Рішення № 121055739, 14.08.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2024 року справа № 640/29762/21

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів головуючого судді Кушнової А.О., суддів Дудіна С.О., Щавінського В.Р., за участю секретаря судового засідання Клименка В.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправними та нечинними постанов.

Суть спору: 21.10.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва через підсистему «Електронний Суд» звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач та/або КМУ), в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 28.09.2022 (т. 2, а.с. 94-102) просить суд:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021 року № 1066 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236»;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» в частині підпунктів 2 та 3 пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 року № 1240 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677» в частині передостаннього та останнього абзаців підпункту 2 пункту 1 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 229 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677» в частині абзаців другого та третього підпункту 3 пункту 1 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 та від 29 червня 2021 року № 677;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в частині підпунктів 22 та 23 пункту 3.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2021 (суддя Мамедова Ю.Т.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

27.10.2021 позивачем через підсистему «Електронний Суд» подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021р. №1066 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020р. №1236";

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» в частині підпунктів 2 та 3 пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в частині підпунктів 22 та 23 пункту 3.

21.12.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву від відповідача.

21.12.2021 позивачем через підсистему «Електронний Суд» подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021р. №1066 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236";

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» в частині підпунктів 2 та 3 пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 року № 1240 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677» в частині передостаннього та останнього абзаців підпункту 2 пункту 1 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в частині підпунктів 22 та 23 пункту 3.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2021 (суддя Мамедова Ю.Т.) задоволено клопотання представника відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Залучено до участі в адміністративній справі №640/29762/21 Міністерство охорони здоров`я України (01021, м. Київ, вул. Грушевського, 7; ЄДРПОУ: 00012925) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (далі - третя особа та/або МОЗ України).

23.02.2022 позивачем через підсистему "Електронний Суд" подано заяву про відвід судді.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2022 справу передано на розгляд головуючому судді Окружного адміністративного суду міста Києва Васильченко І.П.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2022 (суддя Васильченко І.П.) прийнято адміністративну справу №640/29762/21 до провадження судді Васильченко І.П., призначено підготовче судове засідання.

30.06.2022 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли пояснення третьої особи.

28.09.2022 позивачем через підсистему "Електронний Суд" подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021 року № 1066 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236»;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» в частині підпунктів 2 та 3 пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 року № 1240 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677» в частині передостаннього та останнього абзаців підпункту 2 пункту 1 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 229 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677» в частині абзаців другого та третього підпункту 3 пункту 1 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 та від 29 червня 2021 року № 677;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в частині підпунктів 22 та 23 пункту 3.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 (суддя Васильченко І.П.) прийнято заяву про зміну предмету позову. Запропоновано відповідачу подати відзив на адміністративний позов з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати оголошення про знаходження у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва справи № 640/29762/21 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про: визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021 року № 1066 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236»; визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» в частині підпунктів 2 та 3 пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236; визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 року № 1240 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року №677» в частині передостаннього та останнього абзаців підпункту 2 пункту 1 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677; визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 229 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677» в частині абзаців другого та третього підпункту 3 пункту 1 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та від 29 червня 2021 року № 677; визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 090 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в частині підпунктів 22 та 23 пункту 3.

18.10.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 28.09.2022.

Також 18.10.2022 позивачем через підсистему "Електронний Суд" подано відповідь на відзив відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2022 (суддя Васильченко І.П.) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.01.2023.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.

01.05.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 23.12.2022 №03-19/4764/22 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №640/29762/21.

01.05.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 прийнято адміністративну справу №640/29762/21 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Призначено підготовче засідання на 29.06.2023 о 10:00 год.

Також ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про знаходження у провадженні Київського окружного адміністративного суду справи № 640/29762/21 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про: визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021 року № 1066 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236»; визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» в частині підпунктів 2 та 3 пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236; визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 року № 1240 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677» в частині передостаннього та останнього абзаців підпункту 2 пункту 1 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677; визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 229 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 року № 677» в частині абзаців другого та третього підпункту 3 пункту 1 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та від 29 червня 2021 року № 677; визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в частині підпунктів 22 та 23 пункту 3, - у виданні, в якому вказані акти були або мали бути офіційно оприлюднені.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2023 підготовче судове засідання відкладено на 20.07.2023 о 15:30 год. у зв`язку з неявкою позивача у підготовче судове засідання 29.06.2023.

29.06.2023 через підсистему "Електронний Суд" до Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання від 29.06.2023 про розгляд справи в режимі відеоконференції з Люботинським міським судом Харківської області.

Вказане клопотання було зареєстровано в КП "ДСС" Київського окружного адміністративного суду 29.06.2023 о 17:19 год. та було передано судді Кушновій А.О. 03.07.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції від 29.06.2023, подане через підсистему "Електронний Суд" 29.06.2023, - повернуто без розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2023 виправлено описку в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 про повернення клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції без розгляду.

11.07.2023 позивачем ОСОБА_1 через підсистему "Електронний Суд" подано заяву від 11.07.2023 про відвід судді, яку було зареєстровано відділом канцелярії суду в КП "ДСС" Київського окружного адміністративного суду 12.07.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 11.07.2023 про відвід судді Кушновій Альоні Олександрівні від розгляду адміністративної справи №640/29762/21, відмовлено.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2023 підготовче засідання відкладено на 07.09.2023.

07.09.2023 підготовче засідання знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді Кушнової А.О. у відпустці. Призначено наступне підготовче засідання на 10.10.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 клопотання позивача про витребування доказів задоволено, витребувано докази у справі від Державної служби статистики України та від відповідача (Кабінету Міністрів України). Відкладено підготовче судове засідання на 16.11.2023.

25.10.2023 на адресу суду від Державної служби статистики України надійшли витребувані судом докази.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 підготовче судове засідання відкладено у зв`язку із необхідністю отримання додаткових доказів по справі на 05.12.2023.

05.12.2023 судом долучено до матеріалів справи письмові пояснення відповідача (Кабінету Міністрів України) щодо витребуваних судом ухвалою від 10.10.2023 доказів.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 підготовче судове засідання відкладено у зв`язку із необхідністю направлення додаткових пояснень відповідача іншим учасникам справи на 01.02.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті колегією у складі трьох суддів. Повістками про дату судового засідання здійснено виклик учасників справи у судове засідання на 14.03.2024 о 14:00 год.

14.03.2024 судове засідання знято з розгляду у зв`язку з перебуванням члена колегії Щавінського В.Р. на лікарняному. Призначено наступне судове засідання у справі на 18.04.2024 о 15:00 год.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 судове засідання відкладено у зв`язку із неявкою позивача на 22.05.2024 о 14:00 год.

22.05.2024 судове засідання не відбулось у зв`язку з направленням матеріалів справи до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Так, 30.04.2024 на офіційну електронну адресу Київського окружного адміністративного суду надійшов запит Шостого апеляційного адміністративного суду про направлення матеріалів адміністративної справи №640/29762/21 на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із поданням позивачем апеляційної скарги на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2023 про виправлення описки в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 про повернення клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції без розгляду.

Супровідним листом від 30.04.2024 вих. №01-17/5001/24 матеріали адміністративної справи №640/29762/21 були направлені на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено повністю, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2023 про виправлення описки - скасовано.

12.07.2024 матеріали адміністративної справи №640/29762/21 повернулись на адресу Київського окружного адміністративного суду та були передані судді Кушновій А.О. для продовження розгляду.

Суд зазначає, що до повернення матеріалів справи з суду апеляційної інстанції, а саме 03.07.2024 канцелярією Київського окружного адміністративного суду зареєстровано заяву ОСОБА_1 , подану через підсистему "Електронний Суд" 01.07.2024, про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. від розгляду адміністративної справи №640/29762/21.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 заяву ОСОБА_1 від 01.07.2024 про відвід головуючого судді Кушнової А.О. від розгляду справи №640/29762/21 визнано необґрунтованою. Матеріали адміністративної справи №640/29762/21 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство охорони здоров`я України, про визнання протиправними та нечинними постанов, - передано до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення за допомогою автоматизованої системи документообігу суду складу суду для вирішення питання про відвід судді відповідності до вимог частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 (суддя Шевченко А.В.) у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 01.07.2024 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. від розгляду справи № 640/29762/21 відмовлено.

Розгляд справи у судовому засіданні призначено на 14.08.2024 о 15:00 год., про що учасникам справи направлені повістки про виклик до суду.

Як вбачається з матеріалів справи позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірними постановами Кабінету Міністрів України фактично обмеженого його право, гарантоване статтею 33 Конституції України щодо свободи пересування, без введення воєнного або надзвичайного стану. Позивач наголошує, що постанови Кабінету Міністрів України не є законом, відтак останні не можуть обмежувати права громадянина, закріплені Конституцією України.

Також ОСОБА_1 , як на підставу для задоволення позовних вимог посилається на порушення порядку та процедури прийняття постанов Кабінету Міністрів України, які є предметом розгляду даної адміністративної справи, стверджуючи, що Кабінетом Міністрів України не проведено консультації з громадськістю (публічні громадські обговорення та/або електронні консультації), що є порушенням Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №996.

Крім цього позивач наполягає на тому, що як під час підготовки, так і станом на час прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 11.10.2021 №1066 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» не було оприлюднено антикорупційна громадська експертиза проекту такої постанови.

При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що спірні постанови Кабінету Міністрів України, в оскаржуваних їх частинах вказують на низку порушень ними вимог законів щодо діяльності суб`єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб - перевізників, адже покладають на водіїв додаткові обов`язки та наділяють їх повноваженнями і додатковою відповідальністю за невиконання таких обов`язків.

Разом з цим, мотивуючи позовні вимоги позивач також посилається на відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань такої юридичної особи як Кабінет Міністрів України, а тому оскаржувані постанови прийняті ніким не зареєстрованим органом в Україні, що свідчить про їх неконституційність та незаконність.

Також, у своїй заяві про зміну предмету позову позивач, як на підставу для задоволення позовних вимог посилається на експериментальність вакцин від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та поствакцинальні негативні наслідки.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, представник Кабінету Міністрів України вказав, що прийнятті ним нормативно-правові акти (постанови) є такими, що відповідають вимогам Конституції України та спрямовані на забезпечення захисту населення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. На переконання представника відповідача жодних порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача оскаржуваними пунктами постанов не порушено.

Третя особа у своїх поясненнях підтримала позицію, викладену представником Кабінету Міністрів України у відзиві на позовну заяву та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 у відповіді на відзив на позовну заяву вказав про не спростування відповідачем такої підстави позову, як відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань такої юридичної особи як Кабінет Міністрів України, висловив аналогічну позицію, що і у позовній заяві, додатково наголосив на порушенні його прав та охоронюваних законом інтересів та вказав про відсутність поняття «пандемія» у ВООЗ та не оголошення останньою пандемії.

18.07.2023 в Київському окружному адміністративному суді зареєстровано додаткові пояснення Кабінету Міністрів України, в яких представник відповідача зазначив, що станом на час їх подання карантин є скасованим, відтак оскаржувані пункти постанови втратили свою чинність.

В судове засідання 14.08.2024 позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомлено, клопотань до суду не надходило.

Від відповідача та третьої особи 14.08.2024 через канцелярію суду надійшли клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Судова колегія, керуючись частиною третьою статті 193 та частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалила про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова №1236) відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» постановлено установити, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова №1236).

Надалі, в окреслену постанову Кабінетом Міністрів України неодноразово було внесено зміни.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2021 №1066 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», яка набрала чинності 21.10.2021 постановлено внести до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зміни, що додаються (далі - Постанова №1066).

Зокрема, Кабінетом Міністрів України Постановою №1066 постановлено пункт 3 доповнити підпунктом 22 такого змісту:

« 22) здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом на автобусних маршрутах, авіаційним та залізничним транспортом у міжобласному сполученні без наявності у всіх пасажирів, крім осіб до 18 років, негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, яке проведене не більш як за 72 години до дня поїздки; або документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; або документа, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини; або міжнародного, внутрішнього сертифіката чи іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовті сертифікати) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія).

Перевізник несе відповідальність за наявність у всіх пасажирів, крім осіб до 18 років, документів, передбачених цим підпунктом.».

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 123», яка набрала чинності 08.11.2021, постановлено внести до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України (далі - Постанова №1096).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236, які затверджені Постановою №1096, постановлено у пункті 3 підпункт 22 викласти в такій редакції:

« 22) здійснення перевезень пасажирів авіаційним та залізничним транспортом у міжобласному та міжнародному сполученнях без наявності у них (крім осіб, які не досягли 18 років) негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, яке проведене не більш як за 72 години до дня поїздки; або документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; або документа, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини; або міжнародного, внутрішнього сертифіката чи іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовті сертифікати) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія).

Перевізник несе відповідальність за наявність у всіх пасажирів (крім осіб, які не досягли 18 років) документів, передбачених цим підпунктом.».

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236, які затверджені Постановою №1096, постановлено пункт 3 доповнити підпунктом 23 такого змісту:

« 23) пасажирам (крім осіб, які не досягли 18 років) користуватися послугами регулярних та нерегулярних перевезень автомобільним транспортом у міжобласному та міжнародному сполученнях (крім перевезень легковими автомобілями з кількістю пасажирів, включаючи водія, до п`яти осіб без урахування осіб віком до 14 років або більшою кількістю пасажирів за умови, що вони є членами однієї сім`ї) без наявності у них негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, яке проведене не більш як за 72 години до дня поїздки; або документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; або документа, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини; або міжнародного, внутрішнього сертифіката чи іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовті сертифікати) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія).

Перевізник зобов`язаний забезпечити інформування пасажирів про передбачені цим підпунктом обмеження.».

Надалі, Постановою Кабінету Міністрів України від 24.11.2021 №1240 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 і від 29 червня 2021 р. №677», яка набрала чинності 06.12.2021, постановлено внести до постанов Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 р. № 1096, і від 29 червня 2021 р. № 677 "Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби" (зміни, що додаються (далі - Постанова №1240).

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 і від 29 червня 2021 р. № 677 постановлено, зокрема підпункт 17 викласти в такій редакції :

« 17) приймання відвідувачів у спортивних залах, фітнес-центрах, басейнах, крім спортсменів національних збірних команд України та їх тренерів за умови дотримання відповідних санітарних і протиепідемічних заходів;";

абзац перший підпунктів 22 і 23 після слів "документа, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини" доповнити словами і цифрами ", який може бути застосовано протягом 30 днів від дати введення дози";

останній абзац після слів "документа, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини" доповнити словами і цифрами ", який може бути застосовано протягом 30 днів від дати введення дози».

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №229 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 і від 29 червня 2021 р. № 677» постановлено внести до постанов Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" і від 29 червня 2021 р. № 677 "Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби" із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 р. № 88, зміни, що додаються (далі - Постанова №229).

Згідно із абзацами 2, 3 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 і від 29 червня 2021 р. № 677 постановлено:

«в абзаці першому підпункту 22 слова і цифри "сертифіката чи іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовті сертифікати) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія)" замінити словами "або іноземного сертифіката»;

«в абзаці першому підпункту 23 слова і цифри "сертифіката чи іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовті сертифікати) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія)" замінити словами "або іноземного сертифіката».

Враховуючи вказані зміни позивач також просить суд визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в частині підпунктів 22 та 23 пункту 3 такої постанови.

Суд вказує, що як станом на час звернення позивача до суду підпункти 22 та 23 пункту 3 Постанови №1236 (з урахуванням внесених змін Постановами №1066, №1096, №1240, №229), так і станом на час вирішення спору по суті, викладено у наступній редакції:

« 22) здійснення перевезень пасажирів авіаційним та залізничним транспортом у міжобласному та міжнародному сполученнях без наявності у них (крім осіб, які не досягли 18 років) негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, яке проведене не більш як за 72 години до дня поїздки; або документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; або документа, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини, який може бути застосовано протягом 30 днів від дати введення дози; або міжнародного, внутрішнього або іноземного сертифіката.

Перевізник несе відповідальність за наявність у всіх пасажирів (крім осіб, які не досягли 18 років) документів, передбачених цим підпунктом;

23) пасажирам (крім осіб, які не досягли 18 років) користуватися послугами регулярних та нерегулярних перевезень автомобільним транспортом у міжобласному та міжнародному сполученнях (крім перевезень легковими автомобілями з кількістю пасажирів, включаючи водія, до п`яти осіб без урахування осіб віком до 14 років або більшою кількістю пасажирів за умови, що вони є членами однієї сім`ї) без наявності у них негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, яке проведене не більш як за 72 години до дня поїздки; або документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; або документа, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини, який може бути застосовано протягом 30 днів від дати введення дози; або міжнародного, внутрішнього або іноземного сертифіката.».

ОСОБА_1 вважає, що спірні постанови, про які вказано судом вище в частині окреслених пунктів, порушують його конституційні права та охоронювані законом інтереси, з огляду на що звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794-VII).

Відповідно до статті 1 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Частиною 1 статті 49 цього Закону обумовлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (ч. 2 ст. 49 Закону № 794-VII).

Таким чином, на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України Кабінет Міністрів України видає підзаконні нормативно-правові акти - постанови і розпорядження, реалізуючи у такий спосіб свою виконавчу (управлінську) компетенцію.

Разом з цим, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституційне повноваження здійснювати законотворчу діяльність належить виключно Верховній Раді України. Прийняття Кабінетом Міністрів України підзаконних нормативно-правових актів є формою реалізації його конституційних повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №640/28113/20.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 витребувано докази у справі від Державної служби статистики України: письмові пояснення та докази наявності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України інформації про реєстрацію Кабінету Міністрів України як юридичної особи, витяг із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на юридичну особу з ідентифікаційним кодом 00031101; від відповідача (Кабінету Міністрів України): докази щодо створення Кабінету Міністрів України, чи є Кабінет Міністрів України юридичною особою і чи був Кабінет Міністрів України зареєстрований як юридична особа; повний витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на відповідача.

25.10.2023 на виконання вимог ухвали суду від 10.10.2023 від Державної служби статистики України надійшов лист від 20.10.2023 №14.2.1-05/392-23, в якому суд повідомлено, що суб`єкт із найменуванням «Кабінет Міністрів України» перебував на обліку в Загальносоюзному класифікаторі підприємств та організацій (ЗКПО) з ідентифікаційним кодом 00031101. Із 1993 року відомості стосовно зазначеного суб`єкта до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць (ДРЗОУ) та в подальшому до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) не надходили. Зважаючи на викладене, суд проінформовано, що в Державної служби статистики України відсутні докази того, що Кабінет Міністрів України має статус юридичної особи (т.5, а.с.100-101).

05.12.2023 на виконання вимог ухвали суду від 10.10.2023 від Кабінету Міністрів України надійшли письмові пояснення, в яких вказано, що статус Кабінету Міністрів України визначений у статті 113 Основного Закону України як вищого органу у системі органів виконавчої влади, що відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. Зазначено, що Кабінет Міністрів України не є юридичною особою, тому відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній, проте з урахуванням положень КАС України Кабінет Міністрів України є суб`єктом владних повноважень (без статусу юридичної особи), уповноваженим на здійснення владно-управлінських функцій.

Резюмуючи викладене, суд відхиляє посилання позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог на відсутність в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Кабінету Міністрів України як юридичної особи та вважає, що останні не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.

Надаючи ж оцінку твердженням ОСОБА_1 щодо не проведення Кабінетом Міністрів України при прийнятті оскаржуваних пунктів спірних постанов їх громадського обговорення, суд зазначає про таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» постановлено затвердити Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - Порядок №996), який визначає основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - консультації з громадськістю).

Відповідно до пункту 2 Порядку №996 консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів.

Проведення консультацій з громадськістю має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень

Згідно із пунктом 3 Порядку №996 консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Консультації органів виконавчої влади з представницькими органами корінних народів України з питань, що стосуються прав та законних інтересів корінних народів України, проводяться згідно з Порядком проведення консультацій органів виконавчої влади з представницькими органами корінних народів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2022 р. № 1018.

В силу вимог пункту 5 Порядку №996 консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері державного і суспільного життя.

Інформація, пов`язана з організацією та проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально створеній рубриці "Консультації з громадськістю" офіційного веб-сайту органу виконавчої влади.

Пунктом 12 Порядку №996 регламентовано, що в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які:

стосуються конституційних прав, свобод та обов`язків громадян;

стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на стан навколишнього природного середовища;

передбачають провадження регуляторної діяльності у певній сфері;

визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній сфері державного управління (у тому числі проекти державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішення стосовно їх виконання);

стосуються інтересів територіальних громад, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами;

визначають порядок надання адміністративних послуг;

стосуються правового статусу громадських об`єднань, їх фінансування та діяльності;

передбачають надання пільг чи встановлення обмежень для суб`єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства;

стосуються присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності, які за ними закріплені, об`єктам права власності, які належать фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій;

стосуються витрачання бюджетних коштів (звіти головних розпорядників бюджетних коштів за минулий рік).

Строк проведення таких консультацій з громадськістю визначається органом виконавчої влади і повинен становити не менш як 15 календарних днів.

Проекти регуляторних актів виносяться на громадське обговорення з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які стосуються конституційних прав, свобод та обов`язків громадян.

Між тим, статтею 33 Конституції України регламентовано, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно із статтею 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

У той же час, положеннями статті 49 Конституції України регламентовано, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Суд нагадує, що згідно із статтею 1 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону № 794-VII регламентовано, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної політики у сферах охорони здоров`я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступність для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів.

У той же час, правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначає Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III (далі - Закон № 1645-III).

Згідно із статтею 1 Закону № 1645-III карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб; санітарно-протиепідемічні правила і норми - нормативно-правові акти (накази, інструкції, правила, положення тощо) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, вимоги яких спрямовані на запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб; протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Статтею 29 Закону № 1645-III встановлено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред`явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти висновку, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом владних повноважень, який встановлює та відміняє карантин, у тому числі затверджує необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи.

Тобто, в даному випадку, на переконання суду, встановлення Кабінетом Міністрів України карантину, у тому числі затвердження ним профілактичних, протиепідемічних та інших заходів у формі нормативно-правового акту не можливо ототожнювати із прийняттям Кабінетом Міністрів Україно нормативно-правового акту, який безпосередньо стосується конституційних прав, свобод та обов`язків громадян, адже виходячи із змісту поняття «карантин» це захід, який застосовується для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Суд наголошує, що карантин безпосереднього спрямований на захист громадян у сфері охорони здоров`я та його встановлення потребує невідкладних дій від держави, а тому, за висновком суду, застосування пункту 12 Порядку №996 в частині громадського обговорення нормативно-правового акту є недоречним, адже зазначене нівелюватиме мету такого заходу та матиме наслідки поширення особливо небезпечних інфекційних хвороб, внаслідок тривалого процесу публічного обговорення відповідного нормативно-правового акту.

Таким чином, враховуючи окреслене, суд відхиляє доводи позивача в цій частині та вважає їх такими, що не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.

Що ж стосується посилання ОСОБА_1 в частині відсутності проведення Кабінетом Міністрів України антикорупційної експертизи, суд звертає увагу на наступне.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII).

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону № 1700-VII з метою виявлення в чинних нормативно-правових актах та проектах нормативно-правових актів факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, розроблення рекомендацій стосовно їх усунення проводиться антикорупційна експертиза.

Частиною 3 статті 55 Закону № 1700-VII обов`язковій антикорупційній експертизі, яка проводиться Міністерством юстиції України, підлягають усі проекти нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України.

Згідно із частиною 4 статті 55 Закону № 1700-VII антикорупційна експертиза нормативно-правових актів здійснюється Міністерством юстиції України згідно із затвердженим ним щорічним планом. Вказана експертиза здійснюється щодо законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України у таких сферах:

1) прав та свобод людини і громадянина;

2) повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) надання адміністративних послуг;

4) розподілу та витрачання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) конкурсних (тендерних) процедур.

Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів державних органів, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації, здійснюється під час такої реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, Міністерством юстиції України складено:

- Висновок за результатами правової експертизи проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 10.12.2020 №55372/27423-26-20/7.2.3 (т. 3, а.с. 36),

- Висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. №1236» від 11.10.2021 №91817/113544-26-21/7.2.3 (т. 3, а.с. 95),

- Висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. №1236» від 19.10.2021 №95755/116514-26-21/7.2.3 (т. 3, а.с. 119),

- Висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236 і від 29 червня 2021 р. №677» від 25.11.2021 №115138/141924-26-21/7.2.3 (т. 3, а.с. 170),

- Висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236 і від 29 червня 2021 р. №677» від 02.02.2022 №12872/14563-26-22/7.2.3 (т. 3, а.с. 205). Тут і надалі Висновки.

Згідно вказаних Висновків Міністерством юстиції України проведено антикорупційну експертизу відповідних проектів нормативно-правових актів та встановлено відсутність у проектах постанов корупціогенних факторів.

Враховуючи викладене, посилання позивача щодо відсутності проведення антикорупційної експертизи оскаржуваних нормативно-правових актів в частині не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної адміністративної справи та спростовується вище встановленим судом.

Також, суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на низу порушень спірними нормативно-правовими актами вимог законів щодо діяльності суб`єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб-перевізників, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон №2344-III) автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв.

Згідно із статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачеві необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 01.02.2018 у справі №800/502/17 та від 08.02.2018 у справі № 800/191/17.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушення прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненні дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.

Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на зазначене, під час вирішення спору суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення) а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи викладене, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача внаслідок прийняття рішення.

Схожа позиція висловлена в окремих рішеннях Конституційного Суду України, зокрема рішення від 25.11.2017 № 6-рп/1997 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та від 25.12.1997 № 9-зп/1997 у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води).

Окрім того, суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №522/3665/17, в якій зазначено, що в контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

При цьому, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19, предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі відповідних вимог.

На суд покладено обов`язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Водночас, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Суд вказує, що матеріали адміністративної справи не містять в собі належних та достатніх доказів на підтвердження обставин того, що позивач є перевізником в розумінні Закону №2344-III, відтак стверджувати, що оскаржувані пункти постанов в частині встановлення для перевізників додаткових обов`язків та відповідальності порушують безпосередньо права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 , не вбачається за можливе.

Переходячи до оцінки тверджень ОСОБА_1 щодо порушення його конституційних прав оскаржуваними пунктами постанов Кабінету Міністрів України, суд вказує про таке.

Як вже було зазначено судом, статтею 33 Конституції України регламентовано, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Згідно із статтею 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

У той же час, положеннями статті 49 Конституції України регламентовано, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 № 521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб і носійства збудників цих хвороб» особливо небезпечну інфекційну хворобу COVID-19 було внесено до відповідного переліку, затвердженого наказом Міністерства здоров`я України від 19.07.1995 №133.

11.03.2020 Всесвітня організація охорони здоров`я визнала розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338-р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації.

Суд вказує, що правовою основою цивільного захисту є Конституція України, цей Кодекс, інші закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також акти Президента України та Кабінету Міністрів України (ч. 1 ст. 3 КЦЗ України).

Відповідно до статті 4 КЦЗ України цивільний захист - комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки.

Згідно із частиною 1 статті 6 КЦЗ України цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про основи національної безпеки України", суб`єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Відповідно до положень частини 2 статті 6 КЦЗ України координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту у межах своїх повноважень здійснюють: 1) Рада національної безпеки і оборони України; 2) Кабінет Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 6 КЦЗ України для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов`язаної з техногенно-екологічною безпекою, захистом населення і територій, запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації Кабінетом Міністрів України утворюється Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

Разом з цим пунктами 1-3, 8 частини 1 статті 7 КЦЗ України регламентовано, що цивільний захист здійснюється за такими основними принципами: гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров`я та власності; комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту; пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров`я громадян; відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету стрів України від 26.01.2015 № 18 (далі - Постанова № 18) Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі - Державна комісія) є постійно діючим органом, який забезпечує координацію діяльності центральних і місцевих зів виконавчої влади, пов`язаної із забезпеченням техногенно-екологічної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, організаційних заходів протидії терористичній діяльності та воєнній загрозі, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і реагування на них.

Пунктом 4 вищевказаного Положення врегульовано, що Державна комісія відповідно до покладених на неї завдань у режимі повсякденної діяльності, зокрема, готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення прав і обов`язків у сфері техногенно-екологічної безпеки центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій.

Як вже було вказано судом вище статтею 29 Закону № 1645-III встановлено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред`явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з пунктами 2-2, 2-3 Прикінцевих положень Закону № 1645-III передбачено, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, громадяни України, які повертаються до України з країн, де виявлено особливо небезпечні інфекційні хвороби, зобов`язані виконувати обмежувальні протиепідемічні заходи, встановлені уповноваженими органами, у тому числі щодо перебування в ізоляції на визначений цими органами термін.

Тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб.

За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти висновку, що положенням Закону №1645-III встановлено можливість запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних протиепідемічних заходів щодо фізичних осіб.

Суд нагадує, що в силу Закону № 1645-III протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Оскаржувані позивачем пункти постанов Кабінету Міністрів України є адміністративним заходом, спрямованим на запобігання поширенню інфекційної хвороби - коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суд звертає увагу, що положення Закону № 1645-III неконституційними не визнавались, відтак, суд вважає, що окресленими приписами Закону № 1645-III Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями обмежувати окремі права фізичних осіб при встановленні карантину шляхом запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів.

Суд наголошує, що оскаржувані позивачем пункти постанов стосуються окремих особливостей пасажирських перевезень в умовах «жовтого» рівня епідемічної небезпеки. Зміст оскаржуваних норм ґрунтується на встановленні протиепідемічних заходів для працівників галузі транспорту, які мають фізично перебувати на робочих місцях (контактувати із великою кількістю людей) під час виконання необхідних суспільних функцій.

Варто відмітити, що пунктом «в» частини 1 статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 № 2801-XII (далі - Закон № 2801-XII) кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає.

У свою чергу, санітарно-протиепідемічні правила і норми - нормативно-правові акти (накази, інструкції, правила, положення тощо) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, вимоги яких спрямовані на запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб (ст. 1 Закону № 1645-III).

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; г) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я; г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти висновку, що кожний громадянин України зобов`язаний піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян.

Разом з цим, на державу прокладено обов`язок щодо охорони здоров`я громадян України, що передбачає санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає. В свою чергу, санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де проживає громадянин України забезпечується шляхом затвердження санітарно-епідеміологічних правил і норм.

Суд вказує, що згідно Сіракузьких принципів тлумачення обмежень і відступів від положень міжнародного пакту про громадянські і політичні права, схвалених економічною та соціальною радою Організації Об`єднаних Націй у 1985 році «прагнення захистити здоров`я населення може служити підставою для обмеження певних прав, якщо державі необхідно вжити заходів щодо усунення серйозної загрози здоров`ю населення або окремих осіб. Ці заходи можуть бути спрямовані безпосередньо на запобігання захворювання або загрози фізичному здоров`ю або на забезпечення догляду за хворими або постраждалими Держава-учасниця може вживати заходів, що відступають від своїх зобов`язань, у випадках виняткової і дійсної або неминучої небезпеки, яка загрожує життю нації, яка зачіпає все населення і або всю, або частину території держави, а також становить небезпеку для фізичного здоров`я населення».

07.04.2020 Генеральним секретарем Ради Європи розісланий 47 державам-членам Ради Європи відповідний Інструментарій для країн-членів з питань дотримання права людини, демократії та верховенства права в період кризи, викликаної COVID-19, відповідно до якого:

- заходи, прийняті державами-членами, можуть бути виправдані на основі звичайних положень Європейської конвенції про права людини щодо охорони здоров`я, заходи поточного характеру можуть вимагати відхилення від норм та зобов`язань держав за Конвенцією;

- законодавчий орган може прийняти спеціально розроблені закони про надзвичайні ситуації для вирішення поточної кризи, яка виходить за рамки вже існуючих правових норм;

- під час надзвичайної ситуації уряди можуть отримати загальні повноваження видавати акти, що мають силу закону. Це прийнятно за умови, що ці загальні повноваження мають обмежений термін;

- органи виконавчої влади повинні мати можливість діяти швидко та ефективно. Це може передбачити простішу процедуру прийняття рішень та полегшення деяких перевірок і противаг;

- безпрецедентні заходи, вижиті і у відповідь на COVID-19, можуть вилинути на спроможність держави гарантувати право на свободу та безпеку та змінюють регулярне функціонування судової системи;

- стаття 5.1 (е) визначає, що запобігання поширенню інфекційних захворювань є однією з підстав, за якими особа може бути позбавлена права на свободу пересування.

Згідно практики Європейського суду з прав людини вираз «відповідно до закону» насамперед вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе. До того ж це законодавство має відповідати принципу верховенства права (рішення у праві «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29.04.2003, заява 238812/97, п.155).

Тобто, Європейський суд з прав людини розуміє під «законом» будь-який акт, вийнятий та оприлюднений в установленому порядку. Таким чином, особливо в умовах небезпеки поширення інфекційного захворювання, яке загрожує життю та здоров`ю нації, держави мають право вводити тимчасові обмеження прав, гарантованих Конвенцією, виключення становлять лише права, гарантовані статтями 2 (право на життя), 3 (заборона катування), 4 (заборона рабства і примусової праці) і 7 (ніякого покарання без закону) Конвенцїї.

Водночас, у рішенні у справі «Василева проти Болгарії» (Vasileva v. Bulgaria, рішення д 17.03.2016, заява № 23796/10, пункти 63-69) Європейський суд вказав: «Зараз вже чітко встановлено, що хоча право на здоров`я не належить до прав, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї (...), Високі Договірні Сторони мають, паралельно зі своїми позитивними зобов`язаннями, передбаченими статтею 2 Конвенції, позитивні зобов`язання статтею 8 Конвенції. У той же час, Високі Договірні Сторони мають певну свободу розсуду при виборі способів виконання своїх позитивних зобов`язань за Конвенцією». Крім того, держави, імплементуючи свої позитивні зобов`язання, мають певні межі розсуду. Межі розсуду будуть ширшими тоді, коли держава має забезпечити рівновагу між конкуруючими приватними і суспільними інтересами або закріпленими Конвенцією правами. Також слід враховувати необхідність прийняття оперативних рішень, які повинна приймати держава з позиції пріоритетів та наявних в неї ресурсів, коли стикається з ризиками для життя та фізичної недоторканності осіб (рішення у справі «Осман проти долученого Королівства» (Osman v. UnitedKingdom) від 28.10.1998, заява № 23452/94).

Крім цього, у своєму рішенні у справі «Фіногенов та інші проти Росії» (Finogenov and Others v. Russia) від 20.12.2011, заяви № 18299/03 та №27311/03) Європейський суд нагадував, що: Позитивні зобов`язання влади, передбачені статтею 2 Конвенції, не є беззаперечним: не кожна загроза життю зобов`язує владу вживати конкретних заходів, щоб уникнути ризику, обов`язок вживати конкретних заходів виникає лише в тому випадку, якщо органи влади знали або повинні були знати про це на момент існування реального і негайного ризику для життя осіб і якщо влада зберігала певний ступінь контролю над ситуацією. Європейський суд вимагає від держави відповідача вжити лише тих заходів, які є «здійсненними» за обставин, що склалися. Позитивний обов`язок, про який йдеться, повинен тлумачитися таким чином, що не покладає на владу неможливе чи непропорційне навантаження, беручи до уваги труднощі, пов`язані з поліцейськими функціями сучасних суспільств, непередбачуваність поведінки людей та оперативний вибір, який повинен бути зроблений з точки зору пріоритетів та ресурсів» (п. 209 згаданого рішення).

Разом з цим, існуюча практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що дія кожної Договірної Держави, відповідальної за «життя [своєї] нації», належить визначити, чи загрожує цьому життю «надзвичайна ситуація у суспільстві», і якщо так, то як далеко потрібно пройти, намагаючись подолати надзвичайну ситуацію - усі обмежувальні заходи - незалежно від того, чи засновані вони на відступі від зобов`язань - повинні завжди мати правову основу, яка включає дотримання відповідних конституційних гарантій та вимог відповідної держави-члена (рішення у справі «Мехмет Хасан Алтай проти Туреччини» (Mehmet Hasan Altan v. Turkey), заява № 13237/17, 20.03.2018.

У рішенні у справі «Куїмов проти Росії» (Kuimov v. Russia) від 08.01.2009, заява № 32147/04), в якій було розглянуто правомірність застосування карантину, Європейський суд наголосив, що обмеження повинні бути «тимчасовим заходом, який слід припинити, як тільки дозволять обставини», і що «суворі та тривалі обмеження ... велика тривалість, ймовірно, буде непропорційною законним цілям, що переслідуються» (п. 96 рішення).

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що оскаржувані позивачем пункти постанов Кабінету Міністрів України неможливо розглядати у світлі порушення статті 33 Конституції України, адже їх затвердження є фактично санітарно-епідеміологічними правилами, які спрямовані на реалізацію державою свого обов`язку в частині забезпечення охорони здоров`я громадян України, спрямованих на запобігання поширенню інфекційної хвороби - коронавірусної хвороби (COVID-19), тобто має легітимну мету.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними та такими, що не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.

Що ж стосується посилання позивача на експериментальність вакцин, які використовуються для вакцинації від коронавірусної хвороби (COVID-19), суд вказує, що згідно з частинами 3, 4 статті 12 Закону № 1645-III у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

В силу вимог частини 6 статті 12 Закону № 1645-III профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п`ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації та за згодою об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 7 ст. 12 Закону № 1645-III).

У той же час, передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року №595, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

За пунктом 17 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019р. №2070, чинній на час виникнення спірних правовідносин), факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

Аналізуючи викладене, суд вважає, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода громадянина України, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Суд звертає увагу на те, що оскаржуваними пунктами постанов передбачено не тільки наявність відповідних сертифікатів про вакцинацію в особи, а й можливість особи пересуватися транспортом у разі наявності негативного результату тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з Наказом МОЗ України від 28.03.2020 № 722 «Організація надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19)», кожен український громадянин має право на безоплатне тестування.

Отже, на переконання суду, позивач не погоджується із процесом, організованим державою для забезпечення звичайної життєдіяльності населення в умовах боротьби із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), однак запроваджувані державою заходи, за висновком суду, є прийнятними та спрямованими на ефективне забезпечення функцій у сфері охорони здоров`я населення.

Резюмуючи викладене, суд наголошує, що всі доводи ОСОБА_1 , якими останній обґрунтовує позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Додатково, суд вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Постанова №651).

Суд звертає увагу, що Постанова №651 не містить в собі вказівки про скасування Постанови №1236 (з урахуванням змін, внесених до неї).

На переконання суду, Постановою №651 відмінено карантин, тобто умову, з настанням якої підлягають застосуванню обмежувальні заходи, передбачені Постановою №1236.

Тому суд враховує, що зазначена вище обставина, а саме відміна з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 № 651, виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту його порушеного права.

Між тим, інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення даного спору по суті.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.08.2024 року.

Головуючий суддя Кушнова А.О.

Судді Дудін С.О.

Щавінський В.Р.