Рішення № 121222861, 20.08.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/30759/23

Провадження № 2/761/3227/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Слесарчука В.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості.

У своїй позовній заяві просив суд стягнути на користь ОСОБА_3 з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 7 722 990,56 грн. вихідної допомоги при звільненні за власним бажання в зв?язку з виходом на пенсію та середньо місячну заробітну плату за час затримки розрахунку в сумі 7 383 120,32 грн.

Свою позовну заяву обґрунтував тим, що 30.12.2022 року він був звільнений із займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України у зв?язку з виходом на пенсію. Відповідно до пунктів 5.3. та 5.3.2. Колективного договору, у разі звільнення з Компанії працівника за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію за віком вперше, роботодавець повинен сплатити працівнику одноразово заборгованість в розмірі 8 посадових окладів Позивача. Вказана виплата у зв?язку з виходом на пенсію, на думку ОСОБА_3 , здійснена не була, з огляду на це він просить стягнути з НАК «Нафтогаз України» заборгованість з виплати в розмірі 8 посадових окладів Позивача та середньо місячну заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 29 серпня 2023 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 06 вересня 2023 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

05 жовтня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позову заяву, відповідно до змісту якого представник АТ «НАК «Нафтогаз України» заперечував щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

19 жовтня 2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, зі змісту якого вбачається, що представник позивача заперечує обставини, викладені у відзиві.

30 жовтня 2023 року на адресу суду надійшли заперечення від представника АТ «НАК «Нафтогаз України».

Ухвалою суду від 09 листопада 2023 року було витребувано у Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» інформацію та документи.

Ухвалою суду від 25 квітня 2024 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

18 червня 2024 року на адресу суду надійшло клопотання від представника АТ «НАК «Нафтогаз України» про звільнення від доказування, відповідно до змісту якого просив долучити до матеріалів справи копію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03.08.2023 у справі №761/9460/23 та постанову Київського апеляційного суду від 16.04.2024 у вказаній справі.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на докази, які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував повністю.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено, що Позивач працював в НАК «Нафтогаз України» на посаді начальника Департаменту бюджетних розрахунків та податкового планування на підставі укладеного 28.01.2020 року трудового договору №388 (надалі - Трудовий договір).

30 грудня 2022 року Позивача було звільнено з займаної посади на підставі Наказу № 511-К за власним бажанням, у зв?язку з виходом на пенсію за віком, на підставі ст. 38 К3пП України.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Стаття 47 КЗпП України визначає, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з положеннями ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Згідно змісту позовної заяви Позивач просить суд стягнути з Відповідача 7 122 990 грн 56 коп. вихідної допомоги відповідно до умов трудового договору та умов колективного договору.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд зауважує наступне.

Відповідно до змісту п.4.2. Колективного договору роботодавець відповідно до законодавства впроваджує загальні та індивідуальні форми і системи оплати праці та індивідуальна форма оплати праці застосовується Роботодавцем щодо окремих працівників, результати праці яких мають визначальний вплив на показники фінансово-господарської діяльності Компанії.

Згідно п.4.8.6. Колективного договору, при застосуванні індивідуальної форми оплати праці Роботодавець може включати до основної заробітної плати визначені цим Колективним договором складові додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Умови індивідуальної оплати праці визначаються трудовим договором, укладеним у письмовій формі.

28.01.2020 між Позивачем та Відповідачем було укладено Трудовий договір, згідно з яким була визначена індивідуальна форма матеріального забезпечення Позивача.

У п.4.1. Трудового договору було передбачено, що за виконання трудових обов?язків Працівнику за рахунок коштів Роботодавця нараховується та виплачується базова частина заробітної плати та може виплачуватися змінна частина заробітної плати.

Відповідно до п.4.2. Трудового договору, базова частина заробітної плати Працівника встановлюється у вигляді посадового окладу у розмірі 910 000 гривень на місяць, нараховується та виплачується пропорційно відпрацьованому часу.

У п.2.3.3. Трудового договору визначено, що Роботодавець зобов?язується забезпечувати Працівнику оплату праці у визначені колективним договором НАК «Нафтогаз України» строки, порядку та у розмірі, визначеному цим трудовим договором.

Згідно п.4.13. Трудового договору визначено, що сторони підтверджують, що до сум виплат, які здійснюються за цим трудовим договором, включені будь-які суми заробітної плати й інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат (включаючи надбавки, доплати. премії, винагороди тощо), які підлягають сплаті на користь Працівника згідно з умовами Колективного договору, чинного на дату здійснення відповідних виплат.

Таким чином, між Позивачем та Відповідачем було укладено письмовий трудовий договір, в якому сторонами було визначено індивідуальну форму оплати праці Позивача. Відповідна форма оплати передбачала, зокрема, виплату посадового окладу та те, що до встановлених трудовим договором сум виплат вже включені будь-які суми заробітної плати й інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат (включаючи надбавки, доплати, премії, винагороди тощо), які підлягають сплаті згідно з умовами Колективного договору.

Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що виплата вихідної допомоги передбачена у пункті 5.3. Колективного договору.

Зокрема, Позивач вважає, що йому мала бути виплачена вихідна допомога у розмірі 8 посадових згідно пункту 5.3.2. Колективного договору, який передбачає наявність стажу роботи в нафтогазовій галузі понад 10 років.

Водночас пунктом 4.13. Трудового договору передбачено наступне:

«Сторони підтверджують, що до сум виплат, які здійснюються за цим трудовим договором, включені будь-які суми заробітної плати й інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат (включаючи надбавки, доплати, премії, винагороди тощо), які підлягають сплаті на користь працівника згідно з умовами колективного договору, чинного на дату здійснення відповідних виплат»

З огляду на вищевикладене, на переконання суду, вихідна допомога передбачена у пункті 5.3.2. Колективного договору не могла бути виплачена ОСОБА_3 при звільненні, оскільки з огляду на зміст п.4.13. Трудового договору до сум виплат, які здійснюються за трудовим договором, вже включені будь-які суми заробітної плати й інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат (включаючи надбавки, доплати, премії, винагороди тощо), які підлягають сплаті на користь Працівника згідно з умовами Колективного договору, чинного на дату здійснення відповідних виплат.

Отже, передбачена у Колективному договорі вихідна допомога не може бути виплачена Позивачу з огляду на те, що до сум виплат, які здійснювалися Позивачу за трудовим договором, за спільною домовленістю сторін вже були включені будь-які суми заробітної плати й інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат згідно з умовами Колективного договору, в тому числі і допомога у зв?язку з виходом на пенсію.

Також вбачається, що згідно у п.4.13. Трудового договору, Працівник підтверджує, що здійснення його права на отримання будь-яких та всіх сум виплат згідно з Колективним договором реалізоване шляхом укладання цього трудового договору, умови якого не погіршують його правове становище порівняно з гарантіями та соціально-побутовими пільгами, які передбачені у Колективному договорі.

Таким чином, Позивач в письмовій формі, на підставі власного волевиявлення, визначив усі умови свого Трудового договору та у відповідному Трудовому договорі підтвердив, що його умови не погіршують правове становище Позивача порівняно з умовами, які передбачені у Колективному договорі.

Отже, доводи Позивача про те, що умови Трудового договору погіршують його становище порівняно з чинним законодавством та колективним договором, на переконання суду, є необгрунтованими.

Вказане також знайшло своє відображення в Постанові Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у справі №761/9640/23 (провадження №22-ц/824/357/2024).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).

За таких обставин, враховуючи, що позивачем належних та допустимих доказів, на підтвердження своїх позовних вимог не було надано, доводи відповідача на свій захист позивачем не спростовані, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити.

В той же час, оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні основної позовної вимоги про стягнення грошової допомоги, не підлягають задоволенню похідні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі ст. 43 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 3, 21, 47, 16 КЗпП України, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720.

Повний текст рішення виготовлений 27 серпня 2024 року.

Суддя: