Рішення № 120779657, 30.07.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 рокуСправа №160/6012/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/6012/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262440015469 від 26.02.2024 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення": період роботи на посаді санітарки поліклініки Миколаївського обласного онкодиспансера з 01.07.1990 року до 16.08.1991 року; період навчання в Одеському медичному інституті з 01.09.1991 року по 31.08.1994 року; період навчання в Національному медичному університеті імені 0.0 Богомольця з 01.09.1994 року по 21.06.1995 року; період навчання в Національному медичному університеті імені 0.0 Богомольця з 14.02.1996 року по 25.06.1998 року; період роботи на посаді лікаря-інтерна за спеціальністю «терапія: поліклініки №1 Мінського району міста Києва з 18.08.1998 року по 31.08.1999 року; період роботи на посаді дільничного лікаря-терапевта поліклініки № 1 Мінського району міста Києва з 01.09.1999 року по 29.02.2000 року; період роботи на посаді лікаря ЛФК Київської фізіотерапевтичної поліклініки з 01.03.2000 року по 28.11.2003 року; період роботи на посаді лікаря-терапевта жіночої консультації Центральної районної поліклініки Деснянського району міста Києва з 01.12.2003 року по 31.12.2005 року; період роботи на посаді лікаря УЗД відділення променевої та ендоскопічної діагностики Центральної районної поліклініки Деснянського району міста Києва з 01.01.2006 року по 03.04.2018 року; період роботи на посаді лікаря УЗД ТОВ « Медична компанія КМ» з 21.06.2018 року по 07.07.2022 року; період роботи на посаді лікаря УЗД ТОВ « Медична компанія КМ» з 02.08.2022 року по 26.09.2022 року; період роботи на посаді лікаря УЗД ТОВ « Медична компанія КМ» з 26.06.2023 року по 26.01.2024 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 18.02.2024 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров`я, з урахуванням наявного на день звернення спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років більше 25 років.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.02.2024 року позивач звернулась до Пенсійного фонду України із заявою та відповідними документами про призначення пенсії, на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІ. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.02.2024 року №262440015469 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років, при цьому зазначено, що спеціальний страховий стаж позивача за вислугу років становить 22 роки 6 місяців 21 день, а страховий стаж становить 30 років 0 місяців 20 днів, при цьому враховано всі періоди згідно наданих документів. Позивач стверджує, що набула право на призначення пенсії за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІ, у редакції, що діє з урахуванням рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 року, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров' я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернулась до суду з позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/6012/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії. Розглядати справу ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Заперечуючи проти позовних вимог, 10.05.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому воно просило у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивач 18.02.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України м. Києва (за місцем мешкання) із заявою про призначення пенсії за вислугою років, відповідно до пункту 2-1, пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.02.2024 № 262440015469 позивачу у призначенні пенсії за вислугою років відмовлено через відсутність необхідного пільгового стажу. За матеріалами відмовної пенсійної справи загальний страховий стаж складає: 30 років 20 днів, стаж який дає право на вислугу років становить: 22 роки 06 місяць 21 день. До розрахунку страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років зараховано всі періоди роботи згідно з наданими документами. Зазначає, що право на пенсію за вислугою років згідно пункту «е» статті 55 Закону України № 1788 визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та спеціального стажу, які були передбачені законодавством станом на 11.10.2017 року.

13.05.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримала позовні вимоги з підстав наведених в позовній заяві.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 року залучено до участі у справі № 160/6012/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, як другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

17.06.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити. Відзив обґрунтований тим, що 18.02.2024 гр. позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує електронну пенсійну справу. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.02.2024 № 262440015469 гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію. Пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788 за Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Пунктом е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачається, що на призначення пенсії за вислугу років мають право працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі Перелік №909): необхідний страховий стаж визначений пунктом е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення становить станом на 1 квітня 2015 року- не менше 25 років; станом на 1 січня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; станом на 11 жовтня 2017 року- не менше 26 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 30 років 20 днів, стаж який дає право на вислугу років становить 22 років 6 місяців 21 день. Результати розгляду документів, доданих до заяви: - до розрахунку страхового стажу та стажу який дає право призначення пенсії за вислугу років зараховано всі періоди роботи згідно наданих документів. Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку з відсутністю необхідного стажу, який дає право на вислугу років.

18.06.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не приймало будь-яких рішень, які б порушили права позивача та підтримала позовні вимоги з підстав наведених в позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.02.2024 року звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення від 26.02.2024 року № 262440015469, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного стажу, який дає право на вислугу років.

У рішенні зазначено, що вік заявника 50 років 6 місяців. Пунктом е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачається, що на призначення пенсії на вислугу років мають право працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі Перелік №909) необхідний страховий стаж визначений пунктом е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення становить станом на 1 квітня 2015 року- не менше 25 років; станом на 1 січня 2016 року- не менше 25 років 6 місяців; станом на 11 жовтня 2017 року- не менше 26 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 30 років 20 днів, стаж який дає право на вислугу років становить 22 років 6 місяців 21 день. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до розрахунку страхового стажу та стажу який дає право призначення пенсії за вислугу років зараховано всі періоди роботи згідно наданих документів.

Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.02.2024 року № 262440015469 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років та не зарахування окремих періодів навчання та роботи до спеціального стажу, звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

У відповідності до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, пункт «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

В подальшому, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016, також, було внесено зміни, відповідно до яких, пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року».

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Отже, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Таким чином, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:

запис №1 від 01.07.1990 року зарахована на посаду санітарки поліклініки Миколаївського облонкодиспанцеру, наказ №100 від 01.07.1990 року;

запис №2 від 16.08.1991 року звільнена з займаної посади у зв`язку з вступом до ВНЗ, ст. 38 КЗпП УРСР, наказ №125 від 14.08.91 року;

запис №3 від 01.09.1991 року зарахована студенткою на лікувальний факультет Одеського медичного інституту імені М.І. Пирогова, наказ №513 від 02.08.1991 року;

запис №4 від 06.09.1994 року переведена до Київського державного медичного університету, наказ №435-С від 06.09.1994 року;

запис №5 від 01.09.1994 зарахована до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця у число студентів 4-го курсу ІІ-го медичного факультету по переводу із Одеського мед. інституту, наказ №902/л-1 від 29.09.94 року;

запис №6 від 01.07.1998 року відрахована у зв`язку із закінченням навчання, наказ №673/л1 від 24.06.98 року;

запис №7 від 18.08.1998 року зарахована до Поліклініки №1 Мінського району м. Києва, на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю терапія, наказ №73к від 17.08.1998 року;

запис №8 від 01.09.1999 року переведена на посаду дільничного лікаря-терапевта після закінчення інтернатури, наказ №129-к від 01.09.1999 року;

запис №9 від 29.02.2000 року звільнена від займаної посади по ч. 5 ст. 36 КЗпП України, за переводом в міську фізіотерапевтичну поліклініку №1, наказ №26-к від 29.02.2000 року;

запис №10 від 02.03.2000 року зарахована в порядку переводу на посаду лікаря ЛФК Міської фізіотерапевтичної поліклініки, наказ №49 від 02.03.2000 року;

запис№ 11 запис №10 недійсний;

запис №12 від 01.03.2000 року зарахована в порядку переводу на посаду лікаря ЛФК Міської фізіотерапевтичної поліклініки, наказ №49 від 02.03.2000 року

запис №13 від 28.11.2003 року звільнена з роботи за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, наказ №137 від 25.11.2003 року;

запис №14 від 01.12.2003 прийнята на посаду лікаря-терапевта жіночої консультації Центральної районної поліклініки Деснянського району міста Києва, наказ 145-п від 28.11.2003 року;

запис №15 від 01.01.2006 року переведена на 0,5 ставки лікаря УЗД відділення променевої та ендоскопічної діагностики, наказ №130-п від 5.12.2005 року;

запис №16 від 01.11.2013 року - Центральна районна поліклініка Деснянського району міста Києва реорганізована в Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, наказ РУОЗ №147 від 28.10.2013 року;

запис №17 від 03.04.2018 року звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, наказ №74-к від 03.04.2018 року;

запис №18 від 21.06.2018 року прийнята до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медична компанія КМ» на посаду лікаря ультразвукової діагностики, наказ №11 від 20.06.18 року;

запис №19 від 07.07.2022 року звільнена за згодою сторін, згідно ст. 36 п.1 КЗпП України, наказ №9 від 07.07.22 року;

запис №20 від 02.08.2022 року прийнята на посаду лікаря ультразвукової діагностики ТОВ «Медична компанія КМ», наказ №13 від 02.08.2022 року;

запис №21 від 26.09.2022 року звільнена за згодою сторін, згідно ст. 36 п.1 КЗпП України, наказ №10 від 26.09.2022 року;

запис №22 від 26.06.2023 року прийнята на посаду лікаря ультразвукової діагностики ТОВ «Медична компанія КМ», наказ №15 від 26.06.2023 року;

запис №23 від 26.01.2024 року звільнена за згодою сторін, згідно ст. 36 п.1 КЗпП України, наказ №15 від 26.01.2024 року.

Отже, для правильного вирішення даної справи необхідно встановити, чи мала позивач достатній спеціальний трудовий стаж для призначення пенсії за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Як було вище зазначено, в оскаржуваному рішенні № 262440015469 від 26.02.2024, відповідач визнає, що стаж позивача за вислугу років становить 22 роки 6 місяців 21 день.

