Рішення № 120919847, 09.08.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13627/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 02.05.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач, просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.03.2024 за № 662 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону №2262;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з пунктом «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 17.11.2005.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що працював в органах внутрішніх справ, а саме у Комінтернівському РВ УМВС України в Одеській області, починаючи з 23.10.1985 по 21.04.2000. 21.04.2000 позивач був звільнений за власним бажанням Головним управлінням МВС України в Одеській області у званні майора міліції з посади начальника чергової частини. 16 листопада 2005 року позивачу виповнилося 45 років, тобто право на отримання пенсії виникло у позивача з 17.11.2005 (з наступного дня після досягнення позивачем 45-річного віку). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року по справі №420/26767/21, яке залишено без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. На виконання вказаного рішення, 28 лютого 2024 року Департаментом пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України було направлено подання №1525 до Головного управління пенсійного фонду в Одеській області. Проте, листом №1500-0308-8/50780 від 03.04.2024 на адресу представника позивача було направлено рішення №662 від 15.03.2024 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідної календарної вислуги 20 років. Вважаючи зазначені дії відповідачів протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою судді від 07.05.2024 вирішено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрити провадженні у справі та розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

21.05.2024 до суду надійшов відзив (вх..№ЕС/20723/24) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з проханням відмовити у задоволенні позову. Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262 пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах « 6»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби по 13 вересня 2011 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років і більше. Згідно з поданням Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України від 28.02.2024 №8/1525 про призначення пенсії позивачу на день звільнення зі служби, тобто на 21.04.2020 позивач має календарну вислугу 16 років 06 місяць 27 днів. Вислуга років, з врахуванням часу служби, який підлягає зарахуванню на пільгових умовах враховується тільки для визначення розміру пенсії, а не права. Оскільки на день звільнення зі служби, тобто на 21.04.2020 позивач не має вислугу 20 календарних років, тому безпідставною є вимога позивача в призначенні пенсії. Звертає увагу, що відповідно до статті 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, органи Пенсійного фонду України здійснюють г призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, а розрахунок вислуги років та визначення розміру грошового забезпечення чи окремих його складових для обчислення пенсії не входить до їх компетенції, тому з питання визначення вислуги років необхідно звертатися до уповноваженого органу де позивач проходив службу.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 безперервно проходив службу в органах внутрішніх справ у Комінтернівському РВ УМВС України в Одеській області, починаючи з 23.10.1985 по 21.04.2000, у тому числі з 23.10.1985 по 28.02.1991 в підрозділі боротьби з економічною злочинністю, з 28.02.1991 по 26.07.1995 в підрозділі карного розшуку.

21.04.2000 позивач був звільнений за власним бажанням Головним управлінням МВС України в Одеській області у званні майора міліції з посади начальника чергової частини, що підтверджується послужним списком позивача та довідкою ГУ МВС України в Одеській області від 01.10.2020 року № 9/9305.

16 листопада 2005 року позивачу виповнилося 45 років.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі №420/26767/21 було задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у підготовці та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області передбачені законодавством документи та подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту б статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» відповідно до редакції від 31.03.2005 року.

Вказане рішення суду №420/26767/21 було залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024.

В подальшому, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.03.2024 №662 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» у зв`язку з відсутністю необхідної календарної вислуги 20 років, а саме у зв`язку з тим, що на день звільнення зі служби, тобто на 21.04.2000, ОСОБА_1 не має календарну вислугу 20 років, а лише 16 років 06 місяців 27 днів (а.с.13-14).

Вважаючи вказане рішення від 15.03.2024 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно статті 2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України зазначено у статті 10 Закону № 2262-ХІІ.

Умови призначення пенсій за вислугу років визначено статті 12 Закону № 2262-ХІІ (у редакції станом на день звільнення позивача 21.04.2000), а саме пенсія за вислугу років призначається:

а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше;

б) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Суд зазначає, що як на період звільнення позивача зі служби, так і час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, редакція пункту «б» статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" передбачала, що право на пенсію за вислугу років мали особи, які на день звільнення досягли 45-річного віку та мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

На день звільнення позивач не досяг 45-річного віку, а тому не має права на призначення пенсії на підставі пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, отже суд не вбачає підстав для скасування спірного рішення, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

В той же час суд звертає увагу, що пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ визначено інші умови, наявність яких дає підстави для призначення пенсії за вислугу років.

Зокрема, пунктом «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ встановлено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби. Зокрема, з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Частиною 2 статті 17 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Між тим, статтею 2 КАС України визначені принципи адміністративного судочинства, серед яких - рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд враховує, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. (ст. 8 КАС України)

Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» та «Домбо Бехеєр Б. В . проти Нідерландів»).

Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли свого обґрунтування та підтвердження під час розгляду справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

.