Рішення № 120949963, 09.08.2024, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року м. Житомир справа № 240/15510/23

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 Міністерства оборони України, Міністерство оборони України. про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач), третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 Міністерства оборони України (третя особа - 1), Міністерство оборони України (третя особа - 2), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не розгляду рапорту про направлення на Медико-соціальну експертну комісію (МСЕК);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути рапорт та надати направлення на Медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) в АДРЕСА_1 .

Обгрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що позивач у березні 2022 року був призваний до лав Збройних сил України згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час виконання бойового завдання 18.10.2022 у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 в результаті обстрілу ствольної артилерії та мінометного обстрілу збройними силами російської федерації позицій в населеному пункті Білогорівка Луганської області отримав вибухову травму: закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравму. Згідно постанови госпітальної військово-лікарської комісії психоневрологічного профілю НВМКЦ «ГВКГ» від 03.03.2023 №487-п, затвердженої ЦВЛК Збройних Сил України 13.03.2023, позивача на підставі статті 17-а графи III Розкладу хвороб визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Після отримання висновку ВЛК про непридатність до військової служби позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з рапортом з проханням надати йому направлення на МСЕК з метою встановлення групи інвалідності та відсотків втрати працездатності. Однак, прибувши після лікування 16.03.2023 рок до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 та звернувшись у стройову частину, йому було відмовлено у подані рапортів, посилаючись на наказ командира в/ч НОМЕР_1 про заборону прийняття будь-яких документів від військовослужбовців. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Залучено до участі у розгляді справи, як третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України та Міністерство оборони України.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що в період перебування військовослужбовця у стані такого, що самовільно залишив військову частину, орган військового управління позбавлений можливості вчиняти щодо такого військовослужбовця будь-які розпорядчі та інші дії, крім тих, що пов`язані з реалізацією наслідків самовільного залишення військовослужбовцем військової частини (місця служби). Відновлення порушених, на думку позивача, прав потребує його повернення до місця служби. Вказує, що до моменту припинення позивачем власної протиправної поведінки розгляд військовими посадовими особами та органами військового управління будь-яких його звернень тощо є неможливим.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій просить задовольнити позовні вимоги, з мотивів, викладених у позовній заяві.

Від представника Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, у яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що діяв у межах та на підставі наданих законодавством повноважень.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у березні 2022 року був призваний до лав Збройних сил України згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

18.10.2022 під час виконання бойового завдання у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 в результаті обстрілу ствольної артилерії та мінометного обстрілу збройними силами російської федерації позицій в населеному пункті Білогорівка Луганської області отримав вибухову травму: закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравму.

Згідно постанови госпітальної військово-лікарської комісії психоневрологічного профілю НВМКЦ «ГВКГ» від 03.03.2023 №487-п, затвердженої ЦВЛК Збройних Сил України 13.03.2023, позивача на підставі статті 17-а графи III Розкладу хвороб визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Після отримання висновку ВЛК про непридатність до військової служби позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з рапортом з проханням надати йому направлення на МСЕК з метою встановлення групи інвалідності та відсотків втрати працездатності.

16.03.2023 позивач прибувши після лікування до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 та звернувшись у стройову частину, отримав відмову у подані рапортів, посилаючись на наказ командира в/ч НОМЕР_1 про заборону прийняття будь-яких документів від військовослужбовців.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

За змістом частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

В частині сьомій статті 1 Закону №2232-XII закріплено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно до частини десятої статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом ІНФОРМАЦІЯ_5, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного ІНФОРМАЦІЯ_6, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Згідно частини 13 статті 2 Закону№2232-ХІІ громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 10 статті 14 Закону №2232-ХІІ за результатами медичного огляду громадянина України і з урахуванням рівня його освітньої підготовки, особистих якостей, роду діяльності та спеціальності комісія з питань приписки може прийняти одне з таких рішень:

- придатний для військової служби та попередньо призначений до служби у Збройних Силах України чи іншому військовому формуванні;

- тимчасово непридатний до військової служби, потребує лікування;

- підлягає направленню на додаткове медичне обстеження та проведення повторного медичного огляду (із зазначенням дати проведення);

- непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на облік військовозобов`язаних;

- непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягає виключенню з військового обліку;

- підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, у тому числі із звільненням від відбування покарання;

- підлягає виключенню з військового обліку як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Приписами підпункту «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час воєнного стану, за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до приписів частини десятої статті 1 Закону №2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України 14.08.2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800 (далі - Положення №402).

Згідно пункту 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно з пунктом 1.3 глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

З матеріалів справи слідує, що згідно постанови госпітальної військово-лікарської комісії психоневрологічного профілю НВМКЦ «ГВКГ» від 03.03.2023 №487-п, затвердженої ЦВЛК Збройних Сил України 13.03.2023, позивача на підставі статті 17-а графи III Розкладу хвороб визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Після отримання висновку ВЛК про непридатність до військової служби позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з рапортом з проханням надати йому направлення на МСЕК з метою встановлення групи інвалідності та відсотків втрати працездатності.

16.03.2023 позивач прибувши після лікування до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 та звернувшись у стройову частину, отримав відмову у подані рапортів, посилаючись на наказ командира в/ч НОМЕР_1 про заборону прийняття будь-яких документів від військовослужбовців.

Внаслідок цього, позивач відправив вище вказані рапорти на адресу в/ч НОМЕР_1 , які в/ч НОМЕР_1 отримала 25.03.2023, що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Як зазначає позивач, після спілкування з посадовими особами в/ч НОМЕР_1 , отримавши відмову у прийняття рапортів, у нього стався виражений тривожно-депресивний розлад зі стійкою інсомнією та погіршення стану здоров?я, у зв?язку з чим він був змушений звернутися за медичною допомогою та був направлений на стаціонарне лікування в КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради. Лікування проходив з 17.03.2023 року по 07.04.2023 рік, що підтверджується випискою з медичної карти хворого №2093 від 07.04.2023 та 11.04.2023 був направлений на проходження Медико-соціальної експертної комісії. Однак, у зв`язку з відсутністю направлення на МСЕК від командира в/ч НОМЕР_1 в проходженні МСЕК позивачу було відмовлено.

Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями (далі - комісії) регламентує Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).

Відповідно до пункту 3 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Підпунктом 1 п.11 цього Положення визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків.

Відповідно до пункту 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. №1317 (далі - Положення), причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Пунктом 13 Положення ступінь втрати працездатності військовослужбовців і військовозобов`язаних у період проходження ними служби (зборів) встановлюється у відсотках з метою виплати страхових сум за державним обов`язковим особистим страхуванням у день розгляду комісією таких документів:

1) копії свідоцтва про хворобу, виданого за затвердженою Міноборони формою військово-лікувальним закладом або ІНФОРМАЦІЯ_7 у разі визнання військово-лікарською комісією військовослужбовця або військовозобов`язаного в період проходження служби (зборів) не придатним за станом здоров`я для подальшого проходження служби (зборів) унаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання. Ступінь втрати працездатності застрахованого військовослужбовця або військовозобов`язаного встановлюється з дня проведення військово-лікарською комісією його огляду, але не пізніше дати звільнення такого військовослужбовця або військовозобов`язаного з військової служби;

2) довідки про придатність військовослужбовця або військовозобов`язаного до військової служби, що видана військоволікувальним закладом або ІНФОРМАЦІЯ_4 Міноборони формою, якщо:

- застрахованого визнано обмежено придатним до військової служби (зборів) або професійної діяльності у разі втрати ним здоров`я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів), але не підлягає звільненню з військової служби (зборів);

- ступінь втрати працездатності військовослужбовця або військовозобов`язаного встановлюється на підставі поданих військово-лікарською комісією документів;

- застрахованого визнано військово-лікарською комісією придатним до військової служби (зборів) у разі втрати ним здоров`я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів). Ступінь втрати працездатності застрахованого встановлює комісія після закінчення його лікування.

Якщо військовослужбовець ще не звільнений з військової служби - за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я (медична рота військової частини, військово-медичні або цивільно-медичні заклади, госпіталі, лікарні, де військовослужбовець проходив лікування або реабілітацію внаслідок отриманої травми, поранення, контузії чи захворювання).

За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі Інструкція з діловодства у Збройних Силах України) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Суд звертає увагу, що на даний час законодавством чітко не визначено та не передбачено ряд моментів при подачі рапортів військовослужбовцями, як-то реєстрація, термін розгляду, оформлення відповіді командира по суті.

Разом з тим, наведені вище положення передбачають право військовослужбовця на проходження військово-лікарської комісії за наявності достатніх підстав, переведення до іншого підрозділу тощо, а також ініціювання цих питань та подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби.

Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Отже, на думку суду, командир військової частини зобов`язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань. При цьому суд не ставить під сумнів право командира діяти на власний розсуд, одноосібно приймати відповідні рішення з цього приводу.

Судом встановлено, позивачем на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 подано рапорти від 16.03.2023 щодо видачі у встановленому порядку направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення групи інвалідності/визначення відсотку втрати працездатності та щодо звільнення із Збройних Сил України

Проте, листом від 25.04.2023 за №612/р військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що позивачу необхідно особисто звернутися до стройової частини військової частини НОМЕР_1 за місцем її тимчасового розташування та надати відповідні документи, що підтверджують проходження лікування та його стан здоров`я, щоб спростувати факт самовільного залишення місця проходження військової служби у період воєнного стану. У разі спростування факту самовільного залишення військової частини, після надходження витягу з наказу про звільнення з військової служби за станом здоров`я, військовою частиною НОМЕР_1 буде забезпечено його реалізацію та виключення військовослужбовця зі списків особового складу після здачі справ та посади у встановленому законом порядку.

При цьому, суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Військової частини НОМЕР_1 про видання розпорядження по особовому складу про направлення на МСЕК чи відмову у задоволенні вказаного рапорту, свідчить у свою чергу про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акта організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити згідно відповідних законодавчих приписів, що у свою чергу слугує підставою для висновку щодо наявної протиправної бездіяльності з боку Військової частини НОМЕР_1 , при розгляді відповідного рапорту позивача.

Стосовно посилань представника Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, що позивача звільнено від займаної посади та призупинено військову службу у Збройних Силах України з 20 вересня 2023 року, на підставі частини 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», витягу з Державного реєстру досудових розслідувань №62023170020002016 від 20.09.2023, а тому відсутні підстави для видачі направлення для проходження МСЕК, суд зазначає наступне.

Згідно з абз. 1 п. 1441 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Так, згідно витягу із наказу начальника Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21.11.2023 №331 відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІ (зі змінами), старшому лейтенанту ОСОБА_1 , колишньому заступнику командира роти спеціального призначення з морально - психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_3 , з 20.09.2023 призупинено військову службу у Збройних Силах України та з 21.11.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та виключено із усіх видів грошового забезпечення.

Проте, обставини, які викладені у зазначеному наказі, не спростовують правових підстав заявленого позову та наявності факту бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду вказаного рапорту, оскільки від часу подання такого рапорту до дати прийняття наказу від 23.11.2023 року №331 позивачу не було надано належним чином оформленого рішення Військової частини НОМЕР_1 про видання розпорядження по особовому складу про направлення на МСЕК чи відмову у задоволенні вказаного рапорту.

Водночас, суд акцентує, що прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту, у тому числі, про надання направлення на огляд для проходження МСЕК, належить виключно до компетенції відповідача.

Так, при вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

За приписами ст. 245 КАС України у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту, у тому числі, про надання направлення на огляд для проходження МСЕК, належить виключно до компетенції відповідача, як органу, в якому позивач проходить службу, а тому, з огляду на заявлені позивачем вимоги та встановлені судом фактичні обставини, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є часткове задоволення адміністративного позову позивача, шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо належного розгляду рапорту позивача від 16.03.2023 про направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення групи інвалідності/визначення відсотку втрати працездатності та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача від 16.03.2023 про направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення групи інвалідності/визначення відсотку втрати працездатності, враховуючи висновки суду, викладені у цьому рішенні.

Щодо зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Суд зазначає, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може умисно ухилятися від виконання рішення суду.

Отже, підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення, відсутні.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Проаналізувавши викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 . ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 . ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ), Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168. ЄДРПОУ: 00034022) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо належного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 16.03.2023 про направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення групи інвалідності/визначення відсотку втрати працездатності.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 16.03.2023 про направлення на медико-соціальну експертну комісію для встановлення групи інвалідності/визначення відсотку втрати працездатності, враховуючи висновки суду, викладені у цьому рішенні.

У задоволені інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 серпня 2024 року.

Суддя Р.М.Шимонович