Рішення № 121173894, 19.08.2024, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 рокуСправа № 912/1359/24

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Коваленко Н.М.

при секретарі судового засідання Пастуховій А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу №912/1359/24 від 04.06.2024

за позовом: Комунальної установи "ОДЕСРЕКЛАМА" Одеської міської ради (далі - КУ "ОДЕСРЕКЛАМА"), код ЄДР 25830211, вул. Косовська, 2Д, м. Одеса, 65091

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Чоботар Володимира Івановича (далі - ФОП Чоботар В.І.), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 1 571 761,05 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача (в режимі відеоконференції) адвокат Джига В.І., довіреність №190/01-27 від 07.03.2024;

від відповідача участі не брали.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" до ФОП Чоботар В.І. з вимогами:

1. Стягнути з ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ЧОБОТАР ВОЛОДИМИРА ІВАНОВИЧА (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь КОМУНАЛЬНОЇ УСТАНОВИ "ОДЕСРЕКЛАМА" ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (місцезнаходження: вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65022, код ЄДРПОУ: 25830211) заборгованість за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів у сумі 1 571 761,05 грн. (один мільйон п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот шістдесят одна гривня 05 копійок).

2. Стягнути з ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ЧОБОТАР ВОЛОДИМИРА ІВАНОВИЧА (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь КОМУНАЛЬНОЇ УСТАНОВИ "ОДЕСРЕКЛАМА" ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (місцезнаходження: вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65022, код ЄДРПОУ: 25830211) судовий збір у сумі 18 861,14 грн. (вісімнадцять тисяч вісімсот шістдесят одна гривня 14 копійок).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором №413-рд від 16.01.2016 на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів в частині своєчасної оплати платежів.

Ухвалою від 04.06.2024 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №912/1359/24, ухвалив справу №912/1359/24 розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 04.07.2024 - 12:00, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

03.07.2024 до господарського суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява №б/н від 02.07.2024 про відкладення підготовчого засідання у справі з вимогами:

1. Надати строк для подання відзиву на позовну заяву Комунальної установи "ОДЕСРЕКЛАМА" Одеської міської ради, код ЄДР 25830211, вул. Косовська, 2Д, м. Одеса, 65091; до відповідача: Фізичної особи-підприємця Чоботар Володимира Івановича, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; про стягнення 1 571 761,05 грн, до 16.07.2024 року.

2. Підготовче засідання у справі № 912/1359/24 призначене на 04.07.2024 року-12:00 годин відкласти на строк, необхідний для надання відзиву, але не раніше ніж 17.07.2024 року.

Протокольною ухвалою від 04.07.2024 на підставі ч. 5 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 09.07.2024 о 10:30 год.

Протокольною ухвалою від 09.07.2024 на підставі ч. 5 ст. 183 ГПК України господарський суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 23.07.2024 о 16:00 год.

16.07.2024 на електронну адресу суду після закінчення робочого часу (о 23:48) від відповідача без КЕП надійшов відзив на позовну заяву №б/н від 16.07.2024 (вх. 4928/24 від 17.07.2024).

18.07.2024 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява №б/н від 18.07.2024 з вимогами:

1. Зобов`язати відповідача ФОП Чоботар В.І. надати до суду документи, що зазначені в додатках до відзиву на позовну заяву.

2. Продовжити КУ "Одесреклама" строк для подання відповіді на відзив до 29.07.2024.

23.07.2024 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява №б/н від 23.07.2024 про застосування строків позовної давності з вимогами:

1. Застосувати строки позовної давності, передбачені ст. 258 ЦК України, 232 ГК України, до позовної заяви у частині нарахування пені;

2. Застосувати наслідки дії непереборної сили, передбачені ст. 218 ГК України до позовної заяви у частині нарахування пені;

3. Застосувати наслідки недійсності правочину, у частині п.п. 6.4., 6.5. Договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №413-рд від 16.01.2016р., в іншій частині вважати Договір чинним.

23.07.2024 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява №б/н від 23.07.2024 про розстрочення виконання рішення з вимогами:

Розстрочити виконання судового рішення у справі № 912/1359/24 за позовною заявою Комунальної установи "ОДЕСРЕКЛАМА" Одеської міської ради (далі - КУ "ОДЕСРЕКЛАМА"), код ЄДР 25830211, вул. Косовська, 2Д, м. Одеса, 65091; до відповідача: Фізичної особи-підприємця Чоботар Володимира Івановича (далі - ФОП Чоботар В.І.), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; про стягнення 1 571 761,05 грн., строком на 1 (один) рік та встановити графік щомісячних виплат стягненої суми, рівними частками.

23.07.2024 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №б/н від 23.07.2024 без зазначених додатків, а також вказаний відзив надійшов до суду 25.07.2024 засобами поштового зв`язку з доданими до нього додатками.

Протокольною ухвалою від 23.07.2024 на підставі ч. 5 ст. 183 ГПК України оголошено перерву в підготовчому засіданні до 01.08.2024 о 10:30 год.

30.07.2024 позивач подав до суду заперечення на клопотання (заяву) №б/н від 30.07.2024 з вимогами:

- відмовити ФОП Чоботар Володимиру Івановичу у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності передбачених ст. 258 ЦК України, ст. 232 ГК України у частині нарахування пені;

- відмовити ФОП Чоботар Володимиру Івановичу у задоволенні заяви про застосування наслідків дії непереборної сили, передбаченої ст. 218 ГК України у частині нарахування пені;

- відмовити ФОП Чоботар Володимиру Івановичу у задоволенні заяви про застосування наслідків недійсності правочину у частині п.п. 6.4, 6.5. Договору.

- відмовити ФОП Чоботар Володимиру Івановичу у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення.

Ухвалою від 01.08.2024 господарський суд відзив на позовну заяву №б/н від 16.07.2024 та №б/н від 23.07.2024 відповідача залишив без розгляду.

Присутній у підготовчому засіданні представник позивач не подав інших заяв чи клопотань, які підлягають розгляду у підготовчому засіданні та не заперечив можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 01.08.2024 господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 06.08.2024 - 11:30 год.

Протокольною ухвалою від 06.08.2024, на підставі ст. 216 ГПК України, оголошено перерву в судовому засіданні до 19.08.2024 о 14:30 год.

12.08.2024 до господарського суду через систему "Електронний суд" з дозволу суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі №б/н від 12.08.2024.

19.09.2024 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на клопотання (заяву) №б/н від 19.08.2024.

Відповідач у встановлений судом строк не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позов.

Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується довідкою Господарського суду Кіровоградської області про доставку електронного листа.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи, господарський суд розглядає справу по суті в судовому засіданні 19.08.2024 за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 19.08.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини сторін.

КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" відповідно до Статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства "Одесреклама" Одеської міської ради відповідно до чинного законодавства України.

З 11.05.2018 КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" є правонаступником прав та обов`язків КП "Одесреклама".

У відповідності до п. 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №434 від 22.04.2008 (із змінами і доповненнями, в редакції чинній на момент укладання спірного договору) (далі - Правила №434, знаходяться у загальному доступі на сайті Одеської міської ради за посиланнями https://omr.gov.ua/ru/acts/committee/13987/ та https://omr.gov.ua/ua/city/offices/reklama/)

Відповідно п. 1.5. Правил №434 у діючій редакції, КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" - Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови. Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

Згідно п. 4.1. Правил № 434 (у редакції, чинній на момент укладання спірного договору) КП "Одесреклама" було наділено завданнями із забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами; забезпечення повноти надходжень до бюджету міста Одеси плати за користування вказаними місцями; укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Чинною редакцією п. 4.1. Правил №434 передбачено, що КУ "Одесреклама" на виконання своїх завдань і функцій, зокрема, забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Статутом КУ "Одесреклама" передбачено, що основною метою установи є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування в галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами.

У відповідності до п. 2.2. Статуту КУ "Одесреклама" завданнями установи є, зокрема: забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, для розміщення засобів зовнішньої реклами, а також повноти надходжень до бюджету міста плати за користування вказаними місцями (пп. 2.2.1.); укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, для внесення плати суб`єктами господарювання за вказаними договорами відповідно до визначеного порядку (пп. 2.2.6.).

ФОП Чоботар В.І. та КП "Одесреклама" укладено Договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №413-рд від 16.01.2016 (далі - Договір), відповідно до п. 2.1. якого Підприємство надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Згідно з п. 2.2.-2.3. Договору місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього Договору. Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання Сторонами цього Договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до 4.2.4., 4.2.7. Договору користувач зобов`язаний: Своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим Договором; за зверненням робочого органу розповсюджувати соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що плата за цим Договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього Договору.

Відповідно до п. 5.2.-5.3. Договору користувач вносить плату за цим Договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому Договорі. У випадку розповсюдження Користувачем на місцях, визначених цим Договором, протягом місця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцями не нараховується.

Користувач, що протягом місця, за який вноситься плата, розповсюджував соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості, на місцях, визначених цим Договором, зобов`язаний не пізніше 20 числа такого місця надати Підприємству відповідну адресну програму за встановленою Підприємством формою. У разі нерозміщення рекламного засобу через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування конструкції, плата не нараховується, про що Користувач завчасно повідомляє Підприємство. При цьому витрати, пов`язані з демонтажем/монтажем рекламного засобу, здійснюються за рахунок Користувача. (п. 5.4.-5.5. Договору)

Згідно з п. 5.6.-5.7. Договору розповсюдження соціальної реклами та інформації соціальної спрямованості здійснюється відповідно до встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами. У разі не розміщення Користувачем рекламного засобу, якщо це пов`язано зі зверненням до робочого органу із заявою про анулювання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, плата за наступні календарні місяці за надане право користування відповідним місцем для розташування даного рекламного засобу не нараховується. Нарахування плати за право користування місцем для розташування даного рекламного засобу призупиняється з наступного календарного місяця від дати отримання Підприємством письмової заяви Користувача, до якої обов`язково додається копія заяви про анулювання дозволу на розміщення зовнішньої реклами із відбитком штампу робочого органу про її отримання. Після призупинення нарахування плати за умовами даного Договору Користувач зобов`язується не розміщувати відповідний рекламоносій. Якщо Підприємством буде встановлено, що Користувач продовжує розміщувати рекламний засіб після подання відповідної заяви, плата за тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу нараховується відповідно до пп. 5.1 Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим Договором винна Сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.

Згідно з п. 6.2. Договору у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1., 5.2. цього Договору Користувач сплачує на користь Підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п. 6.4. Договору нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.5. Договору позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1 Договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Сторони погодилися, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі Сторін), що роблять неможливим виконання Сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, Сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин. Обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими, компетентними державними органами. (п. 7.1.-7.2. Договору)

Відповідно до п. 7.3.-7.4. Договору сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за Договором в силу причин, зазначених пп. 7.1 цього Договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу Сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом. У випадку, якщо дія зазначених обставин триває більше 2 (двох) календарних місяців, кожна зі Сторін має право на розірвання даного договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона сповістить про це іншу Сторону не пізніше, ніж за 20 (двадцять) днів до розірвання.

Договір набирає чинності з моменту його укладання. Договір є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх печатками. (п. 8.1.-8.2. Договору)

Відповідно до п. 8.3. Договір укладений з 16.01.2016 по 27.04.2019. Продовжено з 28.04.2019 по 27.04.2021. Продовжено з 28.04.2021 по 02.09.2025.

Усі зміни, доповнення та додатки до цього Договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони підписані Сторонами або їхніми уповноваженими представниками, і є невід`ємною частиною Договору. (п. 9.4. Договору)

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

Додатком №12 від 01.05.2021 до Договору Сторони узгодили "Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування" та "Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів". У відповідності до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складав 141 156,00 грн.

Додатком №13 від 01.08.2023 до Договору Сторони узгодили "Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування" та "Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів". У відповідності до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складав 140 832,00 грн.

Додатком №14 від 01.09.2023 до Договору Сторони узгодили "Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування" та "Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів". У відповідності до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складав 140 400,00 грн.

Додатки підписані сторонами та скріплені печатками.

Позивач вказує, що згідно із п. 14.10. Правил №434, при визначенні розміру плати враховуються коригуючі коефіцієнти шляхом їх множення на відповідні тарифи, затверджені виконавчим комітетом Одеської міської ради. Згідно із п. 14.12. Правил №434, до незаповненого сюжетом рекламного засобу незалежно від типу (пуста площина) застосовується коригуючий коефіцієнт - 2. Коефіцієнт - 2 є нормативно встановленим коригуючим коефіцієнтом, який застосовується при розрахунку плати за відповідних умов, а саме при наявності незаповнених сюжетом рекламних засобів (коли на рекламній площині відсутній повністю або частково рекламний сюжет) та не є штрафною санкцією за порушення Договору. За незаповнені рекламними сюжетами рекламні конструкції нараховується плата в подвійному розмірі. Тобто до оплати яка підлягає відповідно до погодженого тарифу додається також сума з урахуванням кількості сторін незаповненого рекламного засобу яка відображається в рахунку-фактурі.

Згідно п.п.14.2, 14.3. Правил №434, з дати прийняття виконавчим органом рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами розмір плати за тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності, становить 100 відсотків, згідно із затвердженими базовими платами, та справляється з розповсюджувача зовнішньої реклами у встановленому порядку. Підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктом 7.5 цих Правил. За наявності дозволу розповсюджувач зовнішньої реклами не звільняється від плати за право тимчасового користування місцем для розміщення зовнішньої реклами, що перебуває у комунальній власності, незалежно від факту нерозміщення рекламного засобу у визначеному дозволом місці.

За твердженням позивача в порушення умов Договору відповідачем не були сплачені своєчасно та у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ФОП Чоботар В.І. перед КУ "Одесреклама", як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, виник борг у розмірі 887 125,22 грн.

КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" направляла на адресу ФОП Чоботар В.І. претензію №1136/01-27 від 14.12.2023, яка була отримана відповідачем, однак позивач відповіді на претензію не отримав.

Крім того позивач нарахував 684 635,83 грн пені за прострочення строків оплати коштів за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує таке.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з внесення плати за договором на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів та пені за прострочення виконання зобов`язань.

У ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2).

За змістом положень ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до п. 5.2.-5.3. Договору користувач вносить плату за цим Договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому Договорі. У випадку розповсюдження Користувачем на місцях, визначених цим Договором, протягом місця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцями не нараховується.

Користувач, що протягом місця, за який вноситься плата, розповсюджував соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості, на місцях, визначених цим Договором, зобов`язаний не пізніше 20 числа такого місця надати Підприємству відповідну адресну програму за встановленою Підприємством формою. У разі нерозміщення рекламного засобу через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування конструкції, плата не нараховується, про що Користувач завчасно повідомляє Підприємство. При цьому витрати, пов`язані з демонтажем/монтажем рекламного засобу, здійснюються за рахунок Користувача. (п. 5.4.-5.5. Договору)

Разом з тим, відповідач не в повному обсязі та несвоєчасно сплачував плату за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів з урахуванням розміщення відповідачем сюжетів соціальної реклами, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 887 125,22 грн.

Станом на день розгляду справи відповідач не надав належних доказів які б спростовували позовні вимоги в частині розміру основної заборгованості або докази сплати 887 125,22 грн основного боргу.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо вимоги відповідача про застосування наслідків недійсності правочину, у частині п.п. 6.4., 6.5. Договору, господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину за приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ч. 3 ст. 215 ЦК України)

Визнання недійсними умов Договору не є предметом даного позову та в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження визнання договору (його частини) недійсним.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є типовим договором (додаток 3 до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 №434 у редакції рішення виконавчого комітету Одеської міської ради 24.03.2011 №120), зміст якого визначено та затверджено виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі затвердженими Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 р. №434, знаходяться у загальному доступі на сайті Одеської міської ради за посиланнями https://omr.gov.ua/ru/acts/committee/13987/ та https://omr.gov.ua/ua/city/offices/reklama/)

Обґрунтовуючи свої заперечення на позовні вимоги відповідач посилається на редакцію Правил №434, що втратили чинність у 2011 році.

Відповідно до чинної редакції додатку Додаток 3 до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №434 від 22.04.2008 у редакції рішення виконавчого комітету Одеської міської ради 24.03.2011 №120, зміст розділу 6 "Відповідальність сторін" укладеного Договору між сторонами відповідає Правилам №434.

З урахуванням вищенаведеного, а також тієї обставини, що відповідачем у справі позовні вимоги не заперечено, факти, викладені в позовній заяві, не спростовано, строки виконання зобов`язань за Договором є такими, що настали, господарський суд вважає позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 887 125,22 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 684 635,83 грн господарський суд зазначає таке.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. (ст. 611 ЦК України)

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно зі ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 1, 3).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.4. Договору нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Так як сторони в договорі встановили інший (більший), ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України період нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань (п. 6.4. Договору), то нарахування пені за період, який перевищує шість місяців є правомірним.

Сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Крім того, п. 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

При цьому, відповідно до умов п. 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України та строку дії карантину, строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, було продовжено до 30.06.2023.

Позивач пред`явив до стягнення 684 635,83 грн пені за період з 01.01.2020 по 30.04.2024, проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження розрахунку та розміру плати за користування місцями для розташування рекламних засобів за період з січня 2020 року по травень 2021 року, так як відсутній відповідний додаток до договору, що передбачено п. 2.2. Договору. За вказаного господарський суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування пені.

Здійснивши перевірку розрахунку пені за період з 28.05.2021 по 30.04.2024, господарський суд встановив методологічні помилки в частині неврахування позивачем положень ч. 5 ст. 254 ЦК України, яким встановлено, що у разі, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а також не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені.

Таким чином, суд здійснив власний розрахунок пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування) за період з 28.05.2021 по 30.04.2024 та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача є 679 190,03 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, господарський суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

При цьому відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (редакція п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України станом на 30.06.2023).

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (редакція п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України станом на день розгляду справи).

Отже, як вбачається з вищенаведених норм діючого законодавства, строк позовної давності, встановлений, зокрема, ст. 257-258 Цивільного кодексу України продовжується як на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), так і його перебіг зупиняється на період дії в Україні воєнного стану.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 було введено на усій території України карантин, який в подальшому був продовжений до 30.06.2023.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який був продовжений та триває до теперішнього часу.

Так, враховуючи, запровадження карантину, що діяв з 11.03.2020 до 30.06.2023 та дію на даний час режиму воєнного стану, строки позовної давності не сплили, що виключає його застосування за заявою відповідача.

Крім того, відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 6.5. Договору позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1., 6.1. Договору, встановлюються строком в 4 (чотири) роки.

Щодо застосування наслідків дії непереборної сили, передбачені ст. 218 ГК України до позовної заяви у частині нарахування пені, господарський суд зазначає таке.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні").

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. З огляду на це, помилковим є висновок про те, що факт настання форс-мажору підтверджений листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що Торгово-промислової палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні").

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислові палати та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 та від 17.08.2022 y справі №922/854/21 вказав, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної Торгово-промислової палати.

Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставин форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 23.08.2023 у справі №910/6234/22, від 13.12.2023 у справі №922/193/23).

Таким чином, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Тобто, одне лише передбачене законом віднесення до форс-мажорних обставин військової агресії російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану, унеможливлює виконання конкретного договору.

У Постанові від 21.08.2022 у справі №910/15264/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що настання форс-мажору не є підставою для зміни умов договору та звільнення від виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 7.3.-7.4. Договору сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за Договором в силу причин, зазначених пп. 7.1 цього Договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу Сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом. У випадку, якщо дія зазначених обставин триває більше 2 (двох) календарних місяців, кожна зі Сторін має право на розірвання даного договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона сповістить про це іншу Сторону не пізніше, ніж за 20 (двадцять) днів до розірвання.

Відповідачем не надано доказів звернення до КУ "ОДЕСРЕКЛАМА" з підстав настання форс-мажорних обставин в порядку передбаченому Договором.

Відповідачем не надавався сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної Торгово-промислової палати про існування форс-мажорних обставин.

Враховуючи зазначене підстави для застосування наслідків дії непереборної сили, передбачені ст. 218 ГК України у частині нарахування пені відсутні.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарський суд враховує, що на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18).

При цьому, ні у наведених правових нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов`язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Право суду щодо зменшення розміру пені має реалізовуватись з огляду на конкретні обставини справи та з урахуванням наявних у ній доказів (аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Господарський суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20 та інші).

Також суд зазначає, що встановлення конкретного розміру зменшення за умов наявності підстав для його застосування, є дискреційним повноваженням суду, який застосовує таке зменшення. Діюче законодавство не містить норми, яка б визначала конкретну формулу для визначення розміру відсотку зменшення, що зумовлює використання судом загальних принципів, визначених, зокрема, у ст. 2 ГПК України, а також загальних засад цивільного законодавства, закріплених у ст. 3 ЦК України, серед яких, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд також враховує інтереси позивача та приймає до уваги, що позивач мав правомірні очікування оплати за тимчасове користування місцями для розміщення реклами у повному обсязі та у строки, узгоджені сторонами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності; ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань; тривалість невиконання відповідачем своїх зобов`язань; неспіврозмірність суми штрафних санкцій розміру невиконаного відповідачем зобов`язання; відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності збитків, заподіяних позивачу внаслідок невиконання відповідачем умов договору, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд доходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50%, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 339 595,02 грн.

При цьому, господарський суд зауважує, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми штрафу та пені спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, право кредитора щодо стягнення заявлених сум перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

За висновками суду, присудження до стягнення пені у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань, а також засобом недопущення використання штрафних санкцій, як інструменту отримання безпідставних доходів.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що відповідач, не надав доказів повного виконання взятих на себе зобов`язань у строки, встановлені договором, висновки суду про зменшення розміру пені, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, стягнення з відповідача на користь позивача 887 125,22 грн основного боргу, 339 595,02 грн пені.

В решті позовних вимог суд відмовляє.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України").

Отже, з врахуванням вказаних норм, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 18 795,78 грн.

Крім того 23.07.2024 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява №б/н від 23.07.2024 про розстрочення виконання рішення з вимогою розстрочити виконання судового рішення у справі № 912/1359/24 за позовною заявою Комунальної установи "ОДЕСРЕКЛАМА" Одеської міської ради (далі - КУ "ОДЕСРЕКЛАМА"), код ЄДР 25830211, вул. Косовська, 2Д, м. Одеса, 65091; до відповідача: Фізичної особи-підприємця Чоботар Володимира Івановича (далі - ФОП Чоботар В.І.), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; про стягнення 1 571 761,05 грн., строком на 1 (один) рік та встановити графік щомісячних виплат стягненої суми, рівними частками.

В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на продовження дії на території України форс-мажорних обставин, обставин непереборної сили.

Відповідно до ч 1-3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно з ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Слід зазначити, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Отже, виходячи з вищенаведеного законодавець, у будь-якому випадку пов`язує розстрочення та відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Згідно ч. 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Всупереч вказаним процесуальним нормам, відповідачем не доведено існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, зокрема, але не виключно факту відсутності прибутку від здійснення господарської діяльності, а також погіршення фінансового стану, що підтверджувало б об`єктивну неможливість виконання судового рішення у даній справі шляхом єдиноразової оплати всієї суми заборгованості. Також, суду не надано доказів відсутності грошових коштів на банківських рахунках у обсягах, необхідних для виконання судового рішення.

Відповідачем під час розгляду даної справи не надано доказів відсутності його вини у виникненні даного спору.

При цьому, за приписами ст. 331 ГПК України відстрочення/розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Постановлення на користь позивача в даній справі судового рішення про стягнення з відповідача грошових коштів у незалежності від правової природи цих коштів, становить "майно" позивача, на отримання якого позивач має легітимні сподівання.

Виходячи зі змісту ст. 331 ГПК України відстрочка/розстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, при чому, такі обставини мають свідчити про неможливість або реальне ускладнення виконання рішення.

Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання відстрочки/розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Також, як зазначає Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 р. у справі №917/1053/18, саме дослідження таких обставин повинно відбуватись із дотриманням вимог ч. 1 ст. 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та положень ст. 236 ГПК України, відповідно до яких обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому не можна визнати належним чином та повністю дослідженими обставини, в розумінні ст. 236 ГПК України, саму лише констатацію факту про існування обставин непереборної сили без дослідження наявності у таких обставин ознак надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, відповідач зобов`язаний довести, що неможливість виконання ним своїх зобов`язань за договором сталося саме внаслідок непереборної сили (форс-мажору), тобто доказуванню підлягає не тільки форс-мажорна обставина, але й причинний зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати договірне зобов`язання.

Враховуючи зазначене вище, оцінивши наведені відповідачем посилання на обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, заперечення позивача, господарський суд дійшов висновку, що наведені відповідачем доводи та надані докази не підтверджують наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у розумінні ч. 2 ст. 331 ГПК України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Слід зауважити, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим. Вказану правову позицію також підтримано Верховним Судом у постанові від 11.12.2018 по справі №913/960/17.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, господарський суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні заяви №б/н від 23.07.2024 про розстрочення виконання рішення.

Керуючись ст. 74, 76-77, 129, 233, 236-241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чоботар Володимира Івановича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Комунальної установи "ОДЕСРЕКЛАМА" Одеської міської ради (код ЄДР 25830211, вул. Косовська, 2Д, м. Одеса, 65091) 887 125,22 грн основного боргу, 339 595,02 грн пені, а також 18 795,78 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.08.2024.

Суддя Н.М. Коваленко

Повідомити учасників справи про відсутність у суду технічної можливості надавати інформацію про вебадресу судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, одночасно з врученням (надсиланням/видачі) копії повного або скороченого такого рішення до затвердження Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://court.gov.ua/fair/sud5013.