Вирок № 120962263, 13.08.2024, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/1895/24

1-кп/189/326/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2024 року селище Покровське Дніпропетровської області

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_3 ,

обвинувачений ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12024041540000391 від 24.07.2024 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Покровське Покровського району Дніпропетровської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, одружений,групи інвалідностіне має,депутатом неявляється,офіційно непрацює,раніше несудимий,має наутриманні малолітнюдоньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року виконання військового обов`язку передбачає призов на військову службу. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №65/2022 та Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 17.05.2022 року №343/2022 на території України оголошено загальну мобілізацію.

Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Так, ОСОБА_4 , перебуває на військовому обліку з 06.10.2004 року, як військовозобов`язаний в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №674 від 15.05.2024 року КНП «Покровська лікарня» Покровської селищної ради виданої головою військово-лікарської комісії ОСОБА_6 , ОСОБА_4 був визнаний придатним до військової служби.

16.05.2024 року, близько 14 год. 40 хв. (більш точного часу не встановлено) ОСОБА_4 , перебуваючи у ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованому по АДРЕСА_2 , відмовився від отримання повістки на відправку про призов за мобілізацією до лав Збройних сил України, згідно з якою, останній повинен був 17.05.2024 року, о 07 год. 00 хв., з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до військової частини НОМЕР_1 , про що був складений відповідний акт. В цей же час ОСОБА_4 був під особистий підпис попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 336 КК України, за ухилення від призову за мобілізацією.

16.05.2024 року, в 15 год. 00 хв. (більш точного часу не встановлено), будучи заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 336 КК України за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщені ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташовується за адресою: АДРЕСА_2 , будучи військовозобов`язаним і придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, з метою ухилення від призову у зв`язку з оголошенням загальної мобілізації на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, без поважних на це причин, безпідставно пославшись на небажання проходити військову службу, та побоюванням за своє життя, умисно, відкрито відмовився від проходження служби та вибуття у військову частину, про що власноручно написав відповідну заяву, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення в повному обсязі, погодившись з юридичною оцінкою інкримінованого йому діяння та пояснив про обставини викладені вище, які стали підставою для пред`явлення останньому обвинувачення, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Окрім цього, ОСОБА_4 пояснив, що у військкомат з`явився, ВЛК пройшов і там одразу заявив, що служити в ЗСУ відмовляється, після чого написав власноруч відповідну заяву. В судовому засіданні ОСОБА_4 неодноразово підтвердив, що всі наслідки ухилення від призову йому були роз`яснені і в військкоматі, і слідчим, прокурором на стадії досудового розслідування.

Мотиви своєї поведінки ОСОБА_4 пояснив тим, що боїться за своє життя і здоров`я, має малолітню доньку, яку повинен виховувати.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст.349КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду немає сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважає недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 .

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_4 та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнані ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, доходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду та кваліфікує його дії за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст. ст. 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, обвинувачений вчинив нетяжкий злочин.

Обставини, які згідно зі ст.66КК України пом`якшують покарання обвинуваченому судом не встановлені.

Обставини, які згідно зі ст.67КК України обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлені.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, з місця проживання характеризується позитивно, офіційно не працює, має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_8 , 2016 р.н.

Призначаючи покарання обвинуваченому у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує наступне.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

В той же час згідно зі ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

При обранні виду та міри покарання для обвинуваченого суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Обвинувачений хоча і скоїв умисний нетяжкий злочин, але його поведінка створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя, безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи обвинуваченого.

При призначенні покарання суд враховує ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та той факт, що на території України введений воєнний стан, а тому дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, у зв`язку з чим призначення судом покарання із застосуванням ст.75 КК України не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, що повністю узгоджується з Постановою колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 05.02.2024 року у справі №625/67/23 (провадження № 51-4983 км 23).

Аналогічна позиція також викладена у Постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 15.11.2023 року у справі № 641/1067/23 (провадження № 51-5308км23), у якій зазначено, що з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні зі збройною агресією РФ та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений військовозобов`язаним умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.

Встановлені у цьому кримінальному провадженні обставини не дають підстав для застосування ст. 75 КК та звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, адже в такому разі буде досягнута мета злочину, якою прагне досягнути особа, що ухиляється від призову.

Зазначені вище обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства, тому суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої статтею 336 КК України, та, враховуючи дані про особу, вважає за можливе призначити покарання відповідно до найнижчої межі санкції ст. 336 КК, що відповідає ступеня тяжкості вчиненого злочину, особі обвинуваченого та конкретним обставинам кримінального провадження, та є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів. Вважати таке покарання надмірно суворим в суду підстав не вбачається.

Цивільний позов по справі не заявлений.

В ході досудового розслідування експертизи не проводились.

Речові докази відсутні.

Запобіжні заходи до обвинуваченого не обирався.

Керуючись ст. ст. 349, 373, 374, 393, 394 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду у відповідності з вимогами статті 394частини 2Кримінального процесуальногокодексу України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до статті 349 частини 3 Кримінального процесуального кодексу України.

Суддя ОСОБА_1