Рішення № 121249319, 28.08.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2024 року Справа№200/3967/24

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ: 14035769, місцезнаходження: 46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 3) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17.05.2024 № 056650009719 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку з його протиправністю

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України « Про пенсійне забезпечення», з моменту звернення з заявою про призначення пенсії (28.12.2023).

Позов обґрунтовано тим, що рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області від 17.05.2024 № 056650009719 повторно відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю стажу роботи на пільгових умовах.

Вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що в скасованому рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії № 056650009719 від 03.01.2024, пенсійний орган вказував на те, що пільговий стаж позивача за Списком № 2, на момент звернення із заявою про призначення пенсії складав 11 років 05 місяців 11 днів (рішення від 03.01.2024 додається). Вказана обставина встановлена також судовим рішенням. Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначає, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії пільговий стаж позивача за Списком 2 складав 18 років 06 місяців 16, що дає право на призначення позивачу пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України « Про пенсійне забезпечення», з моменту звернення з заявою про призначення пенсії. Вказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач через підсистему «Електронний Суд» надав відзив на позов ОСОБА_1 , у якому просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.03.2024 у справі № 200/873/24 до страхового стажу позивача враховано період роботи з 17.08.1993 по 01.12.1994. Таким чином загальний страховий стаж позивача складає 30 років 00 місяців 24 дні, пільговий стаж роботи за Списком №2 із урахуванням норм ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» складає 2 роки 11 місяців 12 днів (обчислено по 31.03.2015), пільговий стаж роботи за Списком №2 із урахуванням норм п.2 ч.2 ст.114 Закону України «про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» складає 10 років 04 місяці 29 днів. З урахуванням вищенаведеного, вважає, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії на пільгових умовах, оскільки за результатами повторного розгляду заяви позивача від 28.12.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, встановлено що пільговий стаж позивача станом на 01.04.2015 є меншим за необхідний.

Додатково повідомлено, що до страхового та пільгового стажу роботи не враховано період роботи з 01.10.2022 по 14.12.2022, з 27.12.2022 по 24.10.2023, оскільки відсутні відомості щодо сплати страхових внесків згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 21 червня 2024 року залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Надано позивачу термін протягом десяти днів, починаючи з наступного дня після отримання цієї ухвали, впродовж якого позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом надання уточненої позовної заяви із зазначенням поштового індексу позивача; відомих номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти позивача, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету стосовно позивача та його представника, адреса електронної пошти відповідача, відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

25 червня 2024 року представник позивача через підсистему «Електронний Суд» надала до суду уточнену позовну заяву із зазначенням відомостей про відсутність адреси електронної пошти позивача, відомостей про наявність/відсутність електронного кабінету стосовно позивача та його представника, відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

У період з 24.06.2024 по 28.06.2024 включно суддя Зеленов А.С. перебував у щорічній відпустці.

Однак, на виконання вимог ухвали суду від 21 червня 2024 року позивачем та її представником не зазначено поштового індексу позивача, відомих номерів засобів зв`язку позивача та адреси електронної пошти відповідача, тому ухвалою суду від 02 липня 2024 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви у справі №200/3967/24 відповідно до ухвали суду від 21 червня 2024 року на 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

03 липня 2024 року представником позивача надано позовну заяву, у якій виконані вимоги ухвали суду від 25 червня 2024 року.

Ухвалою суду від 09 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №200/3967/24.

Відповідач скористався правом на подання відзиву відповідно до статті 162 КАС України.

Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив відповідно до вимог статті 163 КАС України.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.12.2023 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Згідно із пунктом 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (з наступними змінами) (далі - Порядок №22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Заяву позивача направлено для опрацювання в Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яким 03.01.2024 прийнято рішення № 056650009719 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, яким зазначено, що на дату звернення вік позивачки складає 53 роки. Страховий стаж 29 років 04 місяці 23 дні. Стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, 11 років 05 місяців 11 днів. Також до страхового стажу роботи не зараховано період роботи з 17.08.1993 по 01.12.1994, оскільки номер та дату розпорядження дописано чорнилом іншого кольору.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі №200/873/24, яке набуло законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28.12.2023 № 056650009719 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 28.12.2023, з урахуванням висновків суду.

17.05.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення №056650009719 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.03.2024 у справі №200/873/24, яким зазначено наступне.

Пільговий стаж роботи за Списком №2 із урахуванням норм статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - становить 02 роки 11 місяців 12 днів (по 31.03.2015).

Пільговий стаж роботи за Списком №2 із урахуванням норм пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - становить 10 років 04 місяців 29 днів.

До пільгового та страхового стажу згідно пільгової довідки №01/11-254/12 від 24.10.2024 не враховано період роботи з 01.10.2022 по 14.12.2022, з 27.12.2022 по 24.10.2023, оскільки сплата страхових внесків згідно даних реєстру застрахованих осіб Держаного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня.

За результатами повторного розгляду заяви від 28.12.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, тобто з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 право на призначення пенсії відсутнє, так як пільговий стаж заявниці станом на 01.04.2015 становить менше за необхідний.

Не погоджуючи із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за №056650009719 від 17.05.2024, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У пункті 5 рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

У силу пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Також частиною першою статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") /надалі - Закон №1058-IV/ передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

За змістом пункту 2 частини другої цієї статті, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

23.01.2020 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.

Цим Рішенням Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення Суд зазначив, що стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

А відповідно до пункту 3 згаданого Рішення Суд визначив, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: ... б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі спір стосується правомірності рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність такого рішення критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що вимогами для призначення пенсії за віком жінкам з підстави, визначеної пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII), визначено: 1) досягнення віку 55 років; 2) наявність страхового стажу тривалістю не менше 25 років; 3) наявність пільгового стажу роботи за списком №2 тривалістю щонайменше 10 років.

Аналогічні вимоги містяться також у пункті 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.

Відповідач у спірному рішенні не заперечує наявність у позивача:

страхового стажу 30 років 00 місяців 24 дні;

пільгового стажу роботи за Списком №2 із урахуванням норм статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - 02 роки 11 місяців 12 днів (по 31.03.2015);

пільгового стажу роботи за Списком №2 із урахуванням норм пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 10 років 04 місяців 29 днів.

Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув зразкову адміністративну справу №360/3611/20 та у рішенні від 21.04.2021 визначив такі ознаки типових справ:

а) позивач - особа, яка: звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років; набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення";

б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.

У пункті 119 згаданого рішення визначено, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

Встановлені вище обставини цього спору свідчать про те, що справа №200/3967/24 є типовою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи №360/3611/20. При цьому розбіжність у визначенні предмета спору (у справі №360/3611/20 спір стосувався правомірності дій пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії, а у цій справі - правомірності рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії) не впливає на зазначені вище висновки суду, оскільки позовна вимога про визнання протиправними рішення, дій та/або бездіяльності суб`єкта владних повноважень по суті є тотожними способами захисту порушеного права у сфері публічно-правових відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 зазначила, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ та на цій підставі вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що надалі підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

За наведених обставин на час виникнення спірних відносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення віку 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому застосуваннястатті 13 Закону № 1788-ХІІне ставиться Конституційним Судом України в залежність від тривалості роботи на відповідних посадах або від періодів роботи, щодо яких виникає питання про можливість їх зарахування до пільгового стажу.

Тобто, основною умовою для застосуваннястатті 13 Закону № 1788-ХІІза рішенням Конституційного Суду України є те, що особа мала працювати до 01.04.2015 року на посаді, яка віднесена у встановленому порядку до Списку № 1 або Списку № 2.

Як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, до осіб, на яких поширюється діярішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і, відповідно, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннямиЗакону № 1788-ХІІпісля 23.01.2020 року (тобто після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, який визначенийстаттею 13 Закону № 1788-ХІІ(в редакції, що діяла до 01.04.2015), та досягли віку, визначеного цією нормоюЗакону, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Судом встановлено і відповідачем не заперечується, що до 01.04.2015 позивачка працювала за професіями (посадами), які є віднесеними до Списків № 2, що були чинними у відповідні періоди роботи позивачки до 01.04.2015, та має стаж роботи, передбачений пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.04.2015), що підтверджується змістом оскаржуваного рішення, а саме 02 роки 11 місяців 12 днів.

Разом з цим, після 01.04.2015 позивачка також продовжила працювати за професіями (посадами), які є віднесеними до Списків №2, що були чинними у відповідні періоди роботи позивачки після 01.04.2015, та за розрахунком пенсійного органу такий період роботи становить 10 років 04 місяців 29 днів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що у спірному рішенні пільговий стаж роботи позивачки за Списком №2 визначений 13 років 04 місяців 11 днів (02 роки 11 місяців 12 днів пільгового стажу за Списком №2 до 31.03.2015 + 10 років 04 місяців 29 днів пільгового стажу за Списком №2).

Крім того, судом встановлено, що вік позивачки на дату її звернення за призначенням пенсії становив 53 повних роки, що підтверджується змістом оскаржуваного рішення та записом про дату народження позивачки у паспорті громадянина України.

Таким чином, на момент звернення із заявою від 28 грудня 2023 року про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 позивачка досягла 53-річного віку, мала стаж роботи понад 20 років, з них більше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що відповідачем безпідставно не було враховано до страхового та пільгового стажу згідно пільгової довідки №01/11-254/12 від 24.10.2023 період роботи позивача з 01.10.2022 по 14.12.2022, з 27.12.2022 по 24.10.2023 через відсутність сплати страхових внесків згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 в справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 в справі № 490/12392/16-а дійшов висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, а вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.

Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за №056650009719 від 17 травня 2024 року у призначенні позивачці, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала стаж роботи понад 20 років, з них більше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, пенсії на пільгових умовах з посиланням на відсутність необхідного стажу станом на 01.04.2015,є протиправною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі №127/16245/17.

При таких обставинах, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії №056650009719 від 17.05.2024 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить з таких міркувань.

У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 (справа №826/7380/15) вказала, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, невід`ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об`ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.

За обставин цієї справи суд, зважаючи на досягнення позивачем віку 50 років, наявність стажу роботи понад 20 років, з них більше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII, дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію позивачці відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України « Про пенсійне забезпечення», з моменту звернення з заявою про призначення пенсії, а саме: з 28.12.2023.

При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.

Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування не виконав.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У вступній частині рішення зазначаються:

1) дата і місце його ухвалення;

2) найменування суду;

3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів;

4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;

5) номер справи;

6) ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи;

7) вимоги позивача;

8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.

В описовій частині рішення зазначаються:

1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;

2) заяви, клопотання учасників справи;

3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

У мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;

3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;

4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;

5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;

6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування;

7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимогчастини другоїстатті 2 цього Кодексу.

У резолютивній частині рішення зазначаються:

1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог;

2) розподіл судових витрат;

3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;

4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.

Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.

Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією.

Позовна заява подана через підсистему «Електронний Суд».

Згідно з положеннями частини першоїстатті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки спір виник внаслідок протиправного рішення відповідача, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 968,96 грн .

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ: 14035769, місцезнаходження: 46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 3) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17.05.2024 № 056650009719 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України « Про пенсійне забезпечення», з моменту звернення з заявою про призначення пенсії а саме: з 28.12.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ: 14035769, місцезнаходження: 46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного провадження 28 серпня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративногосуду.

Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі Електронний суд.

Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.

Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов