Рішення № 121005384, 13.08.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2024 р. справа № 300/2152/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Статівка Ольга Володимирівна, звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 (надалі, також - третя особа) про визнання протиправним та скасування пунктів 2, 3, 4 наказу №27 від 20.02.2024, зобов`язання повернути кошти стягнуті з заробітної плати у розмірі 138869,79 грн з грошового забезпечення та виплатити 20% за лютий 2024 року, стягнення моральної шкоди у розмірі 15000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач призваний на військову службу по мобілізації згідно Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію". З 29.03.2022 по 24.11.2022 перебував на посаді начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Згідно витягу з наказу № 27 від 20.02.2024 "Про результати службового розслідування щодо розбіжностей облікових даних виявлених щорічною плановою інвентаризацією майна групи сил підтримки штабу" позивача визнано винним та притягнуто до матеріальної відповідальності за неналежне виконання обов`язків військової служби та службових обов`язків, що призвело до нестачі військового майна на суму 138 869, 79 грн, яку стягнуто з грошового забезпечення ОСОБА_1 та оголошено "сувору догану" в зв`язку із чим зменшено розмір премії на 20% за лютий місяць 2024 року. Однак, на думку представника позивача, ОСОБА_1 не приймав матеріальних цінностей вказаних в наказі № 27 та на склад не отримував, це підтверджується тим, що він жодних підписів в документах про приймання матеріальних цінностей не ставив. Так відповідно до оскаржуваного наказу, вбачається, що зазначене майно не передавалося на склад позивача, а за наказом командира військової частини НОМЕР_1 було роздане по ротах. Проте під час службового розслідування відповідачем не було розглянуто та враховано, що ці обставини виключають матеріальну відповідальність. Крім того, службове розслідування проведене більш ніж через рік після того, як позивач здав посаду. Так, відповідно до оскаржуваного наказу, виявлено нестачу за результатами щорічної планової інвентаризації майна в кінці 2023 року, в той час коли ОСОБА_1 здав посаду 24.11.2022, під час здачі матеріальних цінностей питання щодо наявності недостачі не виникало, тобто такої нестачі не було, в 2022 році проведено теж щорічну планову інвентаризацію майна, однак нестачу не виявлено. Також, представник позивача, звертає увагу службове розслідування було проведено в порушення вимог Порядку № 608. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтями 123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

09.04.2023 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто та подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

У зв`язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.08.2024 та міститься в матеріалах справи. Щодо заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, вказавши, що в поясненнях від 13.01.2024, начальник складу взводу матеріально технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 стверджує, вказане у рапорті начальника групи сил підтримки штабу, старшого лейтенанта ОСОБА_3 , майно він не отримував. Зазначає, що вказане майно прийшло як волонтерське та було роздано по ротах. Зокрема видавав майно на той момент начальник речового складу, сержант ОСОБА_1 . Однак, під час проведення службового розслідування встановлено, що в період з 29.03.2022 по 24.11.22 начальником складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 в наслідок неналежного виконанням обов`язків військової служби та службових обов`язків зокрема визначених у пунктах 3.2.40, 3.2.41, 3.2.42 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затверджене наказом Міністра оборони України від 16.07.97 N 300, пунктах 23, 24 Розділу V Наказу Міністерства Оборони України від 17.08.2017 № 440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України», здійснювалось безконтрольна та необлікована видача матеріальних цінностей результатом стала нестача військового майна на суму 138869,79 грн. Крім того, представник відповідача зазначає, що на підтвердження спричиненої моральної шкоди позивач не наводить жодних обґрунтованих аргументів та не надає жодних доказів, а посилається лише на порушення гарантованого ст. 43 Конституції України про право на працю та своєчасне одержання винагороди на працю, жодним чином не пояснює які душевні страждання та емоційні переживання переніс та в чому саме полягає спричинена йому моральна шкода. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

13.05.2024 на адресу суду від представника позивача, надійшла відповідь на відзив, згідно якої, зазначено, що матеріали службового розслідування містять накладні взагалі без дати, що унеможливлює встановити коли саме було отримане майно, а твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 прийняв на склад матеріальні цінності, спростовується самими актами приймання-передачі, в яких також відсутні підписи ОСОБА_1 , і текст актів взагалі не читається. Так, відповідно до пояснень позивач він приймав майно, але яке та в якій кількості, і на яку суму не можливо встановити, оскільки він не пам`ятає, а відповідно до накладних, його підписи містяться лише в 2-х накладних, а не на суму 138 869,79грн. Крім того, з пояснень вбачається, що деяке майно роздавалося під час відпустки ОСОБА_1 . Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації згідно Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" та з 29.03.2022 по 24.11.2022 перебував на посаді начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , що визнається та не заперечується сторонами.

Командиром військової частини НОМЕР_1 , на підставі рапорту від 22.11.2023 №6413, 22.12.2023 прийнято наказ №941 "Про призначення службового розслідування щодо розбіжностей облікових даних виявлених щорічною плановою інвентаризацією майна групи сил підтримки штабу", відповідно до якого: призначено службове розслідування по факту виявлення у групі сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_1 не поставленого на облік військового майна (зворотній бік а.с.54).

Відповідно до наказу Командира військової частини НОМЕР_1 № 42 від 21.01.2024 строк проведення розслідування було продовжено на один місяць (а.с.55).

За результатами службового розслідування щодо розбіжностей облікових даних виявлених щорічною плановою інвентаризацією майна групи сил підтримки штабу комісією 20.02.2024 складено акт, згідно з яким: «Відповідно до вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 за № 503/31371, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2023 № 941 «Про проведення службового розслідування щодо розбіжностей облікових даних виявлених щорічною плановою інвентаризацією майна групи сил підтримки штабу» доручено провести службове розслідування комісією в складі: Голова комісії - заступник командира військової частини НОМЕР_1 з МПЗ, старший лейтенант ОСОБА_6 ; члени комісії - начальник групи персоналу старший лейтенант ОСОБА_7 , начальник групи ЦВС старший лейтенант ОСОБА_8 , бухгалтер ФЕС молодший сержант ОСОБА_9 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2024 № 87 «Про внесення змін до складу комісії з проведення службового розслідування щодо розбіжностей облікових даних виявлених щорічною плановою інвентаризацією майна групи сил підтримки штабу» головою комісії з проведення вказаного службового розслідування призначено - заступника командира військової частини НОМЕР_1 , майора ОСОБА_10 , комісія створена з метою з`ясування причин та умов розбіжностей облікових даних майна групи сил підтримки, встановлення розміру нанесених державі збитків та порядку їх відшкодування, ступеня вини посадових осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною нанесених збитків (зворотній бік, а.с.60-66).

В ході службового розслідування встановлено, що в період з 29.03.2022 по 24.11.22 начальником складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 (на даний момент стрілець 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти), в порушення статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, внаслідок неналежного виконанням обов`язків військової служби та службових обов`язків зокрема визначених у пунктах 3.2.40, 3.2.41, 3.2.42 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затверджене наказом Міністра оборони України від 16.07.97 N 300, пунктах 23, 24 Розділу V Наказу Міністерства Оборони України від 17.08.2017 № 440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України», в результаті безконтрольної та не облікованої видачі військового майна на суму 138869,79 грн.

В зв`язку із чим, комісією запропоновано наступне:

- за порушення статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пунктів 23, 24 Розділу V Наказу Міністерства Оборони України від 17.08.2017 № 440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України», пунктів 3.2.40 - 3.2.42 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затверджене наказом Міністра оборони України від 16.07.97 N 300, визнати винним та притягнути до дисциплінарної відповідальності стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, сержанта ОСОБА_1 та накласти на нього дисциплінарне стягнення «Сувора догана».

- відповідно до статей 3, 4, 6, 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», визнати винним та притягнути стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, сержанта ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності за неналежне виконанням обов`язків військової служби та службових обов`язків, що призвело до втрати військового майна вартістю 138869,79 грн.

- відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», стягнути з стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, сержанта ОСОБА_1 завдану шкоду у розмірі 138869,79 грн, з грошового забезпечення.

20.02.2024 Командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №27 «Про результати службового розслідування щодо розбіжностей облікових даних виявлених щорічною плановою інвентаризацією майна групи сил підтримки штабу» (зворотній бік, а.с.75-79), яким відповідно до вимог Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №608 від 21.11.2017, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, з урахуванням вимог Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", Акту службового розслідування щодо розбіжностей облікових даних виявлених щорічною плановою інвентаризацією майна групи сил підтримки штабу, з метою відшкодування нанесених державі збитків, наказано:

"1. Службове розслідування щодо розбіжностей облікових даних виявлених щорічною плановою інвентаризацією майна групи сил підтримки штабу вважати завершеним.

2. Відповідно до статей 3, 4, 6, 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», визнати винним та притягнути стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, сержанта ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності за неналежне виконанням обов`язків військової служби та службових обов`язків, що призвело до нестачі військового майна на суму 138869,79 грн. (сто тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят дев`ять гривень, 79 коп.).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», стягнути з стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, сержанта ОСОБА_1 завдану шкоду у розмірі 138869,79 грн. (сто тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят дев`ять гривень, 79 коп.) з грошового забезпечення.

4. За порушення статтей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пунктів 23, 24 Розділу V Наказу Міністерства Оборони України від 17.08.2017 № 440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України», пунктів 3.2.40 - 3.2.42 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затверджене наказом Міністра оборони України від 16.07.97 N 300, притягнути до дисциплінарної відповідальності стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, сержанта ОСОБА_1 та оголосити "СУВОРУ ДОГ АНУ" та зменшити розмір премії на 20% за лютий місяць 2024 року".

Вважаючи протиправними пункти 2, 3, 4 наказу №27 від 20.02.2024, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. За необхідності виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, у відношенні військовослужбовців.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до статті 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (статті 16 Статуту).

Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені в Дисциплінарному статуті Збройних Сил України, затвердженому Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

У статтях 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту встановлено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Згідно зі статтею 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Статтею 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Згідно статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року №1075-XIV (надалі - Закон №1075-XIV).

Згідно статті 1 Закону №1075-XIV, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Стаття 3 Закону №1075-XIV передбачає, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку.

Згідно статті 7 Закону №1075-XIV, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року №160-IX (далі по тексту - Закон №160-ІХ).

Відповідно до п.4 ст.1 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №160-ІХ умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України (ч.3 ст.3 Закону №160-ІХ).

Згідно з ч.1 ст.6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Статтею 8 Закону №160-ІХ визначено порядок проведення службового розслідування.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону №160-ІХ посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць (ч.3 ст.8 Закону №160-ІХ).

Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань (ч.5 ст.8 Закону №160-ІХ).

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності (ч.6 ст.8 Закону №160-ІХ).

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню (ч.1 ст.8 Закону №160-ІХ).

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначено Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, (далі - Порядок № 608).

Цей Порядок визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі- військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі (п.1 Порядку № 608).

Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення (п.2 Порядку № 608).

Відповідно до п. 1 розділу II Порядку № 608, службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду.

Положеннями зазначеного Порядку визначено, що особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування ( п.8 розділу III Порядку № 608).

Особи, які проводять службове розслідування, мають право, зокрема, запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування) (п. 2 розділу IV Порядку № 608).

У разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (п.1 розділу VIII Порядку № 608).

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (п.2 розділу VIII Порядку № 608).

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини(п.3 розділу VIII Порядку № 608).

Наказом Міністерства оборони України від17.08.2017 №440 затверджено Інструкцію з обліку військового майна у Збройних Силах України (далі Інструкція №440).

Ця Інструкція визначає механізм організації та ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами, військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами вищих навчальних закладів, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), і є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна.

Дія цієї Інструкції поширюється на структурні підрозділи апарату Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Генеральний штаб), інші органи військового управління, а також військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи та організації Збройних Сил (далі - військові частини), які ведуть власне військове (корабельне) господарство на правах окремої військової частини та облік закріпленого за ними військового майна (п.1 розділу І Інструкції № 440).

Відповідно до п.2 Інструкції №440 матеріально відповідальна особа - посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно.

Згідно з п.6 та 7 розділу І Інструкції №440 обліку підлягає все військове майно незалежно від його призначення та джерел надходження. Облік військового майна повинен бути своєчасним, достовірним і точним. Облік військового майна ведеться у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках за відповідною (визначеною) номенклатурою.

Відповідно до п.2 розділу ІІ Інструкції № 440 первинними документами є накладні, вимоги, відомості, акти, атестати та інші документи, які призначені для оформлення і підтвердження здійснених господарських операцій, що пов`язані з рухом і зміною вартісного та якісного (технічного) стану військового майна, і є підставою для записів облікових даних в облікових регістрах.

Положеннями п.10 розділу V Інструкції №440 встановлено, що облік наявності, руху і якісного (технічного) стану військового майна в підрозділі організовує командир підрозділу. У підрозділі ведуться облікові документи відповідно до переліку облікових документів, що ведуться в підрозділі

Додатково правила збереження військового майна деталізовані у нормах Положення про військове (корабельне) господарство, затверджене наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997 року №300 (далі по тексту - Положення №300), згідно з п.п.3.1.7 якого у військових частинах (з`єднаннях), крім посадових осіб, вказаних у статтях 3.1.3 - 3.1.6 цього Положення, військовим господарством відають: заступники командира частини (з`єднання) з тилу, з інженерно-авіаційної служби - начальник технічної частини з питань аеромобільної підготовки та підпорядковані їм посадові особи; начальник служби ракетно-артилерійського озброєння; начальник інженерної служби; начальник служби радіаційного, хімічного та біологічного захисту; начальник зв`язку; начальник бронетанкової служби; начальник автомобільної служби; начальник метрологічної служби; начальник медичної служби; старший ветеринарний лікар (ветеринарний лікар, ветеринарний фельдшер); начальник фізичної підготовки та спорту; начальник фінансової служби; начальник служби (підрозділу) охорони праці; начальник адміністративно-господарчої частини штабу з`єднання; начальник квартирно-експлуатаційної служби; інші посадові особи військової частини (з`єднання) в межах своїх функціональних обов`язків.

Відповідно до пунктів 3.2.40-3.2.42 Положення №300 визначено посадові обов`язки начальника складу частини.

Згідно пункту 3.2.40. Положення № 300 начальники складів частини відповідають за приймання та видачу, правильне зберігання, якісний стан, повну наявність та своєчасний облік матеріальних засобів, за підтримку внутрішнього порядку, санітарний та протипожежний стан на складах. Вони підпорядковані відповідним начальникам служб частини, а з питань бойової підготовки, виконання розпорядку дня та внутрішнього порядку - командиру взводу тилового забезпечення частини.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що для притягнення особи до повної матеріальної відповідальності необхідно встановити, що за характером посади та на підставі наказу командира на особу покладена матеріальна відповідальність, матеріальні цінності передані особі під звіт. Крім того доведенню підлягає вина військовослужбовця та умисел на настання збитків (усвідомлення або існування стану фізичної неможливості не усвідомлення наслідків дій), а також фізична змога усвідомити запобігти настанню збитків у вигляді нестачі військового майна завдяки власному професійному досвіду, знанням, проведеному суб`єктом владних повноважень навчанню та використанню виданих суб`єктом владних повноважень технічних засобів контролю чи інших пристосувань, необхідних для виконання службових обов`язків за посадою чи службою.

Суд зазначає, що в ході службового розслідування встановлено, що в період з 29.03.2022 по 24.11.22 начальником складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , в порушення статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, внаслідок неналежного виконанням обов`язків військової служби та службових обов`язків зокрема визначених у пунктах 3.2.40, 3.2.41, 3.2.42 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затверджене наказом Міністра оборони України від 16.07.97 N 300, пунктах 23, 24 Розділу V Наказу Міністерства Оборони України від 17.08.2017 № 440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України», в результаті безконтрольної та не облікованої видачі військового майна, що призвело до нестачі військового майна на суму 138 869, 79 грн.

Підставою закріплення за військовослужбовцем певного майна, як за матеріально відповідальною особою, є наказ командира частини.

Проте, відповідачем до матеріалів справи не додано відповідний наказ про закріплення за позивачем переліку майна, вказаного в наказі № 27, та не надано жодного іншого доказу, що ОСОБА_1 приймав матеріальні засоби вказані в наказі № 27 та отримував їх на склад.

При цьому, відповідно до оскаржуваного наказу, вбачається, що зазначене майно не передавалося на склад ОСОБА_1 , а за наказом командира військової частини НОМЕР_1 було роздане по ротах. Однак під час службового розслідування відповідачем не було розглянуто та враховано, що ці обставини.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно оскаржуваного наказу, виявлено нестачу за результатами щорічної планової інвентаризації майна в кінці 2023 року, в той час коли ОСОБА_1 здав посаду 24.11.2022, під час здачі матеріальних засобів нестачі не було встановлено, як і в 2022 році, під час проведення щорічної планової інвентаризації майна,.

Також суд звертає увагу, що до матеріалів службового розслідування не долучено довідку про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, що є порушенням п.3 розділу VIII Порядку № 608.

Відтак, службовим розслідуванням та матеріалами службового розслідування не встановлено, яким чином розбіжності у облікових даних, та не поставлення на облік майно, яке не надходило до складу призвело саме до майнової шкоди в розмірі 138 869,79 грн.

З огляду на викладене, відповідачем не доведено, що матеріально відповідальною особою за майно вказане в наказі № 27 та видачі вказаних матеріальних засобів є ОСОБА_1 .

Таким чином, ані матеріали службового розслідування, ані матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів про те, що саме з вини позивача державі було завдано збитки в результаті безконтрольної та не облікованої видачі військового майна, що призвело до нестачі військового майна на суму 138 869, 79 грн.

Водночас, надаючи оцінку зазначеним в акті службового розслідування висновкам, суд зазначає, що службовим розслідуванням також не встановлено причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, наявність неправомірних дій позивача.

Також, службовим розслідуванням не було встановлено причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування та виконанням позивачем обов`язків військової служби, вини військовослужбовця.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вказані обставини можуть свідчити про формальний підхід до проведення службової перевірки та не повноту з`ясування всіх обставин, необхідних для притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності.

Так, як вже було зазначено, у відповідності до частині 2 статті 3 Закону №160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Суд зазначає, що лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності, визначених ч.2 ст.3 Закону № 160-ІХ, можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.

При цьому, дискреція командира у виборі виду матеріальної відповідальності не є необмеженою, а повинна ґрунтуватись на вимогах закону, який в свою чергу пов`язує настання повної та підвищеної матеріальної відповідальності саме із умисними протиправними діями військовослужбовця, наслідком яких стала втрата військового майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №813/2751/17, від 13.11.2019 року у справі № 620/302/19, від 25.03.2020 року у справі №814/2281/16, від 25.03.2020 року у справі № 825/1000/18, від 11.06.2020 року у справі № 1540/4486/18 та від 25.06.2020 року у справі № 825/2405/18.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 14.01.2021 року у справі №817/1318/17 зазначив, що зміст положень Дисциплінарного статуту свідчить про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих і підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені. Водночас підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем службової дисципліни. Такими обставинами є лише фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діяннях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків і причинного зв`язку між ним і дією порушника дисципліни.

За таких обставин, вина позивача в завданні шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою позивача та завданою шкодою, є також недоведеними, оскільки не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.

Крім того, відповідач не навів будь-яких обґрунтувань притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, у той час як Законом №160-ІХ передбачено як підвищену, так повну та обмежену матеріальну відповідальність. І хоча ухвалення відповідного рішення перебуває у площині дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), таке рішення повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам закону, а адміністративний суд, у свою чергу, зобов`язаний надати цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті законності та обґрунтованості.

З огляду на викладене службовим розслідуванням у військовій частині НОМЕР_1 належним чином не доведено вини ОСОБА_1 у нестачі військового майна на суму 138 869, 79 грн.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині про визнання протиправним та скасування пунктів 2, 3, 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №27 від 20.02.2024.

Судом встановлено, що на виконання вищевказаного наказу №27 від 20.02.2024 з ОСОБА_1 стягнуто з його заробітної плати кошти у розмірі 138869,79 грн, що визнається та не заперечується сторонами.

Відтак, оскільки судом визнано протиправним та скасовано пункти 3, 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №27 від 20.02.2024, притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності у розмірі 138869,79 грн та оголошення "суворої догани" із зменшенням розміру премії на 20% за лютий місяць 2024 року відбулося безпідставно, а тому позовні вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити стягнуті з ОСОБА_1 кошти у розмірі 138869,79 грн та 20% розміру премії за лютий 2024 року підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 моральної шкоди суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Оскільки позивачем вимогу про відшкодування моральної шкоди заявлено разом з вимогами до Військової частини НОМЕР_1 , то такі вимоги розглядаються адміністративним судом.

Поняття моральної шкоди наведене у статті 23 Цивільного кодексу України(далі також ЦК України), в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 Цивільного кодексу України, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

З урахуванням наведених норм, суд зазначає, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, з`ясуванню підлягають фактичні обставини можливого заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.

Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (п. 57).

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із зазначеного вбачається, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 73,74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахуванням вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування її заподіяння покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Однак, стороною позивача не доведено обставини, що підтверджують заподіяння позивачу душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань позивача, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд приходить до переконання про те, що в цій частині заявлених вимог слід відмовити.

Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з цим позовом позивач судовий збір не сплачував, оскільки звільнений від такої сплати на підставі Закону України "Про судовий збір".

В свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що позивач в адміністративному позові вказав про необхідність стягнення із відповідача понесених ним витрат на правову допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5 статті 134 КАС України).

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн подано:

- договір про надання правничої допомоги від 05.03.2024 №13/24, за яким клієнтом визначено ОСОБА_1 , адвокатом Статівку Ольгу Володимирівну (а.с.22);

- додаткову угоду №2 до договору про надання правничої допомоги від 05.03.2024 №13/24 (а.с.23);

- акт про прийняття-передачі наданих послуг від 25.03.2024 (а.с.24);

- ордер на надання правничої правової допомоги №1575432 від 25.03.2024 (а.с.31);

- свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю від 20.12.2021 (а.с.28);

- платіжну інструкцію від 19.03.2024 № @2PL743371 на суму 10000 грн (а.с.9);

Відтак, позивачем надані належні документи про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.

За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI(далі Закон №5076-VI).

Згідно з положеннями статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру і з урахуванням часткового задоволення позову.

В зв`язку із вищенаведеним, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи часткове задоволення позову, суть виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 4000,00 грн, є співмірною із складністю цієї справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг і пропорційна до розміру задоволених позовних вимог.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі - 4000,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункти 2, 3, 4 наказу військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2024 № 27.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 кошти стягнуті з його заробітної плати у розмірі 138 869,79 грн з грошового забезпечення та виплатити розмір премії 20% за лютий 2024 року.

В решті вимог позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 );

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ).

Суддя Микитин Н.М.