Рішення № 120773919, 13.06.2024, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/940/24

провадження №2/457/212/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі головуючого - судді Марчука В.І.,

секретар судового засідання Ярова О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Трускавецької міської ради, про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 , -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Трускавецького міського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення юридичного факту, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Трускавецької міської ради.

Позовна заява мотивована тим, що 20 липня 2013 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 , який був зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Дрогобичу реєстраційної служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області. У шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життяз відповідачкоюне склалосявнаслідок взаємногонепорозуміння.Перші рокиподружнього життяпройшли вмирі тазлагоді.Однак,згодом стосункипочали поступовопсуватись.Причиною нашихскладних танапружених відносинстало те,що мине моглизнайти спільноїмови тадійти взаєморозумінняпри вирішеннісімейних проблем,що виникаютьяк упобуті,так ів іншихсферах життя.Кожен ізнас мавсвій поглядна життя,в томучислі іна те,якими маютьбути сімейнівідносини таметоди вихованнянаших дітей,зокрема нашогомалолітнього сина.На данийчас сторонине живутьяк подружжя,не підтримуютьподружніх відносинз літа2022року.У кожногосвоє особистежиття.Відповідачка дужебагато часуприділяє своїмдрузям тазнайомим,вважає,що повиннамати «свійособистий простір»і «часна себе»,мало приділяєуваги вихованнюдітей.Фактично тільки ОСОБА_1 займається утриманням,розвитком тавихованням спільнихдітей. Проситьрозірвати шлюбукладений з ОСОБА_2 ,встановити фактщо ОСОБА_1 самостійновиховує таутримує неповнолітньогосина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,який проживаєразом зним заадресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 12 червня 2024 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Проведення судового засідання призначено на 13 червня 2024 року.

Ухвалою суду від 13 червня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задоволити їх.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечила щодо задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилась, на адресу суду подала заяву про розгляд справи без участі представника Служби у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що сторони 20 липня 2013 року зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Дрогобичу реєстраційної служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 283, що стверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 , виданим 20 липня 2013 року.

В періодшлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народились діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щопідтверджується копієюсвідоцтва пронародження видане31серпня 2016року Трускавецькимміським відділомдержавної реєстраціїактів цивільногостану Головноготериторіального управлінняюстиції уЛьвівській області,серія НОМЕР_2 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження видане 11 грудня 2020 року Дрогобицьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), серія НОМЕР_3 .

Як вбачається з позовної заяви, шлюбні відносини припинені у 2022 році, разом не проживають, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, який не бажає зберегти шлюб.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ст.ст. 105, 110, 112 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч. 1 ст.110 СК України).

Відповідно до ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, щошлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено,що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинніуникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу,повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу,враховувати наявність малолітньої дитини,дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя,забезпечувати участь у судовому засіданні,як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Частиною 3, 4ст. 56 СК Українипередбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 3ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Враховуючи, що шлюб між сторонами фактично розпався, сторони не підтримують подружніх відносин, відновлення сім`ї неможливе та суперечить інтересам сторін, а тому суд приходить до переконання, що вимоги позивача щодо розірвання шлюбу є доведеними та такими що підлягають задоволенню. Суд вважає, що шлюб слід розірвати.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно Акту про фактичне проживання від 16 травня 2024 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із своїм сином ОСОБА_4 та батьком ОСОБА_5 .

Крім того, судом взято до уваги той факт, що як вбачається з Акту обстеження умов проживання, що виданий Службою у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради, проведено обстеження та складено акт обстеження умов проживання у квартирі АДРЕСА_2 , яким встановлено, що малолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_1 та дідусем ОСОБА_5 за вказаною адресою. Дитина забезпечена всім необхідним.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між вирішуватися судом.

Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789X11 (78912) від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до принципів 2 та 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі свогю матір`ю, отже, правові підстави, передбачені вказаними нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір`ю відсутні.

Позиція, що дитина може бути розлучена з матір`ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України». Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У судовому засіданні з`ясовано та не заперечується і матір`ю, що ОСОБА_1 проживає разом з їх спільною дитиною ОСОБА_4 , який самостійно займається його вихованням та утриманням, що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання дитини та її перебування на повному фінансовому утриманні батька.

Також з письмових пояснень ОСОБА_5 вбачається, що позивач, який є його сином, самостійно виховує ОСОБА_4 .

З письмових пояснень ОСОБА_6 вбачається, що вони з ОСОБА_1 є сусідами, і останній постійно проводить час з своїм сином та займається його вихованням.

ОСОБА_1 є приватним підприємцем, має стабільний дохід, судимості немає.

Згідно ч. 1ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 ЦПК Українисуд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

У відповідності до ч. 2ст. 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції про права дитини, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов`язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто найбільше може створити найбільш сприятливі умови для дитини, інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що дана справа не пов`язана з вирішенням спору про право. Беззаперечно встановлено, що позивач самостійно виховує та утримує свого малолітнього сина, а тому заявлені вимоги є підставними в повній мірі та такі, що підтверджуються належними доказами і відповідають якнайкращим інтересам дитини.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору:Служба усправах дітейТрускавецької міськоїради,про розірванняшлюбу тавстановлення факту,що маєюридичне значення задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 липня 2013 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Дрогобича реєстраційної служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 283.

Встановити факт, що ОСОБА_1 самостійновиховує таутримує неповнолітньогосина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,який проживаєразом зним заадресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Трускавецької міської ради, юридична адреса: вул. Бориславська, 2 у м. Трускавець Львівської обл., код ЄДРПОУ 36518184.

Суддя: В. І. Марчук