Рішення № 121055479, 16.08.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2024 року Справа№200/3453/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Ушенка С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, б. 3) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення невиплаченої пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:

- визнати протиправними дії щодо припинення нарахування та виплати пенсії за період з 01 квітня 2024 року по даний час;

- зобов`язати відновити нарахування та провести виплату заборгованості з пенсії, яка виникла за період з моменту припинення і по даний час;

- стягнути з відповідача на її користь не виплачену пенсію за квітень 2024 року у сумі 7 554,83 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що вона є пенсіонером за віком та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Однак, відповідачем з 01.04.2024 припинено виплату їй пенсії у зв`язку з не проходженням ідентифікації у строк до 31.03.2024 відповідно до п. 1 Постанови №637, що, на її думку, є порушенням діючого законодавства та конституційних прав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування у представника позивача доказів відсутності факту смерті позивача та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи і обов`язковою явкою позивача.

В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, вмотивований тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії у зв`язку з втратою годувальника, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виплату пенсії здійснено по 31.03.2024.

Зазначено, що з 01.04.2024 виплату пенсії позивачу автоматично припинено у зв`язку з непроходженням фізичної ідентифікації з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Нарахування пенсії з 01.04.2024 не проводилось.

Справу розглянуто поза датою, визначеною в ухвалі суду від 04 червня 2024 року, з огляду на введення в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який, наразі, триває.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 ) є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, одержує пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від ВПО від 02.10.2017 НОМЕР_3, відповідно до якої її місцем проживання є АДРЕСА_2 .

Відповідач в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

У зв`язку з тим, що позивач не отримала пенсію у квітні 2024 року, її представник звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію щодо правових підстав припинення нарахування і виплати пенсії, а також часу, з якого її виплата була припинена.

Відповідач листом від 19.04.2024 №0500-0202-8/39382 повідомив представника позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 №637 (зі змінами) виплата пенсії позивачу призупинена з 01.04.2024 у зв`язку з непроходженням фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеної особи.

Спірним питанням у даній справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу у зв`язку з непроходженням фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеною особою.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії, гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону №1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Статтею 7 Закону №1058-IV визначено, що загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за певними принципами, до яких у тому числі віднесено принципи законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Припинення та поновлення виплати пенсії передбачене статтею 49 Закону №1058-IV.

Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ця норма визнана неконституційною); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 46 Закону №1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Суд зазначає, що законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом №1058-IV, не передбачено такої підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії, як «не проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщенною особою».

Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (Заява N 10441/06), п. п. 48, 49).

В той же, час, постановою Уряду від 08.08.2023 №837 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.99 №1596 і від 05.11.2014 №637» передбачено, що для отримання виплат у 2024 році особи із числа ВПО мають пройти ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду.

Крім того, обов`язок періодично (кожні три або шість місяців) проходити фізичну ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» було визначено для осіб, які до 24.02.2022 набули статусу внутрішньо переміщеної особи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

До кінця березня 2024 року фізична ідентифікація проводилася для тих українських пенсіонерів, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 та отримують виплати через АТ «Ощадбанк». Отже, у зв`язку з тим, що позивач не пройшла фізичну ідентифікацію, виплату пенсію з 01.04.2024 припинено.

Проте, суд вважає посилання відповідача на норми постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» як підставу для припинення виплати пенсії позивачу протиправним і таким, що не відповідає фундаментальним основам існування та розвитку Українського народу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Пунктом 1 Закону України від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частина 1 статті 12 Закону №1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним

Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 №637 встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема ст. 53, встановлено, що «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплат».

У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Така ж позиція відображена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №263/7763/17, від 06.01.2021 у справі №120/2914/19-а.

Також вказана справа є типовою відносно зразкової справи про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18 (постанова Верховного Суду від 03.05.2018, яка була залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018), і правові висновки здійснені в цій справі Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду можуть бути застосованими до вказаних правовідносин.

Враховуючи, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника - є виплатою довічною та постійною, а також встановлені судом протиправні дії щодо припинення виплати пенсії без прийняття відповідного рішення, неповідомлення позивача про факт призупинення його пенсії, то такі дії відповідача є протиправними і такими, що порушують конституційні права позивача.

Окрім того, статтею 7 Закону України №1706-VII передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Крім того, Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов`язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи, а саме: «держава, виконуючи свій головний обов`язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини» (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).

Суд також зазначає, що п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону №1706-VІІ встановлено, що Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Проте положення Закону №1706-VII нe визначають правила, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення або організацію та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення та не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Крім того, суд також не погоджується з позицією Пенсійного фонду про те, що для отримання пенсії, позивач повинен пройти фізичну ідентифікацію внутрішньо переміщеної особи, з огляду на наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03 грудня 2019 року №324-IX органам, що здійснюють державні виплати, надано повноваження приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат. Ця норма в частині наданих повноважень кореспондується з приписами п. 9 Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №136.

При цьому прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат (ч. 3 ст. 16 Закону №324-IX).

Таким чином, наведена норма статті 16 Закону №324-IX є бланкетною та в частині визначення наявності підстав для припинення виплати пенсії відсилає до приписів Закону №1058-IV.

Єдиною такою підставою в статті 49 Закону №1058-IV у контексті приписів Закону №324-IX є призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.

Встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з 01.04.2024 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1384 у зв`язку з відсутністю інформації про ідентифікацію.

Оскільки відповідачем не надано доказів, що пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, то підстави для припинення її виплати відсутні.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ним спеціального правового статусу зберігається право власності, інші права на майно.

Стаття 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950) з Протоколами № 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11, 14 та 15, визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положеннями ст. 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки припинення відповідачем виплати пенсії відбулося не у спосіб, що передбачений законом, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції має місце втручання відповідачем у право власності позивача, і таке втручання не є законним.

Також слід зазначити, що у ст. 49 Закону №1058-IV визначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. Зокрема, у частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Тобто, можливість припинення виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення діючим законодавством України не передбачена.

В матеріалах справи рішення щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.04.2024 відсутнє. Відповідачем у відзиві на позовну заяву підтверджено, що Пенсійним фондом рішення щодо припинення позивачу виплати пенсії не приймалося.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що відповідач на виконання вимог ст. 49 Закону №1058-IV не приймав рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Враховуючи наведене, відповідачем порушено вимоги ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №243/6391/17, від 07.02.2019 у справі №408/2686/17, від 30.05.2019 у справі №425/1485/17, від 17.08.2021 у справі №235/1083/17, від 21.10.2021 у справі №759/2038/17, від 22.12.2021 у справі №752/15827/17.

За встановлених обставин справи суд доходить висновку, що дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправними і такими, що порушують його право на належне пенсійне забезпечення.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо припинення з 01.04.2024 нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024.

З позовних вимог вбачається, що позивач просить суд, зокрема, зобов`язати відповідача відновити нарахування та провести виплату заборгованості з пенсії, яка виникла за період з моменту припинення і по даний час та стягнути невиплачену пенсію за квітень 2024 року у сумі 7554,83 грн. Проте, суд зазначає, що дані позовні вимоги є взаємовиключними, оскільки стосуються фактично отримання однієї й тієї ж суми пенсії.

Крім того, з 01.04.2024 нарахування пенсії позивачу не здійснювалося, а тому відсутня заборгованість.

Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені. У той же час до моменту нарахування відповідних коштів вони не підлягають стягненню.

У зв`язку з цим позовна вимога щодо стягнення суми пенсійної заборгованості задоволенню не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 04 червня 2024 року позивачеві відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Частиною 2 ст. 133 КАС України визначено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлений у розмірі 3028 гривні.

Таким чином, при зверненні до суду з даним позовом за одну позовну вимогу немайнового характеру позивачу необхідно сплати судовий збір у розмірі 968,96 грн.

З огляду на те, що позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру, судовий збір за подання такого позову становить 968,96 грн.

Частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, суд вважає за можливе покласти судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи, на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Враховуючи наведене вище, судовий збір у сумі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 241-246, 255, 260, 293-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, б. 3) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення невиплаченої пенсії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, б. 3) щодо припинення з 01.04.2024 нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, б. 3) поновити з 01.04.2024 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) та виплатити заборгованість за період з 01.04.2024.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) ЄДРПОУ 26255795, 01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Ушенко