Рішення № 120772706, 26.07.2024, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/4457/24

Провадження № 2/235/1281/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2024 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря судового засідання Леонової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Смаль Олег Павлович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Смаль О.П., до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (далі ТОВ «Краснолиманське») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 22.07.2019 по 15.02.2023, звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

При звільненні та до теперішнього часу відповідач не провів з ним остаточний розрахунок з виплати заробітної плати, не виплатив йому заробітну плату, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати в сумі 23794,83 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 341732,16 грн.

Крім того, невиплатою заробітної плати йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях і необхідності додавання додаткових зусиль для організації свого життя, необхідністю звернення до адвоката за правничою допомогою. Так, через хронічні професійні захворювання він позбавлений в подальшому працювати за професією для нормального забезпечення сім`ї, вимушений покладатися на інших членів сім`ї та родичів. На його утриманні знаходиться дружина ОСОБА_2 , яка працює у лікарні медичною сестрою, і отримує 10000 грн на місяць, неповнолітній син ОСОБА_3 , 2007р.н., непрацездатна матір ОСОБА_4 , 1949р.н. Розмір моральної шкоди, яку позивач просить відшкодувати йому, оцінює у 23610 грн (а.с.1-4).

Ухвалою судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2024 року відкрито провадження у справі за даним позовом; вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено строк для подання відповідачем відзиву на позов п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (а.с.39).

У встановлений судом строк відповідач надав відзив, в якому позовні вимоги визнав частково з наступних підстав.

ОСОБА_1 працював на підприємстві з 22.07.2019 по 15.02.2023.

Заборгованість із заробітної плати позивача виникла за період з лютого 2020 року по грудень 2020 року і становить 23736,83 грн (сума заборгованості зазначена після утримання всіх обов`язкових податків та зборів), що підтверджується довідкою № 470 від 10.07.2024, наданою на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх тверджень щодо розміру заборгованості із заробітної плати, у позовній заяві суми заборгованості документально не підтверджені, тож, вимоги щодо стягнення заборгованості з оплати праці підлягають задоволенню у розмірі, зазначеному відповідачем у відзиві на позовну заяву, а саме у фактичному розмірі 23736,83 грн.

Відповідач не визнає позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 341732,16 грн, які мають сугубо абстрактне визначення.

15 лютого 2023 року позивач звільнився з підприємства, але в цей день не працював, знаходився на лікарняному з 01.02.2023 по 15.02.2023, що підтверджується довідкою з ВКТО від 24.07.2024.

Відповідач дізнався про вимогу позивача 17 червня 2024 року під час отримання ухвали від 10.06.2024 з копією позову через застосунок «Електронний суд», яка була залишена без руху. За таких умов дата виникнення затримки розрахунку при звільненні позивача починається з наступного дня після звернення до відповідача з вимогою, тобто з 18.06.2024. 24.06.2024 відповідач після усунення недоліків позивачем отримав ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Позивач звернувся з позовними вимогами до відповідача після внесення змін до ст.117 КЗпП України. Виплата заборгованості по заробітній платі в день звільнення не здійснена, а тому відповідач має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-1Х від 01.07.2022, що набрав чинності з 19.07.2022, що діє в редакції на момент звернення до суду).

У даній справі дії самого позивача направлені на безпідставне збагачення в судовому порядку, а останній являється інструментом такого збагачення.

Замість точного визначення періоду та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач зазначив суму 341732,16 грн, чим вводить в оману суд, сподіваючись на безпідставне збагачення.

Неточність позовних вимог, яка виразилася у невизначені початку та кінця періоду затримки розрахунку унеможливлює процес встановлення точної кількості робочих днів за такий період, що в подальшому призводить до неможливості встановлення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не містять чітких визначень, а також не відповідають нормам діючого законодавства України у частині недотримання ст.117 КЗпП України та постанови КМУ № 100, а тому, на думку відповідача, не підлягають задоволенню.

Відповідач просив врахувати, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових відносинах. Однак у вказаних відносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав. Інтереси роботодавця також мають бути враховані, не слід перетворювати відповідальність відповідача на каральну санкцію, тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

У зв`язку з цим відповідач просить врахувати його інтереси, які полягають у збереженні підприємством свого матеріального та фінансового становища платоспроможності та зменшити розмір за затримку розрахунку при звільненні, що буде доцільним та справедливим, значно пом`якшить негативні наслідки загального спаду в економіці підприємства. Покладення на відповідача обов`язку виплати середнього заробітку під час затримки розрахунку при звільненні стане додатковою жорстокою санкцією у фінансовій сфері відповідача, тим самим перетвориться на непосильний тягар.

При вирішенні даної справи відповідач також просить застосувати принцип розумної співмірності та пропорційності, як то наголошують чисельні постанови ВСУ, та прийняти до уваги, що позивач більше року не звертався з вимогами до відповідача, але знав про заборгованість по заробітній платі, сподіваючись отримати збагачення за рахунок відповідача, що є недобросовісним по відношенню до відповідача. Також просить врахувати, що після звільнення позивач отримав виплату вихідної допомоги, компенсацію тимчасової непрацездатності, тобто відповідач докладав зусиль для здійснення виплати заробітної плати, більша її частина за відповідні місяці все ж таки виплачена, що не заперечує і сам позивач.

ТОВ «Краснолиманське» протягом багатьох років є флагманом енергетичного комплексу України, а також містоутворюючим та бюджетоутворюючим підприємством і знаходиться у м. Родинське Покровської територіальної громади Покровського району Донецької області. Після початку війни російським агресором вугледобувна галузь переживає глибоку кризу, виконуючи свою господарську діяльність, підприємство платить податки до бюджету країни, виплачує заробітну плату працівникам, які кожен день, ризикуючи своїм життям, роблять спуски під землю, щоб давати енергетичну стабільність для внутрішнього виробника електроенергії та постачання цієї електроенергії до осель українських сімей.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 23610 грн відповідач не визнає.

Однією з підстав настання відповідальності за причинену моральну шкоду є наявність протиправних дій з боку відповідача та його вини. Позивач не надав доказів, у чому саме полягає протиправність поведінки відповідача, яка призвела до виникнення у позивача моральних страждань.

На думку відповідача, відсутні докази його протиправних дій, що спричинили позивачеві моральну шкоду та могли бути підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 23610 грн.

Відповідач докладав зусиль для здійснення виплати заробітної плати, більша її частина (вихідна допомога, компенсація тимчасової непрацездатності) виплачена. За таких умов доводи позивача про те, що його сім`я на протязі тривалого часу страждала від нестачі грошей та їх життєвий уклад зазнав змін, не заслуговують на увагу.

З наданих позивачем документів вбачається, що сім`я позивача складається з трьох осіб: сам позивач, дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 . На момент звільнення позивача його син був малолітньою особою, тому згідно з вимогами чинного законодавства не міг укладати трудових відносин, і відповідно, не міг мати джерела доходів. Крім того, відповідач не винен у тому, що членами сім`ї позивача не в повній мірі реалізовується гарантоване Конституцією України право на працю.

Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження обставин, покладених у позові щодо порушення звичайного укладу життя, що виразилося у переживаннях, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї та приниження позивача. Отже, наведені позивачем доводи, що він є єдиним годувальником в сім`ї також не заслуговують на увагу, оскільки утримання неповнолітньої дитини є його прямим обов`язком, а утримання дружини є його волевиявленням.

На підтвердження доводів щодо понесення витрат на правничу допомогу позивачем не надано жодного підтверджуючого документу, не зазначено розміру таких витрат та не додано жодних розрахунків таких витрат. Факт надання позивачу правничої допомоги, на думку відповідача, нічим не підтверджується, тому вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню (а.с.42-47).

Проаналізувавши позовні вимоги і заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву, оцінивши письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наданих сторонами письмових доказів, суд доходить наступних висновків.

Позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське» з 22 липня 2019 року по 15 лютого 2023 року, звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.9-13, 49).

Конституцією України гарантується право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.

Частина 1 ст.47 КЗпП України зобов`язує роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ч.2 ст.116 ЦПК України).

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч.1); при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2).

Як зазначено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з довідкою ТОВ «Краснолиманське» № 470 від 10.07.2024 заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з лютого 2020 року по грудень 2020 року становить 23736,83 грн (сума заборгованості зазначена після утримань всіх обов`язкових податків та зборів), в тому числі лютий 2020 року 12162,22 грн, березень 2020 року 89,34 грн, квітень 2020 року 7,87 грн, травень 2020 року 88,77 грн, червень 2020 року 96,76 грн, липень 2020 року 2,88 грн, серпень 2020 року 1639,94 грн, вересень 2020 року 3122,77 грн, жовтень 2020 року 2813,67 грн, листопад 2020 року 836,28 грн, грудень 2020 року 2876,33 грн (а.с.51).

За таких обставин суд доходить висновку про те, що право позивача на отримання заробітної плати було порушено відповідачем і підлягає захисту судом шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі за період: лютий грудень 2020 року в сумі 23736,83 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

З довідки про відмітки (форма ТР-П16) ТОВ «Краснолиманське» вбачається, що позивач у день звільнення не працював знаходився на лікарняному з 01.02.2023 по 15.02.2023 (а.с.50), вимоги про розрахунок пред`явлені представником позивача 5 червня 2024 року шляхом направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу через підсистему «Електронний суд» (а.с.29). Надані позивачем докази направлення його представником запиту адвоката про проведення повного розрахунку від 23.05.2024 не дають суду змогу стверджувати про отримання відповідачем такого запиту (а.с.16).

Згідно з довідкою ТОВ «Краснолиманське» № 471 від 10.07.2024 середньоденний заробіток ОСОБА_1 на дату звільнення склав 2399,47 грн (95978,88 : 40), де 95978,88 грн нарахована заробітна плата за грудень 2022 року, січень 2023 року, 40 кількість робочих днів (а.с.52).

Таким чином, позивач має право на відшкодування йому середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 6 червня 2024 року по 25 липня 2024 року включно в сумі 86380,92 грн (2399,47 грн х 36 днів), де 2399,47 грн - середньоденний заробіток позивача, 36 - кількість робочих днів затримки розрахунку.

У відповідності до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Положеннями ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1).

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п.2 ч.2).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3).

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.5).

Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з роз`ясненнями, даними в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом встановлено, що внаслідок порушення гарантованого законом права на оплату праці позивачу було завдано моральну шкоду, яка виразилася в душевних стражданнях та переживаннях, пов`язаних з неможливістю у повній мірі матеріально забезпечувати себе та свою сім`ю (а.с.17, 21, 22).

Надані позивачем довідки про розмір його пенсії, регресних виплат та групу інвалідності не беруться судом до уваги при вирішенні цієї справи, оскільки стосуються періоду після звільнення позивача з ТОВ «Краснолиманське» (а.с.18-20).

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду в 1 000 грн.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 24,51 грн необхідно покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог (968,96 грн х 25,28% : 100% (а.с.36).

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір за вимогою про відшкодування моральної шкоди в сумі 41,08 грн необхідно покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог (968,96 грн х 4,24% : 100% (а.с.37).

Всього підлягає стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди в сумі 65,59 грн (24,51 грн + 41,08 грн).

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України у зв`язку з тим, що позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в дохід держави пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 966,63 грн (968,96 грн х 99,76% : 100%).

Положеннями ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження наданої позивачеві професійної правничої допомоги адвокатом Смалем О.П. суду надано договір-доручення про надання правової (правничої) допомоги від 5 квітня 2024 року, укладений між адвокатом Смалем О.П та ОСОБА_1 , ордер про надання правової (правничої) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Смалем О.М. від 28.03.2024 у ГУ ПФУ, ТОВ «Краснолиманське», Красноармійському міськрайонному суді, виданий на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 15.03.2024, кошторис на виконання послуг за договором про надання правничої допомоги адвоката від 05.04.2024 (додаток № 1 до Договору-доручення на надання правничої допомоги від 05.04.2024), прибутковий касовий ордер № 12 від 05.04.2024 про прийняття від ОСОБА_1 адвокатом Смалем О.П. 10000 грн (а.с.25-28).

Доказів понесених витрат на надання йому професійної правничої допомоги адвокатом Смалем О.П. за договором про надання правової допомоги б/н від 15 березня 2024 року позивачем суду надано не було, а тому у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн необхідно відмовити.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України рішення суду про присудження працівникові виплати заробітної плати за лютий 2020 року підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст.43 Конституції України, ст.23 ЦК України, ст.ст.47, 94, 115-117, 273-1, 430 КЗпП України, ст.ст.1, 24 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст.4, 19, 81, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (м. Київ, Шевченківський район, вулиця Хмельницького Богдана, 64, ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ):

- заборгованість по заробітній платі за період: лютий грудень 2020 року в сумі 23 736 (двадцяти трьох тисяч семисот тридцяти шести) гривень 83 копійки без утримання податків та інших обов`язкових платежів,

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 6 червня 2024 року по 25 липня 2024 року в сумі 86 380 (вісімдесяти шести тисяч трьохсот вісімдесяти) гривень 92 копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів,

- на відшкодування сплаченого судового збору 65 (шістдесят п`ять) гривень 59 копійок.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за лютий 2020 року в сумі 12162 (дванадцяти тисяч ста шістдесяти двох) гривень 22 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (м. Київ, Шевченківський район, вулиця Хмельницького Богдана, 64, ЄДРПОУ 32281519) в дохід держави судовий збір в розмірі 966 (дев`ятисот шістдесяти восьми) гривень 63 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції за правилами ст.ст.354, 355 ЦПК України.

Суддя Г.В. Назаренко