Рішення № 121239153, 28.08.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.08.2024Справа №910/5423/24

Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд"

до Державного підприємства "Завод 410 ЦА"

про стягнення заборгованості у розмірі 431 949,56 грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення заборгованості у розмірі 431 949,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" вказує, що у зв`язку з неналежним виконанням Державним підприємством "Завод 410 ЦА" своїх грошових зобов`язань за Договором №УМТЗ-18-368/2 купівлі-продажу від 25.10.2018 з оплати поставленого за видатковою накладною №РН-0000002 від 17.01.2019 на суму 636 000,00 грн товару наявні правові підстави для стягнення з відповідача 3% річних у 80 803,28 грн та інфляційних втрат у розмірі 351 146,28 грн, нарахованих за період з 31.01.2020 по 25.04.2024.

У змісті позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач поніс витрати на оплату судового збору у розмірі 6 479,24 грн та на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн, докази понесення яких будуть надані суду протягом 5-ти днів з дати прийняття судом рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 відкрито провадження у справі №910/5423/24; визнано її малозначною та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, ухвала Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 про відкриття провадження у справі №910/5423/24 була доставлена до електронного кабінету Державного підприємства "Завод 410 ЦА" 10.05.2024 о 00 год. 59 хв., про що судом було отримано інформацію 10.05.2024 о 10 год. 20 хв.

Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, ухвала суду від 09.05.2024 вручена відповідачу 10.05.2024.

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 у справі №910/5624/24 встановлено Державному підприємству "Завод 410 ЦА" строк на подання відзиву з долученими до нього доказами та з доказами його направлення позивачу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Отже, Державне підприємство "Завод 410 ЦА" повинне було подати відзив на позов у строк до 27.05.2024 включно (згідно приписів ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останній день 15-денного строку на подання відзиву припадав на вихідний день - 25.05.2024 - суботу).

23.05.2024 Державним підприємством "Завод 410 ЦА" в системі "Електронний суд" було сформовано відзив на позов, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами в частині нарахованих штрафних санкцій Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд". Так, відповідач вказує, що з 24.02.2022 на всій території України було введено в Україні воєнний стан, а наказом Державного підприємства "Завод 410 ЦА" №45 від 24.02.2022 було оголошено з 24.02.2022 простій підприємстві, що тривав до 24.03.2022, що є, на думку відповідача, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), які унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Відтак відповідач вважає, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, а відтак він звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді сплати штрафних санкцій. Окрім того, посилаючись на свій особливий статус, а саме: Державне підприємство "Завод 410 ЦА" є підприємством оборонно-промислового комплексу, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, здійснює розробку, виробництво, ремонт, технічне обслуговування та модернізацію повітряних суден та надає послуги підприємствам, які експлуатують повітряні судна та авіаційну техніку, для забезпечення обороноздатності, безпеки і захисту інтересів держави, і своє дуже скрутне фінансове становище, відповідач просить суд зменшити розмір заявлених позивачем санкцій до 10%.

Пунктом 6 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 у справі №910/5423/24 встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" строк на подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву.

28.05.2024 засобами поштового зв`язку від Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" надійшла відповідь на відзив (здана до установи поштового зв`язку 24.05.2024), в якій позивач, посилаючись на практику Верховного Суду, вказує, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежуєтеся останніми 3 роками, які передували подачі позову. Щодо заяви відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, то позивач вважає, що сам факт оголошення в України воєнного стану з 24.02.2022 не свідчить про те, що відповідач не мав змоги провести оплату за поставлений товар, а такі твердження відповідача не є обґрунтованими, оскільки Державне підприємство "Завод 410 ЦА" не повідомляло Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" про виникнення у нього форс-мажорних обставин, як того вимагають умови укладеного Договору, та не зазначило, яким чином введення в Україні воєнного стану зробили для відповідача повністю неможливим виконання обов`язків, визначених укладеним Договором. Також позивач звертає увагу суду, що у відповідача виник обов`язок оплатити товар до 24.02.2022. Також позивач стверджує, що постанова Верховного Суду від 15.12.2021 по справі №910/4908/21 є не релевантною спірним правовідносинам.

За інформацією із пошукової системи відстеження поштових відправлень на веб-сайті АТ "Укрпошта" примірник відповіді на відзив (поштове відправлення №6900210951035) був вручений Державному підприємству "Завод 410 ЦА" за адресою місцезнаходження 28.05.2024.

Пунктом 7 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 у справі №910/5423/24 встановлено Державному підприємству "Завод 410 ЦА" строк на подання заперечень на відповідь на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву.

Отже, Державне підприємство "Завод 410 ЦА" було вправі подати до суду заперечення на відповідь на відзив у строк до 03.06.2024 включно (згідно приписів ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останній день 5-денного строку на подання заперечень припадав на вихідний день - 02.06.2024 - неділю).

05.06.2024 засобами поштового зв`язку від Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн з долученими до неї доказами на підтвердження розміру судових витрат (здана до установи поштового зв`язку 03.06.2024).

Будь яких інших заяв, клопотань, пояснень тощо від сторін не надходило, в той час як відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк, тому справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

25.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (постачальник) та Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (покупець) було укладено Договір №УМТЗ-18-368/2 купівлі-продажу (надалі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язався протягом строку дії договору поставити покупцю товари, зазначені в пункті 1.3. договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари (п. 1.1 Договору).

Пунктом 1.3 Договору передбачено найменування товару: радіоелектронне обладнання, код ДК 021:2015 - 34731000-0 "Обладнання для повітряних літальних апаратів".

Загальна ціна Договору становить 636 000,00 грн з ПДВ (п. 3.1 Договору).

Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних товаросупровідних документів (п. 5.6 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки проводяться наступним чином:

- покупець направляє постачальнику (факсимільним зв`язком або електронною поштою) заявку на поставку партії товару в рамках Специфікацій, які є невід`ємними додатками до даного договору;

- постачальник передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;

- покупець згідно рахунку в рамках Специфікацій (Додатків) проводить платіж, умови зазначаються в кожній специфікації окремо.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання сторонами (п. 10.1 Договору).

Закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 11.1 Договору).

Відповідною Специфікацією №1 до Договору було погоджено сторонами поставку товару на суму 636 000,00 грн з ПДВ.

Цією Специфікацією, зокрема передбачено, що:

- товар (КПА ПС 04-315 для перевірки "Веер-М" у кількості 1 шт. на загальну суму 636 000,00 грн з ПДВ) повинен бути поставлений протягом 2 календарних днів з моменту отримання заявки від покупця;

- умови поставки: СРТ, згідно з INCOTERMS - 2010;

- місце поставки: м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 94:

- умови оплати: 100% оплата проводиться після поставки та проходження вхідного контролю на заводі відповідача, з відстрочкою платежу 15 банківських днів.

На виконання умов Договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" було поставлено Державному підприємству "Завод 410 ЦА" товар за видатковою накладною №РН-0000002 від 17.01.2019 на суму 636 000,00 грн з ПДВ.

Оскільки Державним підприємством "Завод 410 ЦА" не було виконано свого зобов`язання з оплати поставленого товару у визначений Договором і Специфікацією №1 строк, Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" у лютому 2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" боргу у розмірі 636 000,00 грн, а також нарахованих за період з 28.02.2019 до 30.01.2020 на вказану суму боргу 3% річних у розмірі 18 661,81 грн, інфляційних втрат у розмірі 13 384,93 грн та штрафу у розмірі 44 520,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021, у справі №910/1547/20 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" 636 000,00 грн боргу, 13 384,93 грн інфляційних втрат, 17 612,04 грн 3% річних, 44 520,00 грн штрафу, а також 10 672,75 грн судового збору та 16 375,84 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" стверджує, що станом на дату звернення до суду із позовом в межах справи №910/5423/24 рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/1547/20 залишилось не виконаним.

Спір у справі виник у зв`язку із твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованих на суму боргу у розмірі 636 000,00 грн за період з 31.01.2020 по 25.04.2024 3% річних у 80 803,28 грн та інфляційних втрат у розмірі 351 146,28 грн.

При цьому, в межах справи №910/1547/20 судами досліджувалось питання виникнення у відповідача обов`язку із оплати товару та зазначено, що Державне підприємство "Завод 410 ЦА" з 28.02.2019 є таким, що прострочило виконання свого зобов`язання з оплати поставленого за Договором товару на суму 636 000,00 грн, що стало підставою для стягнення з відповідача вказаної суми боргу і нарахованих за період з 28.02.2019 до 30.01.2020 інфляційних втрат, 3% річних та штрафу.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Так, остаточними судовим рішенням - рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021, у справі №910/1547/20 встановлено факт прострочення з 28.02.2019 Державним підприємством "Завод 410 ЦА" свого зобов`язання з оплати товару на суму 636 000,00 грн, а відтак дані обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" стверджує, а відповідач не скористався своїм правом на спростування таких тверджень, що станом на дату його звернення до суду із даним позовом (29.04.2024) Державним підприємством "Завод 410 ЦА" не виконано (в тому числі частково) свого обов`язку з оплати поставленого за Договором товару на суму 636 000,00 грн, а відтак суд приходить до висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання у спірний період - з 31.01.2020 (наступна дата після дати, по яку судом було стягнуто нарахування в межах справи №910/1547/20) по 25.04.2024.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Отже, грошовим є будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Тотожної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, оскільки зобов`язання Державного підприємства "Завод 410 ЦА" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" виражене в у грошових одиницях, то у відповідача було грошове зобов`язання, виконання якого він прострочив.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, дія ст. 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, від 01.10.2014 у справі №6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 16.05.2018 у справі №14-16цс18.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (така правова позиція викладена також Верховним Судом України у справі №910/17078/15 (3-610гс16), а також Верховним Судом у постанові від 15.03.2018 у справі №910/9978/15).

З огляду на те, що Державне підприємство "Завод 410 ЦА" порушило грошове зобов`язання, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

А тому, норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).

Таким чином, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з врахуванням визначеного позивачем періоду нарахування та суми нарахування і зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд прийшов до висновку про правомірність нарахування Державному підприємству "Завод 410 ЦА" інфляційних втрат у розмірі 351 146,28 грн та 3% річних у розмірі 80 803,28 грн.

Державне підприємство "Завод 410 ЦА" стверджує, що прострочення зобов`язання з постачання товару сталось не з його вини, оскільки мала місце дія обставин непереборної сили - ведення на території місцезнаходження його підприємства бойових дій та неможливість здійснення ним своєї господарської діяльності через початок повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, що зумовило скрутний фінансовий стан Державного підприємства "Завод 410 ЦА".

Натомість суд не вважає обставиною непереборної сили, яка звільняє відповідача від відповідальності за порушення ним свого грошового зобов`язання за Договором, початок повномасштабної військової агресії проти України, оскільки строк виконання Державним підприємством "Завод 410 ЦА" свого обов`язку з оплати поставленого товару настав 27.02.2019, тобто за три роки до вторгнення країни-агресора на територію України у лютому 2022 року. Крім того, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Разом із тим, неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства, чого відповідачем у встановленому законом порядку доведено не було.

Також суд враховує, що повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, та зумовлені цими діями наслідки, є обставиною, яка за умови доведення неможливості виконання учасником цивільних правовідносин своїх договірних зобов`язань, може бути кваліфікована судом як форс-мажор та бути підставою для звільнення такої особи від відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.

Водночас, відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали йому оплатити поставлений за Договором товар.

Окрім того, суд звертає увагу позивача, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, а також у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №910/9723/22, від 17.10.2023 у справі №910/19817/21, від 19.10.2023 у справі №910/962/22, тобто є усталеною правовою позицією касаційного суду.

Щодо заяви Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат до 10%.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за простроченяня грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18.Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.

При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 3% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/471/18, а саме встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі №910/5423/24 відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Крім того, в даній справі загальний розмір нарахованих 3% річних та інфляційних нарахувань складає близько 68% від суми боргу, в той час як прострочення відповідачем такого боргу триває вже більше 5 років та відповідно ці нарахування здійснені позивачем за 4 роки прострочення, а відтак обставини справи №910/5423/24 є відмінними від обставин у справі №902/417/18.

Окремо суд звертає увагу відповідача, що інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Тобто стягнення інфляційних втрат забезпечує одержання кредитором суми боргу в еквівалентному розмірі до розміру боргу станом на перший день прострочення виконання грошових зобов`язань.

Натомість 3% річних є своєрідною мінімальною упущеною вигодою, яку б міг отримати кредитор за належного виконання зобов`язання боржником свого грошового зобов`язання (наприклад, розмістивши дані кошти в якості депозиту).

Судом враховано, що згідно частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Щодо посилань відповідача на своє скрутне фінансове становище, то суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є винятковими, оскільки по-перше, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Принципи підприємницької діяльності визначено ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тотожні приписи містяться в ст. 617 Цивільного кодексу України.

Відтак суд не вбачає правових підстав для зменшення заявленого позивачем розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" підлягають задоволенню повністю, а з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" підлягають стягненню 3% річних у 80 803,28 грн та інфляційні втрати у розмірі 351 146,28 грн, нараховані за період з 31.01.2020 по 25.04.2024.

Щодо розподілу між сторонами судового збору.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В поданій до суду засобами поштового зв`язку позовній заяві Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" заявлено вимогу майнового характеру - про стягнення з відповідача коштів у розмірі 431 949,56 грн.

Отже, за подання до господарського суду даної позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" повинне було сплатити судовий збір у розмірі 6 479,24 грн (431 949,56 грн х 0,015).

В той же час, Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" за звернення до Господарського суду міста Києва із майновою вимогою про стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" коштів у розмірі 431 949,56 грн сплатило судовий збір у розмірі 6 479,25 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1840 від 25.04.2024.

Тобто позивачем при зверненні до суду із даним позовом було надмірно сплачено судовий збір у сумі 0,01 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, судовий збір у сумі 0,01 грн не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі №910/5423/24, а може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила - Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд".

Щодо судового збору, який підлягав сплаті позивачем за звернення до суду із даним позивом, - 6 479,24 грн, то витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на відповідача з огляду на задоволення позовних вимог повністю.

Щодо заявлених позивачем до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У змісті позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач поніс витрати на оплату судового збору у розмірі 6 479,24 грн та на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн, докази понесення яких будуть надані суду протягом 5-ти днів з дати прийняття судом рішення.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

05.06.2024 засобами поштового зв`язку від Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу з долученими до неї доказами понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" в межах справи №910/5423/24 здійснювалось адвокатом Жечевим Сергієм Олександровичем (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №864 від 27.04.2011) на підставі ордеру серії АР №1179305 від 25.04.2024, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" та Адвокатським бюро "Сергія Жечева" Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 (надалі - Договір-доручення) та додаткових угод до відповідного договору.

Пунктом 1.1 Договору-доручення передбачено, що предметом даного договору є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2026 (п. 3.1 Договору-доручення в редакції Додаткової угоди №3 від 27.12.2023).

Згідно п. 4.2 Договору-доручення гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється актом приймання-передачі наданої правової допомоги.

Загальна ціна цього договору визначається як сума вартості всієї правової допомоги, відповідно до підписаних сторонами актів приймання-передачі наданої правової допомоги за цим договором протягом строку його дії (п. 4.3 Договору-доручення).

Відповідно п. 4.4 Договору-доручення оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги протягом 30-ти днів з дня підписання акту приймання-передачі правової допомоги або сплачується клієнтом наперед.

У Додатковій угоді №1 від 01.01.2021 до Договору-доручення Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" та Адвокатським бюро "Сергія Жечева" сторонами було погоджено вартість правової допомоги, зокрема встановлено вартість підготовки позову у розмірі 5 000,00 грн та вартість підготовки відповіді на відзив у розмірі 5 000,00 грн.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до акту №ОУ-000031 від 28.05.2024 приймання-передачі наданої правової допомоги Адвокатським бюро "Сергія Жечева" в особі адвоката Жечева Сергія Олександровича було надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" послуги з підготовки позовної заяви по справі №910/5423/24 вартістю 5 000,00 грн та послуги з підготовки відповіді на відзив вартістю 5 000,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" було прийнято надані Адвокатським бюро "Сергія Жечева" в особі адвоката Жечева Сергія Олександровича роботи (послуги) за вказаним актом без зауважень та оплачено їх в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №1923 від 28.05.2024 на суму 10 000,00 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог повністю та відсутність клопотання відповідача, поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись статтями 13, 74, 126, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, проспект Повітряних Сил, буд. 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Лешко-Попеля, буд. 13, літ. А-2, нежитлове приміщення 2-18; ідентифікаційний код 41071921) 3% річних у розмірі 80 803 (вісімдесят тисяч вісімсот три) грн 28 коп., інфляційні втрати у розмірі 351 146 (триста п`ятдесят одна тисяча сто сорок шість) грн 28 коп., судовий збір у розмірі 6 479 (шість тисяч чотириста сімдесят дев`ять) грн 24 коп. та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисячі) грн 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 28.08.2024.

Суддя Р.В. Бойко