Ухвала суду № 121038817, 06.06.2024, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 06.06.2024

Справа № 334/10417/14-ц

Провадження № 6/334/109/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С., приватного виконавця Проценко Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні подання Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Міністерства Юстиції України Проценко Дмитра Юрійовича про виделення частки майна боржника; стягувач: ТОВ «Финансова Компанія «Інвестохіллс Веста», боржник: ОСОБА_1 , Зацікавлена особа: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Міністерства Юстиції України Проценко Д.Ю. звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжжя з поданням про виділення частки майна боржника ОСОБА_1 , яке було набуто подружжям за час шлюбу з громадянкою ОСОБА_2 , а саме: у квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 34,87 кв.м., житловою площею 20 кв.м. Обгрунтовуючи своє подання Приватний виконавець Проценко Д.Ю. зазначав, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича перебуває виконавче провадження в АСВП № 66508727 з примусового виконання виконавчого листа № 334/10417/14-ц від 16.07.2021 року виданого Ленінським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» суми боргу в розмірі 100525,00 грн. (сто тисяч пя`тсот двадцять п`ять гривень).

13.08.2021 року за вищевказаними виконавчими провадженнями виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копія якої надіслано сторонам виконавчого провадження у відповідності до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».

У ході примусового виконання виконавчого провадження встановлено, що згідно довідки ДФС № 111032780 від 13.08.2021 р. за боржником не зареєстровано банківських рахунків фізичних осіб - підприємців.

Згідно відповіді МВС України встановлено, що за боржником не зареєстровано транспортних засобів.

Під час виконавчого провадження, відповідно до відповіді ПФУ № 1074456451 від 13.08.2021 року встановлено, що боржник працює, отримує доходи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .

16.08.2021р. винесенопостанову прозвернення стягненнядоходи боржниката направленодо роботодавця.Дана постанова залишена ФОП ОСОБА_3 без виконання. Утримання з заробітної плати ОСОБА_1 жодного разу не проводилось.

Для забезпечення виконання виконавчого документу, 30.11.2021 року Приватним виконавцем винесено несено постанову про арешт коштів боржника з вимогою про надання інформації про належні боржнику банківські рахунки. З отриманих відповідей вбачається, що боржнику належить банківський рахунок у АТ КБ «Приватбанк».

22.07.2022 року було сформовано платіжну вимогу та спрямовано для виконання до АТ КБ «Приватбанк». Зазначена вимога виконана банком частково. Кошти у розмірі 5 883,48 грн., які надійшли на депозитний рахунок приватні виконавця було розподілено та перераховано.

Також, у ході проведення виконавчих дій, було встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить актовий запис, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції у Запорізькій області.

Крім того,в ході виконавчогопровадження буловстановлено,що зачас перебування боржникау шлюбі, булозареєстровано правоприватної власностіна квартиру АДРЕСА_1 ,загальною площею34,87кв.м.,житловою площею20.3кв.м..на підставідоговору купівлі-продажу № 2036 від 26.10.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М.

Приватний виконавець вважає, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 34,87 кв.м., житловою площею 20,3 кв.м., належить на праві спільної сумісної власності боржнику ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому, у першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Також, виконавець зазначає, що відповідно до частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» , після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.

З урахуванням вищевикладеного, виконавець просив суд виділити частку майна боржника ОСОБА_1 . 17.06.1982 р. РНОКПП: НОМЕР_1 , яке було набуте подружжям за час шлюбу з громадянкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме у квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 34.87 кв.м., житловою площею 20,3 кв.м.

У судовому засіданні Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Міністерства Юстиції України Проценко Д.Ю. просив суд задовольнити його подання з вищевказаних підстав, виділити частку майна боржника ОСОБА_1 . 17.06.1982 р. РНОКПП: НОМЕР_1 , яке було набуте подружжям за час шлюбу з громадянкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме у квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 34.87 кв.м., житловою площею 20,3 кв.м.

Заперечення ОСОБА_1 не брати до уваги оскільки вони є безпідставними.

Боржник ОСОБА_1 взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та пояснив суду, що він заперечує проти задоволення подання приватного виконавця, оскільки

Розмір заборгованості перед стягувачем складає 100525 гривень, що не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати. А згідно ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на єдине житло боржника не здійснюється, якщо сума, що підлягає стягненню не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати.

Крім того, ОСОБА_1 надав суду договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що дана квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , тому виділ частки боржника не передбачено законодавством. Просив суд відмовити у задоволенні вимог приватношго виконавця.

Представник стягувача - ТОВ «Финансова Компанія «Інвестохіллс Веста» просив суд ухвалити рішення на розсуд суду.

Вислухавши пояснення учасників провадження, дослідивши письмові докази, які були долучені до матеріалів провадження, суд вважає що подання Приватного виконавця Проценко Д.Ю. не відповідає нормам Закону виходячи з наступного:

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Аналогічна правова позиція була висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 13.12.2012 у справі № 18-рп/2012, від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 та від 30.06.2009 у справі № 16-рп/2009.

Матеріалами справи та поясненнями сторін доведено, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича перебуває виконавче провадження в АСВП № 66508727 з примусового виконання виконавчого листа № 334/10417/14-ц від 16.07.2021 року виданого Ленінським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» суми боргу в розмірі 100525,00 грн. (сто тисяч пя`тсот двадцять п`ять гривень).

13.08.2021 року за вищевказаними виконавчими провадженнями виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копія якої надіслано сторонам виконавчого провадження у відповідності до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».

У ході примусового виконання виконавчого провадження встановлено, що згідно довідки ДФС № 111032780 від 13.08.2021 р. за боржником не зареєстровано банківських рахунків фізичних осіб - підприємців.

Згідно відповіді МВС України встановлено, що за боржником не зареєстровано транспортних засобів.

Під час виконавчого провадження, відповідно до відповіді ПФУ № 1074456451 від 13.08.2021 року встановлено, що боржник працює, отримує доходи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .

16.08.2021 р. винесено постанову про звернення стягнення доходи боржника та направлено до роботодавця. Дана постанова залишена ФОП ОСОБА_3 без виконання. Утримання з заробітної плати ОСОБА_1 жодного разу не проводилось.

Для забезпечення виконання виконавчого документу, 30.11.2021 року Приватним виконавцем винесено несено постанову про арешт коштів боржника з вимогою про надання інформації про належні боржнику банківські рахунки. З отриманих відповідей вбачається, що боржнику належить банківський рахунок у АТ КБ «Приватбанк».

22.07.2022 року було сформовано платіжну вимогу та спрямовано для виконання до АТ КБ «Приватбанк». Зазначена вимога виконана банком частково. Кошти у розмірі 5 883,48 грн., які надійшли на депозитний рахунок приватні виконавця було розподілено та перераховано.

Також, у ході проведення виконавчих дій, було встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить актовий запис, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції у Запорізькій області.

Крім того, в ході виконавчого провадження було встановлено, що за час перебування боржника у шлюбі, було зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,87 кв.м., житловою площею 20.3 кв.м.. на підставі договору купівлі-продажу № 2036 від 26.10.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М.

Виконавець зазначає, що за загальним правилом ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Таким чином, визначення частки майна у спільному майні подружжя не є спором про право та підлягає вирішенню в порядку здійснення виконання рішення суду згідно із ст. 335 ГПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 закону України "Про виконавче провадження", стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, покладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

У разі, якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Виконавець зазначає, що у період здійснення виконавчого провадження державним виконавцем було здійснено всі можливі та необхідні дії, пов`язані з виконанням рішення суду, проте таке виконання унеможливлюється внаслідок ігнорування боржником законних вимог державного виконавця та вчиненням ним дій (бездіяльності), які спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, що зумовило необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє на праві спільної сумісної власності та яке перебуває в інших осіб, а саме: частину квартири АДРЕСА_2 , яка за час шлюбу набуто боржником ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За правилом частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб.

Статтею 370 ЦК України також встановлено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 85, 87 постанови від 06 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) сформулювала правовий висновок, згідно з яким якщо боржнику разом з іншими особами належить майно на праві спільної власності, але частка боржника в праві власності не визначена, то наявність спору між співвласниками щодо розміру такої частки не може бути перешкодою для звернення стягнення на частку боржника, бо у світлі практики Європейського суду з прав людини це означало би порушення права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

У постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 643/16464/17 (провадження № 61-4405) Верховний Суд, виходячи із обставин справи, вважав за можливе за результатами розгляду подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, визначивши ідеальну частку боржника у спільній сумісній власності.

Велика Палата Верховного Суду 15 січня 2020 року по справі № 367/6231/16-ц (ЄДРСРУ № 87393444) зазначила, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.

З урахуванням наявності суперечливих висновків судів касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (провадження № К/9901/8843/18) шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна;у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Отже, визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику прав на майно, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 464/2227/17.

При вирішенні питання суд враховує, що виділ частки боржника із спільної сумісної власності у межах виконавчого провадження регулюється нормами цивільно-процесуального законодавства. При розгляді подання державного виконавця в порядку ст.443 ЦПК України вирішується питання не про виділ частки, що призводить до виділу її в натурі, припинення права спільної часткової власності на майно, а вирішується питання про визначення частки, що не є його поділом чи виділенням частки та не тягне за собою припинення права спільної часткової власності, а такий захід спрямований лише на забезпечення виконання рішення суду. Системне тлумачення положень вказаних норм дає підстави дійти висновку, що за результатами розгляду подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд постановляє ухвалу, в якій зазначається конкретне майно, що підлягає саме виділу.

Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 335 ГПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За загальним підходом, закріпленим у статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 60 Сімейного кодексу України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану, 06 червня 2015 року, ОСОБА_1 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_4 , про що свідчить актовий запис, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції у Запорізькій області.

В ході виконавчого провадження було встановлено, що за час перебування боржника у шлюбі, було зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,87 кв.м., житловою площею 20.3 кв.м.. на підставі договору купівлі-продажу № 2036 від 26.10.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009 наголосила, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

Зі змісту Закону України "Про виконавче провадження" вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника.

Отже, за наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).

У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України).

Якщо ж виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності (див mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20, пункт 8.74).

При цьому відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності, свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами ст. 335 ГПК України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглянувши матеріали подання приватного виконавця, суд дійшов висновку неможливість у даному випадку визначити частку майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, за правилами ст. 335 ГПК України, тож у задоволенні подання належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 260, 261, 443 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Міністерства Юстиції України Проценко Дмитра Юрійовича про виделення частки майна боржника; стягувач: ТОВ «Финансова Компанія «Інвестохіллс Веста», боржник: ОСОБА_1 , Зацікавлена особа: ОСОБА_2 старшого державного виконавця Слобожанського відділу Державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Баранець Я.О. про визначення частки майна боржника у спільному майн - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Козлова Н. Ю.