Рішення № 121056775, 16.08.2024, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2024 року Справа № 480/3650/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді - Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3650/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій просить:

1. Визнати дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ричкаля Сергія Павловича, щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання від 17.04.2024 протиправними.

2. Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти до виконання виконавчий лист № 480/2597/23 від 01 травня 2023 року, виданий 22.03.2024 Сумським окружним адміністративним судом та вжити всіх необхідних заходів передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Свої вимоги мотивує тим, що виконавець зобов`язаний прийняти виконавчий документ до виконання та відкрити виконавче провадження, а вже під час виконання виконавчого провадження, якщо виконавцю стане відомо про обставини, зазначені в ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», він зупиняє вчинення виконавчих дій.

Однак, головний державний виконавець Ричкаль Сергій Павлович порушуючи норми чинного законодавства, зокрема ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», замість того, щоб прийняти виконавчий документ на виконання та відкрити виконавче провадження, виніс повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.

Частиною 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вичерпний перелік підстав, коли виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання.

До такого переліку підстав не належить пункт 10-2 розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, на думку позивача, головний державний виконавець ВПВР - Ричкаль Сергій Павлович вчинив протиправні дії, які не відповідають вимогам чинного законодавства, що полягають у винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 17.04.2024р.

Ухвалою від 08.05.2024р. провадження у справі відкрито та розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Пунктом 4 ухвали встановлено відповідачу 5-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду).

Копії ухвали про відкриття провадження у справі доставлено до електронного кабінету Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 09.05.2024р. о 23:34, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 10.05.2024р. (а.с.17).

У встановлений судом строк від представника відповідача відзиву на позовну заяву не надходило, тому відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

03 квітня 2024 року позивач звернувся до Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - ВПВР) із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 480/2597/23 від 01.05.2023 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) підготувати і надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_2 ) станом на 29 січня 2020 року, на 01.01.2021 року та на 01.01.2022 року, відповідно до вимог статей 43, 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в якій на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" вказати розміри посадового окладу та окладу за військове звання, визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення перерахунку основного розміру пенсії з 01 лютого 2020 року, з 01 лютого 2021 року та з 01 лютого 2022 року (а.с.5).

25.04.2024 від ВПВР ОСОБА_1 отримав повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, датоване 17.04.2024, видане головним державним виконавцем Ричкалем Сергієм Павловичем (а.с.7).

Вказане повідомлення аргументовано тим, що відповідно до п. 10-2 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

За правилами ч.1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Положеннями ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» визначено перелік підстав для зупинення виконавчого провадження та порядок зупинення.

В свою чергу ч. 2 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

Отже, виконавець зобов`язаний прийняти виконавчий документ до виконання та відкрити виконавче провадження, а вже під час виконання виконавчого провадження, якщо виконавцю стане відомо про обставини зазначені в ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», зупиняє вчинення виконавчих дій.

Крім того, частиною 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначений вичерпний перелік підстав коли виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. До такого переліку підстав не належить пункт 10-2 розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження».

Підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без виконання визначені у ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, відповідно до п.9 наведеної норми виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.

Водночас стаття 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").

При цьому, лише суд, який видав виконавчий документ, може визнати документ таким, що не підлягає виконанню (ст.374 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, суд вважає, що позовні вимоги про визнання дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ричкаля Сергія Павловича щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання від 17.04.2024р. протиправними є обґрунтованими, а тому мають вони бути задоволені.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти до виконання виконавчий лист № 480/2597/23 від 01 травня 2023 року, виданий 22.03.2024р. Сумським окружним адміністративним судом, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У цьому випадку суд вважає за можливим зобов`язати відповідача прийняти до виконання виконавчий лист № 480/2597/23 від 01 травня 2023 року, виданий 22.03.2024 Сумським окружним адміністративним судом, оскільки до переліку підстав, визначених частиною 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», коли виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання, не належить пункт 10-2 розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження», отже, суб`єкт владних повноважень не може діяти на власний розсуд, відтак в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача вжити всіх необхідних законів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", оскільки згідно зі статтею статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Обов`язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб`єктами наділеними владними повноваженнями, покладається також конвенцією «Про захист прав і свобод людини», яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 17.07.1997 року.

Отже, її положення є обов`язковими для виконання на всій території України.

Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься також і позивач.

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, повинно бути виконане, а інші обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права. У протилежному випадку буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права, визнаного Україною як на рівні Конституції, так і шляхом ратифікації Європейської Конвенції з прав людини.

Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Тому, на думку суду, ситуація, за якої одним судовим рішенням фактично встановлюється зобов`язання виконати інше судове рішення є недоцільною, оскільки судове рішення є обов`язковим до виконання в силу імперативних приписів Конституції України та інших процесуальних законів і не потребує додаткового підтвердження шляхом прийняття ще одного судового рішення про зобов`язання вжити всіх необхідних заходів для виконання іншого судового рішення.

Така правова конструкція може призвести до прийняття нескінченної кількості судових рішень щодо зобов`язання виконати раніше прийняті судові рішення.

Тобто, позивач обрав неналежний спосіб захисту прав під час звернення до суду в цій частині позовних вимог.

Крім того, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст. 18 цього ж Закону).

Виконавець зобов`язаний, серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 Закону №1404-VIII).

Таким чином, відповідач в силу норм Закону зобов`язаний неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії із виконання рішень суду, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, вимога позивача «зобов`язати відповідача вжити всіх необхідних законів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження» має бути конкретизована переліком необхідних дій і вказане кореспондується з положенням п.4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про «зобов`язання вчинити певні дії».

Згідно з вимогами ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача є частково обґрунтованими, а тому частково задовольняє їх.

Відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений при поданні ним позовної заяви до суду судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, що становить 645грн.96коп. (1/3 від заявлених вимог).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ричкаля Сергія Павловича щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 17.04.2024р. протиправними.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Петропавлівська, 75,м. Суми, Сумська область,40003, код ЄДРПОУ 43316700) прийняти до виконання виконавчий лист № 480/2597/23 від 01 травня 2023 року, виданий 22.03.2024р. Сумським окружним адміністративним судом на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Петропавлівська, 75,м. Суми, Сумська область,40003, код ЄДРПОУ 43316700) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) сплачений при поданні позовної заяви до суду судовий збір у сумі 645 (шістсот сорок п`ять) грн.96 (дев`яносто шість) коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Осіпова