Рішення № 121109699, 19.08.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/18280/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 ), передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року;

зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 ), передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року;

стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані із розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу;

зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону, у встановлений судом строк, подати до суду звіт щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду за адміністративним позовом ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з листопада 2011 року ОСОБА_1 безперервно проходить публічну службу працює (проходив військову службу) на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури (військової прокуратури, спеціалізованої прокуратури).

У позові повідомлено, що ОСОБА_1 відповідно до витягу із послужного списку обіймав різні посади в структурі органів військової прокуратури, зокрема:

- у період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року на прокурорсько-слідчих посадах осіб офіцерського складу в підрозділах військової прокуратури Південного регіону України (нині Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону);

- у період з 01.10.2015 по 09.03.2017 року на посаді старшого слідчого у Військовій прокуратурі Сил антитерористичної операції (перебував на забезпеченні Генеральної прокуратури України, нині Офіс Генерального прокурора);

- у період з 10.03.2017 по 14.03.2021 року на прокурорсько-слідчих посадах осіб офіцерського складу в підрозділах військової прокуратури Південного регіону України (нині Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону).

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 31.01.2023 року по справі № 520/21428/21, позивач стверджує, що на військовослужбовців Збройних Сил України, відряджених до Генеральної прокуратури України для подальшого проходження військової служби на військових посадах у військових прокуратурах, поширювалися законодавчі акти про військову службу, які регулювали порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби, у тому числі приписи постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року щодо виплати щомісячної додаткової грошової винагороди. Проте, будучи відрядженим до Генеральної прокуратури України з 03.09.2014 по 14.03.2021 року, за весь період проходження ОСОБА_1 військової служби на прокурорсько-слідчих посадах осіб офіцерського складу в штаті військової прокуратури Південного регіону України, останній визначену приписами постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року щомісячну додаткову грошову винагороду не отримував

Враховуючи зазначене, 16.05.2024 року ОСОБА_1 письмово звернувся до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, щодо нарахування та виплатити йому, визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22 вересня 2010 року, щомісячної додаткової грошової винагороди за період проходження служби на прокурорсько-слідчих посадах осіб офіцерського складу в підрозділах військової прокуратури Південного регіону України, а саме: з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року. Однак, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону листом № 21- 3659ВИХ-24 від 24.05.2024 року відмовила ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року, додаткової грошової винагороди.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати йому щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 17.06.2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

03.07.2024 року до суду за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив на адміністративний позов.

Згідно відзиву відповідач вважає адміністративний позов ОСОБА_1 до СП СО ПР необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідач вказує, що Постановою № 889 установлена щомісячна додаткова грошова винагорода, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил з 01.07.2014 у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Однак Постановою № 889 конкретний розмір щомісячної додаткової грошової винагороди та порядок його обрахунку не визначені. У той же час Постановою № 889 передбачено, що граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди визначаються, зокрема, Міністерством оборони у межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Тобто, Кабінет Міністрів України наділив Міністерство оборони України дискреційними повноваженнями щодо визначення граничного розміру, порядку та умови виплати військовослужбовцям Збройних Сил щомісячної додаткової грошової винагороди.

Додатково зауважено, що на час спірних правовідносин наказами Міністерства оборони України (на виконання вимог пунктів 9 Інструкцій) конкретний розмір винагороди для ОСОБА_1 не встановлювався (зокрема у розмірі місячного грошового забезпечення, на чому безпідставно наполягає позивач), такі накази на адресу прокуратури не надходили; на зазначений період видатки за рахунок бюджетів Збройних Сил на виплату цієї додаткової грошової винагороди для відповідача не затверджувалися.

Крім того, відповідачем повідомлено, що Міністром оборони України 02.09.2014 позивача прийнято на військову службу за контрактом та на підставі ст. 6 Закону № 2232-XII, п. 153 Положення відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідній посаді. Наказом військового прокурора Південного регіону України позивача призначено з 03.09.2014 на посаду прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави у судах Військової прокуратури Південного регіону України. Таким чином, жодного дня позивач штатних посад у Збройних Силах України не обіймав.

Посилаючись на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 № 595, положення якої застосовувалися з 01.10.2010 по 24.10.2016 року та Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.10.2016 № 550, яка діяла з 24.10.2016 по 01.03.2018 року, відповідач резюмує, що оскільки на час спірних правовідносин та до відрядження до органів прокуратури позивач не обіймав штатних посад у Збройних Силах України та, як наслідок, йому щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889, за попереднім місцем служби не виплачувалася, відсутні підстави для збереження такої винагороди та її виплати за час проходження військової служби в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, тим більше за рахунок коштів передбачених на утримання органів прокуратури.

Таким чином, на думку відповідача, будь-якої протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо не нарахування та невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої Постановою № 889, не допущено, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену Постановою № 889, є похідними від вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, то в цій частині, відповідач вимоги також вважає безпідставними.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач вказує на неможливість виконання рішення суду у випадку його задоволення судом у зв`язку із відсутністю механізму нарахування та визначення розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 889.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім цього, у відзиві на адміністративний позов відповідач клопотав про наступне:

залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034002, тел. (044) 230- 73-30, е-mail: admou@post.mil.gov.ua);

адміністративну справу № 420/18280/24 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

10.07.2024 року до суду за допомогою системи «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на відзив.

Не погоджуючись з твердженнями відзиву на позовну заяву, представник позивача зауважує, що посилання СП СО ПР на відсутність фінансування для виплати військовослужбовцям військових прокуратур, в тому числі ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, визначеної Постановою КМУ № 889 не можуть сприйматися судом достатніми для визнання правомірним порушення відповідачем прав позивача. Зазначений в відзиві відповідача тезис «… Однак Постановою № 889 конкретний розмір щомісячної додаткової грошової винагороди та порядок його обрахунку не визначені….» жодним чином не спростовує протиправність дій відповідача щодо не нараховування та не виплати ОСОБА_1 визначеної Постановою КМУ № 889 щомісячної додаткової грошової винагороди. Позивач наголосив, що відповідачем не здійснено жодних заходів щодо поновлення порушених прав військовослужбовців військових прокуратур безпосередньо після винесення Верховним Судом постанови від 31.01.2023 року у справі № 520/21428/21.

Крім того, твердження відповідача, щодо неможливості виконання рішення суду у випадку його задоволення судом, на думку відповідача, не має об`єктивного обґрунтування, а є виключно проявом прямої відмови відповідача від виконання законодавчо закріплених зобов`язань перед позивачем.

Щодо розміру щомісячної додаткової грошової винагороди позивач зазначив, що оскільки за період проходження ОСОБА_1 військової служби на відповідних посадах у складі Військової прокуратури Південного регіону України випадків, визначених пунктом 10 Інструкції № 595, пунктом 10 Інструкції № 550, на підставі яких командир військової частини має право зменшувати розмір винагороди, не було, законних підстав для зменшення військовим прокурором Південного регіону України ОСОБА_1 розміру гранично визначеної Постановою КМУ №889 щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення (100%) так само не було. Відтак, при поданні позову ОСОБА_1 визначено позовну вимогу щодо зобов`язання Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити передбачену Постановою КМУ № 889 щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі саме місячного грошового забезпечення.

16.07.2024 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, доводи яких аналогічні твердженням відзиву на адміністративний позов.

Ухвалою суду від 07.08.2024 року внесено виправлення в текст ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 року по справі №420/18280/24. Суд ухвалив:

Вважати правильним прізвище позивача « ОСОБА_2 », замість помилково зазначеного « ОСОБА_3 ».

Вважати правильною назву відповідача - «Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону», замість помилково зазначеної - «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону».

Ухвалою суду від 07.08.2024 року відмовлено у задоволенні клопотань представника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Міністерство оборони України; про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовити.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Згідно Витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 02.09.2014 №512 з позивачем, ОСОБА_1 , укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років, прийнято на військову службу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідні посади, передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 № 737/2014 Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами.

На підставі вказаного наказу Міністра оброни України та рапорту позивача, Наказом військового прокурора Південного регіону України № 145к від 03.09.2014 року старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором відділу представництва інтересів громадян і держави у судах військової прокуратури Південного регіону України, зараховано до списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України та поставлено на всі види забезпечення.

Згідно вказаного Наказу № 145к від 03.09.2014 року ОСОБА_1 вважається таким, який приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 03 вересня 2014 року.

Відповідно до Витягу з наказу військового прокурора Південного регіону України № 382к від 12.12.2014 року старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері військової прокуратури Південного регіону України з 09.12.2014, звільнивши його з посади прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави у судах військової прокуратури Південного регіону України.

Відповідно до Витягу з наказу військового прокурора Південного регіону України № 245к від 10.04.2015 року капітана юстиції ОСОБА_1 з 10 квітня призначено на посаду старшого прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України, звільнивши його з посади прокурора відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері військової прокуратури Південного регіону України.

Відповідно до Витягу з наказу виконувача обов`язків військового прокурора Південного регіону України № 468к від 07.07.2015 року капітана юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України та призначено на посаду прокурора цієї ж прокуратури.

Відповідно до Витягу з наказу військового прокурора Південного регіону України № 759к від 25.09.2015 року капітана юстиції ОСОБА_1 звільнено з 25 вересня 2015 року з посади прокурора військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України, виключити зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження військового прокурора сил антитерористичної операції.

Відповідно до Витягу з наказу військового прокурора сил антитерористичної операції № 67к від 01.10.2015 року позивач призначено старшим слідчим слідчого відділу військової прокуратури сил антитерористичної операції.

Відповідно до Витягу з наказу Генерального № 94вк від 02.03.2017 року ОСОБА_1 призначено з 10 березня 2017 року заступником військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України.

11.09.2020 юридичну особу «військова прокуратура Південного регіону України» перейменовано в «Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 16.02.2021 № 50 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом г пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Наказом виконувача обов`язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 12.03.2021 року № 184к позивача з 14 березня 2021 року виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України та всіх видів забезпечення.

Надалі, наказом виконувача обов`язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону № 230 к від 15.03.2021 року, відповідно до вимог ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року ОСОБА_1 було призначено з 15.03.2021 року на адміністративну посаду керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону строком на п`ять років.

17.03.2023 року юридичну особу «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону» перейменовано у «Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позивач продовжує працювати в органах прокуратури по теперішній час.

Вважаючи, що відповідачем неправомірно не була нарахована та виплачена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», позивачем звернувся до відповідача зі зверненням, у якому просив нарахувати та виплатити йому за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 року по 28.02.2018, визначену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22 вересня 2010 року, щомісячну додаткову грошову винагороду.

Однак листом за підписом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 24.05.2024 позивачу було відмовлено у виплаті вказаної винагороди.

З такими діями відповідача позивач не погоджується, що і стало підставою звернення його до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

Відповідно до частини 1 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 8 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Відповідно до пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

Відповідно до частини 4 статті 83 Закону України "Про прокуратуру" на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі - постанова № 889), зокрема пунктом 1, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року- у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення:

5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно з пунктом 2 постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Частиною восьмою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Тобто наведеною нормою визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури, виплачується саме грошове забезпечення.

Разом з тим, відносини в контексті виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах врегульовані цим же законом, а саме частиною четвертою статті 27 та частиною четвертої статті 83 Закону України "Про прокуратуру"

Тобто положення частини восьмої статті 81 Закону України "Про прокуратуру" підлягають застосуванню у сукупності із частиною четвертою статті 27 та частиною четвертої статті 83 цього Закону, які містять пряму відсилку до спеціального законодавства, що регулює виплату військовослужбовцям грошового забезпечення як складової гарантованого державою таким особам соціального захисту.

У контексті спірних правовідносин у справі № 640/19556/18 Верховний Суд дійшов висновку, що визначення частиною восьмої статті 81 Закону № 1697-VII складу грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах на підставі цього Закону, тобто із визначенням посадового окладу відповідно до прокурорсько-слідчої посади, не звільняє відповідача від обов`язку здійснювати виплату складових грошового забезпечення, зокрема, надбавки за вислугу років, відповідно до положень законодавчих актів про військову службу.

Системний аналіз вказаних приписів, дозволяє зробити висновок, що до дня початку роботи Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил військовослужбовці Військової прокуратури об`єднаних сил у своїй діяльності керуються Законом України Про прокуратуру, при цьому, вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для військовослужбовців. Тобто, на військовослужбовців військової прокуратури поширюється законодавчі акти про військову службу, які регулюють порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби, у тому числі приписи Постанови № 889.

Зі змісту Постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

З огляду на викладене, суд вважає, що оскільки пп.2 пунктом 1 постанови № 889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), тому позивач має право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди у спірний період.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду від 31 січня 2023 року по справі №520/21428/21.

У той же час, невизначення розміру вказаної винагороди Міністерством оборони України за наявності у позивача права на отримання щомісячної додаткової винагороди, передбаченого чинним законодавством, не може бути перешкодою у реалізації військовослужбовцем своїх прав.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, у період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась передбачена постановою № 889 від 22.09.2010 року щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі місячного грошового забезпечення.

За таких підстав, суд дійшов висновку, щодо відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої Постановою № 889.

Відтак, для належного захисту прав позивача суд вважає необхідним зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», у розмірі місячного грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Щодо встановлення судового контролю.

У прохальній частині позову позивач просить суд зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону, у встановлений судом строк, подати до суду звіт щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду за адміністративним позовом ОСОБА_1 .

Приписами 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність зобов`язання відповідача подати звіт про виконання даного рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом термін звіт про виконання судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», у розмірі місячного грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», у розмірі місячного грошового забезпечення за період з 03.09.2014 по 25.09.2015 року та з 10.03.2017 по 28.02.2018 року.

У задоволенні клопотання про встановлення судового контролю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

СуддяА.А. Радчук