Рішення № 120920014, 08.08.2024, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/2580/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.09.2023 № 163750025179 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-XII,

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-XII з дати подання ним заяви, тобто з 11.09.2023.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 станом на вересень 2023 року досягнув віку 57 років, мав загальний трудовий стаж понад 37 років, з них на посадах плавскладу морського флоту 12 років 11 місяців та 19 днів. У зв`язку з викладеним, 11 вересня 2023 року позивач через власний електронний кабінет на сайті Пенсійного фонду України звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугою років на підставі ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII. У цій заяві позивач вказав всі необхідні дані, в тому числі щодо реєстрації свого місця проживання АДРЕСА_1 . У копії паспорту адреса місця реєстрації позивача була зазначена за старою назвою вулиці Красіна. Інформація про перейменування цієї вулиці у місті Полтаві є загальнодоступною та загальновідомою. Також до своєї заяви позивач надав копію трудової книжки, з якої вбачається наявність стажу роботи на посадах плавскладу морського флоту 12 років 11 місяців та 19 днів. Крім того, позивачем до заяви було додано копію довідки щодо присвоєння РНОКПП, довідок про стаж роботи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», паспорти і контакти моряка та інші необхідні документи. За наслідками розгляду вказаної вище заяви та доданих до неї документів позивачем отримано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.09.2023 № 163750025179 про відмову у призначенні пенсії. Підставами для прийняття такого рішення зазначено відсутність інформації про місце реєстрації та відсутність пільгової довідки згідно додатку № 5 Постанови № 637.

Ухвалою суду від 11.03.2024 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

24.04.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позов в якому зазначено, що позивачем до заяви про призначення пенсії пільгову довідку згідно Додатку №5 до Порядку №637 не надано. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем до заяви не надано інформацію про місце проживання.

29.04.2024 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій вказано, що ознайомившись з доводами відзиву зазначає, що наведені у ньому заперечення не є аргументованими та такими що не ґрунтуються на Законі. Зазначено, що відмова відмові від 18.09.2023 містить лише дві підстави для прийняття такого рішення, це у зв`язку з відсутністю інформації про місце реєстрації та відсутність пільгової довідки, передбаченої додатком 5 Постанови КМУ № 637. Водночас у своїй заяві позивач вказав дані щодо реєстрації свого місця проживання - АДРЕСА_1 . У копії його дійсного на даний час паспорту адреса місця реєстрації позивача зазначена за старою назвою вулиці Красіна. Інформація про перейменування цієї вулиці у місті Полтаві є загальнодоступною та загальновідомою. Норми діючого законодавства не зобов`язують громадян вносити зміни до «штампу» у паспорті при зміні назви вулиці. А тому, в документах наявна інформація про місце проживання позивача та відмова відповідача у призначенні пенсії на цій підставі не може бути законною. Також позивачем до своєї заяви додано копію трудової книжки з якої вбачається наявність стажу роботи на посадах плавскладу морського флоту 12 років 11 місяців та 19 днів. Згідно записів трудової книжки позивач з 16.01.1987 по 01.11.1999 працював у Чорноморському морському пароплавстві з 16.01.1987 по 04.02.1987 на посаді моториста, з 04.02.1987 по 01.11.1999 на посадах моториста теплоходів « ОСОБА_2 », « ОСОБА_3 », « ОСОБА_4 », « ОСОБА_5 », «Одесса». Таким чином з самої трудової книжки вбачається наявність та підтвердження спеціального трудового стажу, тобто право на пенсію на пільгових умовах. Крім того, хоча це не обов`язково до своєї заяви позивачем додано також довідки Чорноморського пароплавства про стаж роботи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Постанова № 637). Указане підтверджується фотокопією даних щодо додатків із заяви позивача від 11.03.2023 про призначення йому пенсії, яку додаю. З цих довідок також підтверджується вищевказаний термін спеціального трудового стажу позивача. У зв`язку з викладеним відсутні підстави для надання відповідачу будь-яких додаткових документів окрім трудової книжки, про відсутність необхідних записів у ній відповідач у своєму рішенні не зазначав та свою вимогу надання пільгової довідки, передбаченої додатком 5 Постанови КМУ № 637, будь-яким чином не обґрунтував. Рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії не відповідає критерію обґрунтованості.

Розгляд даної справи, відповідно до статті 258, частини п`ятої статті 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 11 вересня 2023 року позивач через власний електронний кабінет на сайті Пенсійного фонду України звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугою років на підставі ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.

Заява містить зазначення місця реєстрації та місце проживання позивача: АДРЕСА_1 .

Також позивачем було додано копію паспорта до заяви.

За наслідками розгляду вказаної вище заяви та доданих до неї документів позивачем отримано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.09.2023 № 163750025179 про відмову у призначенні пенсії.

Підставою для відмови в призначенні пенсії зазначено про відсутність інформації про місце реєстрації, відсутність пільгової довідки згідно додатку №5 постанови №637.

Позивач не погоджуючись із вказаним рішенням звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до п 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст. 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11 жовтня 2017року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення).

Згідно з п. "д" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі; працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку: чоловіки - при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 25 років; жінки - при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 20 років.

В подальшому, Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII до п. "д" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ було внесено зміни:

Так, право на пенсію за вислугу років мають: плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону; працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років у чоловіків і не менше 25 років у жінок.

Проте, 04 червні 2019 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.

Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у п. "д" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.

Конституційним Судом України акцентовано, що внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону №1788-ХІІ. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст. ст. 54, 55 Закону №1788-ХІІ.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст.54, п. "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

З огляду на наведене, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, такими, що суперечать положенням ст.ст. 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до положень ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Таким чином, починаючи з 04 червня 2019 року - з дня ухвалення Конституційним Судом рішення, положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та № 911-VIII, є такими, що втратили чинність.

За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії за вислугу років на підставі п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону №1788-ХІІ як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що з наданої позивачем трудової книжки вбачається, що позивач працював на посадах плавскладу морського флоту.

Згідно записів трудової книжки позивач з 16.01.1987 по 01.11.1999 працював з 16.01.1987 по 04.02.1987 на посаді моториста, з 04.02.1987 по 01.11.1999 на посадах моториста теплоходів « ОСОБА_2 », « ОСОБА_3 », « ОСОБА_4 », «Білгород-Дністровський», «Одесса».

Суд зазначає, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

Відповідачем не зазначено в оскаржуваному рішенні щодо недійсності записів у трудовій книжці позивача та недоліків щодо її оформлення.

Крім того, суд критично оцінює твердження відповідача щодо відсутності інформації про місце реєстрації заявника, оскільки позивачем зазначено в поданій заяві місце реєстрації та надано до заяви копію паспорту, в якій вказано місце реєстрації.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.09.2023 № 163750025179 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання призначити позивачу пенсію за вислугу років, суд зазначає наступне.

Як слідує з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

В силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням викладеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 11.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Таким чином, при задоволенні позову позивача суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.09.2023 № 163750025179 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЛ.М. Петрова