Вирок № 121026146, 14.08.2024, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/1240/24

Номер провадження 1-кп/573/153/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року Білопільський районнийсудСумської областіу складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника обвинученого адвоката ОСОБА_7 ,

свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопіллі кримінальне провадження, що зареєстроване в ЄРДР 29 травня 2024 року за №12024200570000271, по обвинуваченню

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Суми, з повною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

1) вироком Київського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2014 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з випробуванням з іспитовим стоком 2 роки;

2) вироком Київського районного суду м. Харкова від 04 березня 2015 року за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 185, ст. ст. 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;

3) вироком Київського районного суду м. Харкова від 05 червня 2019 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

4) вироком Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року за ст. 395 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці, покарання не відбуте і не замінене;

5) вироком Білопільського районного суду Сумської області від 27 лютого 2024 року за ст. 126-1 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців, покарання не відбуте і не замінене, судимості не зняті та не погашені,

- за ч. 4 ст. 186 КК України,

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2024 року, близько 12:30 год, ОСОБА_6 , перебуваючи біля магазину «Продукти» по АДРЕСА_3 , попросив у свого знайомого ОСОБА_5 мобільний телефон «ZTE Blade L9 1/32Gb» з імеі1 НОМЕР_1 , імеі2 НОМЕР_2 з сім картами «Водафон» та «Київстар» з метою здійснення телефонного дзвінка.

Отримавши вказаний телефон, у ОСОБА_6 виник злочинний корисливий умисел на заволодіння ним, тому він почав відходити від ОСОБА_5 .

Помітивши, що ОСОБА_6 відходить з мобільним телефоном, ОСОБА_5 почав наздоганяти його та кричати йому в слід, щоб той повернув телефон.

Наздогнавши ОСОБА_6 на АДРЕСА_4 , потерпілий ОСОБА_5 почав вимагати повернення мобільного телефону.

Але в цей час ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно, переслідуючи корисливий мотив, маючи намір на відкрите викрадення чужого майна, розуміючи, що його дії можуть бути поміченими сторонніми особами, а саме власником майна, тобто діючи повторно та відкрито, почав наносити удари кулаками обох рук по голові та обличчю потерпілого ОСОБА_5 , які викликали у останнього фізичний біль та не завдали тілесних ушкоджень, тим самим наніс останньому побої. Після цього він покинув місце події з викраденим мобільним телефоном«ZTE Blade L9 1/32Gb» з імеі1 НОМЕР_1 , імеі2 НОМЕР_2 вартістю 1471 грн з сім картами «Водафон» та «Київстар», які для потерпілого матеріальної цінності не представляли, та поїхав в м. Суми, отримавши реальну можливість розпорядитися викраденим майном.

Виконуючи вказані дії, ОСОБА_6 розумів їх суспільну небезпечність, усвідомлював можливість настання суспільно небезпечних наслідків від цих дій та бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою винуватість не визнав, суду пояснив, що десь в обідній час 29 травня 2024 року він у смт Миколаївка зустрів свідка ОСОБА_9 , потім пізніше потерпілого ОСОБА_5 . Останній був у нетверезому стані. Він попросив у нього телефон. Сказав йому, що йому потрібно зателефонувати. Спочатку ОСОБА_5 відмовився надати телефон, але потім все ж таки дав. ОСОБА_6 забрав телефон і пішов з ним додому. Потерпілий не просив повернути телефон, за ним не біг. Якщо б він просив, то ОСОБА_6 повернув би його. Але він збирався цей телефон повернути потерпілому пізніше. Між ним та ОСОБА_5 була словесна перепалка та потасовка. Але це не було пов`язано з телефоном, тому не згоден з обвинуваченням, що він вчинив грабіж і наносив удари потерпілому з метою заволодіння майном. Вважає, що його дії потрібно кваліфікувати як крадіжку. Увечері того ж дня він дійсно приходив додому до потерпілого. Але приходив не з приводу телефону, а з іншого питання, тому телефон і не приніс потерпілому.

Суд зазначає, що незважаючи на невизнання своєї винуватості обвинуваченим ОСОБА_6 , факт умисного відкритого заволодіння чужим майном підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 .

Так, потерпілий ОСОБА_5 суду пояснив, що в кінці травня 2024 року, на теперішній час точної дати не пам`ятає, він приїхав із заробіток додому в смт Миколаївка. Зранку сходив до друзів і десь в обідню пору повертався додому, коли на перехресті вулиць Горіхової, Шкільної та Паркової в смт Миколаївка зустрів ОСОБА_11 та ОСОБА_6 . ОСОБА_5 дійсно був випившим, але був повністю у адекватному стані і міг правильно оцінювати обстановку. Обвинувачений попросив телефон щоб комусь зателефонувати і він дав. Але ОСОБА_6 не став телефонувати і не повертав йому телефон. Тоді він став йому говорити щоб повернув телефон. Але ОСОБА_6 відмовився його повертати. Тому ОСОБА_5 намагався відібрати у нього свій телефон, але ОСОБА_6 у відповідь двічі чи тричі вдарив його по обличчю і пішов з місця події з телефоном.

Цього ж дня, коли стався злочин, ОСОБА_6 приходив до додому до ОСОБА_5 і говорив, щоб він не звертався у поліцію. ОСОБА_5 йому сказав, щоб повернув телефон і він нікуди звертатися не буде. Але ОСОБА_6 пішов від нього, не повернувши телефон. Після цього потерпілий зателефонував у поліцію і повідомив про цю подію.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що 29 травня 2024 року, близько 12 год, біля магазину, який місцеві називають « ОСОБА_12 », в смт ОСОБА_13 він зустрів ОСОБА_14 . Останній причепився до нього і переслідував, поки біля будинку ОСОБА_9 вони не зустріли потерпілого ОСОБА_5 . Останній сказав йому, щоб він не говорив із ОСОБА_6 . Після цих слів ОСОБА_15 переключився на ОСОБА_5 . А ОСОБА_9 в цей час зайшов у двір свого домоволодіння. Перебуваючи у дворі, він почув як ОСОБА_6 сказав ОСОБА_5 : « ОСОБА_16 телефон позвонити!» Через 10 хвилин ОСОБА_9 набрав по телефону потерпілого, але там розмовляли. Він набирав його чотири рази: о 12:27, 12,29, 21:31 год в цей час по телефону розмовляли. А коли він набрав вже о 12:34 год, то телефон вже не відповідав. Потім він дізнався, що ОСОБА_6 викрав телефон у ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що 29 травня 2024 року, в обідню пору, працював у себе у дворі в смт Миколаївка по вул. Вокзальній. У цей час почув крики на вулиці, а тому вийшов подивитися, що там діється. На вулиці він побачив, що біжить ОСОБА_6 , а за ним біжить ОСОБА_5 зі словами: «Віддай те, що вкрав!» ОСОБА_5 наздогнав ОСОБА_6 і рукою штовхнув його в спину. ОСОБА_6 , у свою чергу, вдарив рукою ОСОБА_5 і побіг далі. Куди саме вдарив ОСОБА_6 потерпілого свідок сказати не може. ОСОБА_5 знову побіг за ним. Що дальше було між ними свідку невідомо.

Отже, суд зазначає, що свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 підтвердили, що ОСОБА_6 відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілого. При цьому, під час заволодіння майном останнього обвинувачений наносив йому удари, чим спричинив фізичний біль.

Обвинувачений ОСОБА_6 вказав, що показання свідків суперечать показанням потерпілого в частині того, що потерпілий намагався забрати у нього телефон і біг за ним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд кримінальних проваджень проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Суд зазначає, що під час судового розгляду встановлено, у тому числі із показань свідків та потерпілого, що ОСОБА_6 відкрито заволодів майном потерпілого із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, з яким з місця події втік. А тому неточності у показаннях свідка ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_5 в частині того, що робили потерпілий та обвинувачений вже після вчинення злочину, тобто біг потерпілий за ОСОБА_6 , чи не біг, значення для постановлення законного та справедливого вироку не мають.

Окрім показань потерпілого, свідків, вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується такими письмовими доказами:

- рапортом помічника чергового ВП №1 (м. Білопілля) Сумського РУП ГУНП в Сумській області про те, що 29 травня 2024 року до чергової частини надійшло повідомлення ОСОБА_5 про заволодіння його телефоном ОСОБА_6 в смт Миколаївка Сумського району Сумської області (а. п. 49);

- протоколом прийняття заяви ОСОБА_5 від 29 травня 2024 року про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , який цього дня, близько 12:30 год, по вул. Парковій в смт Миколаївка викрав у нього мобільний телефон (а. п. 50);

- протоколом огляду місця події від 29 травня 2024 року з фототаблицею до нього, під час якого була оглянута відкрита ділянка місцевості навпроти домоволодіння АДРЕСА_5 , де ОСОБА_6 відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_17 (а. п. 51-55);

- заявою ОСОБА_6 від 29 травня 2024 року, у якій ним власноручно зазначено, що цього дня, близько 12 год, він шляхом вчинення грабежу заволодів мобільним телефоном ОСОБА_5 (а. п. 56);

- протоколом слідчого експерименту від 06 червня 2024 року та флеш-картою з відеозаписом до нього, що була переглянута в судовому засіданні, під час якого потерпілий ОСОБА_5 розповів та показав, як і при яких обставинах 29 травня 2024 року ОСОБА_6 незаконно та відкрито заволодів його мобільним телефоном, завдавши при цьому йому ударів по голові, що спричинили йому фізичний біль (а. п. 57-70);

- протоколом слідчого експерименту від 04 червня 2024 року та флеш-картою з відеозаписом до нього, що була переглянута в судовому засіданні, під час якого свідок ОСОБА_18 розповів та показав, що 29 травня 2024 року в смт Миколаївка ОСОБА_6 наносив удари ОСОБА_5 , який просив його щось віддати (а. п. 70-81);

- висновком товарознавчої експертизи №СЕ-19/119-24/8263-ТВ від 04 червня 2024 року, що проводилася на підставі постанови слідчого від 03 червня 2024 року, згідно з яким станом на 29 травня 2024 року ринкова вартість смартфона торгівельної марки «ZTE Blade L9 1/32Gb» становила 1471 грн (а. п. 83, 86-89);

- висновком судово-медичної експертизи №898 від 06 червня 2024 року, що проводилася на підставі постанови слідчого від 03 червня 2024 року, згідно з яким під час огляду ОСОБА_5 04 червня 2024 року судово-медичним експертом тілесних ушкоджень у нього не виявлено (а. п. 91-93, 95);

- протоколом затримання ОСОБА_6 від 29 травня 2024 року, з якого вбачається, що за вчинення кримінального правопорушення останній фактично був затриманий 29 травня 2024 року о 20:25 год. Під час особистого обшуку у нього був вилучений мобільний телефон «ZTE Blade L9 1/32Gb», що належав потерпілому ОСОБА_5 . У подальшому цей телефон визнано речовим доказом і ухвалою слідчого судді на нього накладено арешт (а. п. 102-103, 104-109, 111-112).

Зазначені вище докази сторона захисту не просила визнати неналежними чи недопустимими.

У суду немає підстав не довіряти вказаним доказам, оскільки вони не викликають сумнівів щодо їх достовірності та у своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи.

Позицію обвинуваченого, який не визнав свою винуватість, суд розцінює як спосіб захисту від пред`явлено обвинувачення з метою уникнути справедливого та законного покарання.

Сторона захисту також зазначила, що під час досудового розслідування обвинуваченого не ознайомили з матеріалами кримінального провадження, на що суд зазначає таке.

Як вбачається з протоколу надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 26 червня 2024 року, то захисник ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_19 з матеріалами кримінального провадження ознайомився 26 червня 2024 року (а. п. 160).

Переглядом відеозапису встановлено, що ОСОБА_6 відмовився від ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та відмовився від підпису у протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування з причин відсутності захисника. Копії документів з кримінального провадження йому були залишені в кімнаті ДУ «Сумський слідчий ізолятор» (а. п. 10, 162).

Суд зазначає, що вимогами діючого кримінально-процесуального законодавства не передбачено того, що ознайомлення підозрюваного з матеріалами кримінального провадження проводиться обов`язково у присутності захисника. ОСОБА_6 можливість ознайомитися була надана, від ознайомлення він відмовився.

За весь час розгляду кримінального провадження обвинувачений не просив суд ознайомити його з матеріалами справи.

Окрім того, 01 серпня 2024 року усі копії письмових доказів, що суду надав прокурор, були направлені ОСОБА_6 в ДУ «Сумський слідчий ізолятор». Ці документи ним отримані 08 серпня 2024 року (а. п. 214-215, 219).

Після отримання документів будь-яких клопотань чи зауважень з приводу цих документів від обвинуваченого не надходило.

Отже, враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.

За таких обставин суд дії ОСОБА_6 кваліфікує за ч. 4 ст. 186 КК України, оскільки він в умовах воєнного стану вчинив повторно відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого.

Призначаючи покарання обвинуваченому у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує таке.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

За місцем проживання ОСОБА_6 характеризується посередньо, не інвалід, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, постійного місця проживання не має, тривалий час не працює і не займається суспільно-корисливою працею.

Обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 згідно зі ст. 66 КК України, судом не встановлені.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_6 згідно зі ст. 67 КК України, судом також не встановлені.

При обранні виду та міри покарання для обвинуваченого суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховує, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних тяжких, корисливих злочинів. У вчиненому не покаявся, вибачення у потерпілого не попросив.

Тому на підставі викладеного, суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини 4 статті 186 КК України.

Окрім того, вироком Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року, який набрав законної сили 08 грудня 2023 року, ОСОБА_6 засуджений за ст. 395 до покарання у виді арешту на строк 3 місяці. На теперішній час покарання за цим вироком обвинуваченим не відбуте, на інший вид покарання арешт йому не замінений (а. п. 148-151).

Вироком Білопільського районного суду від 27 лютого 2024 року, який набрав законної сили 29 березня 2024 року, ОСОБА_6 засуджений за ст. 126-1 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців. Під час ухвалення цього вироку вирок Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2024 року судом не врахований і покарання у відповідності із вимогами ст. 71 КК України ОСОБА_6 призначено не було. На теперішній покарання за цим вироком обвинуваченим також не відбуте, на інший вид покарання арешт йому не замінений (а. п. 146-147, 173).

Отже, злочин, за який ОСОБА_6 обвинувачується у цьому провадженні, вчинений ним після його засудження вказаними вироками Київського районного суду м. Харкова та Білопільського районного суду.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 72 КК України при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид, виходячи з такого їх співвідношення: одному днюпозбавлення волівідповідають один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту.

Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів щодо удосконалення видів кримінальних покарань», що набрав чинності 28 березня 2024 року, внесено зміни дост. 60 КК України, а також до статей 126-1 та 395 КК України. При цьому, санкція статей 126-1 та 395 КК України на теперішній час не передбачає покарання у виді арешту.

Але враховуючи, що на момент засудження ОСОБА_6 до покарань у виді арешту санкції статей 126-1, 395 КК України передбачали таке покарання як арешт, на теперішній час арешт за обома вироками судів ОСОБА_6 не відбутий і питання щодо його заміни на інший вид покарання не вирішено, тому суд вважає, що остаточне покарання ОСОБА_6 слід призначити шляхом частково приєднання невідбутих покарань за вказаними вище вироками на підставі ст. ст. 71, 72 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_6 у виді тримання під вартою слід залишити до набрання вироком законної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У зв`язку з чим з обвинуваченого на користь держави підлягають стягненню процесуальні витрати за залучення експерта у розмірі 1135,92 грн (а. п. 85).

Ухвалою слідчого судді від 04 червня 2024 року накладений арешт на речові докази, який підлягає скасуванню, оскільки відпала така потреба (а. п. 75-76).

Питання про речові докази необхідно вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України (а. п. 68-71).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуті покарання за вироком Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року та за вироком Білопільського районного суду Сумської області від 27 лютого 2024 року у виді арештів і за сукупністю вироків призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 07 (сім) років 03 (три) місяці.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили.

Строк покарання ОСОБА_6 відраховувати з дня затримання з 29 травня 2024 року.

Стягнути із ОСОБА_6 в доход держави процесуальні витрати в сумі 1135 грн 92 коп.

Скасувати арешт, що накладений на мобільний телефон «ZTE Blade L9 1/32Gb» з імеі1 НОМЕР_1 , імеі2 НОМЕР_2 з сім картами «Водафон» та «Київстар».

Речові доказі - мобільний телефон «ZTE Blade L9 1/32Gb» з імеі1 НОМЕР_1 , імеі2 НОМЕР_2 з сім картами «Водафон» та «Київстар», які зберігаються у камері зберігання речових доказів ВП №1 (м. Білопілля) Сумського РУП ГУНП в Сумській області, повернути потерпілому ОСОБА_5 .

На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя