Рішення № 120809306, 05.08.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2024 рокуСправа №160/15274/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі відповідач, департамент), в якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

-зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) нарахувати та виплатити середню заробітну плату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за шість місяців.

-стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача по справі судові витрати по сплаті судового збору та сплаті послуг, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката, відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на день звільнення зі служби відповідачем не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме нарахування та виплата належного повивачу за час служби грошового забезпечення здійснено лише 12.03.2024 чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернулася до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позову заперечує повністю. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Також зазначає, що у разі задоволення позовних вимог позивача, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд може задовольнити ці вимоги та зменшити суми коштів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, що повністю відповідатиме правозастосовній практиці, викладеній, зокрема, у рішеннях Верховного Суду. Отже Департамент діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені статтею 19 Конституції та законами України, не спричинивши при цьому порушення прав позивача та норм чинного законодавства України. Крім того, відповідач заперечує проти заявленого клопотання про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача по справі судових витрат по сплаті послуг, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката, адже позивачем взагалі не надано до суду будь- яких доказів щодо користування послугами з надання правничої допомоги.

На адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 02.12.2022 № 413 о/с «По особовому складу» відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 (0064939), старшого інспектора з режиму секретності Дніпропетровського управління, з 12 грудня 2022 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року у справі №160/7975/23, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті компенсації за 10 діб невикористаної додаткової відпустки одному з батьків, які мають двох та більше дітей віком до 15 років за період з 2015 по 2020 роки.

Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за 10 діб невикористаної додаткової відпустки одному з батьків, які мають двох та більше дітей віком до 15 років за період з 2015 по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

У відповідь на запит позивача, 04.06.2024 з ДВБ НПУ нею було отримано довідку № 148 від 09.05.2024 про виконання рішення суду по справі № 160/7975/23.

Так, на виконання рішення суду ОСОБА_1 нараховано кошти в сумі 30550,56 грн., які вона отримала на свій картковий рахунок.

Вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні з позивачем та відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України вона має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, у зв`язку із чим звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон України №580-VIII) визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що під час розгляду та вирішення конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби в поліції.

Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті..

Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.

Варто зауважити, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, яка діяла до внесених змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Таким чином, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

З аналізу зазначених норм трудового законодавства вбачається, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.

Таким чином, не проведення з вини департаменту компенсації за 10 діб невикористаної додаткової відпустки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Суд наголошує, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу департаменту з 02.12.2022 та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 12.03.2024, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, а отже допущено протиправну бездіяльність стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з позивачем.

При цьому, суд зазначає, що встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно визначити розмір такого відшкодування.

Суд вважає за необхідне розрахувати розмір компенсації наступним чином.

Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, на виконання рішення суду, платіжною інструкцією від 12.03.2024 № 500, ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 10 діб невикористаної додаткової відпустки одному з батьків, які мають двох та більше дітей віком до 15 років за період з 2015 по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в сумі 30 550,56 грн.

З довідки ДВБ НПУ від 25.06.2024 № 167 «Про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням вимог постанови КМУ від 08.02.1995 № 100», слідує, що, пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинними законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячний розмір грошового забезпечення складає 20 466,54 гривень.

Середньоденний розмір грошового забезпечення 671,03 (із розрахунку (21 371,64 грн. + 19 561,44 грн.) / (31 день + 30 днів).

Чинною редакцією після внесених змін від 19.07.2022 року до статті 117 КЗпП України, передбачено, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. У відповідності до цього, час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить 180 діб.

Таким чином, відповідно до постанови № 100 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 671,03 грн. (із розрахунку (21 371,64 грн. + 19 561,44 грн.) / (31 день + 30 днів)), що підтверджується довідкою ДВБ НПУ від 25.06.2024 № 167, яка була надана відповідачем разом із відзивом.

Затримка у виплаті спірної грошової компенсації складає 180 календарних днів, отже, розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 120 785 грн. 40 коп. (180 днів *671,03 грн).

Згідно з платіжною інструкцією від 12.03.2024 № 500, ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 10 діб невикористаної додаткової відпустки одному з батьків, які мають двох та більше дітей віком до 15 років за період з 2015 по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в сумі 30 550,56 грн.

Таким чином, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,25 (30 550,56 (несвоєчасно виплачене грошове забезпечення при звільненні) / 120 785,40 (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) х 100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,25 розраховується наступним чином: 671,03 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,25 х 180 (дні затримки розрахунку) = 30 196 гривень 35 копійок.

З врахуванням принципу співмірності та істотності частки недоплаченої суми коштів порівняно із середнім заробітком, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 30196 гривень 35 копійок.

Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) нарахувати та виплатити середню заробітну плату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців у розмірі 30196 гривень 35 копійок.

Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.

Зважаючи на це та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 11.06.2024.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення на користь позивача послуг, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частинами першою і другою статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару у цій справі та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що вона користувалася послугами з надання правничої допомоги, а також доказів понесення нею відповідних витрат.

За наведених обставин, суд вважає, що позивачем не доведено факт понесення нею витрат на правову допомогу в даній адміністративній справі, витрати на правову допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку із чим клопотання про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) нарахувати та виплатити середню заробітну плату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців у розмірі 30196 (тридцять тисяч сто дев`яносто шість) гривень 35 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40116086) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України судових витрат по сплаті послуг, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката, - відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2024 року.

Суддя О.М. Неклеса