Рішення № 121275303, 28.08.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14576/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 203850003053 від 24.04.2024 р. в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.07.2000 р. по 31.12.2003 р. в СВК "Надія", зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30.07.1982 р., та архівній довідці № 06-15/03-12 від 11 грудня 2019 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2000 р. по 31.12.2003 р. в СВК "Надія", зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30.07.1982 р., та архівній довідці № 06-15/03-12 від 11 грудня 2019 р.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 203850003053 від 24.04.2024 р. в частині відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 17.04.2024 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 17.04.2024 р. звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24.04.2024 р. № 203850003053 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із недостатнім страховим стажем. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2020 р. по 14.01.2005 р. в СВК "Надія", оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків. Позивач вважає відмову у зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 р. по 31.12.2003 р. в СВК "Надія" протиправною, так як вважає, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника. Крім того, позивач зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Отже, позивач вважає, що у відповідача не було законних підстав не зараховувати спірні періоди до його страхового стажу. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 15.05.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

20.05.2024 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що за результатами розгляду заяви прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 14.01.2005 р. в СВК "Надія", зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30.07.1982 року, та архівній довідці № 06-15/03-12 від 11.12.2019 р., оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків. Страховий стаж позивача на дату звернення становить 28 років 10 місяців 06 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. З посиланням на норми Закону № 1058-IV вказує, що у випадку не сплати страхових внесків, період роботи не зараховується до страхового стажу. Персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 р. є обов`язковим. Тому для підтвердження страхового стажу, зокрема у період з 01.07.2000 р. по 31.12.2003 р. за записами трудової книжки, підтверджується також відомостями з системи персоніфікованого обліку. Всі періоди роботи позивача, починаючи з 01.07.2000 р. зараховані згідно довідки Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), відповідно до сплати страхових внесків. Оскільки система персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України не містить даних про перерахування страхових внесків із сум доходів, виплачених на користь позивача за період роботи, з 01.07.2000 р. по 31.12.2003 р., то спірний період не може бути зарахований до страхового стажу позивача.

20.05.2024 р. позивач надав до суду відповідь на відзив, в якому заперечив проти доводів та аргументів, викладених у відзиві.

З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, 17.04.2024 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності дана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, за рішенням якого від 24.04.2024 р. № 203850003053 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із недостатнім страховим стажем.

До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2020 р. по 14.01.2005 р. в СВК "Надія", оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків.

Згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30.07.1982 р. позивач: 06.04.1990 р. прийнятий в члени колгоспу "Заповіти Ілліча"; 20.02.1993 р. - колгосп "Заповіти Ілліча" перейменовано в КСП "Заповіти Ілліча"; 19.02.2000 р. КПС "Заповіти Ілліча" реорганізовано в СВК "Надія"; 14.01.2005 р. звільнено із СВК "Надія" за ст.38 КЗпП України.

Зазначені обставини також підтверджуються архівною довідкою ТОВ "Науково-виробничий сервісний центр "Харківський народний архів" від 11.12.2019 р. № 06-15/03-12.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком та не зарахування спірного стажу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Згідно ст.1 Закону №1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Приписами ч.2,3 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, позивачу як особі, яка в 2024 році досяг віку в 60 років для призначення пенсії необхідно мати страховий стаж не менше 31 років.

Згідно ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами ч.1 ст.56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637).

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30.07.1982 р. та архівної довідки ТОВ "Науково-виробничий сервісний центр "Харківський народний архів" від 11.12.2019 р. № 06-15/03-12 позивач у період з 06.04.1990 р. по 14.01.2005 р. працював у СВК "Надія", яке є правонаступником СВК "Надія".

Суд бере до уваги, що відповідачем не заперечується факт трудової діяльності позивача в СВК "Надія", а також не ставиться під сумнів достовірність записів трудової книжки та архівної довідки. Разом з тим, відповідачем до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 14.01.2005 р., оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків.

Відповідно до ст.1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із ст.20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст.106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Крім того, п.1 ст.12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що саме Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону. Пенсійний фонд України забезпечує ведення Реєстру застрахованих осіб відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 р. № 8-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.04.2018 р. за № 476/31928 (далі - Положення).

Джерелом формування Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, дані якого використовуються при призначенні пенсії та всіх видів державної соціальної допомоги, є персоніфіковані відомості про застрахованих осіб, інформація про нарахування та сплату страхових внесків, що подаються страхувальниками та фізичними особами - підприємцями у складі звітності до органів Державної податкової служби України та за період 1998-2010 роки до органів Пенсійного фонду України. Відповідно до Положення відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником. У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.

Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 р. у справі № 144/669/17 дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 01.07.2004 р. по 01.04.2005 р. не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

В подальшому цей правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 р. у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 р. у справі № 341/460/17, від 30.12.2021 р. у справі № 348/1249/17 та від 11.10.2023 р. по справі № 340/1454/21.

Суд наголошує, що право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України. Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ч.ч.1, 3 ст.46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Таким чином, відповідачем під час прийняття рішення від 24.04.2024 р. № 203850003053, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком.

Отже, рішення від 24.04.2024 р. № 203850003053 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.07.2000 р. по 31.12.2003 р. в СВК "Надія", зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30.07.1982 р., та архівній довідці № 06-15/03-12 від 11.12.2019 р.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 17.04.2024 р. про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв`язку з неправильним визначенням способу поновлення порушеного права позивача, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в на загальну суму 1211,20 грн.

Суд звертає увагу на те, що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характер, однак, враховуючи, що вони виникли з одного оскаржуваного рішення, суд вважає, що за звернення до суду з даною позовною заявою має бути сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Однак, позивачем до позовної заяви додано квитанцію від 06.05.2024 р. № 4630-0714-2244-7727 про сплату судового збору за подання адміністративного позову у сумі 2422,40 грн.

На підставі наведеного, суд вважає, що по даній справі з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі лише 1211,20 грн.

Що стосується надмірно сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн., то він підлягає поверненню позивачу у порядку ст.7 Закону № 3674-VI, згідно з якою сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) від 24.04.2024 р. № 203850003053 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до страхового стажу період роботи з 01.07.2000 р. по 31.12.2003 р. в СВК "Надія" та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) від 17.04.2024 р. про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко