Рішення № 120949079, 06.08.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/34689/23

Провадження № 2/761/3576/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Дем`янчук С.Р.,

за участю позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки Єрмоленко О.О. ,

представника 3-ї особи Шандиби Л.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-я особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року позивачка, інтереси якої представлені адвокатом Єрмоленко О.О., звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила: 1) позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) стягнути з відповідача несплачені аліменти у розмірі 36 000,00 грн. та пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 33 600,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що від шлюбу з ОСОБА_4 має малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що малолітній син проживає з нею, перебуває на її утриманні та під її доглядом. Вона та вітчим дитини займаються його вихованням та розвитком з урахуванням усіх його інтересів.

Вказує, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03.02.2020 з відповідача стягнуто аліменти на користь позивачки на утримання малолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн., щомісячно, починаючи з 31 серпня 2019 року, і до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з березня 2022 року по серпень 2023 року розмір заборгованості відповідача складає 33 600,00 грн.

Вказує, шо відповідач постійно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться життям і здоров`ям сина, не піклується про його духовний та фізичний розвиток, та не приймає участі в його утриманні.

Отже, відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно свого малолітнього сина.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2023 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2023 відкрито провадження у справі та справа призначена до розгляду в загальному позовному порядку.

Протокольною ухвалою суду від 22.03.2024 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позові, просили суд їх задовольнити, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив.

Представник третьої особи - Служба у справах дітей а сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації в судовому засіданні не заперечувала проти позову, просила ухвалити рішення з урахуванням інтересів дитини.

Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника, представника 3-ї соби, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 27.08.2016, який було зареєстровано Зарічним районним у місті Суми відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 476.

У шлюбі у подружжя народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження виданим Печерським районним у місті Києві відділом державеної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 08.02.2017 року, актовий запис № 652.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/35048/19 від 03.02.2020 розірвано шлюб, зареєстрований 27.08.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ..

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/34606/19 від 03.02.2020 з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн., щомісячно, починаючи з 31.08.2019, і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого представником позивачки, заборгованість відповідача становить 36 000,00 грн..

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Шевченківського району м. Києва, затвердженому Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією від 17.01.2024 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити його батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 .

Щодо позовних вимог про стягнення несплачених аліментів та пені у зв`язку з несплатою аліментів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ч.3 ст. 12 ЦПК України та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).

У ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов`язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень. Сам розмір середньої заробітної плати як макроекономічний показник, який використовується, у тому числі, і в разі застосування частини другої статті 195 СК України, обраховується органами статистики України на підставі Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713.

Верховний Судом у постановах від 24.11.2022 у справі № 754/12768/20, від 20.09.2022 у справі № 757/35562/18, від 09.02.2022 у справі № 522/8173/19, від 05.08.2021 року у справі № 757/35562/18, від 05.08.2020 у справі № 464/6206/18 зазначено, що здійснення розрахунку заборгованості за аліментами платника аліментів виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості відповідно до вимог ч. 2 ст. 195 СК України, державний виконавець повинен проводити відносно осіб, які не працюють на час виникнення заборгованості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

У п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. При цьому, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості по аліментам на який здійснено нарахування пені, суд дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума заборгованості по аліментам у розмірі 36 000,00 грн. та пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 33 600,00 грн. являється необґрунтованою та не доведеною, виходячи з наступного.

Розрахунок розміру аліментів за період з березня 2022 року по серпень 2023 року, проведений представником позивача, а не державним виконавцем.

Суд зауважує, що розрахунок заборгованості по аліментах, проведений представником позивачки, не може бути прийнятий до уваги, оскільки такий розрахунок має бути здійснено державним виконавцем. За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по аліментам та пені за несвоєчасну плату аліментів, оскільки заявлений позивачем розмір заборгованості по аліментам та пені не підтверджений належними доказами.

Щодо позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 07.12.2006 за результатами розгляду справи «Хант проти України» (Заява N 31111/04) (п.п. 54-55) зазначив, що: «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27.11.1992, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».

В іншому своєму рішенні від 18.12. 2008 (справа «Савіни проти України», Заява №39948/06, п.п. 47, 48) Європейський суд з прав людини вказав на те, що: «право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom) від 24.02.1995, п. 86, серія A, N 307-B).

Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи «Кутцнер проти Німеччини» (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та «Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, слід врахувати те, що в Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, одним з принципових положень визначено те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Дитина для повного гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.91 №789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, в ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

В свою чергу, в Конвенцією про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20.09.2006 (частина перша та друга ст. 4, п. «с» ст.7) передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша ст. 151 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини першої ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з приписами п.2. ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, зокрема якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення нею здобуття нею повної загальної середньої освіти.

По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються ст. 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Під час розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено гострої необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, а також стороною позивача не обґрунтовано, чому таке позбавлення буде в інтересах дітей.

Відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги вищевказані обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом нормам права, суд приходить до висновку, що фактичними даними по справі належним чином не підтверджено обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.166 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 по справі №214/5134/22 виснував, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Судом встановлено, що відповідач не належним чином виконує свої батьківські обов`язки, фактично самоусунувся від їх виконання, не спілкується з сином, не цікавиться його життям, успіхами, переживаннями, належним чином не турбується про нього, переклавши увесь тягар виховання, забезпечення, догляду та створення умов для його розвитку, навчання та відпочинку на позивача - матір дитини.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дітьми і матір`ю, або між батьками, конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.

У переданому на розгляд суду позові, позивач пов`язує необхідність позбавлення відповідача батьківських прав з обставинами щодо ухилення його від виконання батьківських обов`язків.

По відношенню до наведеного, слід зазначити, що ухилення від виконання своїх обов`язків може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

З огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і за наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 29.11.2023 по справі № 607/15704/22).

В межах розгляду даної справи, судом не встановлено фактичних даних, які би давали підстави вважати, що поведінку відповідача не можливо змінити, не містить таких даних і поданий Висновок, у якому наведено загальні формулювання щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав та який не містить виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком своїми обов`язками.

У Висновку Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 17.01.2024 орган опіки та піклування Шевченківського району м. Києва вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).

У спірній по справі ситуації, суд, передусім, виходить з положень ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21.02.1991, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Таким чином, суд в оцінці обставин даної справи виходить з того, що на перше місце суд ставить якнайкращі інтереси дітей, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батька до дитини

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», п. 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у вихованні.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною і батьком конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.

Стаття 19 СК Українивстановлює, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд не погоджується з висновком та не може покласти в основу рішення суду висновок Органу опіки та піклування Шевченківської РДА у м. Києві від 17.01.2024 № 109-323 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки, даний висновок обґрунтований виключно поясненнями матері, є немотивованим і суперечить інтересам дитини.

Суд, оцінивши висновок органу опіки та піклування Шевченківської РДА у м. Києві від 17.01.2024 № 109-323 відповідно достатті 89 ЦПК Україниза своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить висновку про його відхилення з підстав неналежного обґрунтування необхідності позбавлення відповідача батьківських прав, що не суперечить частині шостійстатті 19 СК України.

Таким чином, на основі з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовув частині позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_5 .

Судові витрати позивача по сплаті судового збору залишаються за ним на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, сторонами не заявлялись.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258-259, 263, 264-268,273,274,279,352,354-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-я особа: Служба у справах дітей а сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та позбавлення батьківських прав, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Служба у справах дітей а сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37470112, адреса: м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 26/4.

Суддя Н.В. Сіромашенко