Рішення № 12124316, 09.11.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.11.10 р.                     Справа № 44/97пд                               

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Семенюшко Г.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Отдел Еврострой-Газстрой» (представник Жукова А.І., довіреність від 19.10.10 року) до приватного підприємства «Магнолія» (представник Красовська В.В., довіреність від 09.11.10 року) про розірвання попереднього договору оренди нежитлового приміщення від 03.01.10 року та про визнання недійсним договору поставки № 92/36 від 02.02.09 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Отдел Еврострой-Газстрой» (далі – Товариство) звернулося до суду з позовом до приватного підприємства «Магнолія» (далі – Компанія) про розірвання попереднього договору оренди нежитлового приміщення від 03.01.10 року, а також про визнання недійсним договору поставки № 92/36 від 02.02.09 року, укладеного між покупцем Товариством та постачальником Компанією (далі – Договір). Позовні вимоги Товариства ґрунтувалися на приписах норм 203, 215, 228, 234 ЦК України та статті 207 ГК України, зокрема, на тому, що Договір суперечить закону, укладений про людське око, без наміру створення фактичних господарських правовідносин (є фіктивним), а також є таким, що порушує господарський правопорядок, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає внутрішній волі Компанії.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги та в порядку статті 22 ГПК України відмовився від позовних вимог щодо розірвання попереднього договору оренди від 03.01.10 року, вимагаючи від суду лише визнання Договору недійсним. У якості обґрунтувань заявлених вимог позивач заявив, що Компанія не має необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів та технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів для здійснення поставки. Окрім того, позивач послався на зміст висновків щодо недійсності оспорюваного правочину, наведених у акті перевірки Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Маріуполя № 957/23/111/36427019 від 16.09.10 року.

Представник відповідача заперечив проти позову, вказуючи на те, що господарські операції за Договором провадяться, підписано відповідні видаткову та податкову накладні.

Вислухавши в судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Товариства про визнання Договору недійсним не підлягає задоволенню, наразі в решті позовних вимог слід припинити провадження у справі, виходячи з наступного.

Оцінивши зміст Договору, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

Таким чином, в силу статті 265 ГК України, статей 712 і 655 ЦК України, розділів 1-3 Договору та відповідних специфікацій до Договору, продавець Компанія зобов’язалася передати у власність покупця Товариства протягом 10 банківських днів з моменту укладення Договору котел-резервуар стаціонарний для ПММ 73.1 м3 ТУ-21-1-129-75 у кількості п’яти одиниць, а Покупець зобов’язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього визначену суму коштів 1’019’440,02 грн. протягом десяти банківських днів.

Посилання позивача на те, що Договір є таким, що порушує публічний порядок, що могло би мати юридичним наслідком визнання Договору недійсним в порядку статті 228 ЦК України та статті 207 ГК України – жодним чином не підтверджені з доказової точки зору, оскільки відсутні належні та допустимі докази (матеріали досудового слідства, вирок суду), які би вказували на те, що внаслідок вчинення оспорюваного правочину порушено конституційні права і свободи людини і громадянина, знищено, пошкоджено майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або вчинено незаконне заволодіння означеним майном.

Обґрунтування позовних вимог відсутністю у Компанії необхідних умов для здійснення господарських операцій поставки, основних фондів та технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів для здійснення перевезень – не може слугувати підставою для визнання Договору недійсним, оскільки зазначені підстави не внесені до вичерпного переліку підстав визнання правочину недійсним, що окреслені імперативними нормами статті 215 ЦК України та статті 207 ЦК України. Зрештою, відсутність зазначених активів та персоналу у Компанії на момент укладення Договору не позбавляє можливості виконавця підряду набути означені активи та залучити персонал після моменту укладення правочину поставки, а також укласти відповідні договори щодо залучення коштів, перевезення та придбання виробничого устаткування, яке має бути продане Товариству за Договором.

Зрештою, суду надано переконливі докази здійснення сторонами поставки устаткування за Договором, на що вказують видаткова накладна № МГ-0000232 від 02.03.09 року та податкова накладна № 232 від 02.03.09 року.

З огляду на наведене, всупереч приписів статті 33 ГПК України сторони не надали суду переконливих доказів відсутності у жодної із сторін Договору наміру створювати правові наслідки за зазначеним правочином, внаслідок чого підстави для визнання Договору недійсним з огляду на його фіктивність в порядку статті 234 ЦК України – також є відсутніми.

Разом з тим, відсутність певних дій сторін за правочином не може однозначно вказувати на фіктивність правочину (вчинення його про людське око), оскільки зазначене в першу чергу вказує на невиконання стороною покладених на неї за Договором обов’язків, причому в цьому випадку невиконання або неналежне виконання правочину не може бути підставою для визнання його недійсним, тому що в цьому разі зацікавлена сторона вправі вимагати лише розірвання Договору або застосування інших встановлених Договором або законом наслідків, тому визнання судом Договору недійсним через його невиконання суперечило би принципу законності, який є основною засадою судочинства в силу статті 129 Конституції України.

Аналогічна позиція висловлена також у змісті пунктів 18, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”.

Посилання позивача на встановлення недійсності Договору актом перевірки Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Маріуполя № 957/23/111/36427019 від 16.09.10 року – суд вважає безпідставними, оскільки виходячи з принципу свободи Договору, передбаченого статтями 3 та 627 ЦК України, лише сторони вправі визначати умови Договору та порядок їх виконання. Суд в силу частини 2 статті 4 ГПК України не бере до уваги положення зазначеного акту в частині визнання Договору таким, що суперечить закону та є недійсним, оскільки зазначений документ не може встановлювати обов’язкових правил для сторін за господарсько-правовим Договором в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Окрім того, норми Цивільного та Господарського кодексів України відносять питання стосовно визнання правочинів недійсними до виключної компетенції суду, а органи державної податкової інспекції згідно пункту 11 частини 1 статті 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” вправі лише звертатися до суду з позовом про визнання Договору недійсним, наразі доказів такого звернення в розпорядження суду не надано.

Таким чином, суд поза всяким розумним сумнівом вважає, що не зважаючи на висновки та судження, висловлені у акті перевірки Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Маріуполя № 957/23/111/36427019 від 16.09.10 року – Договір є правомірним в силу презумпції, передбаченої статтею 204 ЦК України, до моменту визнання його недійсним у встановленому судовому порядку.

Таким чином, позовні вимоги Товариства про визнання Договору недійсним за наведених у позовній заяві підстав не можуть бути задоволені через їх цілковиту правову та доказову безпідставність.

Позивач 09.11.10 року в порядку статті 78 та пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України письмово відмовився від позовних вимог щодо про розірвання попереднього договору оренди нежитлового приміщення від 03.01.10 року, з огляду на що суд припиняє провадження у справі в цій частині.

Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.

На підставі означених норм національного матеріального права, керуючись ст.ст.1, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Отдел Еврострой-Газстрой» до приватного підприємства «Магнолія» про розірвання попереднього договору оренди нежитлового приміщення від 03.01.10 року.

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Отдел Еврострой-Газстрой» до приватного підприємства «Магнолія» про визнання недійсним договору поставки № 92/36 від 02.02.09 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня оголошення рішення.

Повний текст рішення оголошено та складено 09 листопада 2010 року.

Суддя                               

Надруковано у 3 примірниках:

1 –позивачу

2 –відповідачу

3 –господарському суду Донецької області