Рішення № 121025778, 06.08.2024, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 358/1688/23

Провадження № 2/521/1809/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2024 року Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді - Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Гриневич І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Богуславської міської ради про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Богуславської міської ради про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що вона та відповідач з 20.02.2015 року по 09.02.2023 року перебували у шлюбі. Від шлюбу вони мають спільну дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . 09.01.2023 року шлюб було розірвано на підставі рішення Богуславського районного суду Київської області. Питання про визначення місця проживання дитини в судовому порядку не вирішувалось. Задовго до розірвання шлюбу вона з відповідачем почали проживати окремо один від одного, при цьому донька увесь час проживала разом з матір?ю. До початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України дитина проживала в будинку бабусі з дідусем - батьків позивача, після - позивач разом із донькою виїхали до Республіки Польща, де вдвох отримали тимчасовий прихисток та дозвіл на проживання на території Польщі на час його дії. Так Позивач разом із дочкою проживають в АДРЕСА_1 вже близько двох років, протягом яких позивач заснувала власну справу - салон краси. Позивач має стабільний високий дохід, що підтверджується податковою декларацією платника податків, зведеною книгою обліку доходів та витрат та Витягом з Центрального реєстру та інформації про господарську діяльність. Окрім цього, донька відвідує приватний дитячий садочок, має гарну характеристику та високі показники оцінки розвитку, зокрема Позивач дбає про вивчення її донькою іноземних мов, тому ОСОБА_3 також відвідує школу іноземних мов «Sunny School». Позивач матеріально утримує та належним чином піклується про здоров?я дитини, дбає про її фізичний та розумовий розвиток, сприяє розширенню її світогляду та духовного, соціального та інтелектуального розвитку як особистості шляхом періодичних поїздок на відпочинок, відвідування найрізноманітніших дитячих забав та інтерактивних заходів.

Зазначає, що наприкінці травня - початку червня 2023 року позивач приїздила до України спеціально, щоб донька побачилася з батьком - відповідачем. В той час позивач постійно боялася, що відповідач дійсно може не віддати дитину назад для проживання разом із матір?ю. Оскільки донька має високу прив?язаність до мами та тісні соціальний зв?язок із нею, це могло бути для дитини величезною психологічною травмою. Тому офіційна невизначеність в місці проживання дитини створює значні ризики для неї та не дає змоги спокійно планувати її життя. Вказує, що вони з відповідачем не зможуть дійти самостійної згоди стосовно мирного врегулювання даного питання. За даних обставин просить визначити місце проживання доньки разом із нею, що стало причиною звернення до суду з відповідним позовом.

ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, однак представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з`явилися, причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи сповіщалися належним чином. Відзив у визначений судом строк відповідач не подавав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилася, раніше надавала до суду лист, в якому просила розглядати справу без участі представника третьої особи, а також вказувала на те, що орган опіки та піклування не може скласти висновок, у зв?язку з тим, що мати з дитиною перебуває за кордоном, а батько проживає у іншій адміністративно-територіальній одиниці, виконати вимоги п. 72 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 для подальшого подання органом опіки та піклування до суду висновку про розв?язання спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, неможливо, оскільки служба у справах дітей та сім?ї виконавчого комітету Богуславської міської ради не має можливості обстежити умови проживання на території іншої громади та ініціювати перед центром надання соціальних послуг проведення оцінки потреб сім?ї/особи, оскільки така дія здійснюється за фактичним місцем перебування сім?ї/особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням вказаного суд приходить до висновку про наявність підстав у розумінні ч. 1 ст. 280 ЦПК України для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони..

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У відповідності до ч.1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

В постанові Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі №204/6905/17 зазначено, що тлумачення статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При вирішенні даного спору щодо визначення місця проживання дитини суд бере до уваги його вік та потреби.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається із копії свідоцтва про народження, яке видано 02.07.2019 року серія НОМЕР_1 . (а.с. 12)

Відповідно до змісту позовної заяви та доданих до неї доказів, зазначається, що дитина разом з матір`ю знаходяться за межами України, а саме проживають в АДРЕСА_1 вже близько двох років.

Встановлено, що ОСОБА_1 має стабільний дохід, що підтверджується податковою декларацією платника податків, зведеною книгою обліку доходів та витрат та Витягом з Центрального реєстру та інформації про господарську діяльність.(а.с.27-54)

Згідно довідки № 14 від 20.07.2023 року, яка видана Центром соціальної допомоги у Шамотулах зазначається, що донька ОСОБА_3 з березня 2022 року відвідує дитячий садочок «Ясь Вендровнічек», та відповідно до Звіту про спостереження за дитиною на 2 півріччя дитина має гарну характеристику та високі показники оцінки розвитку.(а.с. 17-22)

Зокрема відповідно до довідки, яка видана школою іноземних мов «Sunny School», ОСОБА_3 навчається в школі іноземних мов «Sunny School» і відвідує заняття з англійської мови. ОСОБА_3 - життєрадісна та відкрита дівчина, яка з великим задоволенням бере участь у заняттях. Вона активна на заняттях і вміє спілкуватися з іншими учнями та з викладачем. Під час занять не було помічено жодних проблем. (а.с. 23-24)

Відповідно до копії характеристики від керівника з попереднього місця роботи позивача від 29.08.2023 року, вказується, що ОСОБА_1 сумлінно виконувала свої посадові обов`язки, а також додаткові доручення, відповідальна, дисциплінована, результати роботи завжди перевищували очікування, доброзичлива та привітна. (а.с. 55)

13.03.2024 року до суду надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів, в якій зазначається, що батько дитини, відповідач по справі, ОСОБА_2 , на засіданні Комісії пояснив, що він добровільно надав згоду на виїзд за межі України з матір?ю дочки ОСОБА_3 . Питання визначення місця проживання дочки з ним, ним не порушувалось, у зв?язку, з його пояснень, із введення в Україні військового стану та можливого призову його до військової служби. Факт періодичного спілкування дівчинки з батьком в режимі онлайн був підтверджений і матір?ю, і батьком дитини. Додатково батько дівчинки заявив про намір порушити в судовому порядку питання про визначення способів його участі у вихованні дочки. А також зазначили, з урахуванням додаткової, вище зазначеної інформації, можна зробити висновок про відсутність спору між батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо місця її проживання.(а.с.139-140)

Однак представник позивача надала 25.03.2024 року до суду додаткові пояснення в яких зазначається, що позивачка не погоджується із таким висновком та заключенням Служби, у зв`язку з наступним: причиною звернення позивача до суду стали постійні погрози зі сторони батька дитини (відповідача) на предмет відібрання у неї дитини та позбавлення матері батьківських прав стосовно дитини. Відповідач неодноразово в телефонній розмові погрожував не віддати дитину назад матері для повернення на проживання до Республіки Польщі після того, як дитина відвідувала ("гостювала") у дідусі з бабусею та в батька в Україні, також відповідач не погоджувався надавати Позивачці повторну згоду на виїзд за кордон малолітньої дитини обгрунтовуючи це своїм небажанням, безпідставністю у зв`язку із тривалістю воєнного стану. Вказує, що постійні погрози позивачу відібрати дитину підчас її перебування в Україні, образи, цькування в сторону матері при спілкуванні з дитиною онлайн, психологічний тиск, шантаж та маніпуляції стали причиною звернення позивача до правоохоронних органів щодо вчинення відповідачем домашнього насильства, докази чого надавалися і до суду, і до Служби. Зазначає, що не зважаючи на це, позивачка та її представник наголошують на тому, що спір між батьками існує і саме невирішеність цього питання стало підставою звернення позивача до суду. (а.с.142-145)

В той же час, відповідач та його представник не надали до суду відзиву та заперечень проти визначення місця проживання дитини разом з матір?ю, хоча на підставі поданих доказів та пояснень позивача суд встановив, що малолітній дитині позивач створює усі необхідні умови для їх проживання, розвитку та дозвілля.

За приписами ч. 4, ч. 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.12.2023 року по справі № 523/19706/19 дійшов висновку, що передбачена частинами четвертою та п?ятою статті 19 СК України обов?язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п?ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов?язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв?язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Таким чином, з огляду на той факт, що Службою у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Богуславської міської ради не було надано висновку щодо вирішення спору між батьками при визначенні місця проживання малолітньої дитини, а також з урахуванням неможливості повернення позивача разом із дитиною на територію України під час воєнного стану для першочергового забезпечення їх життя та здоров?я, суд приходить до висновку, що наявні всі підстави для ухвалення відповідного рішення за відсутності висновку органу опіки та піклування за наявними у справі доказами.

Згідно з ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.

З матеріалів справи убачається про існування між колишнім подружжям стійкого особистого конфлікту.

За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

Суд зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

При цьому суд наголошує, що визначення місця проживання дитини з матір?ю не дає їй підстави для відмови у побаченнях батька з донькою, проводження з ним спільного часу та участі батька у житті доньки.

У постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 182/2037/17 вказано, що матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки судам перш за все слід брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, у тому числі обов`язків із виховання дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем ОСОБА_1 створено дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належні умови для проживання, розвитку та виховання, враховуючи те, що дитина тривалий час проживає за кордоном саме з матір`ю, а також те, що моральних якостей матері - позивача, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, не встановлено судом, суд вважає, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір?ю не суперечитиме її інтересам, а тому суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог.

Керуючись ст.ст. 7, 19, 55, 141, 150, 157, 160, 161, 180 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 76-78, 83, 258- 259, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Богуславської міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з її матір?ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , за місцем її реєстрації або проживання.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ст. 354 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ст. 354 ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 15 серпня 2024 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН