Рішення № 120971332, 13.08.2024, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2024м. ДніпроСправа № 904/2674/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від прокуратури: Камлер А.В.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області (м.Новомосковськ Дніпропетровської області) в інтересах держави в особі Перещепинської міської ради (м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" (м. Київ)

про скасування державної реєстрації речового права та зобов`язання повернути земельну ділянку

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Новомосковська окружна прокуратура Дніпропетровської області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Перещепинської міської ради (далі - позивач) з позовною заявою, в якій просить суд:

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 8,5339 га, кадастровий номер 1223282000:02:044:1001, яка розташовується на території Перещепинської міської ради, проведену за Товариством з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Зеленодольської міської ради Дніпропетровської області № 70617402 від 04.12.2023 (номер запису про інше речове право 52873187);

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" повернути земельну ділянку, площею 8,5339 га, кадастровий номер 1223282000:02:044:1001, яка розташовується на території Перещепинської міської ради, Перещепинській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Перещепинської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 18.06.2019 № 4-1563/15-19 СГ, акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 18.06.2019 та додатку до нього Перещепинській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Перещепинської міської ради передано із державної у комунальну власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га. Рішенням Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 12.07.2019 № 14-14/VII прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7034,5501 га у комунальну власність Перещепинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Перещепинської міської ради згідно з додатком до акта. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10.08.2021 право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га зареєстровано за Перещепинською міською радою (номер відомостей про речове право: 43479409; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2432999612232);

- 04.12.2023 державним реєстратором виконавчого комітету Зеленодольської міської ради Дніпропетровської області Водяник О.О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га, яка розташовується на території Перещепинської міської ради, за ТОВ "Гвідос Плюс". Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди проведено на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Перещепинської міської ради № 99-27/УII від 16.10.2023 та договору оренди землі від 31.10.2023, укладеного між Перещепинською міською радою та ТОВ "Гвідос Плюс". Відповідно до вступної частини договору оренди від імені Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області вищевказаний договір оренди землі від 31.10.2023 підписано міським головою Савєльєвим В.І. Разом з цим, згідно з відповіддю Перещепинської міської ради № 2.25-11 від 03.01.2024, міською радою 16.10.2023 сесія не проводилась, рішення сесії № 99-27/УІІ від 16.10.2023 "Про передачу земельних ділянок в оренду на 7 років ТОВ "Гвідос Плюс" не приймалось. Рішення щодо передачі в оренду земельної ділянки із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га Перещепинською міською радою не приймалось, договір оренди з вищезазначеним підприємством не підписувався. Представники ТОВ "Гвідос Плюс" до міської ради щодо укладення договору оренди земельної ділянки із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га не звертались.

- крім того, 01.01.2024 Перещепинська міська рада звернулася до Новомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про скоєння кримінального правопорушення за вказаними фактами, у якій також зазначили, що з 2020 року повноваження міського голови Перещепинської міської ради здійснює Цвіркун Ярослав Олексійович та 01.01.2024 за вказаним фактом внесено відомості до ЄРДР за №12024043080000001 за частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України. На теперішній час досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває. Окрім того, згідно з даними Державного земельного кадастру та публічної кадастрової карти, що розміщена на веб-порталі https://kadastr.live/ земельна ділянка площею 8,5339 га (кадастровий номер 1223282000:02:044:1001) знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення "Річка Кільченька". Зазначена інформація також підтверджується листом Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 10.04.2024 № 2-1233/0/261-24. Відповідно до вказаного листа, зазначений заказник місцевого значення створено на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 № 440-19VI "Про створення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення", відповідно до подання Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області. Зазначений заказник створено на землях сільськогосподарського призначення.

- також, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 пункту 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, зміст якого визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Таким чином, з 27.05.2021 правом розпорядження вказаними вище земельними ділянками наділена саме Перещепинська міська об`єднана територіальна громада в особі Перещепинської міської ради. При цьому, відповідно до абзацу 12 пункту 24 у розділі Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними, а абзацом 9 пункту 24 у розділі Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Вказана позовна заява стосується питання права, яке має фундаментальне значення в умовах земельної реформи, а зазначена справа становить значний суспільний інтерес, оскільки незаконна реєстрація права оренди позбавляє Український народ (стаття 13 Конституції України) та територіальну громаду правомочностей власника землі із розпорядження землями. Право користування земельними ділянками повинно набуватися і реалізовуватися виключно відповідно до закону. Суспільний інтерес звернення прокуратури до суду із вказаною позовною заявою полягає у тому, що порушення встановленого законодавством порядку набуття прав на землю завдають значної шкоди інтересам держави та територіальної громади;

- оскільки документами, наявними в матеріалах справи, спростовано факт автентичності та достовірності прийняття Перещепинською міською радою рішення № 99-27/УІІ від 16.10.2023 "Про передачу земельних ділянок у оренду на 7 років ТОВ "Гвідос Плюс" та укладання цією ж міською радою договору оренди земельної ділянки від 31.10.2023 з ТОВ "Гвідос Плюс" державна реєстрація права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га, яка розташовується на території Перещепинської міської ради - є протиправною та такою, що підлягає скасуванню;

- оскільки Перещепинською міською радою рішення про укладення з ТОВ "Гвідос Плюс" договорів оренди землі не приймалося, договори оренди не підписувалися та не укладалися, то до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником земельної ділянки, яким, на теперішній час, є Перещепинська міська рада, та землекористувачем - ТОВ "Гвідос Плюс" повинні застосовуватися положення щодо усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку Перещепинській міській раді.

Також, у позовній заяві прокурором вказано про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: Інститутом сільського господарства степової зони НААН України розроблено наукове обґрунтування до проекту створення об`єкту природно-заповідного фонду ландшафтного заказника "Річка Кільченька" в рамках реалізації програми національної екомережі. На території заказника заборонено будь-яку діяльність, яка негативно впливає, або може негативно впливати чи перешкоджає використанню за цільовим призначенням. Наведені докази, зокрема й картографічні матеріали, на яких доступно для візуального сприйняття зображено накладення площі спірної земельної ділянки на територію ландшафтного заказника місцевого значення "Річка Кільченька", у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що земельна ділянка із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га входить в межі зазначеного заказника місцевого значення і за категорією належить до земель природно-заповідного фонду. Статтями 25, 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд" визначено, що заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. На територіях заказників забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. У даному випадку порушення інтересів держави відбулося через порушення норм законодавства під час державної реєстрації права оренди на земельні ділянки за юридичною особою, та полягає у фактичному користуванні відповідачем землею без законних підстав, за відсутності волі її власника. Таким чином, за наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту Перещепинською міською радою як органом, до повноважень якого відноситься розпорядження спірною земельною ділянкою, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Перещепинської міської ради. У той же час Перещепинською міською радою заходи, спрямовані на захист порушених інтересів держави, не здійснені, претензійно-позовна робота, спрямована на скасування незаконного користування земельними ділянками не проведена. Новомосковською окружною прокуратурою направлялися запити від 01.01.2024 № 62-3Вих-24, від 12.02.2024 № 62-759Вих-24, від 08.05.2024 № 62-2537Вих-24 до Перещепинської міської ради. Згідно з відповідями міської ради від 03.01.2024 № 2.25-11, від 10.05.2024 № 2.25-1205 та від 21.05.2024 № 2.25-1302 заходи претензійно-позовного характеру, спрямовані на захист порушених інтересів держави, спричинених незаконним вибуттям iз комунального користування спірної земельної ділянки не здійснювалися. Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права користування земельними ділянками у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Також прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь прокуратури сплачений судовий збір.

Ухвалою суду від 24.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.07.2024.

У підготовче засідання 02.07.2024 з`явився прокурор, представники позивача та відповідача у вказане засідання не з`явились, при цьому судом встановлено, що позивач повідомлений про день, час та місце судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 24.06.2024 до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 24.06.2024 доставлена до Електронного кабінету позивача - 25.06.2024 (а.с. 187).

Також, судом було відзначено, що станом на 02.07.2024 матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про день, час та місце підготовчого засідання та вимоги ухвали суду від 24.06.2024.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 02.07.2024 підготовче засідання було відкладено на 30.07.2024.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" та засобами електронного зв`язку надійшли заяви (вх. суду № 35389/24 від 24.07.2024; вх. суду № 35416/24 від 24.07.2024), в яких він просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника Перещепинської міської ради.

У підготовче засідання 30.07.2024 з`явився прокурор, представники позивача та відповідача у вказане засідання не з`явились, при цьому судом врахована наявність заяв позивача про розгляд справи без участі його представника, які були задоволені судом.

Також судом встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце підготовчого засідання 30.07.2024, оскільки поштове відправлення на офіційну адресу відповідача - вулиця Маккейна Джона, будинок 40, м. Київ, 01042, в якому містилася ухвала суду від 02.07.2024, було повернуто за зворотною адресою з аналогічних причин, а саме: з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 24.07.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 207-211).

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 02.07.2024 вважається врученою відповідачу у паперовому вигляді 24.07.2024 (а.с. 1207) та відповідач є належним чином повідомлений про день, час та місце підготовчого засідання 30.07.2024.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, судом відзначено таке.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою, фізичною особою - підприємцем документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою та фізичною особою - підприємцем для забезпечення комунікації та зв`язку із ними зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Суд відзначає, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Маккейна Джона, будинок 40, м. Київ, 01042, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с. 182).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштове відправлення на офіційну адресу відповідача - вулиця Маккейна Джона, будинок 40, м. Київ, 01042, в якому містилася ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.06.2024, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 07.07.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 195-199).

Слід також відзначити, що поштове відправлення на офіційну адресу відповідача - вулиця Маккейна Джона, будинок 40, м. Київ, 01042, в якому містилася ухвала суду від 02.07.2024, було повернуто за зворотною адресою з аналогічних причин, а саме: з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 24.07.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 207-211).

Отже, з вказаних обставин суд приходить до висновку, що неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням (юридичною адресою) носить систематичний характер.

При цьому відповідно до частин 6, 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.06.2024 вважається врученою відповідачу у паперовому вигляді 07.07.2024 (а.с. 196).

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) (далі Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил.

Згідно з пунктом 78 Правил поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.

Відповідно до пунктів 82, 83 Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Так, ухвалою суду від 24.06.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду у паперовому вигляді відповідачу (07.07.2024, а.с. 196), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 22.07.2024.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один тиждень господарський суд вважав достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській та Київській областях (місцезнаходження відповідача та суду).

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 30.07.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Суд зауважує, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд прийшов до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважав можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У підготовчому засіданні 30.07.2024 прокурор повідомив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, які йому відомі; надані всі докази, на які він посилався; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, у зв`язку з чим прокурор підтвердив доцільність закриття підготовчого провадження.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 30.07.2024 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 30.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.08.2024.

У судове засідання 13.08.2024 з`явився прокурор, представники позивача та відповідача у вказане засідання не з`явилися, при цьому, як позивач, так і відповідач були повідомлені про день, час та місце даного судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвал суду від 30.07.2024 до їх Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 30.07.2024 доставлена до Електронного кабінету позивача та відповідача - 30.07.2024 о 21:38 (а.с. 219-220), отже завчасно. Судом також враховано наявність раніше поданих заяв позивача про розгляд справи без участі його представника, які були задоволені судом (а.с.201-205).

Жодних клопотань від відповідача до суду не надходило.

З приводу вказаних обставин суд зазначає також таке.

Відповідно до частин 5, 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 42 вказаного Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення) засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Судом було з`ясовано, що позивач та відповідач станом на 30.07.2024 мають зареєстровані Електронні кабінети в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв`язку з чим ухвала суду від 30.07.2024 по справі надсилалась позивачу та відповідачу в їх Електронні кабінети в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Як було зазначено вище, ухвала суду від 30.07.2024 була надіслана судом в Електронний кабінет як позивача так і відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідки про доставку електронного листа, якими підтверджується, що ухвала суду від 30.07.2024 була доставлена до Електронного кабінету позивача та відповідача - 30.07.2024 о 21:38 (а.с. 219-220).

Отже, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 30.07.2024 вважається врученою позивачу та відповідачу 31.07.2024.

За змістом частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи вказане, судом встановлено, що позивач та відповідач були повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Крім того, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 04.06.2020 у справі № 914/6968/16.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

У судовому засідання 13.08.2024 прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Як було зазначено вище, позивачем у підготовчому провадженні були подані заяви (а.с 201-205), в яких позивач зазначав про те, що підтримує позовні вимоги прокурора у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Відповідач правом на висловлення власної правової позиції не скористався.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 13.08.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.

Статтею 1311 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із статтями 4, 53 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Аналіз положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірні земельні ділянки, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Окремо слід вказати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування, а отже і інших органів державної влади.

При цьому відповідно до пунктів 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, зміст якого визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Таким чином, з 27.05.2021 правом розпорядження вказаними вище земельними ділянками наділена саме Перещепинська міська об`єднана територіальна громада в особі Перещепинської міської ради.

При цьому відповідно до абзацу 12 пункту 24 у розділі X "Перехідні положення" Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними, а абзацом 9 пункту 24 у розділі X "Перехідні положення" Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке має фундаментальне значення в умовах земельної реформи, а зазначена справа становить значний суспільний інтерес, оскільки незаконна реєстрація права оренди позбавляє Український народ (стаття 13 Конституції України) та територіальну громаду правомочностей власника землі із розпорядження землями.

Право користування земельними ділянками повинно набуватися і реалізовуватися виключно відповідно до закону.

Суспільний інтерес звернення прокуратури до суду із вказаною позовною заявою полягає у тому, що порушення встановленого законодавством порядку набуття прав на землю завдають значної шкоди інтересам держави та територіальної громади.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі слід зазначити також таке.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини 1 статті 83, частини 1 статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 43 Земельного кодексу України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 44 Земельного кодексу України, статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти.

Таким чином, заказники належать до земель природно-заповідного фонду України та відповідно до статті 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" оголошуються з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Територіям природно-заповідного фонду, в тому числі заказникам, законодавець надав особливий, виключний статус.

Так, відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" території та об`єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.

Частиною 3 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема, передбачено їх використання лише у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, в освітньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

При цьому використання земель, територій та об`єктів природно-заповідного фонду можливе лише за умови, що така діяльність не суперечить їх цільовому призначенню, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Встановлено, що спірна земельна ділянка із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення "Річка Кільченька".

Зазначена інформація також підтверджується листом Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 10.04.2024 № 2-1233/0/261-24. Відповідно до вказаного листа, вищезазначений заказник місцевого значення створено на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 № 440-19/VI "Про створення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення", відповідно до подання Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області.

Зазначений заказник створено на землях сільськогосподарського призначення.

Як зазначає прокурор, Інститутом сільського господарства степової зони НААН України розроблено наукове обґрунтування до проекту створення об`єкту природно-заповідного фонду ландшафтного заказника "Річка Кільченька" в рамках реалізації програми національної екомережі. Відповідно до вказаного наукового обґрунтування флора судинних рослин заказнику налічує 337 видів. В її складі переважають степові і лучні види, однак участь інших також значна, що відображає різноманіття фізико-географічних умов. Про значну антропогенну трансформованість флори свідчить наявність великої кількості (159) рудеральних (бур`янистих) видів, серед яких 14 адвентивних. До складу флори території входить 3 види з Червоної книги України і 9 видів, які занесені до Червоного списку Дніпропетровської області. До складу ентомофауни заказнику входять 11 рідкісних та зникаючих видів. З них 7 видів віднесені до Червоної книги України. На території заказника зафіксовано 4 види амфібій і 6 видів рептилій Серед них лише жаба ставкова відноситься до Регіонального Червоного списку (категорія 4), а гадюка степова - до Червоної книги України (вразливий). Заказник "Річка Кільченка" за комплексом біотопів забезпечує високе різноманіття пташиного населення. Орнітофауна налічує 99 видів (33,8% видового складу орнітофауни Дніпропетровської області). З них 4 види, включені до Червоної книги України (2009), 5 видів до Червоного списку Дніпропетровської області, 5 1 вид - до Пермської конвенції. Природоохоронна цінність дослідженої акваторії полягає в наявності місць мешкання видів риб, що мають європейський природоохоронний статус, охороняються ІІ та ІІІ списками Бернської конвенції. На території заказника заборонено будь-яку діяльність, яка негативно впливає, або може негативно впливати чи перешкоджає використанню за цільовим призначенням. Прокурор посилається на те, що наведені докази, зокрема й картографічні матеріали, на яких доступно для візуального сприйняття зображено накладення площі спірної земельної ділянки на територію ландшафтного заказника місцевого значення "Річка Кільченька", у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що земельна ділянка із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га входить в межі зазначеного заказника місцевого значення і за категорією належить до земель природно-заповідного фонду.

Статтями 25, 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд" визначено, що заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. На територіях заказників забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

У даному випадку порушення інтересів держави відбулося через порушення норм законодавства під час державної реєстрації права оренди на земельні ділянки за юридичною особою, та полягає у фактичному користуванні відповідачем землею без законних підстав, за відсутності волі її власника.

Таким чином, за наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту Перещепинською міською радою як органом, до повноважень якого відноситься розпорядження спірною земельною ділянкою, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Перещепинської міської ради.

Щодо бездіяльності уповноваженого органу, а також щодо додержання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" суд зазначає наступне.

Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірні земельні ділянки, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Прокурор у позовній заяві посилається на те, що Перещепинською міською радою заходи, спрямовані на захист порушених інтересів держави, не здійснені, претензійно-позовна робота, спрямована на скасування незаконного користування земельною ділянкою не проведена. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

У той же час, Новомосковською окружною прокуратурою направлялися запити від 01.01.2024 № 62-3вих-24, від 12.02.2024 № 62-759вих-24, від 08.05.2024 № 62-2537вих-24 до Перещепинської міської ради, у яких повідомлялося про встановлені факти (а.с.17-23).

Згідно із відповідями міської ради від 03.01.2024 № 2.25-11, від 10.05.2024 № 2.25-1205 та від 21.05.2024 № 2.25-1302 заходи претензійно-позовного характеру, спрямовані на захист порушених інтересів держави, спричинених незаконним вибуттям із комунального користування спірної земельної ділянки не здійснювалися. Також міською радою зазначено, що у разі наявності підстав міська рада не заперечує щодо застосування прокуратурою представництва інтересів держави в суді, відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Як встановлено органами прокуратури, міською радою до теперішнього часу не вжито заходів щодо скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок.

Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Прокурор зазначає, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де Європейський Суд з прав людини зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" Європейський Суд з прав людини у рішенні висловив таку позицію: "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Прокурор вважає, що звернення прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку.

Згідно із частиною 2 статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначену норму закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (стаття 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Перещепинська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Перещепине, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Перещепине.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження №14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Варто зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі № 807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на частину другу статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Факт користування землями комунальної власності з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку володіння та користування землею, створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки безпідставне користування землями комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Проте, Перещепинською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду, що свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 Верховним Судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Перещепинської міської ради.

Відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою направлено лист-повідомлення від 27.05.2024 № 62-290ВИХ-24 до Перещепинської міської ради про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви (а.с.173).

Отже, суд приходить до висновку, що Новомосковською окружною прокуратурою Дніпропетровської області належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 18.06.2019 № 4-1563/15-19 СГ, акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 18.06.2019 та додатку до нього Перещепинській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Перещепинської міської ради передано із державної у комунальну власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га.

Рішенням Перещепинської міської ради від 12.07.2019 № 14-14/VII прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7034,5501 га у комунальну власність Перещепинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Перещепинської міської ради згідно з додатком до акта.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10.08.2021 право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га зареєстровано за Перещепинською міською радою (номер відомостей про речове право: 43479409; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2432999612232).

У подальшому, 04.12.2023 державним реєстратором виконавчого комітету Зеленодольської міської ради Дніпропетровської області Водяник О.О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га, яка розташовується на території Перещепинської міської ради, за ТОВ "Гвідос Плюс".

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди проведено на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Перещепинської міської ради № 99-27/УІІ від 16.10.2023 та договору оренди землі від 31.10.2023, укладеного між Перещепинською міською радою та ТОВ "Гвідос Плюс".

Відповідно до вступної частини договору оренди від імені Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області вищевказаний договір оренди землі від 31.10.2023 підписано міським головою Савєльєвим В.І.

Разом з цим, згідно з відповіддю Перещепинської міської ради № 2.25-11 від 03.01.2024, міською радою 16.10.2023 сесія не проводилась, рішення сесії № 99-27/УІІ від 16.10.2023 "Про передачу земельних ділянок в оренду на 7 років ТОВ "Гвідос Плюс" не приймалось.

Отже, Рішення щодо передачі в оренду земельної ділянки із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га Перещепинською міською радою не приймалось, договір оренди з вищезазначеним підприємством не підписувався, представники ТОВ "Гвідос Плюс" до міської ради щодо укладення договору оренди земельної ділянки із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га не звертались. Доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачем суду не повідомлено.

Крім того, прокурор зазначає про те, що 01.01.2024 Перещепинська міська рада звернулася до Новомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про скоєння кримінального правопорушення за вказаними фактами, у якій також зазначили, що з 2020 року повноваження міського голови Перещепинської міської ради здійснює Цвіркун Ярослав Олексійович. 01.01.2024 за вказаним фактом внесено відомості до ЄРДР за № 12024043080000001 за частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України. На теперішній час досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває.

Слід також відзначити, що згідно з даними Державного земельного кадастру та публічної кадастрової карти, що розміщена на веб-порталі https://kadastr.live/ земельна ділянка площею 8,5339 га (кадастровий номер 1223282000:02:044:1001) знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення "Річка Кільченька".

Зазначена інформація також підтверджується листом Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 10.04.2024 № 2-1233/0/261-24.

Відповідно до вказаного листа, вищезазначений заказник місцевого значення створено на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 № 440-19/VI "Про створення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення", відповідно до подання Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області. Зазначений заказник створено на землях сільськогосподарського призначення.

Відповідно до пункту 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком (далі - Порядок № 1127).

Пунктом 8 вказаного Порядку визначено, що державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв за умови відсутності підстав для її неприйняття, передбачених законом.

Відповідно до пункту 12 Порядку під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Отже, право або інтерес позивача, який є власником земельної ділянки, порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди, яке ним не укладалось.

Частина 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; виконання вимог, визначених статтею 27-2 цього Закону, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (крім випадків автоматичної реєстрації такого права згідно із законом); перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із відповідями Перещепинської міської ради № 2.25-11 від 03.01.2024 та від 21.05.2024 № 2.25-1302, сесія міської ради 16.10.2023 не проводилась, рішення сесії № 99-27/УІІ від 16.10.2023 "Про передачу земельних ділянок в оренду на 7 років ТОВ " Гвідос Плюс" не приймалось. Рішення щодо передачі в оренду земельної ділянки із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га Перещепинською міською радою не приймалось, договір оренди з вищезазначеним підприємством не підписувався. Представники ТОВ "Гвідос Плюс" до міської ради щодо укладення договору оренди земельної ділянки із кадастровим номером 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га не звертались.

Вказане свідчить про відсутність у поданих для державної реєстрації документах, зокрема договору оренди, укладеного у відповідності до рішення Перещепинської міської ради № 99-27/УІІ від 16.10.2023 "Про передачу земельних ділянок в оренду на 7 років ТОВ "Гвідос Плюс", начебто укладеного між Перещепинською міською радою та ТОВ "Гвідос Плюм" статусу документу, достатнього для здійснення державної реєстрації права користування.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції з 03.05.2023, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про:

- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 354/397/17.

Крім того, навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18.

Таким чином, оскільки документами, наявними в матеріалах справи, спростовано факт автентичності та достовірності прийняття Перещепинською міською радою рішення № 99-27/УІІ від 16.10.2023 "Про передачу земельних ділянок у оренду на 7 років ТОВ "Гвідос Плюс" та укладання цією ж міською радою договору оренди земельної ділянки від 31.10.2023 з ТОВ "Гвідос Плюс", державна реєстрація права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1223282000:02:044:1001, площею 8,5339 га, яка розташовується на території Перещепинської міської ради, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Крім того, відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Також відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, а також, із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 Цивільного кодексу України, так і у статтях 229-233 Цивільного кодексу України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж 2 вказаної статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

За частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 17 цього Закону об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

За частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Таким чином, у даному випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки.

Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.

Оскільки Перещепинською міською радою рішення про укладення з ТОВ "Гвідос Плюс" договору оренди землі не приймалося, договір оренди не підписувався та не укладався, то до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником земельної ділянки, яким, на теперішній час, є Перещепинська міська рада, та землекористувачем - ТОВ "Гвідос Плюс" повинні застосовуватися положення щодо усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку Перещепинській міській раді.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті прокурором, становив 4 844 грн. 80 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягають 4 844 грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Перещепинської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" про скасування державної реєстрації речового права та зобов`язання повернути земельну ділянку - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 8,5339 га, кадастровий номер 1223282000:02:044:1001, яка розташовується на території Перещепинської міської ради (ідентифікаційний код 04338463), проведену за Товариством з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" (ідентифікаційний код 43174334) на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Зеленодольської міської ради Дніпропетровської області № 70617402 від 04.12.2023 (номер запису про інше речове право 52873187).

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" (вулиця Джона Маккейна, будинок 40, м. Київ, 01042; ідентифікаційний код 43174334) повернути земельну ділянку, площею 8,5339 га, кадастровий номер 1223282000:02:044:1001, яка розташовується на території Перещепинської міської ради, Перещепинській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Перещепинської міської ради (вулиця Шевченко, будинок 43, м. Перещепине, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51220; ідентифікаційний код 04338463).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" (вулиця Джона Маккейна, будинок 40, м. Київ, 01042; ідентифікаційний код 43174334) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, м.Дніпро, 49044, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800; ідентифікаційний код 02909938) - 4 844 грн. 80 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 13.08.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко