Рішення № 120839771, 29.07.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2024 рокуСправа №160/11696/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування індивідуального акту,-

ВСТАНОВИВ:

06.05.2024 ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №12031500048741 від 26.09.2022 року про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області видати нову посвідку на тимчасове проживання в Україні громадянину Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач є громадянином Арабської Республіки Єгипет та з 27.01.2019 перебував на території України у зв`язку з навчанням на підставі отриманої посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 терміном дії з 12.02.2019 до 30.09.2023. Проте, 26.09.2022 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області протиправно прийнято рішення №12031500048741 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі пп. 2 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання. Підстави для прийняття такого рішення позивачу до цього часу не відомі, разом з тим, з отриманої відповіді на адвокатський запит вбачається, що підставою прийняття оскаржуваного рішення стало те, що позивача нібито відраховано зі складу студентів Дніпровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини за порушення умов контракту. Таким чином, управлінням прийнято оскаржуване рішення на підставі клопотання медичного інституту, хоча позивач продовжує навчання у Європейському медичному університеті. Позивач вважає, що дане рішення є незаконним, протиправним, у зв`язку з чим вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 адміністративний позов залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху на усунення недоліків позовної заяви.

20.05.2024 представник позивача повідомив суд про виконання вимог ухвали від 09.05.2024 шляхом подання уточненої позовної заяви та заяви про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами з 14.06.2024, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

07.06.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на правомірність оскаржуваного рішення, оскільки 21.09.2022 управлінням отримано клопотання №21/09-5 Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини, в якому зазначено, що згідно із наказом №2835-СН від 19.09.2022, громадянин ОСОБА_3 був відрахований зі складу студентів Дніпровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини за порушення умов контракту, у зв`язку з чим висловлено прохання скасувати останньому посвідку на тимчасове проживання в Україні. Втративши підстави для подальшого перебування на території України ОСОБА_2 ухилився від виїду з України. За фактом порушення строку перебування в Україні, уповноваженими посадовими особами Шевченківського відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1ст.203 КУпАПу вигляді штрафу розміром 1700 грн, а також винесено рішення №12 від 18.05.2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країниу термін до 17.06.2023 року. З прийнятим рішенням позивач був ознайомлений, проте за межі території України так і не виїхав. Оскільки громадянин ОСОБА_4 порушив правила перебування іноземців на території України, 16.11.2023 року уповноваженими особами ГУ ДМС у Дніпропетровській області його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3ст.203 КУпАПу вигляді штрафу розміром 5100 грн., винесено рішення № 15 від 16.11.2023 року про примусове видворення з України, затримано за вчинення правопорушення, а також ухвалене рішення, яким ОСОБА_2 поміщено до ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства які незаконно перебувають в Україні» з метою забезпечення примусового видворення.Крім того, 19.08.2021 відкрито кримінальне провадження №22021040000000079 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, у зв`язку з чим вилучено заяву-анкету від 05.02.2019 №143227000, на яку було оформлено посвідку, відповідно посвідка оформлена на підставі цієї заяви-анкети знищена. Таким чином, рішення є правомірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні. Щодо вимоги про зобов`язання управління видати нову посвідку на тимчасове проживання в Україні, зазначено, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Разом із відзивом відповідачем подано заяву про розгляд справи за обов`язкової участі представника, в обґрунтування якої посилався на загальні засади (принципи) судоустрою в Україні, закріплені в КАС України, та зазначив, що для законного і обґрунтованого рішення суду існує необхідність офіційного з`ясування у судовому засіданні всіх обставин у справі.

Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд доходить наступних висновків.

Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Статтею 260 КАС України передбачено, що питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно із частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч.6 цієї статті суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Згідно із частиною восьмою статті 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.

Проте, відповідачем не обґрунтовано необхідності розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, не обґрунтовано недоцільність розгляду справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін у письмовому провадженні.

Відповідач у клопотанні хоч і посилається на те, що він не погоджується з позовною заявою, проте не зазначає, встановлення яких саме обставин у справі є неможливим шляхом дослідження письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання, та яким чином розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) вплине на об`єктивність з`ясування обставин справи або їх повноту.

Розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (частина перша статті 262 КАС України) з усіма правами, наданими сторонам Кодексом адміністративного судочинства України та наведених додатково судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідач не обмежений у своєму праві подавати заяви по суті, інші пояснення із викладенням своєї позиції щодо суті спору, а також заявляти клопотання та заяви, наводити свої доводи, міркування щодо спірного питання, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань позивача, та користуватись усіма наданими процесуальними правами учасників справи.

Таким чином, розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами жодним чином не свідчить про порушення принципів верховенства права, законності, рівності всіх учасників адміністративного процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування усіх обставин справи.

Враховуючи викладене, суд вважає клопотання відповідача необґрунтованим та не знаходить підстав здійснювати розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.

Відповідно до положеньст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідност. 229 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином Арабської Республіки Єгипет та прибув в лютому 2019 року на територію України з метою навчання.

У зв`язку з перебуванням на території України ОСОБА_2 документований Головним управлінням ДМС в Дніпропетровській області посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , терміном дії з 12.02.2019 по 30.09.2023.

20.02.2022 ОСОБА_2 виїхав з території України, однак не зміг повернутись у запланований час, у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України.

Останній раз ОСОБА_2 прибув на територію України05.10.2022 року через пункт пропускуКПП «Маяки-Удобне», та з зазначеногочасу з України не виїжджав.

Судом встановлено, що 26.09.2022 Головним управлінням Державної міграційної служби в Дніпропетровській області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 на підставі пп.2 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 №322.

Підставою при прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні від 26.09.2022 стало клопотання Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини від 21.09.2022 №21/09-5, в якому зазначено, що згідно із наказом №2835-СН від 19.09.2022, громадянин ОСОБА_3 був відрахований зі складу студентів Дніпровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини за порушення умов контракту, у зв`язку з чим висловлено прохання скасувати останньому посвідку на тимчасове проживання в Україні.

Згідно витягу з наказу Дніпровського медичного інституту №2835-СН від 19.09.2022 ОСОБА_2 відрахований з навчанняз 19.09.2022 року за порушення умов контракту.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості прийняття відповідачем рішення від 26.09.2022 №12031500048741 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно достатті 26 Конституції Україниіноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленимиКонституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначеноЗаконом України від 18.01.2001 № 2235-III«Про громадянство України»(далі - Закон № 2235-III).

Пунктом 1статті 2 Закону № 2235визначено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаєтьсяЗаконом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI(далі- Закон № 3773-VI).

Відповідно доч. 1 ст. 3 Закону №3773,іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленимиКонституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно із ч.3ст.3 Закону №3773-VIіноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

За визначеннямстатті 1 Закону №3773, посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 1статті 13 Закону №3773,в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.

Статтею четвертою вказаного Законувизначені підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України та підстави для видачі посвідки на тимчасове проживання, які також визначаються відповідно дост. 5 вказаного Закону.

Так, відповідно до ч.13статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території Українина період навчання.

Згідно із ч. 3ст. 5 вказаного Закону, іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятійстатті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятоюстатті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов`язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відрахування з такого закладу.

Постановою Кабінету Міністрів України №322від 25.04.2018 р. затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання.

Посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 1 Порядку №322).

У пункті 63 Порядку №322 передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну;

6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;

6-1) якщо з`ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з`ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;

6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;

7) в інших випадках, передбачених законом.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 64 Порядку № 322).

Відповідно до пункту 77 Порядку №322, рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_2 №12031500048741 від 26.09.2022 прийнято на підставі підпункту 2 пункту 63 Порядку №322.

Згідно із п.п. 2 п. 63 Порядку №322, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, зокрема, у разі отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи.

Відповідно до пп. 64 Порядку, рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Так, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стало отримання клопотання від Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини від 21.09.2022 №21/09-5, в якому зазначено, що згідно із наказом №2835-СН від 19.09.2022, громадянин ОСОБА_3 був відрахований зі складу студентів Дніпровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини за порушення умов контракту, у зв`язку з чим висловлено прохання скасувати останньому посвідку на тимчасове проживання в Україні.

Згідно витягу з наказу Дніпровського медичного інституту №2835-СН від 19.09.2022 ОСОБА_2 відрахований з навчанняз 19.09.2022 року за порушення умов контракту.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, а саме з довідки Європейського медичного університету від 25.04.2024 №25/4-211М, що ОСОБА_2 є студентом 5 курсу, спеціальність «Стоматологія».

Крім того, останній 30.05.2023 приймав участь у складанні інтегрованого іспиту «Крок-2» та набрав 148 балів «МЛІ», що склало 44,7 %.

Отже, посилання відповідача на ту обставину, що позивача відраховано з вузу, у зв`язку з чим припинені підстави для його законного перебування на території України не відповідають дійсності.

За таких обставин, покладений в основу оскаржуваного рішення висновок відповідача про те, що припинена підстава відповідно до якої оформлювалась та видавалась посвідка на тимчасове проживання в Україні, спростовано відповідними доказами, наявними в матеріалах справи.

При цьому, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів того, що під час прийняття рішення про скасування посвідки відповідачем вживались дії задля встановлення та з`ясування обставин, перебування позивача на навчанні у інших закладах освіти.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно іззакономі є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Суд також зазначає, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли, та може вважатися неправомірним втручанням органу державної влади в особисте життя, яке матиме наслідком видворення за межі України.

Таким чином, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача від 26.09.2022 №12031500048741 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні ОСОБА_2 та наявність підстав для його скасування.

Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем строків звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно частини другоїстатті 122 Кодексу адміністративного судочинства Українидля звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поряд з цим, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Водночас, у своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).

ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи Скордіно проти Італії, Ятрідіс проти Греції).

Відповідач зазначає, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні прийнято ще 26.09.2022, однак до суду останній звернувся лише 06.05.2024.

Разом з тим, доказів направлення чи отримання позивачем, а також ознайомлення позивача з оскаржуваним рішенням, відповідачем суду не надано, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави не приймати до уваги твердження представника позивача про те, що про оскаржуване рішення йому стало відомо саме 08.04.2024.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання управління видати нову посвідку на тимчасове проживання в Україні, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 322, обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання (посвідка/фотокартка має пошкодження, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, дату та місце народження, ким видана посвідка, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити посвідки, виправлення, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія), а також у разі відсутності частини посвідки.

Оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обмін посвідки здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів (далі - Центр) (пункт 9 Порядку № 322).

Пунктами 16 та 19 Порядку №322 встановлено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт) та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж протягом останнього дня строку її дії. Якщо до закінчення строку дії посвідки лишилося менш як 15 робочих днів, подання документів для її обміну здійснюється лише до територіального органу/територіального підрозділу ДМС. При цьому територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС здійснюється в установленому законодавством порядку продовження строку тимчасового проживання іноземця або особи без громадянства на період, необхідний для розгляду такої заяви. Посвідка, що підлягає обміну, після приймання документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.

Відповідно до п. 37 Порядку № 322, рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі.

Відповідно до п. п. 40, 41, 42, 45 Порядку №322, у разі коли обмін посвідки здійснюється у зв`язку із закінченням строку її дії, додатково подаються документи, зазначені у пункті 33 цього Порядку.

Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 35 і 36 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.

Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.

Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМСприймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області видати нову посвідку на тимчасове проживання в Україні, громадянину Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_2 на підставі навчання, оскільки суд не вправі втручатись у внутрішню діяльність суб`єкта владних повноважень, що віднесена до його виключної компетенції, та переймати на себе його дискреційні повноваження.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 року у справі №233/2084/17.

За змістом ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, а також те, що станом на час розгляду справи відповідач не відмовляв позивачу у видачі нової посвідки у зв`язку з визнанням судом протиправним рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, суд доходить висновку, що у частині позовних вимог про зобов`язання відповідача видати нову посвідку наразі належить відмовити з огляду на їх передчасність.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача щодо протиправності рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 26.09.2022 №12031500048741 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянина Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_2 , а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією від 03.05.2024.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат визначений виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 4ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77,94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд. 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні №12031500048741 від 26.09.2022

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд. 7, код ЄДРПОУ 37806243) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у сумі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець