Рішення № 120781112, 01.08.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2024 рокусправа № 380/3742/24 місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, у якій просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 06.10.2023 №1973442-2416-1321- UA46100110000018989, №1973906-2416-1321-UA46100110000018989, №1973909-2416- 1321-UA46100110000018989.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.01.2024 ОСОБА_1 отримала податкові повідомлення-рішення щодо нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з фізичних осіб від 06.10.2023 №1973442-2416-1321-UA46100110000018989, №1973906-2416-1321-UA46100110000018989, №1973909-2416-1321- UA46100110000018989, з яких випливає, що згідно з п.п. 54.3.3 п.54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 266.7.2 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання за податковий період 2020рік (7548,34 грн), 2021рік (10461грн), 2022рік (13599,3грн) на загальну суму 31608,64грн за об`єктом оподаткування - нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 348,7 м.кв. Позивач зазначає, що починаючи з 2013року є фізичною особою - підприємцем (ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) та займається виробництвом бетонних виробів (КВЕД 23.69) та використовує такий об`єкт нерухомого майна у господарській діяльності. Упродовж 2020-2022 років підприємницьку діяльність не зупиняла, будівлю в оренду, лізинг, позичку не здавала. Відповідач протиправно не врахував такі обставини та безпідставно прийняв оскаржені рішення.

18.03.2024 представник відповідача подала до суду відзив на позову заяву, в якому проти позовних вимог заперечила повністю. Відзив обґрунтований тим, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав не лише функціональне призначення але і належне використання нерухомого майна, а не належність конкретному суб`єкту - платнику. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

24.05.2024 представник відповідача подав до суду додаткові пояснення. У них представник відповідача зазначив, що позивачем не було подано до контролюючого органу відповідне повідомлення за ф. №20-ОПП про використання об`єктів нерухомого майна (що стали об`єктом оподаткування за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями) у господарській діяльності. Окрім цього зазначає, що згідно з Податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за 2020-2022 роки встановлено відсутність будь-якого доходу від провадження нею підприємницької діяльності

01.07.2024 представник позивача подав до суду клопотання про долучення доказів. У клопотанні представник відповідача зазначив, що позивач впродовж спірного періоду здійснював діяльність з виробництва бетонних виробів, що підтверджується договорами купівлі - продажу. Жодних заяв про припинення підприємницької діяльності позивач не подавав.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 26.02.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Позивач є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 348,7м.кв.

Згідно з Актом прийому в експлуатацію від 29.11.2002, створеною Миколаївською РДА державною технічною комісією визнано, що згаданий об`єкт відповідає критеріям цеху по виробництву бетонних виробів та є об`єктом переробної промисловості. Вказаний акт затверджено розпорядженням голови Миколаївської РДА №377 від 16.09.2004. Відповідна будівля знаходиться на земельній ділянці площею 0,2761га кадастровий номер 4623010100:01:010:0005, цільове призначення для обслуговування нежитлової виробничої будівлі. Ця земельна ділянка також належить ОСОБА_1 на праві власності.

ОСОБА_1 починаючи з 2013 року зареєстрована підприємцем (ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), що займається виробництвом бетонних виробів (КВЕД 23.69).

29.01.2024 ОСОБА_1 отримала податкові повідомлення-рішення щодо нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з фізичних осіб від 06.10.2023 №1973442-2416-1321- НОМЕР_2 , №1973906-2416-1321-UA46100110000018989, №1973909-2416-1321- UA46100110000018989, на підставі яких згідно з п.п. 54.3.3 п.54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 266.7.2 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання за податковий період 2020рік (7548,34грн), 2021рік (10461грн), 2022рік (13599,3грн) на загальну суму 31608,64 грн за об`єктом оподаткування - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 348,7 м2.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення №1973442-2416-1321-UA46100110000018989, №1973906-2416-1321-UA46100110000018989, №1973909-2416-1321- UA46100110000018989 від 06.10.2023 протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.

Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 вказаної статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Таким чином, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може у подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 ПК України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

Як вже встановив суд, позивач є власником будівлі загальною площею 348,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Пункт 266.5 ст.266 ПК України визначає порядок встановлення ставок податку зокрема для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб ставки податку, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Так в порядку статті 266 ПК України Миколаївська міська рада для нарахування майнових податків та для використання в роботі на адресу Головного управління ДПС у Львівській області скерувала такі рішення:

- від 26.06.2019 №1382 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік»;

- від 20.05.2020 №1793 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2021 рік на території Миколаївської міської ради»;

- від 23.06.2021 №714 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2022 рік на території Миколаївської міської ради».

Згідно з вказаними рішеннями Миколаївської міської ради від 26 червня 2019 року № 1382 на 2020 рік та від 20 травня 2020 року № 1793 на 2021рік встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 0,5% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. Рішенням Миколаївської міської ради від 23 червня 2021 року №714 на 2022 рік встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 0,6% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2020 року становив 4723,00 грн, станом 01.01.2021 року становив 6000,0 грн, станом на 01.01.2022 року становив 6500,00грн.

Суд зазначає, що позивач зареєстрований у встановленому законом порядку фізичною особою-підприємцем, що підтверджується витягом з ІТС «Податковий блок» щодо реєстраційних даних платника податків.

Оцінюючи аргументи позивача про здійснення ним підприємницької діяльності, суд висновує таке.

Пункт 63.3 статті 63 ПК України зобов`язує підприємця подавати повідомлення органу до ДПС про майно, яке використовується ним у господарській діяльності (об`єкти, пов`язані з оподаткуванням). Строк для подання повідомлення за ф. №20-ОПП встановлюється від дати виникнення зв`язку з господарською діяльністю, зокрема реєстрації майна або прав на таке майно фізичної особи-підприємця (як права власності, так і права користування).

Суд встановив, що позивач не подав відповідачу відповідне повідомлення за ф. №20-ОПП про використання об`єктів нерухомого майна (що стали об`єктом оподаткування за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями) у господарській діяльності.

Окрім цього твердження позивача, щодо здійснення нею підприємницької діяльності та використання у ній об`єктів нерухомого майна суперечать відомостям податкової декларації про майновий стан і доходи за 2020-2022 рік. Оскільки відповідно даних розрахунку податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, що було подана до контролюючого органу безпосередньо ОСОБА_1 встановлено відсутність будь якого доходу від провадження нею підприємницької діяльності.

Окрім цього, згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належать будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. Тип об`єктів нерухомості визначається в залежності від його коду за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000.

Документом, що підтверджує приналежність об`єктів нерухомості до певного класу будівель за Класифікатором є експертний висновок, виданий органом, уповноваженим на ведення Класифікатора.

Позивач експертний висновок щодо приналежності об`єктів нерухомості до певного класу будівель, до податкового органу не подав.

Згідно з підпунктом 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо:

- об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;

- розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;

- права на користування пільгою із сплати податку;

- розміру ставки;

- нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Тобто, враховуючи зазначені норми законодавства, для користування пільгою зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, ОСОБА_1 до винесення податкових повідомлень-рішень мала б звернутися до податкового органу із заявою та документами, які підтверджують її право на користування зазначеною пільгою. Після розгляду вказаної заяви та у разі наявності законних підстав, при розрахунку податку на нерухоме майно, до позивача була б застосована дана пільга. Однак, згаданим правом позивач не скористався.

Суд звертає увагу на те, що позивач не декларувала не та сплачувала податок на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності з виготовлення промислової продукції.

Позивач також не надала доказів використання найманої праці для виготовлення промислової продукції.

Суд відхиляє договори купівлі-продажу від 10.03.2020р. із ФОП ОСОБА_2 , від 17.06.2020р. із ФОП ОСОБА_3 , від 07.04.2021р. із ФГ "Поляна", від 12.04.2021р. із ФОП ОСОБА_3 , від 12.09.2022р. із ФГ "Поляна", від 10.03.2022р. із ТзОВ "А.Омега", оскільки відсутні докази про фактичне їх виконання (докази придбання матеріалів, залучення трудових ресурсів, передачі товару, оплати за товари, відображення у бухгалтерському обліку тощо). Крім цього, згадані договори позивач подала в процесі розгляду справи, а дохід від згаданих договорів не задекларований позивачем у його податкових деклараціях, що унеможливлює врахування зазначеної діяльності під час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Виходячи з викладеного, суд погоджується із аргументами представника відповідача про те, що позивач не використовує належну їй на праві приватної власності будівлю за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вказане дає змогу дійти висновку про відсутність підстав для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Вирішуючи в межах цієї справи питання правомірності визначення податкового зобов`язання, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України: «Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству»; статті 67 Конституції України, «Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а також дотримання відповідачем положень ПК України в частині його повноважень та функцій, суд визнає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З врахуванням викладеного, суд висновує, що податкові повідомлення-рішення відповідача №1973442-2416-1321-UA46100110000018989, №1973906-2416-1321-UA46100110000018989, №1973909-2416-1321- UA46100110000018989 від 06.10.2023 є правомірними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

V. Судові витрати

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 06.10.2023 №1973442-2416-1321- UA46100110000018989, №1973906-2416-1321-UA46100110000018989, №1973909-2416- 1321-UA46100110000018989 відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович