Рішення № 120774611, 29.07.2024, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2024 рокуСправа № 495/4060/24 Номер провадження 2-а/495/39/2024

Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у складі:

головуючого судді Волкової Ю.Ф.,

із участю секретаря судового засідання Мартиненко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУНП в Одеській області про скасування постанови серії ББА №906935 від 26.04.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі.

1. Стислий виклад позиції сторін

1.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що за змістом оскаржуваної постанови №906935 від 26.04.2024 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами п`ятою, першою статті 121, частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - Кодекс) у зв`язку із тим, що він 26.04.22024 о 15:37 год. керував ТЗ «Daewoo», н/з НОМЕР_1 , по вул. Кишинівська с. Випасне Білгород-Дністровського району та не був пристебнутий ременем безпеки не мав посвідчення водія, полісу обов`язкового страхування, ТЗ обладнаний газовою установкою.

Позивач вважає оскаржену постанову протиправною, оскільки поставлені у провину правопорушення не вчиняв. Вказав, що дійсно у зазначену в постанові дату та час керував ТЗ «Daewoo», н/з НОМЕР_1 , по вул. Кишинівська с. Випасне Білгород-Дністровського району. На вимогу поліцейського зупинив ТЗ; під час руху ТЗ був пристебнутий ременем безпеки, на вимогу поліцейського пред`явив документи на ТЗ; заперечив обставини переобладнання ТЗ газовою установкою.

У судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю. Представник позивача також підтримав заявлений позов із підстав, зазначених у ньому; вказав, що відповідач в межах розгляду даного спору не надав жодного доказу на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адмінправопорушень.

1.2. Відзиву на позов відповідач суду не надав; жодних доказів на підтвердження або спростування відповідних обставин справи не надано.

2. Рух справи у суді; інші процесуальні дії у справі

Позовну заяву подано до суду 03.05.2024.

Ухвалою від 08.05.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі; розгляд справи по суті призначено на 17.05.2024, відкладено на 05.06.2024, 14.06.2024, 19.07.2024, 25.07.2024, 29.07.2024.

У судове засідання 29.07.2024 позивач, представник позивача не прибули; письмово клопотали про розгляд справи за їх відсутності (пояснення по суті позову позивач та його представник надали у судових засіданнях 19.07.2024, 25.07.2024; допит свідка проведено у судовому засіданні 19.07.2024).

3. Встановлені судом обставини.

За змістом постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА №906935 від 26.04.2024, ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частинами п`ятою, першою статті 121, частиною першою статті 126 Кодексу, та зазначено, що він 26.04.22024 о 15:37 год. керував ТЗ «Daewoo», н/з НОМЕР_1 , по вул. Кишинівська с. Випасне Білгород-Дністровського району та не був пристебнутий ременем безпеки не мав посвідчення водія, полісу обов`язкового страхування, ТЗ обладнаний газовою установкою.

ОСОБА_1 не погодився із вказаною постановою і оскаржив її до суду.

4. Застосовані норми права; мотиви їх застосування.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил.

У пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законом.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (рішення у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007) особа, яка володіє чи керує автомобілем підпадає під дію спеціальних правил, оскільки використання транспортного засобу є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті хто реалізував своє право володіти автомобілем, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Контроль за дотриманням Правил дорожнього руху в силу статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» покладено на органи поліції.

У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративне правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративного стягнення та забезпечує їх виконання.

Згідно із статтею 258 Кодексу та пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджені наказом МВС України №1395 від 07.11.2015, поліцейський виносить постанову у справі на місці вчинення правопорушення та без складання протоколу.

Відповідно до пункту 10 розділу ІІІ вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Диспозиція частини п`ятої статті 121 Кодексу передбачає відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки; диспозиція частини першої статті 121 Кодексу передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів; диспозиція частинипершої статті126Кодексу передбачаєвідповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Позивач, оскаржуючи постанову про притягнення його до відповідальності, заперечує допущення ним порушень ПДР, за які визначена відповідальність за частинами п`ятою, першою статті 121, частиною першою статті 126 Кодексу, адже на підтвердження події та складу адміністративного правопорушення до постанови не додано жодного доказу; стверджує, що він під час руху ТЗ був пристебнутий ременем безпеки, на вимогу поліцейського пред`явив документи на ТЗ; заперечив обставини переобладнання ТЗ газовою установкою.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV Кодексу.

Відповідно достатті 280Кодексу орган(посадоваособа)при розглядісправи проадміністративне правопорушеннязобов`язанийз`ясувати:чи буловчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 222 Кодексу органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема визначені частиною першою статті 123 Кодексу.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

За приписами частини першої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 23 цього ж Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Окрім того, частиною другою статті 283 Кодексу визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Кодексу, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 Кодексу, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 Кодексу встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 Кодексу закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 Кодексу, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283, 284 КпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Як встановлено судом, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення у даній справі є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху. Проте, зазначена постанова є предметом оскарження, тому остання не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.

Жодного іншого доказу про наявність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи в розумінні статті 251 Кодексу відповідач суду не надав. Про існування таких доказів в оскарженій постанові не значиться.

Також, на виконання покладеного на суб`єкта владних повноважень обов`язку доказування у даній категорії спорів, відповідач не надав суду показань свідків, жодних письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному прав, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Враховуючи, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність постанови серії ББА №906935 від 26.04.2024 про накладення адміністративного стягнення, оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частинами п`ятою, першою статті 121, частиною першою статті 126 Кодексу підлягає скасуванню.

Згідно із пунктом 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

5. Щодо судових витрат.

5.1. Щодо судового збору

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд стягує з відповідача в користь позивача понесені судові витрати в сумі 605 грн 60 коп.

5.2. Щодо витрат на правничу допомогу

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

У постанові від 20.06.2023 у справі №280/5922/21 Верховний Суд зазначив, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача понесені судові витрати у розмірі 5000 грн.

Як вбачається із доданих письмових доказів: договору про надання правничої допомоги № 89/24 в02.05.2024, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Каланжовим В.І., копії свідоцтва про право на заняття адво5катсько. Діяльністю серії ОД № 002903, акту виконаних робіт та прийняття-передачі грошових коштів в якості адвокатського гонорару від 03.05.2024, адвокатом надано послуги ОСОБА_1 на суму 5000 грн (надання усної консультації, опрацювання поданих документів, перевірка судової практики, вибір правової позиції, тактики захисту, оформлення та подача позовної заяви, участь у судовому засідані).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, та беручи до уваги відсутність заперечень відповідача щодо заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, в сумі 5000 грн.

Керуючись пунктом 3 частини першої статті 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 19, 139, 205, 241-246, 286 КАС України, суд,

ухвалив:

позов задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА №906935 від 26.04.2024, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за частинами п`ятою, першою статті 121, частиною першою статті 126 Кодексу Українипро адміністративніправопорушення; закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути зГоловного управлінняНаціональної поліціїв Одеській області на користь ОСОБА_1 605 грн 60 коп. (шістсот п`ять грн 60 коп.) витрат по сплаті судового збору; 5000 грн (п`ять тисяч грн) витрат по оплаті правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його отримання.

Повне найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;

відповідач - Головне управління Національної поліції в Одеській області, код ЄДРПОУ 40108740, місто Одеса, вулиця Єврейська, 12.

Суддя Ю.Ф. Волкова