Рішення № 120957062, 13.08.2024, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

13.08.2024 227/1891/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Кошлі А.О.

за участю секретаря судового засідання Добрелі Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року до Добропільського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (далі ТОВ «Краснолиманське») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 26.02.2018 по 29.11.2022, звільнений на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

За період роботи Позивача Відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата. При звільненні Відповідач з Позивачем також не розрахувався, довідок про заборгованість по заробітній платі та середньоденний заробіток Позивача не надав.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2024 року (справа № 235/3483/23) з ТОВ «Краснолиманське» на користь Позивача стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 78540,23 грн.

19 березня 2024 року рішення суду виконано в примусовому порядку в повному обсязі.

На підставі наведеного позивач просить стягнути з Відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2022 по 18.07.2023 та з 19.09.2023 по 18.03.2024 в загальній сумі 153972,20 грн.

Ухвалою судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 червня 2024 року відкрито провадження у справі за даним позовом; розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено строк для подання відповідачем відзиву на позов п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В матеріалах справи міститься клопотання позивача про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

18 липня 2024 року через систему «Електронний суд» відповідач надав відзив, в якому позовні вимоги не визнав, вважаючи їх такими, що порушують його права та законні інтереси, з наступних підстав.

Відповідно до рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької від 13.02.2024 року з відповідача на користь позивача стягнута заборгованість по заробітній платі в розмірі 78540,23 грн.

Судове рішення виконано 19.03.2024 в повному обсязі, що не заперечує сам позивач.

В день звільнення з підприємства 29.11.2022 позивач не працював, що підтверджується з ВКТО від 10.07.2024 року та наказом № 338.

Середньоденний заробіток позивача на дату звільнення складав 521,94 грн, що підтверджується довідкою від 22.12.2023 № 514.

Відповідач просить врахувати його інтереси, які полягають у збереженні підприємством свого матеріального та фінансового становища і платоспроможності та зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що буде доцільним та справедливим, значно пом`якшить негативні наслідки загального спаду в економіці підприємства.

ТОВ «Краснолиманське» протягом багатьох років є флагманом енергетичного комплексу України, а також є містоутворюючим та бюджетоутворюючим підприємством і знаходиться у м. Родинське Покровської міської територіальної громади Покровського району Донецької області. Після початку війни російським агресором вугледобувна галузь переживає глибоку кризу, виконуючи свою господарську діяльність, підприємство платить податки до бюджету країни, виплачує заробітну плату працівникам, які кожен день, ризикуючи своїм життям, роблять спуски під землю, щоб давати енергетичну стабільність для внутрішнього виробника електроенергії та постачання цієї електроенергії до осель українських сімей.

Проаналізувавши позовні вимоги і заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву, оцінивши письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наданих сторонами письмових доказів, суд доходить наступних висновків.

Позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське» з 26.02.2018 по 29.11.2022, звільнений за власним бажанням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Конституцією України гарантується право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.

Частина 1 ст. 47 КЗпП України зобов`язує роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ч. 2 ст. 116 ЦПК України).

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч.1); при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2).

Як зазначено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, звернула увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п. 71, 72). З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі №753/6287/21, від 15 березня 2023 року в справі №201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі №201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі №201/8082/21.

Верховний Суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2024 року (справа № 227/3483/23, провадження № 2/227/234/24) стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 78540,23 грн.

В день звільнення з підприємства позивач не працював, що підтверджується довідкою про відмітки ТОВ «Краснолиманське» (форма ТР-П16), сформованою 10.07.2024.

Згідно з платіжною інструкцією від 19.03.2024 рішення суду в примусовому порядку виконано в повному обсязі 19 березня 2024 року.

Згідно з довідкою ТОВ «Краснолиманське» № 514 від 22.12.2024 середньоденний заробіток ОСОБА_1 (таб. № НОМЕР_1 ) на дату звільнення склав 521,94 грн.

Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 внесено зміни у ст.117 КЗпП України, якою розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні обмежений шістьма місяцями.

Приймаючи до уваги наведене та встановлені обставини справи, враховуючи при цьому розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки розрахунку, який перевищує термін у шість місяців, той факт, що після початку війни російським агресором вугледобувна галузь переживає глибоку кризу, суд вважає за доцільне зменшити розмір відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасне проведення з ним остаточного розрахунку, тобто за період з 08.12.2023 року, коли Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі, по 19.03.2024 року, коли був проведений фактичний розрахунок заборгованості Відповідачем перед Позивачем, що сприятиме досягненню справедливого балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах і не призведе до явно нерозумних і несправедливих наслідків, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, які, як справедливо зазначає відповідач у своєму відзиві, виконуючи роботу під час війни, працюють у надскладних умовах.

Таким чином, розрахунок відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України та в межах суми позовних вимог за період з 08 грудня 2023 року по 19 березня 2024 року включно становить 36013,86 грн. (69 днів х 521,94 грн), де 69 днів - кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні, 521,94 грн - середній заробіток позивача. Водночас, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року, у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-62цс18), зазначених у ній критеріїв, які слід було б враховувати при визначенні розміру відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову і стягненні на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15000 грн.

В решті позовних вимог слід відмовити.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням позову сплачений позивачем судовий збір необхідно покласти на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог в розмірі 149,96 грн. (1539,72 грн. х 9,74% : 100%).

Відповідно до ст.ст.47, 94, 115-117 КЗпП України, ст.ст.1, 24 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст.4, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (м. Київ, Шевченківський район, вулиця Хмельницького Богдана, 64,ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 грудня 2023 року по 19 березня 2024 року в сумі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 149, 96 гривні.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції за правилами ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Суддя А.О. Кошля