Рішення № 121276292, 29.08.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 р. Справа № 520/6626/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-0996-2040 від 05.02.2024 про нарахування недоїмки у розмірі 50 052,82 грн.;

- визнати протиправним та скасувати нарахування з єдиного соціального внеску у розмірі 50 052,82 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків з оскаржуваної податкової вимоги, шляхом виключення суми 50 052,82 грн. з ІКП.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувана вимога Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-0996-2040 від 05.02.2024 про нарахування недоїмки у розмірі 50 052,82 грн. є протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в судовому порядку виходячи з наступного. В період з 2014 - 2015 роки позивач був найманим працівником, тобто була застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї був роботодавець. З 11.07.2003 по 11.10.2023 перебувала на обліку в ГУ ДПС у Донецькій області (Центрально-міський район м. Макіївка 591), з 11.10.2023 перебуває на обліку в ГУ ДПС (Шевченківський район м. Харкова - 2030) як фізична особа підприємець на спрощеній системі оподаткування. Таким чином, позивач звільнений від виконання обов`язків, визначених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а також від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов, а позивачу - відповідь на відзив.

Через систему "Електронний суд" представником відповідача надіслано відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, що за даними інформаційно - комунікаційній системи ГУ ДПС ОСОБА_1 з 11.07.2003 по 11.10.2023 перебувала на обліку в ГУ ДПС у Донецькій області (Центрально-міський район м. Макіївка 591), з 11.10.2023 перебуває на обліку в ГУ ДПС (Шевченківський район м. Харкова - 2030) як фізична особа підприємець на спрощеній системі оподаткування (3 група). Згідно реєстраційних даних попередня податкова адреса ОСОБА_1 з 07 квітня 2014 року відносилася до тимчасово окупованих територій України, що входять до складу Донецької та Луганської областей.

Станом на 18.04.2023 за даними інтегрованої картки платника ОСОБА_1 по коду бюджетної класифікації 71040000 лічиться заборгованість по єдиному внеску (автоматичні нарахування) у розмірі 50052,82 грн. за період 3 квартал 2014 - 4 квартал 2020 року. ГУ ДПС в автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 05.02.2024 № Ф-0996-2040 на суму 50052,82 грн, що відповідає вимогам статті 25 Закону № 2464-VI, абзацу 2 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449.

Позивачем надіслано до суду відповідь на відзив, в якій підтримано правову позицію, викладену у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи - підприємця згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Серія НОМЕР_1 від 10.07.2023, виданого виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області.

З 01.01.2012 позивач як фізична особа підприємець переобував на спрощеній системі оподаткування (3 група), що підтверджено Свідоцтвом платника єдиного податку Серія НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області у відношенні позивача винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0996-2040 від 05 лютого 2024 року, в якій зазначено, що станом на 31 січня 2024 року заборгованість за сплати єдиного внеску становить 50052,82 грн., яку надіслано позивачу листом Головного управління ДПС у Харківській області від 13.02.2024.

Ухвалою суду зобов`язано відповідача пояснення, за який період нарахована сума заборгованості, визначена в оскаржуваній вимозі.

У відзиві на позов представником відповідача зазначено, що станом на 18.04.2023 за даними інтегрованої картки платника ОСОБА_1 лічиться заборгованість по єдиному внеску (автоматичні нарахування) у розмірі 50 052,82 грн. а саме: 20.10.2014 нарахування єдиного внеску за 3 квартал 2014 - 804,61 грн; 20.01.2015 нарахування єдиного внеску за 4 квартал 2014 1267,95 грн; 20.04.2015 нарахування єдиного внеску за 1 квартал 2015 1267,95 грн; 20.07.2015 нарахування єдиного внеску за 2 квартал 2015 1267,95 грн; 19.10.2015 нарахування єдиного внеску за 3 квартал 2015 1323,47 грн; 19.01.2016 нарахування єдиного внеску за 4 квартал 2015 1434,51 грн; 19.04.2016 нарахування єдиного внеску за 1 квартал 2016 909,48 грн; 19.07.2016 нарахування єдиного внеску за 2 квартал 2016 941,16 грн; 19.10.2016 нарахування єдиного внеску за 3 квартал 2016 957,00 грн; 19.01.2017 нарахування єдиного внеску за 4 квартал 2016 990 грн; 19.04.2017 нарахування єдиного внеску за 1 квартал 2017 2112 грн; 19.07.2017 нарахування єдиного внеску за 2 квартал 2017 - 2112 грн; 19.10.2017 нарахування єдиного внеску за 3 квартал 2017 - 2112 грн; 19.01.2018 нарахування єдиного внеску за 4 квартал 2017 - 2112 грн; 19.04.2018 нарахування єдиного внеску за 1 квартал 2018 - 2457,18 грн; 19.07.2018 нарахування єдиного внеску за 2 квартал 2018 - 2457,18 грн; 19.10.2018 нарахування єдиного внеску за 3 квартал 2018 - 2457,18 грн; 21.01.2019 нарахування єдиного внеску за 4 квартал 2018 - 2457,18 грн; 19.04.2019 нарахування єдиного внеску за 1 квартал 2019 - 2754,18 грн; 19.07.2019 нарахування єдиного внеску за 2 квартал 2019 - 2754,18 грн; 21.10.2019 нарахування єдиного внеску за 3 квартал 2019 - 2754,18 грн; 20.01.2020 нарахування єдиного внеску за 4 квартал 2019 - 2754,18 грн; 21.04.2020 нарахування єдиного внеску за січень-лютий 2020 - 2078,12 грн; 20.07.2020 нарахування єдиного внеску за червень 2020 - 1039,06 грн; 19.10.2020 нарахування єдиного внеску за 3 квартал 2020 - 3178,12 грн; 19.01.2021 нарахування єдиного внеску за 4 квартал 2020 - 3300 грн.

Тобто, позивачу нараховано єдиний внесок за період з 3 кварталу 2014 року по 4 квартал 2020 року.

Не погоджуючись з оскаржуваною вимогою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом №2464, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 якого платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відтак, платниками єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску є фізичні особи-підприємці, незалежно від отримання ними доходу (прибутку).

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Втім, проаналізувавши положення Закону №2464, Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 виклав правовий висновок, згідно з яким особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону №2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до абзацу першого частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Зі змісту відзиву на позов встановлено, що позивачу нараховано єдиний внесок за період з 3 кварталу 2014 року по 4 квартал 2020 року.

Позивач зазначив, що протягом 2014 - 2015 років позивач був найманим працівником.

Відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) підтверджено, що протягом 2014 - 2015 років позивач працював в ТОВ "АПСМАЙЛ", тобто був застрахованою особою та, відповідно, обов`язок сплати єдиного внеску за нього був роботодавець.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 07 березня 2023 року по справі №320/2325/19, в якій сформовано висновок: "оскільки період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності згідно оскаржуваної вимоги, позивач не здійснювала підприємницьку діяльність, оскільки перебувала у трудових відносинах з підприємством, яким здійснювалось відрахування єдиного внеску з її заробітної плати".

Оскільки протягом 2014 - 2015 років, за який в т.ч. нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, була працевлаштована в ТОВ "АПСМАЙЛ" та обов`язок сплати в цей період єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування покладався на роботодавця, контролюючим органом протиправно нараховано єдиний внесок за цей період в загальній сумі 7 366,44 грн. (20.10.2014 нарахувано за 3 квартал 2014 - 804,61 грн; 20.01.2015 нарахувано за 4 квартал 2014 1267,95 грн; 20.04.2015 нарахувано за 1 квартал 2015 1267,95 грн; 20.07.2015 нарахувано за 2 квартал 2015 1267,95 грн; 19.10.2015 нарахувано за 3 квартал 2015 1323,47 грн; 19.01.2016 нарахувано за 4 квартал 2015 1434,51 грн).

За таких підстав, суд дійшов висновку про визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-0996-2040 від 05.02.2024 в частині нарахування єдиного внеску на суму 7 366,44 грн.

Разом з тим, щодо нарахування оскаржуваною податковою вимогою №Ф-0996-2040 від 05.02.2024 єдиного внеску за період з 1 кварталу 2016 по 4 квартал 2020, суд зазначає наступне.

В позовній заяві позивач зазначив, що є звільненим від виконання обов`язків, визначених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а також від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року, оскільки пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, всеосяжно звільняє платника від виконання обов`язків передбачених частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ протягом дії вказаної норми, тобто повністю скасовує обов`язок зі сплати єдиного внеску за період з 14.04.2014 по 12.02.2020, що виключає обов`язок контролюючого органу формувати і надсилати вимогу.

Роблячи такі висновки позивач посилався на численні постанови Верховного Суду, зокрема, від 26.10.2021 у справі №360/1594/20 та від 17.11.2021 у справі № 200/2618/20-а.

Суд не погоджується з такими твердженнями позивача та вважає їх помилковими, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, з 11.07.2003 по 11.10.2023 ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у Донецькій області (Центрально-міський район м. Макіївка 591). З 11.10.2023 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС (Шевченківський район м. Харкова - 2030) як фізична особа підприємець на спрощеній системі оподаткування (3 група).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053-р визначено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, зокрема, місто Макіївка Донецької області.

02.09.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон №1669-VІІ), який набув чинності 15.09.2014. Цей Закон прийнято з метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО) або переселилися з неї під час її проведення.

Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІІ розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було доповнено пунктом 9- 3 наступного змісту:

«Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.».

Відповідно до Закону України від 02.03.2015 № 219-VIII пункт 9-3 вважається пунктом 9-4 розділу VIII Закону № 1669-VII.

З аналізу наведених правових норм та з урахуванням безпосередньо пункту 9-3 (у подальшому пункту 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, вбачається, що платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Тобто пункт 9-3 (у подальшому пункту 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI не скасовує взагалі обов`язків платників єдиного внеску, а лише на певний період дає можливість (дозволяє) не виконувати обов`язки, визначені у частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VІ, зокрема своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 06.11.2018).

При цьому відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, не застосовуються взагалі.

Отже зі змісту наведеної правової норми слід виснувати, що така надавала право суб`єкту відповідних відносин за визначених умов та підстав на відповідний період, а саме з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати відповідних обов`язків.

Тобто вжите в контексті норми словосполучення «…звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року…» слід розуміти як тимчасове надання платнику можливості здійснювати нарахування, обчислення та/або сплату ЄСВ не в загальновизначені строки, а за власним рішенням.

Як зазначалось вище причиною прийняття законодавцем такої норми були особливі обставини та виняткові ситуації пов`язані зі збройною агресією та бажанням захистити платників, які опинилися у несприятливій ситуації.

Передбачене нормою звільнення та зміст щодо певних умов її дії та дій суб`єктів до яких вона могла бути застосована вказує на те, що особа, яка приймає її умови та застосовує, погоджується і на особливості, які передбачає така норма, зокрема і в частині подальшого урегулювання питання наявної недоїмки.

На користь висновку про тимчасовий характер надання платнику податків можливості не виконувати передбачені статтею 6 Закону № 2464-VI обов`язки платника ЄСВ вказує і системний аналіз змісту пункту пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI. Так, у разі, якщо б законодавець взагалі звільняв визначену категорію платників від обов`язку сплачувати ЄСВ у відповідний період, а не надавав можливість виконати цей обов`язок після закінчення АТО (тобто не у встановлений в загальному поряду строк), то позбавлений логіки припис абзацу третього вказаного пункту щодо звільнення від відповідальності за невиконання обов`язків, передбачених цим Законом. Адже відсутність взагалі обов`язку нараховувати і сплачувати ЄСВ у певний період виключала б існування відповідальності за невиконання такого обов`язку, отже не потребувала б викладення норм про звільнення від неї (відповідальності).

Проте на підставі абзацу п`ятого підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14.01.2020 №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13.02.2020, пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI було виключено.

Таким чином, пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, яким була передбачена можливість тимчасово не виконувати обов`язки, визначені у частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ, зокрема щодо сплати єдиного внеску, та який був підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску,з 13.02.2020 втратив чинність.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Подальшого врегулювання законодавцем особливостей адміністрування єдиного соціального внеску для відповідних платників податків передбачено не було, що є наслідком поширення дії норм Закону № 2464-VI в загальному порядку, в тому числі і щодо заходів впливу та стягнення передбачених статтею 25 цього Закону.

Відповідно, з 13.02.2020 платники єдиного внеску зобов`язані виконувати в повному обсязі обов`язки покладені на них нормами Закону № 2464-VI, зокрема статтею 6, в тому числі і щодо сплати ЄСВ, а контролюючі органи зобов`язані вчиняти дії (виконувати обов`язки в межах визначених нормами вказаного Закону), зокрема і щодо направлення вимоги про сплату недоїмки у разі її наявності.

Отже, позивач фактично частково скористався наданим йому правом в період проведення АТО не виконувати в повному обсязі обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, а саме в частині нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску в період з 01.01.2016 по 31.12.2020.

З урахуванням того, що 13.02.2020 пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI втратив чинність, у позивача поновився обов`язок і щодо сплати самостійно нарахованого ним єдиного податку.

При цьому Суд зазначає, що жодних дій з боку позивача в межах спірних правовідносин щодо визнання та списання боргу як безнадійного не проводилось.

Також з 13.02.2020 у зв`язку з втратою чинності пунктом 9-4 Закону №2464-VI у контролюючого органу поновився і обов`язок щодо застосування заходів стягнення, що передбачені статтею 25 Закону №2464-VI, зокрема формування та направлення вимог.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що норма пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI, яка тимчасово дозволяла платнику єдиного внеску не виконувати своєчасно та в повному обсязі обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, та фактично обмежувала контролюючий орган у застосуванні заходів впливу та стягнення, зокрема і щодо формування та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки), на час формування спірної вимоги про сплату боргу (05.10.2020) втратила чинність, а відтак контролюючим органом правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства сформовано та направлено на адресу позивачу вимогу від 05.10.2020 №Ю-15454-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальну суму 4872140,30 грн.

Сума боргу (недоїмки) не є спірною.

Суд вважає, що наведене вище правозастосування не суперечить і сформованому висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 №805/3362/17-а.

У справі №805/3362/17-а предметом розгляду було, зокрема, правомірність вимоги про сплату боргу з єдиного внеску від 15.08.2017 № Ю-53-17. Тобто Велика Палата Верховного Суду розглядала спірні правовідносини та надавала оцінку правозастосуванню судами попередніх інстанцій на час коли норми пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI були чинними (15.08.2017), та в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в зазначеній справі.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 №805/3362/17-а містить висновок, що внесені Законом № 1669-VІI зміни до Закону № 2464-VI звільняють від сплати єдиного внеску суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, оскільки на час розгляду цієї справи Президентом України не приймався указ про завершення проведення АТО, тобто період проведення АТО триває. Крім того, відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО, до платників єдиного внеску не застосовуються.

У цьому рішенні Суд надав оцінку правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) у справі №805/3362/17-а з позиції правомірності дій контролюючого органу на час формування спірної вимоги під час дії пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI і дійшов висновку, що оскільки позивач був звільнений від сплати поточних зобов`язань з єдиного внеску на певний період у контролюючого органу не було підстав для пред`явлення вимоги.

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 10.02.2021 №805/3362/17-а не відступала від раніше сформованого висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18, де чітко зазначено, «що Закон № 2464-VІ не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі».

При цьому Постанова Великої Палати від 10.02.2021 №805/3362/17-а не містить висновку щодо скасування обов`язків платника єдиного внеску, що визначені частиною другою статті 6 Закону №2464-VI. Тобто відступу від попередніх висновків сформованих Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 06.11.2018) не було.

Крім того, Верховний Суд у справах, що пов`язані з правозастосуванням норми пункту 9-3 (у подальшому пункту 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, зокрема в №360/1546/19, №812/339/16, №805/2437/16-а та в інших, також постійно наголошував на тому, що Закон № 2464-VІ не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а дає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свою позицію стосовно того, що з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року, оскільки пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, всеосяжно звільняє платника від виконання обов`язків передбачених частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ протягом дії вказаної норми, позивач посилався на ряд постанов Верховного Суду, зокрема, від 26.10.2021 у справі №360/1594/20 та від 17.11.2021 у справі № 200/2618/20-а.

Суд звертає увагу, що у вищевказаних справах № 360/1594/20 та у справі № 200/2618/20-а Суд фактично дійшов протилежних висновків, оскільки вважав, що пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, всеосяжно звільняє платника від виконання обов`язків передбачених частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ протягом дії вказаної норми, тобто повністю скасовує обов`язок зі слати єдиного внеску за період з 14.04.2014 по 12.02.2020, що виключає обов`язок контролюючого органу формувати і надсилати вимогу.

Проте таке трактування зазначеної норми суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 812/292/18 (постанова від 06.11.2018), відступу від якого станом на час розгляду цієї справи не було.

Щодо висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2021 у справі №360/1594/20 та від 17.11.2021 у справі № 200/2618/20-а, слід зазначити, що наведені у вказаних справах мотиви для задоволення вимог щодо визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) є помилковими.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 лютого 2024 року по справі №360/4568/20, в якій Верховний Суд дійшов наступного висновку: "наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який утворився внаслідок самостійного нарахування та обчислення такого внеску у період з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року (включно), після набрання чинності абзацом п`ятим підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14.01.2020 №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», яким пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI було виключено, надає право контролюючому органу формувати та направляти вимогу про сплату боргу (недоїмки) за вказаний період, відповідно до положень статті 25 Закону №2464-VI".

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких підстав, оскаржувана податкова вимога Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-0996-2040 від 05.02.2024 в частині нарахування єдиного внеску в сумі 42 686,38 грн. за період з 1 кварталу 2016 по 4 квартал 2020 правомірно сформована контролюючим органом та не підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Головного управління ДПС у Харківській області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску за оскаржуваною вимогою з ІКП 7 366,44 грн., суд зазначає наступне.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (далі Порядок №5).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №5 інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу.

Пунктом 2 підрозділу 13 розділу ІV Порядку №5 передбачено, що на підставі інформації про початок/продовження у законодавчо встановлені строки процедури адміністративного оскарження (скарга (заява) платника податків) або про початок/продовження процедури судового оскарження нарахована сума податків вважається неузгодженою, а в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо її виключення. У разі якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення облікових показників щодо поновлення такої суми не проводиться.

Суд вважає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом.

Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №825/999/17) та від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а.

Суд зазначає, що у разі набрання даним рішенням законної сили у позивача виникне право звернутися до контролюючого органу із вимогою про виключення з обліку спірної суми недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. І лише відмова контролюючого органу провести дії з виключення з обліку спірних сум недоїмки з єдиного соціального внеску може бути оскаржена до суду.

Задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині.

Суд також відмовляє у задоволенні позовної вимоги в частині визнання протиправним та скасування нарахування єдиного соціального внеску 7 366,44 грн., оскільки вищевказана сума боргу може бути скасована (анульована) лише у разі скасування відповідної вимоги про сплату боргу, тоді як у цьому випадку оскаржувана вимога про сплату боргу чинна, а буде скасована після набрання законної сили цим рішенням суду.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень частини 8 статті 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-0996-2040 від 05.02.2024 в частині нарахування єдиного внеску на суму 7366 (сім тисяч триста шістдесят шість) грн. 44 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 178 (сто сімдесят вісім) грн. 25 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Шевченко О.В.