадкоємиця за заповітом за її померлим дідусем ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину набула право на спадкування за ним майна, котре увійшло до складу спадщини, зокрема: житлового будинку АДРЕСА_1 та права на земельну частку (пай) на території колишнього КСП «Шипіт», розміром 1,43 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0096331.

Суд не встановив обставин, передбачених статтею 1224 ЦК України, які мали б наслідком усунення позивачки від спадкування за ОСОБА_2 .

Суд не встановив обставин, які б свідчили, що спадкування позивачкою за ОСОБА_2 порушує права чи законні інтереси третіх осіб.

Відтак суд дійшов висновку, що у позивачки виникло право на набуття у власність зазначеного об`єкта нерухомого майна в порядку спадкування за законом. Водночас суд встановив наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавця до спадкоємиці, які не впливають на зміст цього права.

Згідно з положеннями ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб - визнання права.

Відтак суд уважає позовні вимоги обгрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 3, 11, 16, 316-319, 321, 328, 392, 1216-1218, 1222, 1223, 1268, 1296, 1297 Цивільного кодексу України, ст.2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ

Позов ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області та Хустської районної військової (державної) адміністрації Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: с. Пилипець Хустського району Закарпатської області в порядку спадкування за заповітом за її померлим дідусем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 право на земельну частку (пай) на території колишнього КСП «Шипіт», розміром 1,43 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК №0096331, виданого на ім`я ОСОБА_2 , мешканця АДРЕСА_2 , зареєстрованого в Книзі сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 42 від 25 червня 1997 року, в порядку спадкування за заповітом за її померлим дідусем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне найменування учасників:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідачі:

Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області; кодЄДРПОУ04350843; місцезнаходження: с. Пилипець, 75 Хустський район, Закарпатська область, 90000;

Хустська районна військова (державна) адміністрація Закарпатської області; кодЄДРПОУ 04053861; місцезнаходження: вул. Карпатської Січі, 21, м. Хуст, Закарпатська область, 90400.

Головуючий суддя О.І. Повідайчик