Відповідно до форми РС-право, до спеціального стажу ОСОБА_1 , для призначення пенсії за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не зараховано періоди роботи з 01.07.1990 року по 16.08.1991 року, з 26.06.2023 року по 26.01.2024 року та періоди навчання за фахом з 01.09.1991 року по 31.08.1994 року, з 01.09.1994 року по 21.09.1995 року, з 14.02.1996 року по 25.06.1998 року.

Щодо не зарахування до спеціального стажу періоду роботи з 01.07.1990 року по 16.08.1991 року, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 №909 (далі Перелік №909) затверджено вичерпний перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Розділом 2 "Охорона здоров`я" Переліку№909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) та заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Відповідно до приміток 1-1, 2 Переліку №909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі "1. Освіта", відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років. Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Як вбачається із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач в період з 01.07.1990 року по 16.08.1991 року працювала на посаді санітарки поліклініки Миколаївського облонкодиспанцеру.

Відповідач не оспорює той факт, що Миколаївський обласний онкологічний диспансер відноситься до закладів і установ, визначених Переліком №909.

Також в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262440015469 від 26.02.2024 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років підстави не включення цього періоду роботи не розкриті.

Водночас у Переліку №909 (розділ 2) відсутня така посада як молодший медичний персонал.

Право на набуття пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, пов`язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник, - лікарі та середній медичний персонал.

Так, відповідно до частини 1 розділу 2 "Охорона здоров`я" Переліку №909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

До посад середнього медичного персоналу (молодших спеціалістів з медичною освітою) належать посади медичних працівників, робота на яких вимагає від фахівця спеціальної медичної освіти.

Згідно із Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників охорони здоров`я, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я від 29.03.2002 за №117, професії дезінфектора, молодшої медичної сестри з догляду за хворими, молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці, санітарки-буфетниці тощо) належать до категорії робітників.

Наказом Міністерства економіки України від 25.10.2021 за №810 затверджено Зміни №10 до національного класифікатора ДК 003:2010, згідно якого посада санітарки є спорідненою (однотипною) професійною назвою роботи до посади молодшої медичної сестри.

Враховуючи те, що посада санітарки не належить до середнього медичного персоналу, а до молодшого медичного персоналу, який не передбачений Переліку №909, то стаж набутий позивачем за вказаною професією не може бути врахований, як такий що дає право на пенсію за вислугу років.

В той же час, Перелік №909 містить примітку 3, якою визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.

На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 за №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я.

Відповідно до додатку до постанови Ради Міністрів СРСР №1397, а саме розділом ІІ "Лікарі та інші медичні працівники" визначено, що право на призначення пільгової пенсії за вислугу років, також мають наступні працівники: лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікарів, акушери, масажисти, лаборанти і медичні сестри - всі, незалежно від найменування посад, та дезінфекційні інструктори.

Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період роботи на посаді санітарки до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Це означає, що посада санітарки, яку з 01.07.1990 року по 16.08.1991 року, обіймала позивач, також підпадає під дію вказаної постанови і дає підстави для обчислення та зарахування спеціального стажу роботи в цій посаді.

Отже, у зв`язку з тим, що позивач почала працювати на посаді санітарки з 01.07.1990 року по 16.08.1991 року, то на неї розповсюджуються положення постанови Ради Міністрів СРСР №1397 від 17.12.1959 за №1397 щодо пільгового обчислення стажу.

Тому суд вважає, що позивач має право на зарахування цього періоду роботи на посаді санітарки до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Щодо не зарахування до спеціального стажу періоду роботи з 26.06.2023 року по 26.01.2024 року, суд зазначає наступне.

З аналізу зазначеного вище, суд встановив, що Переліком №909 установлено заклади охорони здоров`я, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, на відповідних посадах. Разом з тим, згідно з приміткою 2 Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Крім того, суд наголошує на тому, що право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пов`язане не лише з місцем роботи закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача на посаді лікаря ультразвукової діагностики ТОВ «Медична компанія КМ» з 26.06.2023 року по 26.01.2024 року слід віднести до її спеціального стажу в розумінні статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Щодо не зарахування до спеціального стажу періодів навчання за фахом з 01.09.1991 року по 31.08.1994 року, з 01.09.1994 року по 21.06.1995 року, з 14.02.1996 року по 25.06.1998 року, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, зокрема, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.

Як вже було зазначено, згідно з записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , остання 16.08.1991 року звільнена з займаної посади у зв`язку з вступом до ВНЗ, 01.09.1991 року зарахована студенткою на лікувальний факультет Одеського медичного інституту імені М.І. Пирогова, 06.09.1994 року переведена до Київського державного медичного університету, 01.09.1994 зарахована до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця у число студентів 4-го курсу ІІ-го медичного факультету по переводу із Одеського мед. інституту, 01.07.1998 року відрахована у зв`язку із закінченням навчання.

Суд звертає увагу, що період навчання позивача в Одеському медичному інституті з 01.09.1991 року по 31.08.1994 року (3 роки 0 місяців 0 днів), в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця з 01.09.1994 року по 21.06.1995 року (9 місяців 21 день), з 14.02.1996 року по 25.06.1998 року (2 роки 4 місяці 1 днів) підтверджується копією диплому позивача серії ЛВНХ №000549 від 25.06.1998, а також, визнається відповідачем у відповідному розрахунку стажу форми РС-право.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», передбачено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.

В силу вимог пункту «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту», час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що період навчання позивача у навчальному закладі входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 18.06.2020 у справі №676/3013/17 та від 24.12.2019 року у справі № 442/4963/17.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що перерва між днем закінчення позивачем навчання і днем зарахування її на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців, суд вважає, що періоди навчання в Одеському медичному інституті з 01.09.1991 року по 31.08.1994 року, в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця з 01.09.1994 року по 21.06.1995 року, з 14.02.1996 року 25.06.1998 року підлягають зарахуванню до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 .

Беручи до уваги викладене, оскільки, відповідач визнає наявність у позивача спеціального трудового стажу у розмірі 22 роки 6 місяців 21 день, а також, враховуючи необхідність зарахування до спеціального страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.1990 року по 16.08.1991 року (1 рік 1 місяць 16 днів) та періоду її навчання з 01.09.1991 року по 31.08.1994 року (3 роки 0 місяців 0 днів), з 01.09.1994 року по 21.06.1995 року (9 місяців 21 день), з 14.02.1996 року по 25.06.1998 року (2 роки 4 місяці 1 днів), суд зазначає, що спеціальний трудовий стаж ОСОБА_1 перевищує 25 років.

При цьому, періоди з 18.08.1998 року по 01.09.1999 року (1 рік 0 місяців 14 днів), з 02.09.1999 року по 29.02.2000 року (5 місяців 28 днів), з 01.03.2000 року по 28.11.2003 року (3 роки 8 місяців 28 днів), з 01.12.2003 року по 31.12.2003 року (1 місяць 0 днів), з 01.01.2004 року по 31.05.2006 року (2 роки 5 місяців 0 днів), з 01.09.2006 року по 31.12.2006 року (4 місяці 0 днів), з 01.01.2007 року по 31.05.2009 року (2 роки 5 місяців 0 днів), з 01.06.2009 року по 30.06.2009 року (1 місяць), з 01.04.2010 року по 11.10.2017 року (7 років 3 місяці 5 днів),з 12.10.2017 року по 31.03.2018 року (6 місяців), з 21.06.2018 року по 28.02.2022 року (3 роки 8 місяців 7 днів), з 01.06.2022 року по 07.07.2022 року (1 місяць 14 днів), з 02.08.2022 року по 26.09.2022 року (1 місяць 20 днів), були зараховані відповідачем до спеціального стажу позивача, що підтверджується протоколом форми рс-право, наявним в матеріалах справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, оскільки, наявні правові підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262440015469 від 26.02.2024 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 18.02.2024 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров`я, з урахуванням наявного на день звернення спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років більше 25 років, суд зазначає наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах Кодексу адміністративного судочинства України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень).

При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов`язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю.

Крім того важливо, що завданням суду у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами; ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов`язково враховується суспільний (публічний) інтерес.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Враховуючи вищезазначене, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення 18 лютого 2024 року, з урахуванням зарахованих до спеціального стажу періодів роботи та навчання.

Даний спосіб захисту прав позивача узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена в постанові від 22.06.2023 року у справі № 480/4288/21.

За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб`єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №8706-6881-5156-2311 від 29.02.2024 року.

Враховуючи зазначене, судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки саме цим суб`єктом владних повноважень порушено права позивача оскаржуваним рішенням.

Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 22869069) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262440015469 від 26.02.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1990 року по 16.08.1991 року, з 01.06.2006 року 31.08.2006 року, з 01.07.2009 року по 31.03.2010 року, з 01.04.2018 року по 03.04.2018 року, з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року, з 26.06.2023 року по 26.01.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1991 року по 31.08.1994 року, з 01.09.1994 року по 21.06.1995 року, з 14.02.1996 року по 25.06.1998 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18 лютого 2024 року, з урахуванням зарахованих до спеціального стажу періодів роботи та навчання.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська