Рішення № 120779602, 22.02.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 рокуСправа №160/33040/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач-2) від 12.09.2023 року №912020150907 про відмову позивачу у перерахунку пенсії;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-1) повторно розглянути заяву від 04.09.2023року позивача про перерахунок пенсії з урахуванням висновків суду;

- зобов?язати відповідача-1 виплатити позивачу недоплачену суму заборгованості по виплаті пенсії за даний період, яка виникне в результаті перерахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не зараховано до спеціального стажу роботи у подвійному розмірі період роботи з 08.10.1986 по 09.02.1998 відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а лише в одинарному.

Ухвалою суду від 26.12.2023р. позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідачем-2 до суду подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі зазначає, що період роботи з 08.10.1986 по 09.02.1998 зараховано до страхового стажу позивачки в одинарному розмірі, оскільки робота в центрі первинної медико-санітарної допомоги не передбачена ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у пенсійного органу відсутні правові підстави для зарахування періоду роботи позивачки з 08.10.1986 по 09.02.1998 у подвійному розмірі.

Відповідачем-1 до суду подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі зазначає, що робота в центрі первинної медико-санітарної допомоги не передбачена ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи з 08.10.1986 по 09.02.1998 зараховано до страхового стажу позивача в одинарному розмірі.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує з 2010 року пенсію за віком на пільгових умовах згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

04.09.2023 позивач звернулась до відповідача-1 із заявою про перерахунок пенсії за віком.

12.09.2023 рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області №912020150907 відмовлено у проведенні перерахунку пенсії згідно поданої заяви №12906 від 04.09.2023 та зазначено, що період роботи з 08.10.1986 по 09.02.1998 згідно довідки №9 від 31.08.2023 зараховано до страхового стажу.

Позивач вважає рішення відповідача-2 протиправним, тому звернулась за захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За нормами частини 1 статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII) набрав чинності 11.10.2017.

Таким чином, пенсії за вислугу років згідно із нормами Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом №1788-XII страхового і спеціального стажу.

Відповідно до ст.2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно ст.7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

За змістом ст.51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 05.06.1977 містить, зокрема запис (мовою трудової книжки):

- 08.10.1986 принята на должность старшей медсестры хирургического отделения (запис №13);

- 05.09.1993 переведена на должность палатной медсестры гнойного хирургического отделения (запис №14);

- 03.10.1994 переведена на должность старшей медсестры гнойного хирургического отделения (запис №15);

- 09.02.1998 уволена по ст.36 п.5 КЗоТ Украины по переводу в городскую больницу №16 (запис №16).

При цьому, як встановлено судом, вказані записи не містять виправлень, описок, підчищень, а тому, є належними та допустимими доказами які підтверджують періоди роботи позивача.

Також, позивачем на підтвердження роботи у вказаний період надано довідку комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11» №9 від 31.08.2023.

Відповідно до оспорюваного рішення, прийнятого ГУ ПФУ в Тернопільській області, до спеціального стажу не зараховано період роботи з 08.10.1986 року по 09.02.1998 року в Міській лікарні №3 у подвійному розмірі, оскільки робота не передбачена ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно ст.60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

За визначенням у ст. 1 Закону України від 06.04.2000 №1645-III "Про захист населення від інфекційних хвороб" інфекційні хвороби - це розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

За приписами ст.7 Закону №1645-III лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Згідно наказу Міськздраввідділу №206 від 21.06.1976 хірургічне відділення Міської лікарні №3 перепрофільоровано на відділення гнійної хірургії. Постанова Кабінету міністрів СРСР від 26.01.1991р. №10.

Міська лікарня №3 належить до закладу охорони здоров`я, в якому надається медична допомога хворим, зокрема і хворим на гнійні захворювання, що є інфекційними хворобами. Позивач, працюючи на посадах медсестри у Міській лікарні №3 з 08.10.1986 року по 09.02.1998 року, безпосередньо контактувала з хворими на гнійні захворювання, а тому робота в такому медичному закладі має бути зарахована до стажу роботи у подвійному розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №912020150907 від 12.09.2023 року про відмову позивачу у перерахунку пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву від 04.09.2023року позивача про перерахунок пенсії з урахуванням висновків суду та виплатити позивачу недоплачену суму заборгованості по виплаті пенсії за даний період, яка виникне в результаті перерахунку, суд виходить з наступного.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.2. Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 Порядку №22-1 встановлено:

- рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи;

- рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати (п.4.7 Порядку №22-1).

Пунктом 4.10 Порядку №22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

З урахуванням наведеного, оскільки рішення про відмову у перерахунку пенсії приймалось ГУ ПФУ в Тернопільській області, то і обов`язок зарахувати спірні періоди покладається на відповідача-2.

ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не приймалось рішення за наслідками розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії.

Даним Пенсійним фондом було лише направлено на адресу позивача спірне рішення про відмову у перерахунку пенсії, яке прийняте ГУ ПФУ в Тернопільській області.

Саме ГУ ПФУ в Тернопільській області у цьому спорі є органом, що здійснює зарахування до стажу спірного періоду.

Відтак, належним способом захисту прав позивача є: визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 12.09.2023 №912020150907 про відмову у перерахунку пенсії та зобов`язати зарахувати ОСОБА_1 для обчислення пенсії за віком періоду роботи з 08.10.1986 по 09.02.1998, в подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з 04.09.2023 перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 з урахуванням зарахованого ГУ ПФУ в Тернопільській області для обчислення пенсії за віком у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоду роботи з 08.10.1986 по 09.02.1998 на посадах медсестри у Міській лікарні №3 та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум.

За приписами ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі по справі, як суб`єкти владних повноважень, не довели суду правомірність та законність своїх дій всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: судового збору у розмірі 536грн. 80коп.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Щодо вимоги про стягнення витрат на надання юридичних послуг в сумі 9 000грн та правової допомоги для перерахунку пенсії в сумі 7 000грн., суд виходить з наступного.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Дослідивши клопотання позивача про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд виходить з наступного.

На підтвердження витрат на правову допомогу до суду надано копії: договору №02092306 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 02.09.2023р. та договору №28112301/Б про надання правової допомоги/юридичних послуг від 28.11.2023р. (укладеними між позивачем та «Центр правової допомоги «Україна»; акт приймання-передачі наданих послуг №02092306 до договору про надання юридичних послуг/правової допомоги №02092306 від 20.09.2023р.; акт приймання-передачі наданих послуг №28112301/Б до договору про надання юридичних послуг/правової допомоги №28112301/Б від 12.12.2023р.; платіжна інструкція 0.0.3330213621.1 від 28.11.2023; платіжна інструкція 0.0.3335353917.1 від 01.12.2023.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛу справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гічайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Тобто, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Вищевказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Дослідивши адміністративний позов та додані до нього документи суд враховує, що позивачем не надано доказів фактично понесених витрат на правову допомогу для перерахунку пенсії в сумі 7 000грн. за договором №02092306 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 02.09.2023р.

Суд бере до уваги, позицію Верховного Суду у справі №922/2604/20, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 року по справі 820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року по справі № 826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000грн. за договором №02092306 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 02.09.2023р., оскільки позивачем не підтверджено та не доведено такий розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Стосовно стягнення витрат на надання юридичних послуг в сумі 9000грн. за договором №28112301/Б про надання правової допомоги/юридичних послуг від 28.11.2023р. суд враховує, що предмет договору є проект позовної заяви. Згідно акту приймання-передачі наданих послуг №28112301/Б до договору про надання юридичних послуг/правової допомоги №28112301/Б від 12.12.2023р., виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги/правову допомогу щодо: проект позовної заяви. Позовна заява підписана та направлена засобами поштового зв`язку позивачем.

Суд зауважує, що розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), що додатково вказує на її малозначність. Предмет позову не є складним з урахуванням наявної сталої правової позиції Верховного Суду з даного питання, зміст позовної заяви викладено без обґрунтування протиправності рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №912020150907 від 12.09.2023 року про відмову позивачу у перерахунку пенсії, а також позовну заяву задоволено частково.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що за умовами договору про надання правової допомоги/юридичних послуг, а також і зміст наданих послуг за вищенаведеним актом з описом наданих послуг з урахуванням позиції, висловленій Європейським судом з прав людини у його рішенні наведеному вище, визначення обсягу і розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9 000 грн. не відповідає критеріям розумності та обґрунтованості. Відтак, судові витрати на правову допомогу підлягають зменшенню судом до 1 500 грн., а тому підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів - суб`єкта владних повноважень згідно вимог ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим вищенаведена заява позивача підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, на користь позивача слід стягнути з бюджетних асигнувань відповідачів витрати на правову допомогу в розмірі 1 500грн. 00коп.

Керуючись ст.ст.9, 90, 72-78, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №912020150907 від 12.09.2023 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 08.10.1986 по 09.02.1998 для обчислення пенсії за віком, в подвійному розмірі, згідно ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 04.09.2023 перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 з урахуванням зарахованого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області для обчислення пенсії за віком у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоду роботи з 08.10.1986 по 09.02.1998 на посадах медсестри у Міській лікарні №3 та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м. Тернопіль, вул. Майдан Волі, 3, код ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 536грн. 80коп. (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 1 500грн. 00коп. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова