Рішення № 121095891, 12.08.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 336/5821/22-ц

пр. 2-3301/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Державної казначейської служби України

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із вказаним позовом, у якому просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 3 % річних в сумі 19740,77 грн та 147 412,50 грн - інфляційних втрат, а також судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2021 року в справі № 336/3599/22 стягнуто на його користь з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 682 258 грн в якості компенсації завданої моральної шкоди та 60 500 грн в якості компенсації завданої матеріальної шкоди.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Запорізької обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2021 року у цій справі змінено, зменшено розмір стягнутої користь позивача моральної шкоди до 643600,00 грн. та стягнуто матеріальну шкоду 60500,00 грн., моральну шкоду 643600,00 грн. та судові витрати 15000,00 грн. з держави за рахунок коштів Державного бюджету України.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з дня її прийняття, таким чином, з цього часу зобов`язання держави відшкодувати шкоду стало конкретизоване і визначене, а тому 18 серпня 2021 року воно мало бути виконане у загальній сумі 719 100 грн.

24 листопада 2021 року позивач направив до Державної казначейської служби України, яка, відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» здійснює виконання рішень суду про стягнення коштів, за якими боржником є державний орган, заяву та оригінал виконавчого листа.

Вищевказане рішення суду на день подання позовної заяви не виконано.

Ураховуючи те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника, положення ст. 11 ЦК України та ст. 625 ЦК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню за період з 24 листопада 2021 року по 24 жовтня 2022 року інфляційні втрати в розмірі 147 412,50 грн. та 3% річних в розмірі 19740,77 грн.

На підставі наведеного, позивач просив про задоволення позову.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат і 3% річних.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Остапчук Т.В. від 13 грудня 2022 року матеріали цивільної справи повернуто до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

04 квітня 2023 року матеріали справи №336/5821/22 повернуто до Печерського районного суду м. Києва.

19 квітня 2024 року від позивача надійшла уточнена позовна заява, у якій ОСОБА_1 просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 3 % річних в сумі 30 978, 98 грн та 224 402,17 грн - інфляційних втрат, а також судові витрати

Ухвалою судді від 19 червня 2024 року в справі відкрито провадження та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

11 липня 2024 року від відповідача - Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2021 року у справі №336/3599/20 стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України через Казначейство за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, передбачених на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органу досудового розслідування, прокуратури та суду.

Стягнуто з Державного бюджету України через Казначейство шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 15 000,00 ( п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2021 року у справі змінено, зменшено розмір стягнутої на користь ОСОБА_1 моральної шкоди до «643600,00 грн.» та стягнуто матеріальну шкоду 60500,00 грн., моральну шкоду 643600,00 грн. та судові витрати 15000,00 грн. з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України.

На виконання рішення суду видано виконавчий лист від 13 вересня 2021 року у справі №336/3599/20.

Позивач (стягувач) звернувся до ГУ ДКСУ у Запорізькій області із заявами від 14 вересня 2021 року (зареєстрована 14 вересня 2021 року №10-28960), від 21 жовтня 2021 року (зареєстрована 21 жовтня 2021 року №10-33074), від 28 жовтня 2021 року (зареєстрована 28 жовтня 2021 року №10-33927) про прийняття до виконання виконавчого листа, про стягнення 15 000,00 грн.

Листом ГУДКСУ у Запорізькій області від 19 листопада 2021 року №04-10-10/10215 направлено заяву позивача та виконавчий лист на адресу Казначейства (зареєстровано Казначейством 24 листопада 2021 року №08-82199).

Постановою Верховного Суду від 11 січня 2023 року по справі №336/3599/20 рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 03 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року змінено в частині розміру судових витрат шляхом їх зменшення з 15 000,00 грн до 13 225,50 гривень. Таким чином, виконавчий лист від 13 вересня 2021 року по справі № 336/3599/20 не відповідає вимогам, передбаченим частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи викладене вище та керуючись абзацом п`ятим підпункту 1 пункту 9 Порядку, виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 Казначейство повернуло виконавчий лист від 13 вересня 2021 року по справі № 336/3599/20, як такий, що не відповідає вимогам, передбаченим. Законом України "Про виконавче провадження".

Позивач (стягувач) звернувся до ГУ ДКСУ у Запорізькій області із заявою від 04 квітня 2023 року (зареєстровано 04 квітня 2023 року №10- 6660) про прийняття до виконання виконавчого листа від 17 лютого 2023 року про стягнення 13 225,50 грн.

Листом ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 29 серпня 2023 року №01-10-10/5395 направлено заяву позивача та виконавчий лист від 17 лютого 2023 року на адресу Казначейства.

22 липня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається, що позивач підтримує позовні вимоги.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд установив, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2021 року в справі № 336/3599/22 стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 682 258 грн на користь ОСОБА_1 в якості компенсації завданої моральної шкоди та 60 500 грн в якості компенсації завданої матеріальної шкоди.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2021 року у справі змінено, зменшено розмір стягнутої на користь ОСОБА_1 моральної шкоди до «643 600,00 грн.» та стягнуто матеріальну шкоду 60500,00 грн. моральну шкоду, 643 600,00 грн. та судові витрати 15 000,00 грн. з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України.

На виконання рішення суду видано виконавчий лист від 13 вересня 2021 року у справі №336/3599/20.

Позивач (стягувач) звернувся до ГУ ДКСУ у Запорізькій області із заявами від 14 вересня 2021 року (зареєстрована 14 вересня 2021 року №10-28960), від 21 жовтня 2021 року (зареєстрована 21 жовтня 2021 року №10-33074), від 28 жовтня 2021 року (зареєстрована 28 жовтня 2021 року №10-33927) про прийняття до виконання виконавчого листа, про стягнення 15 000,00 грн.

Листом ГУДКСУ у Запорізькій області від 19 листопада 2021 року №04-10-10/10215 направлено заяву позивача та виконавчий лист на адресу Казначейства (зареєстровано Казначейством 24 листопада 2021 року №08-82199).

Постановою Верховного Суду від 11 січня 2023 року по справі №336/3599/20 рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 03 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року змінено в частині розміру судових витрат шляхом їх зменшення із 15 000,00 грн до 13 225,50 гривень. Таким чином, виконавчий лист від 13 вересня 2021 року по справі № 336/3599/20 не відповідає вимогам, передбаченим частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

03 серпня 2023 року Казначейство здійснило перерахування коштів на користь позивача в розмірі 704 100,00 гривень.

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили незважаючи на те, чи погоджується учасник справи з висновками суду викладеними в цьому рішенні, яке набрало законної сили.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Судом встановлено, що тільки 03 серпня 2023 року Казначейство здійснило перерахування коштів на користь позивача в розмірі 704 100,00 гривень.

Отже, доводи відповідача про вживання ним заходів для виконання судового рішення в справі № 336/5821/22 є безпідставним та не звільняють останнього від обов`язку по сплаті інфляційних втрат та 3 % процентів річних за період його невиконання.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням судового рішення, що набрало законної сили відповідач не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обставин, визначених ст. 622 ЦК України за яких відповідач як боржник звільняється від обов`язку виконати зобов`язання не встановлено.

Що ж стосується періоду за який позивач має право на отримання компенсації згідно зі статтею 625 ЦК України, то суд зазначає наступне.

Так, ОСОБА_1 просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 3 % річних в сумі 30 978, 98 грн та 224 402,17 грн - інфляційні втрати, на підтвердження чого надав відповідний розрахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22).

Отже, три місяці для виконання виконавчого листа № 336/5821/22, пред`явленого до виконання ДКС України 24 листопада 2021 року, сплинули 24 лютого 2022 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є 24 лютого 2022, а кінцевою датою нарахування - 03 серпня 2023 року (датою виконання рішення).

Суд, здійснивши перерахунок, приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню за період з 24 лютого 2022 року по 03 серпня 2023 року, три проценти річних у розмірі 30 440,27 грн. та інфляційні втрати у розмірі 196 252, 91 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що грошові кошти повинні стягуватися саме з Державного бюджету України, а не з Державного бюджету України шляхом їх списання ДКС України з Єдиного казначейського рахунку.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).

Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому, як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у рішенні суду, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16 та постанови Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08.09.2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої - п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 6 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання юридичних послуг від 20 жовтня 2022 року, укладений між позивачем та адвокатом Трачук Н.І., ордер на надання правничої допомоги №1142643, квитанцію про оплату правничої допомоги від 01 жовтня 2023 року №355660 на суму 10 000 грн, акт приймання передачі виконаних робіт від 12 липня 2024 року.

Суд, ураховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Керуючись ст. ст.1-23,76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 % річних від несплаченої суми в розмірі 30 440,27 грн, інфляційне збільшення суми у розмірі 196 252, 91 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу 10 000 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37567646).

Повний текст рішення суду складено 19 серпня 2024 року.

Суддя О.Л. Бусик