Рішення № 121224643, 26.08.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2024 року Київ№ 320/31490/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення суддівської винагороди,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Вищого антикорупційного суду (далі також відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно із застосуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-IX від 13.04.2020;

- визнати протиправною бездіяльність Вищого антикорупційного суду щодо невиплати судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 після відміни карантину 30.06.2023 суми, на яку було обмежено суддівську винагороду в період з 18.04.2020 по 27.08.2020;

- стягнути з Вищого антикорупційного суду на користь ОСОБА_1 недоотриману ним суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 306 649, 17 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що неповне нарахування і виплата йому відповідачем суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів та порушує його право на належне матеріальне забезпечення при виконанні свої повноважень судді.

За час розгляду справи відповідачем не надано суду відзиву або іншого документу, з якого було б можливим встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2019 позивача призначено на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (Указ Президента України № 129/2019 «Про призначення суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду» від 11.04.2019).

23.04.2019 позивача зараховано на посаду судді до штату Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з посадовим окладом згідно штатного розпису (Наказ Вищого антикорупційного суду № 27/к від 23.04.2019).

З 01.01.2020 до 18.04.2020 позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2020 (2102 грн) та із урахуванням коефіцієнту в розмірі 1,25 та передбачених законом щомісячних доплат (ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).

З 12.03.2020 на усій території України установлено карантин (постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» зі змінами, постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2»).

18.04.2020 набрав чинності Закон України від 13.04.2020 № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-ІХ) доповнено ст. 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)».

З врахуванням положень прийнятого вище закону позивачу за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 було обмежено виплату суддівської винагорода і відповідно не доплачено суддівську винагороди у розмірі 306 649, 17 грн, в тому числі: за квітень 2020 року - 52 074, 28 грн; за травень 2020 року - 57 555,79 грн; за червень 2020 року - 116 190,75 грн; за липень 2020 року - 53 489,35 грн; за серпень 2020 року - 27 339 грн.

Отже, в цілому за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно сума обмеження суддівської винагороди позивача становить 306 649, 17 грн, що зумовило його звернення до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Так, у п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 11.03.2020 року № 4-р/2020 зазначено: (1) «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002, від 1 грудня 2004року№ 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008року№ 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020)»; (2) «Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід 'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018)».

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України. Так, зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У ст. 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абз. 4, 7 підп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь- яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абз. 2 п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абз. 3, 4 підп. 5.4 п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22.05.2008 № 10-рп/2008).

Зазначених висновків Конституційний Суд України також дійшов у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020. Так, цим рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч. ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ.

Зокрема, у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав: (1) скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України; (2) установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права; (3) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади; (4) обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Аналогічної позиції при вирішенні подібних справ дотримується і Верховний Суд, який залишив в силі рішення адміністративних судів, які стосуються стягнення на користь суддів Вищого антикорупційного суду недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №640/16326/20, провадження № К/990/4294/22, від 30.06.2022 у справі №640/27145/20, провадження № К/9901/23763/21, від 28.02.2023 у справі №480/7097/20, провадження №К/9901/23607/21).

Таким чином, ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020, щодо обмеження суддівської винагороди суперечить не тільки нормам Конституції України, а й нормам Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Цей висновок відповідає правовий позиції Верховного Суду, зазначеної у конституційному поданні Верховного Суду до Конституційного Суду України, поданого на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду № 7 від 29.05.2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень ч. ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абз. 9 п. 2 розділу 11 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Із огляду на вищезазначене вважаю, що наявні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди із застосуванням обмеження 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.

Водночас також протиправною є й бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті суми на яку було обмежено суддівську винагороду у зв`язку з карантином. Адже, як зазначено в п. 4.3. мотивувальної частини рішення КСУ від 28.08.2020 №10-р/2020, згідно з яким «Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України».

Оскільки 30.06.2023, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», карантин в Україні було скасовано, то відповідач повинен був виплатити невиплачені мені 306 649, 17 грн суддівської винагороди.

Так як цього зроблено не було, що не заперечено відповідачем за час розгляду справи, й згідно з довідкою № 302 від 07.09.2023 відповідач не визнає, що має заборгованість перед позивачем, вбачається, що з його боку має місце бездіяльність, яка протиправною.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вищого антикорупційного суду (03057, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 41; код ЄДРПОУ 42836259) про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення суддівської винагороди задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно із застосуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-IX від 13.04.2020.

Визнати протиправною бездіяльність Вищого антикорупційного суду щодо невиплати судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 після 30.06.2023 суми, на яку було обмежено суддівську винагороду в період з 18.04.2020 по 27.08.2020.

Стягнути з Вищого антикорупційного суду на користь ОСОБА_1 недоотриману ним суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 306 649, 17 грн (триста шість тисяч шістсот сорок дев`ять гривень сімнадцять копійок), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.