Рішення № 121004451, 14.08.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 серпня 2024 р. Справа № 120/6524/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 21.12.2023 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням №025750010148 від 25.12.2023 їй було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 24.05.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк представник ГУ ПФУ у Вінницькій області подав відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що при визначенні страхового стажу позивача до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи:

- період навчання з 01.09.1980 по 27.06.1981, згідно свідоцтва №033174 від 27.06.1981, оскільки свідоцтво видане на прізвище « ОСОБА_2 », а у документі, що підтверджує зміну прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 09.11.2023) ім`я « ОСОБА_4 » не відповідає паспортним даним заявниці « ОСОБА_4 »;

- період трудової діяльності з 15.02.1985 по 15.05.2001, згідно архівної довідки №791 від 25.10.2023 та з 01.01.1982 по 01.11.1984, згідно архівної довідки №769 від 23.10.2023, оскільки в довідках вказано прізвище « ОСОБА_2 », а у документі, що підтверджує зміну прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 09.11.2023) ім`я « ОСОБА_4 » не відповідає паспортним даним заявниці « ОСОБА_4 »;

- не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 10.01.1982, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 58, а саме: запис на титульній сторінці про дату народження містить інформацію тільки про рік народження « НОМЕР_3 » , а число та місяць народження не вказано.

В зв`зку з чим, документально підтверджений страховий стаж позивача, на переконання відповідача, становить 1 рік 1 місяць 26 днів.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 21.12.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №025750010148 від 25.12.2023 позивачу відмовлено в призначенні відповідного виду пенсії. Рішення мотивоване тим, що наявний у позивача страховий стаж - 1 рік 1 місяць 26 днів є недостатнім для призначення їй пенсії за віком. При цьому, відповідач також зазначив про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача:

- період навчання з 01.09.1980 по 27.06.1981, згідно свідоцтва №033174 від 27.06.1981, оскільки свідоцтво видане на прізвище « ОСОБА_2 », а у документі, що підтверджує зміну прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 09.11.2023) ім`я « ОСОБА_4 » не відповідає паспортним даним заявниці « ОСОБА_4 »;

- період трудової діяльності з 15.02.1985 по 15.05.2001, згідно архівної довідки №791 від 25.10.2023 та з 01.01.1982 по 01.11.1984, згідно архівної довідки №769 від 23.10.2023, оскільки в довідках вказано прізвище « ОСОБА_2 », а у документі, що підтверджує зміну прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 09.11.2023) ім`я « ОСОБА_4 » не відповідає паспортним даним заявниці « ОСОБА_4 »;

- не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 10.01.1982, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 58, а саме: запис на титульній сторінці про дату народження містить інформацію тільки про рік народження « 1963» , а число та місяць народження не вказано.

Незгода позивача із також відмовою, зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, рішенням №025750010148 від 25.12.2023 відмовлено у зарахуванні до страхового стужу позивача періоди її трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 10.01.1982, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 58, а саме: запис на титульній сторінці про дату народження містить інформацію тільки про рік народження « 1963» , а число та місяць народження не вказано.

З приводу даних обставин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, на момент внесення у трудову книжку позивача записів була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (Інструкція № 162).

Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Відповідно до п. 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС "Про трудові книжки робітників і службовців" №656 від 06.09.1973, що була чинна на момент внесення у трудову книжку позивача записів №5-7, №11-12 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.п. 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Відповідно до 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні приписи містить і Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України за № 58 від 29 липня 1993р., яка діяла на час внесення в трудову книжку позивача записів №19-20 та діє на теперішній час.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносились відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Більше того, недоліки її заповнення не можна вважати обставиною, що вказує на відсутність у позивача трудового стажу за вказаний період.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

З огляду на викладене, суд також критично оцінює наведені у відзиві на позовну заяву доводи представника ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів її робити, які відображені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, адже відповідний недолік ведення трудової книжки допустив роботодавець, а не позивач.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Також, за наявними в матеріалах справи документами судом встановлено, що відображені в свідоцтві №033174 від 27.06.1981 та архівних довідках №791 від 25.10.2023, №769 від 23.10.2023 періоди навчання та трудової діяльності позивача узгоджуються із відомостями, що містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , виданій ОСОБА_5 . При цьому, прізвище, ім`я та по батькові, що вказані у вищезазначених документах, в повній мірі відповідають паспортним даним позивача, що відображені в паспорті громадянина України Серії НОМЕР_4 .

В свою чергу, помилкове написання в свідоцтві про шлюб Серії НОМЕР_1 імені позивача не є тією обставиною, яка може слугувати перешкодою в реалізації встановленого Конституцією України права особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За наведених обставин, суд дійшов до переконання, що вищезазначені свідоцтво №033174 від 27.06.1981 та архівні довідки №791 від 25.10.2023, №769 від 23.10.2023 містять інформацію про періоди роботи саме позивача, а відтак повинні бути враховані при визначенні страхового стажу ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність та, як наслідок, наявність підстав для скасування прийнятого відповідачем рішення №025750010148 від 25.12.2023.

Для ефективного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно записів в свідоцтві №033174 від 27.06.1981 та архівних довідках №791 від 25.10.2023, №769 від 23.10.2023.

При цьому, суд не вважає за можливе зобов`язати відповідача на даному етапі зарахувати всі відображені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 періоди трудової діяльності позивача та призначити позивачу пенсію за віком, адже такі не були предметом дослідження відповідним органом Пенсійного фонду під час первинного розгляду поданої позивачем заяви від 21.12.2023.

Так, прийняття рішення про призначення пенсії є дискреційним повноваженням та обов`язком органів Пенсійного фонду, та ураховуючи ту обставину, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача лише через неврахування періодів проживання на відповідній території, не розглядав наявність/відсутність інших підстав для призначення пенсії позивачу зі зниженням пенсійного віку, суд позбавлений можливості встановити чи виконав позивач всі приписи законодавства для його прийняття.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 КАС України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вище судом було зазначено про невідповідність дій відповідача закону при визначенні підставою, покладеною в основу спірного рішення, відсутність підстав для врахування періодів роботи позивача, що відображені, зокрема, в трудовій книжці серії НОМЕР_2 .

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За таких обставин, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити пенсію за віком з включенням періодів трудової діяльності позивача, які відображені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 до страхового стажу, буде втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.

Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що призвело до порушення її прав, суд доходить висновку, що достатнім та ефективним способом судового захисту прав ОСОБА_1 буде зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2023 про призначення пенсії, з урахуванням позиції суду, викладеної у рішенні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №025750010148 від 25.12.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з згідно з записів в свідоцтві №033174 від 27.06.1981 та архівних довідках №791 від 25.10.2023, №769 від 23.10.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2023 про призначення пенсії, з урахуванням позиції суду, викладеної у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна