Рішення № 120949866, 12.08.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2024 року Справа№200/3629/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 року по 18.01.2023 року включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 року по 18.01.2023 року включно у сумі 213 026 гривень 17 копійок.

Ухвалою суду від 07 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачу був наданий строк 10 днів з дня отримання ухвали на усунення недоліків шляхом належного оформлення позовної заяви відповідно до вищезазначених норм Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, надання (надіслання) суду документа про сплату судового збору в сумі 968 гривень 96 копійок.

10 червня 2024 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заява разом з квитанцією про сплату судового збору.

Ухвалою від 12 червня 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/3629/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Зазначеною ухвалою витребувано у Військової частини НОМЕР_2 довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за останні два місяці, що передували звільненню, та розрахунок середньоденного грошового забезпечення позивача, виходячи з приписів постанови КМУ № 100, а також докази виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.07.2023 року у справі №200/2801/23 (належним чином засвідчені копії платіжних доручень).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.

За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 27.08.2016 року по 19.06.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . 19.06.2019 року позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 19.06.2019 року №176 було звільнено з військової служби за станом здоров`я. У період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.07.2023 року у справі №200/2801/23 зобов`язано відповідача: нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27.08.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум; нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 19.06.2019 року включно відповідно до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 з урахуванням раніше виплачених сум. 06.05.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.07.2023 року у справі №200/2801/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 27.08.2016 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі за період з 01.03.2018 по 19.06.2019 включно у загальній сумі 129 226,70 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Таким чином повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 19.06.2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 06.05.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 20.06.2019 року по 05.05.2024 року на 1782 дні. Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 205,03 грн. Середній заробіток за період з 20.06.2019 року по 18.07.2022 року складає: 205,03 грн. х 1125 днів = 230 658,75 грн. Загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 170 037,24 гривень, з яких: 40 810,54 грн. - грошове забезпечення виплачено у добровільному порядку при звільненні з військової служби; 129 226,70 грн. - індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішення суду. Частка заборгованості складає: 129 226,70 грн. / 170 037,24 грн. * 100% = 76,00%. Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 230 658,75 грн. * 76,00% = 175 300,65 грн. Середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року складає: 205,03 грн. х 184 дні = 37 725,52 грн. Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 року по 18.01.2023 року включно складає: 175 300,65 грн. + 37 725,52 грн. = 213 026,17 грн., яка має бути нарахована та виплачена на його користь військовою частиною НОМЕР_2 .

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивач необґрунтовано посилається на норми ст. 117 КЗпП України. Передбачені законодавством про працю норми її оплати (загальні норми) не поширюється на порядок нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям (врегульовано спеціальним законодавством). Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Нормативно-правовими актами, які передбачають порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено взагалі такого поняття, як середній заробіток, який неможливо вирахувати для кожного окремого військовослужбовця в силу специфічності порядку формування для військовослужбовців посадових грошових окладі, надбавок та інших видів грошового забезпечення, тощо. Здійснений військовою частиною НОМЕР_2 розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися і звернення позивача до суду з позовом про нараховані/не нараховані суми під час звільнення не було. Позивача було звільнено 20.06.2019 року, а звернувся до суду позивач з позовом про нарахування індексації у 2023 році (Рішення суду по від 28.07.2023 року у справі №200/2801/23), а з позовом про стягнення середнього заробітку у червні 2024 року, тобто через 5 років після свого звільнення. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку відсутні. Крім того, в разі виплати під час звільнення частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, розмір відповідальності за несвоєчасні розрахунки має бути також зменшено (пропорційно розміру невиплачених сум). З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (06.05.2024) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», згідно з якою виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців. Наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов`язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. 19.06.2019 позивача звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. В той же час, із позовною заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивач звернувся майже через 4 роки після звільнення (2023 року). Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. Відповідач також посилається на пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Зазначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України). Фактично позивача було звільнено з військової служби 20.06.2019, а звернувся до суду він у червні 2024 року, тобто через 5 років після свого звільнення.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , виданим Великоновосілківським РВ ГУМВС України в Донецькій області 30 березня 2010 року, РНОКПП НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 у період з 27.08.2016 року по 19.06.2019 року (попередня назва - військова частина НОМЕР_5 ).

Вказані обставини встановлені рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року у справі № 200/2801/23, яке набрало законної сили 30 жовтня 2023 року.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.06.2019 року № 176 позивача з 19 червня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення - з 20 червня 2019 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року у справі № 200/2801/23 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.08.2016 року по 28.02.2018 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.08.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 19.06.2019 року включно відповідно «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 19.06.2019 року включно відповідно до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року у справі № 200/2801/23 залишено без змін. Рішення набрало законної сили 30 жовтня 2023 року.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року у справі № 200/2801/23 Військовою частиною НОМЕР_2 06 травня 2024 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення у загальному розмірі 129226,70 гривень (66081,51 грн. та 63145,19 грн.), що підтверджується випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по надходження по картці позивача.

Тобто, 06 травня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_2 проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме: було нараховано на картковий рахунок суму індексації грошового забезпечення за вказаним вище судовим рішенням.

Разом із цим, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, під час нарахування та виплати на користь позивача індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду від 28 липня 2023 року у справі №200/2801/23 відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно зі статтею 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За частиною 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 28.01.2021 у справі №240/11214/19.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до положень статті 117 КЗпП України (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.

Отже, відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2352-ІХ, оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, зокрема індексації грошового забезпечення, здійснений відповідачем лише 06 травня 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року у справі № 200/2801/23, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 20 червня 2019 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 05 травня 2024 року включно.

У разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29.01.2024 №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23 від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23.

Щодо періоду з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року суд зазначає наступне.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 1125 днів.

Згідно п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки від 14 червня 2024 року № 775, наданої Військовою частиною НОМЕР_2 на виконання ухвали суду від 12 червня 2024 року в частині витребування доказів, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 337,76 грн.

Проте, розрахунок середньоденного грошового забезпечення позивача, зазначеного у цій довідці, не відповідає приписів постанови КМУ № 100, оскільки для розрахунку взято лише один місяць, що передував звільненню, а саме травень 2019 року.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе здійснити розрахунок середньоденного грошового забезпечення самостійно.

Так, позивача звільнено з військової служби у військовій частині НОМЕР_2 19 червня 2019 року. Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 від 26 липня 2023 року № 1096, виданої Військовою частиною НОМЕР_2 , грошове забезпечення позивача за квітень 2019 року складає 1745,09 грн., за травень 2019 року - 10761,95 грн.

Згідно з карткою особового рахунку позивача за 2019 рік, наданою відповідачем на виконання ухвали суду від 12 червня 2024 року в частині витребування доказів, позивачу нараховано грошове забезпечення у травні 2019 року - 1745,09 грн., у червні 2019 року - 10761,95 грн.; у липні 2019 року - 40810,54 грн.

Проаналізувавши відомості, зазначені у наведених документах, а саме довідці про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 від 26 липня 2023 року № 1096, довідці від 14 червня 2024 року № 775 щодо середньоденного заробітку та картці особового рахунку позивача за 2019 рік, суд зазначає, що у картці особового рахунку позивача суми грошового забезпечення за травень та червень 2019 року відповідають сумам грошового забезпечення за квітень та травень 2019 року, зазначеним у довідці про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 від 26 липня 2023 року № 1096, отже з наведеного вбачається, що у картці особового рахунку позивача за 2019 рік суми грошового забезпечення в поточному місяці вказані за попередній.

Так, сума грошового забезпечення за квітень 2019 року складає 1745,09 грн. за 30 календарних днів, за травень 2019 року - 10761,95 грн. за 31 календарний день. Отже, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню, складає 205,03 грн. (1745,09 грн. + 10761,95 грн. / 61 день).

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 230658,75 грн. (205,03 грн. х 1125 днів).

Однак, слід зазначити, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

Відтак, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Дані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а, від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16, від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року у справі № 806/345/16.

Судом, під час вирішення цієї справи, враховані вказані вище критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що були наведені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18.

Загальна сума отриманих позивачем виплат (індексації грошового забезпечення), які були виплачені відповідачем на виконання рішення суду у справі № 200/2801/23, становить 129226,70 грн.

Отже, розрахована судом сума середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 року по 18.07.2022 року в сумі 230658,75 грн., є неспівмірною і непропорційною у порівнянні з розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум (129226,70 грн. перерахованого грошового забезпечення).

Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 56,03% (129226,70 х 100 / 230658,75).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 56,03% розраховується наступним чином: 205,03 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 56,03% (коефіцієнт істотності частки) = 114,88 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 1125 (днів затримки розрахунку) = 129240,00 грн.

Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року з урахуванням принципу справедливості та співмірності складає 129240,00 грн.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 05 травня 2024 року включно, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Суд зауважує, що за підрахунками позивача шестимісячний період з 19 липня 2022 року закінчується 18 січня 2019 року та складає 184 календарних дні. Проте, суд зазначає, що шестимісячний період, визначений статтею 117 КЗпП України в чинній редакції закінчується 19 січня 2023 року.

Приписами частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 185 календарних днів.

Як вже було встановлено судом, розмір середньоденного заробітку позивача складає 205,03 грн.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року становить 205,03 грн. х 185 = 37930,55 грн.

Таким чином загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 167170,55 грн. (129240,00 грн. (за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року) + 37930,55 грн. (за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року)).

З огляду на викладене, суд вважає здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (213026,17 грн.) помилковим. Відтак, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Щодо строку звернення позивача до суду з цим позовом суд зазначає наступне.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України). Фактично позивача було звільнено з військової служби 20.06.2019, а звернувся до суду він у червні 2024 року, тобто через 5 років після свого звільнення.

Суд зауважує, що відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, з положень статті 117 КЗпП України вбачається, що право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у особи виникає з часу фактичного розрахунку роботодавця з цією особою.

Як встановлено судом, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем Військовою частиною НОМЕР_2 був здійснений 06 травня 2024 року.

Отже, саме з 06 травня 2024 року у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Строки звернення до суду у справах щодо вирішення трудового спору, трудового спору у справах про звільнення, а також у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, визначені статтею 233 КЗпП України.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою, що належать працівникові при звільненні. Проте, суд враховує, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Отже твердження відповідача з приводу пропущення позивачем троку звернення до суду з цим позовом є безпідставним та необґрунтованим, а отже не заслуговує на увагу.

Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову […].

Ефективно працююча система суб`єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов`язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.

При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов`язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю[…].

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд доходить висновку про застосування більш ефективного способу захисту порушеного права позивача у вигляді стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2019 року по 19 січня 2023 року включно в розмірі 167170,55 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При зверненні до суду з даним позовом позивачем був сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 року по 19.01.2023 року включно.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 року по 19.01.2023 року включно в сумі 167170,55 (сто шістдесят сім тисяч сто сімдесят) гривень 55 копійок.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 700 (сімсот) грн. 00 коп.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 12 серпня 2024 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вст. пну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар