Рішення № 120889416, 24.07.2024, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5707/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.,

при секретарі Сірман Г.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області

про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органу державної влади,-

ВСТАНОВИВ:

12листопада 2020року ОСОБА_1 звернувся досуду зпозовом,до якого 23.10.2022року та04.09.2023року надававдодаткові пояснення,за змістомякого просивсуд стягнутиз відповідачакошти всумі 400000грн.за завдану йому шкоду,що полягаєу незаконнихдіях Дальницької сільськоїради якоргану місцевогосамоврядування,на яку поширюються вимогист.1173ЦК України,і якаповодилася зпозивачем ОСОБА_3 менш прихильно,ніж з групоюгромадян- ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в аналогічній ситуації,а самеу передачіу власністьостаннім земельних ділянокза адресою: АДРЕСА_1 , завдавши йому цим шкоду на суму 400000 грн.

Позивач зазначає, що 04 грудня 2017 року звернувся до Дальницької сільської ради із заявою про виділення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, а 30 січня 2018 року отримав рішення Дальницької сільської ради № 36-VII від 22.12.2017 року про відмову у задоволенні заяви, а саме, що вільних земельних ділянок не наданих у власність або користування на території Дальницької сільської ради немає. Оскаржив зазначене рішення до Одеського окружного адміністративного суду, який частково задовольнив його вимоги та визнав рішення Дальницької сільської ради № 36-VII від 22.12.2017 року протиправним та скасував його, зобов`язавши раду повторно розглянути заяву позивача від 04.12.2017 року. Повторний розгляд Дальницькою сільською радою заяви позивача про надання йому земельної ділянки також мав негативний для нього результат.

Позивач розцінює відмову Дальницької сільської ради у наданні йому земельної ділянки та прийняття рішення про відведення земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як вчинення органом місцевого самоврядування стосовно нього прямої дискримінації, що передбачена Законом України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні».

В судовому засіданні позивач, приймаючи участь в режимі відео конференції, підтримав свої вимоги та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, які зазначені у наданих ним поясненнях та міркуваннях щодо предмета спору, в задоволенні якого просив суд відмовити з підстав їх необґрунтованості та надуманості.

Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.ст.10-13ЦПК УкраїниСудпри розглядісправи керуєтьсяпринципом верховенстваправа. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950року іпротоколи донеї,згоду наобов`язковість якихнадано ВерховноюРадою України,та практикуЄвропейського судуз правлюдини якджерело права. Судзастосовує нормиправа іншихдержав уразі,коли цепередбачено закономУкраїни чиміжнародним договором,згода наобов`язковість якогонадана ВерховноюРадою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечитьКонституції України,суд незастосовує такийзакон чиінший правовийакт,а застосовуєнорми КонституціїУкраїни якнорми прямоїдії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільнесудочинство здійснюєтьсяна засадахзмагальності сторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до ст.ст.76-83ЦПК Українидоказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належнимиє докази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми єдокази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

У разіпосилання учасникасправи наневчинення іншимучасником справипевних дійабо відсутністьпевної подіїсуд можезобов`язати такогоіншого учасникасправи надативідповідні доказивчинення цихдій абонаявності певноїподії.У разіненадання такихдоказів судможе визнатиобставину невчиненнявідповідних дійабо відсутностіподії встановленою. Доказиподаються сторонамита іншимиучасниками справи. Доказуванняне можеґрунтуватися наприпущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини,які визнаютьсяучасниками справи,не підлягаютьдоказуванню,якщо судне маєобґрунтованого сумнівущодо достовірностіцих обставинабо добровільностіїх визнання.Обставини,які визнаютьсяучасниками справи,зазначаються взаявах посуті справи,поясненнях учасниківсправи,їхніх представників. Відмовавід визнанняобставин приймаєтьсясудом,якщо сторона,яка відмовляється,доведе,що вонавизнала ціобставини внаслідокпомилки,що маєістотне значення,обману,насильства,погрози читяжкої обставини,або щообставини визнаноу результатізловмисної домовленостіїї представниказ другоюстороною.Про прийняттявідмови сторонивід визнанняобставин судпостановляє ухвалу.У разіприйняття судомвідмови сторонивід визнанняобставин вонидоводяться взагальному порядку. Обставини,визнані судомзагальновідомими,не потребуютьдоказування. Обставини,встановлені рішеннямсуду угосподарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,у якійберуть участьті саміособи абоособа,щодо якоївстановлено ціобставини,якщо іншене встановленозаконом. Обставини,встановлені стосовнопевної особирішенням судуу господарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,проте можутьбути узагальному порядкуспростовані особою,яка небрала участіу справі,в якійтакі обставинибули встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони таінші учасникисправи подаютьдокази усправі безпосередньодо суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Ст.89ЦПК України передбачено,що судоцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суднадає оцінкуяк зібраниму справідоказам вцілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

Ст.95ЦПК Українивстановлює,що письмовимидоказами єдокументи (крімелектронних документів),які містятьдані прообставини,що маютьзначення дляправильного вирішенняспору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п.26 Постанови ВСУ № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

За приписами ст. ст.1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень звертається увага (п.п.32-41) на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; у у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений висновок звертає також увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У рішеннях ЄСПЛ («Серявін та інші проти України», «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.) склалася стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими, у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін.

Відповідно доч.1.та 2ст.24Конституції України громадянимають рівніконституційні праваі свободита єрівними передзаконом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За приписами ч.1. ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.3.ч.1).

Згідно Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» ( пункти 2,5-1, 6 ст.1, п. дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (справа «Вілліс проти Сполученого Королівства»). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення від 21.02.1997 року у справі «Ван Раальте проти Нідерландів», п.п.48-49 рішення від 07.11.2013 року «Пічкур проти України»).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою. Зазначена правова позиція вкладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 року, справа №804\2823\16.

За приписамист.22ЦК Україниособа,якій завданозбитків урезультаті порушенняїї цивільногоправа,має правона їхвідшкодування. Збитками є: 1)втрати,яких особазазнала узв`язкузі знищеннямабо пошкодженнямречі,а такожвитрати,які особазробила абомусить зробитидля відновленнясвого порушеногоправа (реальнізбитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З позову ОСОБА_1 видно, що він звертався до відповідача із заявою від 04 грудня 2017 року про виділення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в межах норм, передбачених чинним законодавством, на території Дальницької сільської ради Одеського (Овідіопольського ) району Одеської області за адресою: АДРЕСА_1 та отримав відмову відповідача, яка була обґрунтована відсутністю вільних земельних ділянок.

Одеський окружний адміністративний суд, до якого звернувся позивач зі скаргою на рішення Дальницької сільської ради № 36-VII від 22.12.2017 року про відмову в отриманні земельної ділянки, визнав зазначене рішення протиправним та скасував, оцінивши всі обставини, що мали місце на момент звернення, а також зобов`язав раду повторно розглянути заяву позивача від 04.12.2017 року, що було виконано останньою. Суд приймає до уваги цей факт. Разом з тим, обставини, що розглядалися та оцінювалися Одеським окружним адміністративним судом, по яким вже прийнято судове рішення, відрізняються від обставин, які розглядаються, а саме: вчинення органом місцевого самоврядування стосовно позивача прямої дискримінації, що передбачена Законом України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» у зв`язку з відмовою у наданні йому земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та прийняття рішення про відведення зазначених земельних ділянок ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

При розгляді спору про стягнення збитків, завданих протиправними діями, бездіяльністю, рішеннями органів державної влади або їх посадовими особами в порядку цивільного судочинства належним доказом протиправності такий дій, бездіяльності, рішень є відповідне рішення адміністративного суду. Наведена позиція підтверджується висновками Верховного Суду у справі № 910/9916/17, викладеним у постанові від 19.06.2018 року, де зазначено, що «необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду».

Позивач же не оскаржив до адміністративного суду рішення Дальницької сільської ради №№506-VII, 507-VII та 508-VII від 27.11.2018 року, № 530-VIІ від 27.11.2018 року, отже неправомірність цих рішень відповідача є недоведеною.

Надані суду архівні матеріали 6-ї та 11-ї сесій Дальницької сільської ради містять копії прийнятих нею рішень щодо земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , а саме рішення №№ 121-VII, 122-VII, 123-VII від 12.04.2018 року та №№506-VII, 507-VII та 508-VII від 27.11.2018 року. Витребувані у ФОП ОСОБА_7 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на підставі ухвали суду від 02.11.2023 року проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .. ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 підтверджують ідентичність рішень Дальницької сільської ради №№ 121-VII, 122-VII, 123-VII від 12.04.2018 року та №№506-VII, 507-VII та 508-VII від 27.11.2018 року та спростовують твердження позивача про можливу фальсифікацію документів відповідачем.

При цьому суд дійшов висновку, що дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 були надані Дальницькою сільською радою раніше, ніж позивач звернувся із заявою про виділення йому земельної ділянки. Що спростовує твердження позивача про те, що відповідач самостійно визначив «пріоритетність» громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 при прийнятті рішень №№506-VII, 507-VII та 508-VII від 27.11.2018 року, № 530-VIІ від 27.11.2018 року про надання земельних ділянок та поводився з ОСОБА_1 менш прихильно, ніж із зазначеною групою осіб в аналогічній ситуації.

Судом не встановлений факт вчинення відповідачем будь-якої дискримінації стосовно позивача, не встановлено, як наслідок, і його моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, оскільки позивачем на надано до суду доказів, які це підтверджують, тобто наявність реальної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача, вини відповідача в її заподіянні.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У зв`язку із зазначеним, є сумнівним розрахунок шкоди, який зроблено позивачем, відшкодування в обсязі 400000 грн. Суд критично оцінює зазначене ще й тому, що Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). У постанові від 05.12.2018 у справі № 210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв.

За правовим висновком Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 205/818/23 «загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.

В той же час спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади визначені статтями1173,1174 ЦК. При цьому в таких випадках шкода відшкодовується державою лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Згадані статті ЦКє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: -неправомірні дії цього органу;-наявність шкоди;-причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І доводити наявність цих умов має позивач, який звертається з позовом про стягнення шкоди на підставістатті 1173 ЦК».

Відповідно до ч.2. ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Позивач повинен був надати суду фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація стосовно нього дійсно мала місце, але не зробив цього. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновків про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивача ОСОБА_1 з боку відповідача-органу місцевого самоврядування Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області при розгляді його звернення щодо надання у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно, як наслідок, не доведено та не підтверджено наявність моральної чи матеріальної шкоди, яка спричинена позивачеві саме такими діями органу місцевого самоврядування, та відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18, 76-83, 89, 95,133, 141, 158, 174-175,177,193-194, 200,213,228-229, 241-246,258-259, 263-268,272-273 ЦПК України, ст.ст. 3,13,16,23, 1167, 1173 ЦК України, ЄСПЛ та його практикою, Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», постановами ВП ВС від 10.04.2019 № 464\3789\17, від 27 січня 2020 року (справа № 459/274/17), від 05.12.2018, справа № 210/5258/16-ц ,Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 205/818/23) суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органу державної влади відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після розгляду справи апеляційним судом і прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складений 02.08.2024 року.

Суддя А.І.Бочаров