Рішення № 120951034, 12.08.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/25527/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

зобов`язати 4 Державний пожежно-рятувального загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 14 листопада 2019 року по 26 серпня 2023 року, але не більш, як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

зобов`язати 4 Державний пожежно-рятувального загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу у 4-й Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та відповідно до витягу з наказу №144 від 14 листопада 2022 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

26.08.2023 на розрахунковий рахунок позивача надійшли грошові кошти - індексація грошового забезпечення на виконання рішення Одеського оружного адміністративного суду по справі №420/535/23 від 07.03.2023 у розмірі 84 376,33 грн.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, всі належні йому суми грошового забезпечення та індексації мали бути виплачені у день звільнення, просить застосувати норми статті 117 КЗпП, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Окрім того, вважає за необхідне просити стягнути на користь позивача з відповідача втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації

Ухвалою від 26.09.2023 відкрито спрощене провадження у справі, вирішено розглядати справу без виклику представників сторін у письмовому провадженні.

23.10.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що військова служба є державною службою особливого характеру, а не являється працею за трудовим договором, нормативно-правовими актами не передбачені підстави для нарахування та виплати середнього заробітку військовослужбовцям за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку. Звертає увагу суду на те, що позивач звернувся до суду с пропуском строку на звернення. Згідно із ст.233 КЗпП України, серед іншого, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

До відповідача був направлений адвокатський запит від 13.12.2022, у відповідь на який листом від 20.12.2022 року за вих. № 457 надіслано довідки про грошове забезпечення позивача за весь період роботи. Отже, на дату подання позову про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії щодо нарахування та виплати позивачу за період роботи індексацію грошового забезпечення позивач був обізнаний про не нарахування та невиплату за вказаний період грошового забезпечення. Натомість, позивач звернувся до суду вересні 2023 року. Виплату індексації грошового забезпечення позивачу було проведено в серпні 2023 року.

Розглянувши матеріали справи за наданими сторонами доказами, суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу у 4-му Державному пожежно-рятувальному загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та відповідно до витягу з наказу №144 від 14 листопада 2022 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх всіх видів забезпечення. За період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, тому позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Одеського оружного адміністративного суду по справі № 420/535/23 (залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду) зобов`язано 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.12.2018 по 30.06.2019 .

26.08.2023 на розрахунковий рахунок позивача надійшла сума індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського оружного адміністративного суду по справі № 420/535/23 у розмірі 84 376,33 грн.

Позивач вважає протиправною бездіяльність 4-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо несвоєчасної виплати індексації, тому звернувся до суду з даним позовом. Просить стягнути середній заробіток за час затримки виплати грошових коштів.

Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів , суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII).

Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний повний розрахунок при звільненні з військової служби.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовано положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення позивача з військової служби.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як вбачається із матеріалів справи, що на виконання рішення суду у справі №420/535/23 на розрахунковий рахунок позивача 26.08.2023 перераховані кошти в розмірі 84376 грн. 33 коп., що сторони не заперечують.

З огляду на вказане, суд вважає, що період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 15.11.2022 (наступного дня після дати виключення позивача зі списків особового складу військової академії) до моменту остаточного розрахунку 25.08.2023 (включно).

Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем фактично було проведено не у день його звільнення з військової служби, то останній, відповідно до ст.117 КЗпП України, дійсно має право на виплату йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним наявність підстав для визнання дій відповідача відносно ОСОБА_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні протиправними.

"Порядок обчислення середньої заробітної плати", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995р. №100, відповідно до п.2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Враховуючи обставини справи, та згідно положень ст.117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно довідки про розмір грошового забезпечення на 2022 рік, яка додана до відзиву, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останніх повних місяця перед звільненням (вересень, жовтень 2022р.) становить 13009 грн. 60 коп. (за місяць) та складається з посадового окладу 3170 грн., окладу за звання 1020 грн., надбавку за вислугу років 2095 грн., надбавки за кваліфікацію 95 грн. 10 коп., надбавки за особливі умови служби 3142 грн. 50 коп., премії 3487 грн.

Тому середньоденне грошове забезпечення позивача становить 426 грн. 54 коп., виходячи з розрахунку ((13009 грн. 60 коп. грошове забезпечення за вересень 2022 року + 13009 грн. 60 коп. грошове забезпечення за жовтень 2022 року) : 61 день = 426 грн. 54 коп.)

Відповідачем надано суду довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останніх повних місяця перед звільненням (вересень, жовтень 2022р.), згідно якої грошове забезпечення за 1 день становить 468 грн. 57 коп., але вказана довідка не підписана належними посадовими особами, тому до уваги не приймається.

З 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

А відтак, максимальний розмір грошового забезпечення який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 181 календарних дня (період з наступного дня після виключення зі складу загону 15.11.2022 по 14.05.2023 включно).

Як зазначено в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999р. №13, задовольняючи позовні вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні конкретні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Суд обчислив середній заробіток за 181 календарних дня, він становить 77203 грн. 74 коп. (426 грн. 54 коп. х 181 дн.)

Враховуючи викладене, суд зобов`язує 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку в сумі 77203 грн. 74 коп.

В прохальній частині позову позивач зазначив початок періоду нарахування 14.11.2019, що суд вважає помилкою, оскільки 14.11.2022 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх всіх видів забезпечення, а не у 2019 році.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем термінів звернення до суду, то відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Позивач дізнався про несвоєчасну виплату йому індексації 26.08.2023, до суду звернувся 21.09.2023, отже місячний термін ним не пропущений.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія означених законодавчих приписів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону ).

Пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, визначено, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із п.п.2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Пунктом 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За вказаним регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків виплачено нарахований дохід, чи виплаченого його взагалі та коли такий платіж здійснено, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме вказане є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Наведене у ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину, передбаченої Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", окремих положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Таким чином, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації, які стягнуті на виконання рішення суду, що призвело до несвоєчасного отримання індексації грошового забезпечення,суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2020р. у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 26.08.2023 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 у справі № 420/535/23.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відтак, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати по справі відсутні, оскільки позивач має пільгу щодо сплати судового збору.

Керуючись. ст.ст. 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 частково.

Визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 15 листопада 2022р. по 26 серпня 2023 року, але не більш, як за шість місяців, в сумі 77203 грн. 74 коп. (сімдесят сім тисяч двісті три гривні 74 копійок) з вирахуванням із вказаної суми належих до сплати податків та зборів.

Зобов`язати 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 26.08.2023 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 у справі № 420/535/23.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА