Рішення № 12124319, 08.11.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.11.10 р.                     Справа № 23/305                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Конарк Інтелмед” м. Харків (код ЄДРПОУ 25182226)

до відповідача Донецького комунального підприємства “Фармація” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 01976625)

про стягнення основного боргу в сумі 130172,41 грн., інфляції в розмірі 3413,84 грн., 3% річних в сумі 1301,72 грн., пені в розмірі 6141,28 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Узун С.П. за довіреністю № 20/1-2-юр від 20.01.2010 р.

від відповідача: Лищук І.В. за довіреністю б/н від 13.09.2010 р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 01.11.2010 р. до 08.11.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Конарк Інтелмед” м. Харків до Донецького комунального підприємства “Фармація” м. Донецьк про стягнення основного боргу в сумі 130172,41 грн., інфляції в розмірі 3413,84 грн., 3% річних в сумі 1301,72 грн., пені в розмірі 6141,28 грн.

Ухвалою суду від 30.12.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 23/305, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 19.02.2010 року справа № 23/305 передана на розгляд судді Богатирю К.В.

Ухвалою суду від 23.03.2010 р. провадження по справі № 23/305 зупинено у зв’язку з неможливістю розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею справи № 25/43пд, що розглядається господарським судом Донецької області в іншому складі суддів.

Ухвалою від 15.10.2010 р. провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

16.04.2008 р. сторони уклали договір постачання № 22, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався передати у власність покупцю медичні препарати та вироби медичного призначення, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та своєчасно оплатити вказаний товар згідно умов договору.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що оплата за кожну партію наданого товару здійснюється покупцем в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 60 календарних днів з дати його отримання.

Спірний договір підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками, завірена копія додана до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 22 від 16.04.2008 р. за період з 20.05.2009 р. по 11.08.2009 р. ним було поставлено відповідачу товар (медичні препарати та вироби медичного призначення) за видатковими накладними. Факт отримання відповідачем товару за видатковими накладними в спірний період підтверджується підписами уповноважених осіб, які фактично отримали товар для відповідача, на видаткових накладних в графі „Отримав” та відбитками його печатки, а також довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей, податковими накладними, розрахунками коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.

Відповідач здійснив часткову оплату та часткове повернення товару, в результаті чого станом на день подачі позову до суду залишилася неоплаченою частина поставленого товару на суму 130172,41 грн. В матеріалах справи містяться завірені копії банківських виписок, накладних на повернення, оригінали платіжних доручень. Наявність заборгованості відповідача на користь позивача останній обґрунтовував відомістю по рахунку 361 за період з 01.05.2009 р. по 03.12.2009 р.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (своєчасно та повністю не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Позивач надав до суду заяву від 20.01.2010 р. про уточнення позовних вимог та збільшення суми позову, в якій у зв’язку з частковою оплатою відповідачем боргу просив суд стягнути з відповідача основний борг на суму 124672,41 грн. (сума зменшилася), інфляцію в розмірі 5175,92 грн. (сума збільшилася), 3% річних в сумі 2591,81 грн. (сума збільшилася), пеню в розмірі 14482,39 грн. (сума збільшилася).

Відповідач надав до суду клопотання, в якому вказує на той факт, що позивач при визначення суми основного боргу не врахував здійснення в січні 2010 р. часткового повернення товару та часткових оплат.

Позивач надав до суду заяву від 18.02.2010 р. про уточнення позовних вимог та зменшення суми позову, в якій просив суд стягнути з відповідача основний борг на суму 101354,70 грн. (сума зменшилася), пеню в розмірі 9579,40 грн. (сума зменшилася), інфляцію в сумі 5215,69 грн. (сума збільшилася), 3% річних в розмірі 1665,69 грн. (сума зменшилася). До заяви додані нові розрахунки пені, інфляції та 3% річних. В обґрунтування наявності основного боргу відповідача саме на суму 101354,70 грн. позивач надав до суду акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 03.03.2010 р. за власним підписом, скріпленим печаткою, який по суті є детальним та розширеним розрахунком суми основного боргу.

Факт направлення заяви від 18.02.2010 р. про зменшення розміру позовних вимог відповідачу підтверджується фіскальним чеком № 5628 від 18.02.2010 р. та описом вкладення до цінного листа від 18.02.2010 р., завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

Відповідач надав до суду додаткові пояснення, в яких проти позовних вимог заперечував наступним:

По–перше, у видаткових накладних, які позивач надає як доказ постачання товару за договором № 22 від 16.04.2008 р., вказаний строк оплати товару, який не співпадає зі строком, погодженим сторонами в спірному договорі.

По–друге, відповідач вважає, що в договорі № 22 від 16.04.2008 р. сторони не визначили строк його дії, у зв’язку з чим такий договір згідно ст. 267 ч. 1 ГК України припинив свою дію через 1 рік після підписання його сторонами, тобто 16.04.2009 р. За вказаних обставин на думку відповідача спірні поставки товару були здійснені після закінчення строку дії договору № 22 від 16.04.2008 р., в результаті чого до таких поставок не можуть застосовуватися умови договору № 22 від 16.04.2008 р. щодо строку оплати та нарахування штрафних санкцій.

Крім того, в клопотанні від 22.02.2010 р. відповідач вказував на те, що 14.04.2008 р., тобто за 2 дні до підписання спірного договору № 22 від 16.04.2008 р., між сторонами був укладений договір № к–53/22. Таким чином, відповідач вважає, що заборгованість за договором, укладеним пізніше, існувати не може. Завірена копія договору постачання № к–53/22 від 14.04.2008 р. міститься в матеріалах справи.

Заперечення відповідача суд не приймає до уваги у зв’язку з наступним:

По–перше, строк оплати товару, отриманого на виконання договору № 22 від 16.04.2008 р., визначається на підставі п. 5.2 договору. В цьому пункті відсутнє посилання на можливу зміну строку оплати у видаткових накладних.

Відповідно до п. 1.2 договору накладні є невід’ємними додатками до договору. Кожна спірна накладна містить строк оплати товару, який в окремих випадках не співпадає із строком оплати, встановленим в п. 5.2 цього договору.

Згідно п. 11.1 договору зміни та доповнення до даного договору приймаються за спільним узгодженням сторін та оформлюються як додатки до нього.

Сторони не надали до суду додаток до договору у вигляді додаткової угоди про внесення змін до п. 5.2 договору щодо іншого строку оплати.

Видаткові накладні не містять належних доказів щодо підписів на них саме тих представників сторін, які уповноважені згідно чинного законодавства укладати договори та вносити до них зміни або доповнення.

По–друге, статтею 267 ч. 1 ГК України передбачено, що договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що він набув юридичної сили з моменту підписання його сторонами та діє до виконання ними своїх зобов’язань за договором.

Згідно ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Строк дії договору може або співпадати із строком виконання сторонами своїх обов’язків за договором, або бути більшим за нього, охоплювати його. Так, наприклад, в договорах часто зазначається, що вони діють до повного виконання сторонами взятих на себе обов’язків.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Термін може визначатися окремо, а може розглядатися як складова частина строку.

Строк (термін) виконання обов’язків може визначатися шляхом вказівки на настання певної події, на здійснення певних дій, а може не визначатися взагалі або визначатися моментом вимоги.

Тобто, сторонами в добровільному порядку за взаємною згодою був погоджений інший строк (термін) дії договору поставки, а саме до повного виконання ними своїх зобов’язань за даним договором.

Таким чином, товар був поставлений позивачем та отриманий відповідачем в період з 20.05.2009 р. по 11.08.2009 р. на умовах договору № 22 від 16.04.2008 р. Даний факт позивач підтверджує в письмових поясненнях. В спірних видаткових та податкових накладних, за виключенням видаткової накладної № 7270 від 11.08.2009 р., підставою отримання товарно–матеріальних цінностей вказаний саме договір № 22 від 16.04.2008 р. З письмових пояснень позивача вбачається, що при зазначенні підстави поставки у видатковій накладній № 7270 від 11.08.2009 р. була допущена технічна помилка, в результаті якої замість договору № 22 від 16.04.2008 р. був вказаний договір № 88 від 07.04.2009 р.

Позивач надав до суду письмові пояснення від 09.03.2010 р., в яких зазначає, що договір № 88 від 07.04.2009 р. був укладений між позивачем та приватним підприємством „Фармацея”, яке не є відповідачем у даній справі, що підтверджується самим договором (преамбула, юридична адреса та реквізити, відбиток печатки), завірена копія якого міститься в матеріалах справи.

Крім того, позивач надав до суду завірену копію листа відповідача № 47 від 02.02.2010 р., в якому відповідач визнає наявність у нього заборгованості перед позивачем на суму 98 тис.грн. та зобов’язується оплатити борг згідно графіку погашення заборгованості в період з лютого 2010 р. по січень 2011 р. Вказаний лист підписаний директором підприємства та скріплений печаткою.

Посилання відповідача на те, що спірні правовідносини ґрунтуються на договорі № к–53/22 від 14.04.2008 р. позивач спростовує в письмових поясненнях від 25.10.2010 р., від 08.11.2010 р.

В письмових поясненнях від 25.10.2010 р. позивач посилається на здійснення поставок на підставі договору № 22 від 16.04.2008 р. Жодних дій між сторонами на виконання договору № к–53/22 від 14.04.2008 р. не здійснювалося. Наявність двох однакових договорів між сторонами позивач пояснює тимчасовою неузгодженістю дій між регіональними менеджерами підприємства позивача та його центральним офісом.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За вказаних обставин суд вважає, що відповідач не довів свої заперечення належними доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 22 від 16.04.2008 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В договорі № 22 від 16.04.2008 р. сторони передбачили здійснення оплати з відстроченням платежу на 60 календарних днів за кожну партію отриманого товару, тобто від дати підписання видаткової накладної.

Виходячи з того, що за спірними видатковими накладними товар був отриманий відповідачем ще у травні–серпні 2009 р., строк оплати на день подачі позову до суду, тобто 25.12.2009 р., наступив та почалося прострочення виконання грошового зобов’язання по цих партіях товару.

Таким чином відповідач не виконав зобов’язання оплатити в установлений договором строк вартість отриманого від позивача товару на суму 101354,70 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

У зв’язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов’язання позивач, керуючись п. 7.1 договору, нарахував відповідачу за загальний період з 12.08.2009 р. по 15.02.2010 р. окремо по спірним видатковим накладним № 4585 від 11.06.2009 р., № 4586 від 11.06.2009 р., № 4761 від 16.06.2009 р., № 6302 від 21.07.2009 р., № 6907 від 04.08.2009 р., № 6908 від 04.08.2009 р., № 7255 від 11.08.2009 р., № 7270 від 11.08.2009 р. на загальну суму 16460,78 грн. пеню в розмірі 9579,40 грн., інфляцію в сумі 5215,69 грн., 3% річних в розмірі 1665,69 грн. (розрахунок доданий до позову).

Згідно п. 7.1 договору за порушення зобов’язань, зазначених в п. 5.2 договору, покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, пеню від суми боргу за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалася пеня, згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. в частині того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та з врахуванням обмеженого періоду нарахування пені 6–ти місячним строком, передбаченим ст. 232 ч. 6 ГК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою нового розрахунку суми пені та інфляції окремо по кожній спірній накладній судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за загальний період з 12.08.2009 р. по 15.02.2010 р. в сумі 9579,40 грн., інфляції за загальний період з 12.08.2009 р. по 15.02.2010 р. в розмірі 5215,69 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Перевіркою розрахунку суми 3% річних за період з 12.08.2009 р. по 15.02.2010 р. судом встановлено, що позивач при розрахунку показник періоду прострочення застосовував не в календарних днях, а в місяцях, що призвело до збільшення сум 3% річних в розрахунку позивача. Таким чином розрахунок позивача є цілком невірним та судом до уваги не приймається. За власними розрахунками суду сума 3% річних складає 1449,86 грн. (розрахунок суду міститься в матеріалах справи). Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 1665,69 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 1449,86 грн. В частині стягнення 3% річних на суму 215,83 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач у позовній заяві у зв’язку з невиконанням тривалий час відповідачем зобов’язань за спірним договором та ухиленням його від виконання вимоги про сплату боргу, просить суд для забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти в сумі 141029,25 грн. на банківському поточному рахунку відповідача № 26006301591381 у філії Пролетарське відділення ПІБ м. Донецьк, МФО 334301.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що заснована на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяви стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв’язку з недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретна сума грошових коштів, за умови її фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині самостійного зменшення суми позову та відмови у задоволенні позову – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Донецького комунального підприємства “Фармація” (юридична адреса: 83085, м. Донецьк, вул. Баумана, 5–А; код ЄДРПОУ 01976625; рахунок 26006301591381 у філії Пролетарське відділення ПІБ м. Донецьк, МФО 334301) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Конарк Інтелмед” (юридична адреса: 61166, м. Харків, вул. Серпова, буд. 4; код ЄДРПОУ 25182226; рахунок 26006074091401 в ВАТ „СВЕДБАНК” м. Києва, МФО 300164) суму 117599,65 грн. (а саме: основний борг на суму 101354,70 грн., пеню в сумі 9579,40 грн., інфляцію в розмірі 5215,69 грн., 3% річних в сумі 1449,86 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 1176,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 188,90 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 215,83 грн.

У судовому засіданні 08.11.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 09.11.2010 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя