Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 серпня 2024 року справа №320/22481/24
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Парненко В.С.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду, третя особа Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вищого антикорупційного суду, третя особа Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по день винесення рішення суду суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;
- зобов?язати Вищий антикорупційний суд провести нарахування та виплату судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по день винесення рішення суду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; від 02.06.2016 №1402-VIII виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законами України про державний бюджет на 2021, 2022 та 2023 роки на 1 січня календарного року (2270 грн., 2481 грн., 2684 грн.), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов?язкових платежів при їх виплаті.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею та отримує суддівську винагороду, розраховану, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в сумі 2102 грн. Позивач зазначає, що приписами ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2270 гривень. Разом з тим, у вищевказаній статті також запроваджено нову величину у розмірі 2102 гривні під назвою «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня». Позивач вказує, що положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо запровадження величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди. На переконання позивача, дії відповідача є протиправними, що порушують її право як працюючого судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 адміністративну справу прийнято та відкрито провадження, призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.
Призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 14.08.2024 о 11:00 год.
06.07.2024 від представника Вищого антикорупційного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що Закон № 1402-VIII встановлює загальні засади функціонування судової влади в Україні, зокрема, й базовий розмір посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду. Поза сферою регулювання цього закону залишаються більш вузькі питання, що знаходять своє відображення в інших нормативно-правових та/чи підзаконних нормативно-правових актах. До таких питань, серед іншого, належить і щомісячний розмір суддівської винагороди, що знаходиться у прямій залежності від визначеного іншим законом розміру прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року. За своєю правовою природою норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб для обчислення базового розміру посадового окладу судді без установлення фактичного розміру такого прожиткового мінімуму. З 2017 по 2020 роки статтею 7 законів України про Державний бюджет України прожиткові мінімуми на 2017-2020 роки встановлювалися для соціальних і демографічних груп населення, визначених частиною другою статті 1 Закону № 966- XIV. Починаючи з 2021 року, у статтях 7 законів України про Державний бюджет України на 2021-2023 роки з`явилися також такі поняття як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня», «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами з 1 січня», «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури з 1 січня». Таким чином, визначення відповідачем конкретного базового розміру посадового окладу ОСОБА_1 у вказаний нею період шляхом застосування частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII разом із відповідними нормами статей 7 законів про Державний бюджет України на 2021-2023 роки, якими безальтернативно визначений прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є правомірним та таким, що здійснене на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, що, у свою чергу, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. ВАКС не зменшував гарантований законом розмір суддівської винагороди і застосовував спеціальні норми законів № 1082-IX, № 1928-IХ і № 2710-ІХ до спірних правовідносин. На виконання вказаних норм бюджетного законодавства України штатними розписами ВАКС на 2021-2023 роки посадовий оклад судді Апеляційної палати ВАКС було затверджено в розмірі 131 375,00 грн (2 102 грн * 50 пр. мін. * 1,25 регіон. коеф.), який є складовою суддівської винагороди. Видатки на виплату суддівської винагороди за КПКВК 0851020 «Здійснення правосуддя Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду» здійснюються Апеляційною палатою ВАКС за окремим кодом Економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11, 2113 «Суддівська винагорода», які були затверджені у кошторисах за кодом програмної класифікації видатків та кредитування 0851020 «Здійснення правосуддя Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду» на 2021-2023 роки в таких обсягах: у 2021 році - 26 900,0 тис. грн, у тому числі на виплату посадових окладів суддям 18 918,0 тис. грн (131 375,00 грн * 12 суддів * 12 міс.). у 2022 році 29 900,9 тис. грн, з яких на виплату посадових окладів суддям 17 341,5 тис. грн (131 375,00 грн * 11 суддів * 12 міс.). у 2023 році 27 100,0 тис. грн, у тому числі на виплату посадових окладів 17 341,5 тис. грн (131 375,00 грн * 11 суддів * 12 міс.). Таким чином, видатки на виплату суддівської винагороди суддям Апеляційної палати ВАКС були встановлені в обсязі, необхідному на забезпечення обов`язкових виплат, передбачених статтями 135, 136 Закону № 1402-VIII. Отже, нарахування та виплата ОСОБА_1 суддівської винагороди всупереч наведених норм бюджетного законодавства України призвело б до нецільового використання бюджетних коштів, а також до передчасного вичерпання фінансових ресурсів відповідного фонду оплати праці, що унеможливило б здійснення ВАКС як головним розпорядником бюджетних коштів виплат суддівської винагороди суддям ВАКС у повному обсязі, в тому числі й позивачці.
13.08.2024 від позивачки надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю.
В підготовче засідання, призначене на 14.08.2024, представники сторін не прибули.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті в письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Указом Президента України №1083/2010 від 09.12.2010 ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області строком на 5 років.
Указом Президента України №441/2017 від 29.12.2017 на підставі ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 128 та п.п. 2 і 7 п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
Указом Президента України №129/2019 від 11.04.2019 ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Наказом в.о. голови Вищого антикорупційного суду №23/к від 23.04.2019 «Про зарахування до штату суду» позивача було зараховано до штату Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Наказом голови Вищого антикорупційного суду №85/К/Ап від 10.09.2019 «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » позивачці встановлено з 05.09.2019 щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40 відсотків посадового окладу, як такій, стаж роботи на посаді судді якої становить більше 15 років.
Наказом в.о. голови Вищого антикорупційного суду №142/к/Ап від 02.12.2022 «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_2 » позивачці встановлено з 03.12.2022 щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50 відсотків посадового окладу, як такій, стаж роботи на посаді судді якої становить більше 20 років.
Відповідачем за період 01.01.2021 по 01.10.2023 нарахована та виплачена ОСОБА_2 суддівська винагорода відповідно до довідки від 20.10.2023 №337, яка обрахована відповідачем відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX із застосуванням спеціального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (з 01 січня - 2102 гривні), про що зазначено у довідці, а не із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 01 січня - 2270 гривень), що призвело до зменшення суддівської винагороди позивача за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.
У 2022 році відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 суддівська винагорода розрахована із застосуванням спеціального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (з 01 січня - 2102 гривні), а не із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 01 січня - 2481 гривень), що призвело до зменшення суддівської винагороди позивача за період з 01.01.2022 по 31.12.2022.
У 2023 році відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 суддівська винагорода розрахована із застосуванням спеціального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розмір посадового окладу судді (з 01 січня - 2102 гривні), а не із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 01 січня - 2684 гривень), що призвело до зменшення суддівської винагороди позивача за період з 01.01.2023 по день звернення до суду.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо неналежного проведеного розрахунку суддівської винагороди, позивач звернулася до суду з цим позовом за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
На підставі пункту 2 частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні.
У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» закріплено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» закріплено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2589 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року № 11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України на підставі Закону України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".
Цим Законом, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV (далі Закон №966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Разом з тим, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Суд зауважує, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, закони про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023 роки фактично містять змінену складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення законів про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023 роки вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є неправомірною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2 270,00 грн, на 01 січня 2022 року складає 2 481,00 грн, на 01 січня 2023 року складає 2 684,00 грн, на 01 січня 2024 року складає 3 028,00 грн.
Отже суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправними дій Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Суд встановлює дату по 30 вересня 2023 року, а не по день винесення рішення суду, оскільки в матеріалах справи наявна довідка Вищого антикорупційного суду від 20.10.2023 №337, з якої встановлено неправильний розрахунок суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 30.09.2023. Доказів порушення права позивача на належний розрахунок суддівської винагороди після 30.09.2023 матеріали справи не містять.
Отже, в задоволенні позовної вимоги в частині формування вимоги «по день винесення рішення суду» належить відмовити.
Як наслідок, належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Вищого антикорупційного суду провести нарахування та виплату судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», від 02.06.2016 №1402-VIII виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законами України про державний бюджет на 2021, 2022 та 2023 роки на 1 січня календарного року (2270 грн, 2481 грн, 2684 грн), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов?язкових платежів при їх виплаті.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI за подання позову до адміністративного суду, а тому з урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
в и р і ш и в:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вищого антикорупційного суду (пр. Берестейський, 41, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 42836259), третя особа Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (пров. Хрестовий, 4, м. Київ, код ЄДРПОУ 42836259) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Зобов`язати Вищий антикорупційний суд провести нарахування та виплату судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законами України про державний бюджет на 2021, 2022 та 2023 роки на 1 січня календарного року (2270 грн, 2481 грн, 2684 грн), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.
Судове рішення № 121006016, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 14.08.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 320/22481/24. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: