Рішення № 121276279, 29.08.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

29.08.2024 р. справа №520/20487/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Департаменту патрульної поліції (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправними та скасування наказів, -

встановив:

Позивач, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352 в частині інспектора взводу №2 роти №6 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції - старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ; 2) визнання протиправним та скасування наказу Департаменту патрульної поліції від 04.07.2024р. №1384 в частині інспектора взводу №2 роти №6 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції - старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ; 3) стягнення 8.000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Узагальнено доводи позову можуть бути сформульовані як неправильне оформлення документів на відрядження, неправильне оформлення документів на видачу табельної зброї, неознайомлення поліцейського із метою службового відрядження, незаконність наказу про відрядження поліцейського; відсутність події та складу дисциплінарного проступку поліцейського.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що у спірних правовідносинах мають місце достатні ознаки існування як події скоєння поліцейським дисциплінарного проступку у формі відмові у виконанні чинного наказу керівника Департаменту патрульної поліції, так і складу дисциплінарного проступку у формі відмові у виконанні чинного наказу керівника Департаменту патрульної поліції. Наполягав на відповідності закону усіх управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Позов було отримано судом 22.07.2024р.

Ухвалою суду від 24.07.2024р. позов було залишено без руху у звязку із недоліками в оформленні.

Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято після усунення недоліків в оформленні позову - 26.07.2024р.

Відзив на позов було отримано судом 16.08.2024р.

Клопотань про ознайомлення з матеріалами справи заявник не подавав.

Клопотань про існування наміру на подачу відповіді на відзив заявник не подавав.

Клопотань про усунення перешкод у реалізації наміру на подачу відповіді на відзив заявник не подавав.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 26.08.2024р.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі процесуальних документів сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України, документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ; у межах спірних правовідносин проходив публічну службу у якості поліцейського на штатній посаді в організаційній структурі Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (інспектор взводу №2 роти №6 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Харківській області); згідно з наказом Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352 заявник був відряджений на навчання до Навчального центру Національної гвардії України (Івано-Франківська область, с.Старий Лисець, Військова частина НОМЕР_2 ; далі за текстом Місце навчання) на строк 28.06.2024р.-29.08.2024р.; за викладеними позові доводами і визнаними у відзиві на позов обставинами заявник прибув до Місця навчання; згідно з рапортом заступника командира батальйону №1 Управління патрульної поліції в Харківській області від 04.07.2024р. заявник під час знаходження у відрядженні відмовився від виконання наказів, службових обовязків, подальшого проходження навчання, участі у відсічі збройної агресії з боку країни агресора; згідно з доповідною запискою заступника начальника управління начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Харківській області Департаменту патрульної поліції від 04.07.2024р. заявник під час знаходження у відрядженні відмовився від виконання наказів, службових обовязків, подальшого проходження навчання, участі у відсічі збройної агресії з боку країни агресора; згідно з наказом Департаменту патрульної поліції від 04.07.2024р. №1384 за вказаною подією було призначено службове розслідування, а заявника було відсторонено від виконання службових обовязків.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу призначення службового розслідування та з приводу відсторонення поліцейського від виконання службових обовязків, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII; далі за текстом - Статут, Дисциплінарний статут).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись приписами Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу", Кодексу законів про працю України, Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.

При цьому, суд зважає, що у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Тому у спірних правовідносинах і поліцейський є субєктом владних повноважень, і орган Національної поліції України є субєктом владних повноважень, що з огляду на приписи ч.2 ст.19 Конституції України обмежує фізичну свободу поведінки як поліцейського, так і органу Національної поліції України колом підстав, передбачених Конституцією та законами України, обсягом повноважень, передбачених Конституцією та законами України, способами, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.62 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави.

Згідно з ч.3 ст.62 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський під час виконання покладених на нього обов`язків підпорядковується тільки своєму безпосередньому та прямому керівнику. Ніхто, крім безпосереднього і прямого керівника (за винятком випадків, прямо передбачених законом), не може надавати будь-які письмові чи усні вказівки, вимоги, доручення поліцейському або іншим способом втручатися в законну діяльність поліцейського, у тому числі діяльність, пов`язану з кримінальним провадженням або провадженням у справах про адміністративні правопорушення.

За визначенням ч.3 ст.2 Дисциплінарного статуту керівник, якому поліцейський підпорядкований за службою, у тому числі тимчасово, є прямим керівником для нього. Найближчий до підлеглого прямий керівник є безпосереднім керівником.

Частиною ст.4 Дисциплінарного статуту визначено, що наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення (ч.1 ст.4); Наказ, прийнятий на основі Конституції та законів України і спрямований на їх виконання, віддається (видається) керівником під час провадження ним управлінської діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданих повноважень (ч.2 ст.44); Наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку (ч.3 т.4); Наказ віддається (видається), як правило, у порядку підпорядкованості. За потреби прямий керівник може віддати (видати) наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього керівника, про що він повідомляє безпосередньому керівнику підлеглого або підлеглий сам доповідає про отримання нового наказу своєму безпосередньому керівнику (ч.4 ст.4); Віддавати (видавати) незаконний наказ або такий, що не пов`язаний із службовою діяльністю поліції або виходить за межі посадових (функціональних) обов`язків керівника, забороняється (ч.5 ст.4); Керівник відповідає за відданий (виданий) наказ, результати його виконання, відповідність його закону; Наказ, відданий (виданий) з порушенням вимог закону або з перевищенням повноважень, є недійсним та підлягає скасуванню прямим керівником (ч.6 ст.4).

З наведеного слідує, що поліцейський зобовязаний виконувати отриманий від безпосереднього чи від прямого керівника наказ доти, доки цей наказ не буде скасований посадовою (службовою) особою Національної поліції України вищого рівня.

Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика (ч.1 ст.5); За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу (ч.2 ст.5); У разі якщо поліцейський, який виконує наказ безпосереднього керівника, отримав від прямого керівника новий наказ, що стає перешкодою для виконання попереднього, він зобов`язаний негайно доповісти про це керівникові, який віддав (видав) такий наказ, і після отримання його згоди припинити виконання попереднього наказу. Керівник, який віддав (видав) новий наказ, повідомляє про це керівнику, який віддав (видав) попередній наказ (ч.3 ст.5); Поліцейському забороняється виконувати злочинний або явно незаконний наказ. У разі одержання наказу, що суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що зобов`язаний невідкладно в письмовій формі доповісти керівнику, який віддав (видав) наказ, та своєму безпосередньому керівникові, а в разі наполягання на його виконанні - письмово повідомити про це прямому керівнику (ч.4 ст.5); Виконання поліцейським злочинного або явно незаконного наказу, а також невиконання правомірного наказу тягнуть за собою відповідальність, передбачену цим Статутом та законом (ч.5 ст.5); Наказ вищих органів, керівників, посадових та службових осіб не може бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України (ч.6 ст.5).

З наведеного слідує, що поліцейський, який отримав наказ, котрий підлягає кваліфікації у якості злочинного чи явно незаконного, повинен письмово сповістити про це прямого керівника.

Матеріали справи не містять доказів про те, що заявник письмово сповіщав будь-яку посадову (службову) особу Національної поліції України про власну думку стосовно незаконності наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352, яким заявник був відряджений на навчання до Навчального центру Національної гвардії України (Івано-Франківська область, с.Старий Лисець, Військова частина НОМЕР_2 ; далі за текстом Місце навчання) на строк 28.06.2024р.-29.08.2024р.

Доводів про це текст позову не містить.

Суд відмічає, що наказ Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352 стосується прибуття заявника за Місцем навчання та успішного засвоєння відповідної навчальної програми протягом строку 28.06.2024р.-29.08.2024р.

З приєднаних до справи копій документів судом зясовано, що заявник прибув до Місця навчання.

Наведеним спростовуються доводи заявника про необізнаність із змістом наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352.

Суд відзначає, що стан виконання субєктом владних повноважень будь-яких організаційно-правових процедур, повязаних із реалізацією наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352 (як-то: оформлення документів на відрядження, оформлення документів про видачу табельної зброї тощо) у межах спірних правовідносин обєктивно не здатен призвести до виникнення у поліцейського легальних підстав для невиконання наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352.

Усі доводи заявника про протилежне (зворотнє) у даному конкретному випадку слід визнати юридично неспроможними у звязку із невідповідністю ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту.

Суд зважає, що відповідно до ч.1 ст.71 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейські за їхньою згодою можуть бути відряджені до органів державної влади, установ та організацій із залишенням на службі в поліції, але зі звільненням із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях, що затверджується Президентом України.

Однак, згідно з наказом Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352 заявник у якості поліцейського не відряджався до будь-яких органів державної влади, а навпаки, був залишений на відповідній штатній посаді в організаційній структурі тероргану Національної поліції України та був відряджений до місця навчання з метою здобуття додаткових знань, вмінь, навичок з метою подальшого виконання завдань Національної поліції України.

Частиною 1 ст.2 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" передбачено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Як указано у ст.6 названого закону, поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.12 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського. Поліція не має права відмовити в розгляді або відкласти розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18).

У силу дії спеціальної норми права - ч.2 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Як передбачено ч.1 ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Таким чином, суд доходить до переконання про те, що інститут Присяги працівника поліції вже сам по собі призначений імперативно забезпечити зразкове дотримання публічним службовцем - поліцейським закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій (приватній) діяльності.

При цьому, у кореспонденції з ч.2 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" інститут Присяги працівника поліції забезпечує необхідність виконання завдань поліції безперервно та незалежно від дії будь-яких факторів, адже жодних виключень із загального правила законом не передбачено.

Окремо суд відзначає, що у контексті положень Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" правова категорія "порушення присяги" не виокремлюється законодавцем з поміж інших порушень службової дисципліни, не вимагає застосування окремої кваліфікованої процедури доведення цього факту та сама по собі не віднесена до найтяжчого проступку поліцейського.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

За визначенням ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно з ч.2 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 91) порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "А" або "Б"; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

Отже, на відміну від норм Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" порушення присяги у сфері проходження публічної державної служби з моменту набрання чинності положеннями Закону України від 17.11.2011р. №4050-VI "Про державну службу" та положеннями Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" не може бути кваліфіковано у якості окремої спеціальної виключної підстави припинення державної служби, а є лише одним із "звичайних" дисциплінарних проступків публічного службовця, котрий охоплює (як правило) сферу поза службової поведінки учасника суспільних відносин або поглинає собою вчинок з приводу незабезпечення виконання норм чинного законодавства під час виконання обовязків за посадою державної служби.

За визначенням ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

У силу ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту до змісту службової дисципліни також віднесено такі обов`язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, у розумінні ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту визнається дисциплінарним проступком.

Отже, до кола формальних ознак дисциплінарного проступку поліцейського належать: 1) недотримання вимог чинних нормативно-правових актів; 2) недотримання Присяги працівника поліції; 3) невиконання наказів керівників; 4) неналежний рівень знань положень нормативно-правових актів та змісту власних функціональних обов`язків за посадою; 5) не виявлення поваги до прав, честі і гідності людини, не утримання від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 6) ненадання допомоги та не запобігання вчиненню правопорушень; 7) не вжиття заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського із одночасним інформуванням про це безпосереднього керівника; 8) не утримання від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки; 9) не утримання від дій, що підривають авторитет Національної поліції України; 10) недотримання правил внутрішнього розпорядку; 11) невиконання заходів безпеки у службовій діяльності; 12) незабезпечення належного рівня власної професійної підготовки (кваліфікації); 13) неналежне ставлення до збереження службового майна, незабезпечення належного стану зброї та спеціальних засобів; 14) не виявлення поваги до честі і гідності інших поліцейських і працівників поліції, не надання допомоги іншим поліцейським, не стримування інших поліцейських від вчинення правопорушень; 15) не дотримання правил носіння однострою та знаків розрізнення; 16) не сприяння керівникові в організації дотримання службової дисципліни, не інформування керівника про будь-які порушення службової дисципліни; 17) перебування на службі у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння; 18) невжиття заходів із забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету України і територіальної цілісності України, виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179) закріплено, що під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України; виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку, не допускати дискримінації в будь-якій формі; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

З метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Дисциплінарного статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч.1 ст.14 цього ж Дисциплінарного статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Процедури та механізми функціонування дисциплінарних комісій в органах та підрозділах Національної поліції України визначені приписами Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України (затверджене наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Положення №893).

За правилом п.3 розділу І Положення №893 дисциплінарна комісія утворюється у складі не менше трьох осіб, з яких визначається голова дисциплінарної комісії. У разі призначення службового розслідування за відомостями про скоєння поліцейським дисциплінарного проступку, що потребує значного обсягу дій, зокрема опитування великої кількості поліцейських та інших осіб, витребування та аналізу значного обсягу матеріалів, уповноважений керівник може призначати заступника голови дисциплінарної комісії. Головою дисциплінарної комісії, утвореної в поліції, може бути лише поліцейський.

Згідно з п.10 розділу І Положення №893 забороняється включати до складу дисциплінарної комісії осіб, які є підлеглими поліцейського, щодо якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку, та осіб, заінтересованих у результатах розслідування.

Процедури та механізми проведення службового розслідування відносно поліцейських деталізовані приписами Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України (затверджений наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Порядок №893).

У спірних правовідносинах під час створення Дисциплінарної комісії було дотримано критерій чисельності осіб та критерій неупередженості, службове розслідування було призначено.

Ознак порушення прав та інтересів заявника у процедурі службового розслідування матеріали справи не містять.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Дисциплінарного статуту поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Згідно з п.2 розділу IV Порядку №893 поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, під час його проведення має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Зі змісту наведених норм закону та Порядку №893 слідує, що законодавець наділив поліцейського правом "бути почутим" у ході службового розслідування.

Разом із тим, суд доходить до переконання про те, що недотримання субєктами владних повноважень цього права поліцейського не призводить автоматично та безальтернативно до протиправності висновків службового розслідування, оскільки юридичні наслідки нереалізації поліцейським права "бути почутим" у ході службового розслідування у кожному конкретному випадку знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому звязку із власною поведінкою поліцейського під час службового розслідування за критерієм сумлінності, добросовісності та доброчесності, демонстрації прагнення до відкритості, а також із існуванням істотних, вагомих та суттєвих аргументів, їх змістом та суттю.

Відсутність у поліцейського згаданих аргументів у поєднанні із дотриманням дисциплінарною комісією вимоги стосовно повноти, всебічності та достовірності зясування обставин обєктивної дійсності, викладення у тексті висновку службового розслідування усіх юридично значимих факторів свідчить про відсутність порушеного права в аспекті застосування дисциплінарного покарання (заходів дисциплінарного впливу) за реально вчинений дисциплінарний проступок.

Суд вважає, що з огляду на зміст ст.2, ст.6, ст.8, ч.4 ст.11, ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" кожен поліцейський не може не усвідомлювати, що повинен забезпечити дотримання ч.2 ст.19 Конституції України як під час виконання повноважень за посадою, так і під час участі у проведенні у проведенні службового розслідування, порушеного відносно нього або за фактами вчинків, до яких він є дотичним.

При цьому, у силу спеціального застереження ч.4 ст.11 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", де указано, що рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції, кожен поліцейський у межах службового розслідування повинен максимально демонструвати доброчесність власної особистості, щирість намірів та непохитність прагнення до встановлення обєктивної істини з метою максимально повного подолання ризиків виникнення та існування у населення недовіри до поліції, сприяння унеможливленню виникнення у населення розумних сумнів у застосуванні критеріїв «корпоративної єдності» задля уникнення відповідальності за винні діяння.

Стосовно співвідношення меж компетенції та повноважень уповноваженого керівника поліції із межами компетенції та повноважень Дисциплінарної комісії суд зазначає, що згідно з п.13 розділу І Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України (затверджено наказом ПВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Положення №893) визначено, що дисциплінарна комісія створюється на строк проведення службового розслідування.

Згідно з п.п.2 п.1 розділу ІІІ, п.п.4 п.1 розділу ІІІ, п.п.5 п.1 розділу ІІІ, п.п.6 п.1 розділу ІІІ Положення №893 дисциплінарна комісія під час проведення щодо поліцейського службового розслідування має право: викликати поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, а також запрошувати інших працівників органів (підрозділів) поліції, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають стосунок до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них усні або письмові пояснення, здійснювати фіксацію технічними засобами за згодою особи, з якою проводиться бесіда, її усних пояснень, а також одержувати документи, які стосуються службового розслідування; одержувати в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів службового розслідування; вивчати документи, що мають стосунок до службового розслідування, у разі потреби знімати з них копії і долучати до матеріалів службового розслідування; користуватися в установленому порядку базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України та інших органів державної влади.

Згідно з п.п.2 п.3 розділу ІІІ Положення №893 член дисциплінарної комісії для з`ясування питань, пов`язаних зі службовим розслідуванням, із дотриманням чинного законодавства України відвідує органи, підрозділи, установи поліції або за погодженням з адміністрацією інші органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, отримує від їх працівників письмові або усні пояснення, документи та матеріали, що стосуються предмета службового розслідування.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (затверджений наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1355/32807; далі за текстом - Порядок №893).

Згідно з п.2 розділу І Порядку №893 територіальні органи поліції - головні управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві, а також міжрегіональні територіальні органи Національної поліції України.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №893 передбачено, що підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Як то указано, у п.1 розділу IV Порядку №893 уповноважений керівник або особа, яка виконує його обов`язки, під час службового розслідування: контролює роботу дисциплінарної комісії, надає голові та членам дисциплінарної комісії доручення стосовно проведення службового розслідування; розглядає клопотання про відвід голови та членів дисциплінарної комісії, скарги на їх дії або бездіяльність, за наявності підстав змінює склад дисциплінарної комісії; у разі відсутності повноважень на залучення до проведення службового розслідування представників інших органів (підрозділів, закладів, установ) поліції звертається до старших прямих керівників з клопотанням про включення до складу дисциплінарної комісії працівників цих органів (підрозділів, закладів, установ) поліції; приймає рішення про розгляд справи дисциплінарною комісією на відкритому засіданні; підписує запити до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності з метою збирання матеріалів, необхідних для проведення службового розслідування; розглядає висновок за результатами службового розслідування (далі - висновок службового розслідування) та матеріали службового розслідування; у разі незгоди із висновком службового розслідування в межах установленого строку надає доручення голові та членам комісії щодо додаткової перевірки обставин, які раніше не були відомі або не були враховані під час проведення службового розслідування, а також щодо доопрацювання висновку службового розслідування; у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії продовжує наказом строк проведення службового розслідування, але не більш як на один місяць; затверджує висновок службового розслідування та з урахуванням зібраних за результатами його проведення матеріалів приймає рішення, що може відрізнятися від запропонованого дисциплінарною комісією; при встановленні під час службового розслідування діяння, що містить ознаки кримінального або адміністративного правопорушення, уживає заходів у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За правилами п.4 розділу V Порядку №893 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідно до п.5 розділу VI Порядку №893 у резолютивній частині висновку службового розслідування дисциплінарною комісією зазначаються: висновок щодо наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено. У разі неможливості встановлення за результатами службового розслідування факту наявності/відсутності в діях (бездіяльності) поліцейського складу дисциплінарного проступку внаслідок неможливості отримання доступу до необхідних документів такі обставини розцінюються на користь поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського в разі наявності в його діянні ознак дисциплінарного проступку; відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

Згідно з п.9 розділу VI Порядку №893 висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов`язки керівника. Враховуючи думку членів дисциплінарної комісії та на підставі поданих матеріалів службового розслідування уповноважений керівник може прийняти рішення про накладення на поліцейського іншого виду дисциплінарного стягнення, що відрізняється від запропонованого дисциплінарною комісією.

Пунктом 1 розділу VIІ Порядку №893 визначено, що у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.

Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.

Звідси слідує, що: дисциплінарна комісія є державним колегіальним органом - тимчасовим спеціальним субєктом права у структурі органів Національної поліції України; має право на усне чи письмове витребовування інформації та документів, пов`язаних із предметом службового розслідування від поліцейських цього ж самого терогану поліції, а відносно інших учасників суспільних відносин за підписаним керівником тероргану поліції запитом; не має ані обовязку, ані фізичної здатності здійснювати реєстрацію власно складених та адресованих іншим структурним підрозділам теорганів поліції запитів за обліками документообігу; наділена виключною компетенцією за визначення наявності або відсутності події та складу проступку поліцейського; уповноважений керівник поліції має право надати дисциплінарній комісії вказівку на проведення додаткової перевірки певних обставин та визначити відмінний від запропонованого дисциплінарною комісією вид покарання, але не має впливу на формування судження дисциплінарної комісії як окремого, самостійного та незалежного субєкта владних повноважень з приводу визначення наявності або відсутності події та складу проступку поліцейського.

За доводами позову та приєднаними до матеріалів справи копіями документів судом достеменно зясовано, що спір склався з приводу виконання заявником вимог наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352.

За твердженням заявника наказ Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352 є незаконним.

Згідно з рапортом заступника командира батальйону №1 Управління патрульної поліції в Харківській області від 04.07.2024р. заявник під час знаходження у відрядженні відмовився від виконання наказів, службових обовязків, подальшого проходження навчання, участі у відсічі збройної агресії з боку країни агресора; згідно з доповідною запискою заступника начальника управління начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Харківській області Департаменту патрульної поліції від 04.07.2024р. заявник під час знаходження у відрядженні відмовився від виконання наказів, службових обовязків, подальшого проходження навчання, участі у відсічі збройної агресії з боку країни агресора.

Отже, за складеними працівниками поліції письмовими доказами мають місце ознаки відмови заявника від виконання наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352.

У розумінні ст.14 Дисциплінарного статуту суд визнає ці ознаки явно та очевидно поза будь-яким розумним сумнівом достатніми для вчинення субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення службового розслідування.

При цьому суд враховує, що Указом Президента України від 24.02.2024р. №64/2022 в Україні було запроваджено воєнний стан і згідно з ч.3 ст.78 КАС України загальновідомими є обставини продовження дії правового режиму воєнного стану і досі, а згідно з ч.4 ст.8 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно з п.24 ч.1 ст.23 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" органи Національної поліції України беруть участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Згідно з ч.5 ст.42 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" під час дії воєнного стану, у разі необхідності відбиття нападу, що загрожує життю чи здоров`ю поліцейського або іншої особи, а також усунення небезпеки у стані крайньої необхідності або при затриманні особи, яка вчинила правопорушення та/або чинить опір поліцейському, поліцейський має право використати підручні засоби.

Згідно з ч.9 ст.42 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" під час дії воєнного стану поліцейський має право застосовувати заходи примусу, передбачені цією статтею стосовно осіб, які беруть участь у збройній агресії проти України, без врахування вимог та заборон, передбачених статтею 43, частинами четвертою та п`ятою статті 45, а також частиною дев`ятою статті 46 цього Закону.

Суд повторює, що згідно з ч.2 ст.8 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.

Аналогічний по суті припис було включено законодавцем до положень ч.4 ст.5 Дисциплінарного статуту, де указано, що поліцейському забороняється виконувати злочинний або явно незаконний наказ.

Суд відмічає, що наказ Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352 не містить жодних ознак злочинності чи явної незаконності, а навпаки - спрямований на здобуття поліцейськими конкретних знань, вмінь та навичок, потрібних для виконання завдань Національної поліції України.

Тому суд не знаходить жодних обєктивних даних, котрі б поза розумним сумнівом були здатні призвести до виникнення у заявника хоча б якихось правових підстав для невиконання наказ Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обовязок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обовязком встановити обєктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи сторонами спору згаданого вище процесуального обовязку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи/заявника.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах субєкт владних повноважень забезпечив дотримання положень ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк видав наказ Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352 у межах власної управлінської компетенції та з метою покращення якості професійних навичок особового складу терорганів Національної поліції України.

У ході розгляду справи судом не здобуто жодних обєктивних даних, котрі б засвідчували те, що наказ Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352 порушує права (інтереси) заявника у сфері проходження публічної поліцейської служби.

Доводи заявника про протилежне не ґрунтуються на змісті належних норм матеріального права та справжніх обставинах спірних правовідносин.

Наведене є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

Окремо суд зауважує, що виявлення субєктом владних повноважень достатніх ознак невиконання заявником наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024р. №352 в умовах воєнного стану згідно з ст.70 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" може бути підставою для відсторонення поліцейського від виконання службових обов`язків (посади).

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові межахізми зясування обєктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко