Рішення № 120763559, 24.05.2024, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/1414/24

(2/199/1427/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

24.05.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Авраменка А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат від суми кредитної заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

22 лютого 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що він є правонаступником первісного кредитора ВАТ КБ «Надра», між яким та відповідачем ОСОБА_2 17 жовтня 2005 року було укладено кредитний договір №8/2005/840-К/313-А, виконання зобов`язань за яким було забезпечено порукою відповідача ОСОБА_1 . Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року по справі №401/6592/12, вирішено стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ КБ «Надра», правонаступником якого є позивач, заборгованість за вищевказаним кредитним договором в розмірі 106482,58 гривень. Посилаючись на те, що на момент звернення до суду із даним позовом зазначене рішення суду не виконано боржниками в повному обсязі, позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховано за період з 07 лютого 2021 року по 07 лютого 2024 року інфляційні втрати та 3% річних в загальному розмірі 57530,24 гривень, які сторона позивача і просить стягнути з солідарно з відповідачів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано, відзив від відповідача до суду не надходив, в зв`язку із чим суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені на ступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2005 року між ПАТ КБ «Надра», як кредитодавцем, та відповідачем ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено кредитний договір №8/2005/840-К/313-А про надання кредиту у сумі 8589 доларів США строком до 16 серпня 2011 року зі сплатою 10% річних за користування кредитними коштами.

В якості забезпечення виконання умов кредитного договору між ПАТ КБ «Надра» та відповідачем ОСОБА_2 , як поручителем, 17 жовтня 2005 року було укладений договір поруки.

У зв`язку з систематичним невиконанням позичальником умов кредитного договору в частині сплати періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків, станом на 18 квітня 2012 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 301517,92 гривень, яку відповідачі не сплатили.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2013 року по цивільній справі №401/6592/12 (провадження №2/199/425/13) задоволено позов ПАТ КБ «Надра» та вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором №8/2005/840-К/313-А від 17 жовтня 2005 року в загальному розмірі 301517,92 гривень, а також вирішено питання про судові витрати.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року по цивільній справі №401/6592/12 вищевказане рішення суду першої інстанції скасовано, вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №8/2005/840-К/313-А від 17 жовтня 2005 року в розмірі 106482,58 гривень, а також судовий збір в розмірі 1064,82 гривень, тобто всього 107547,4 гривень.

Копії вищевказаних судових рішень наявні в матеріалах цивільної справи, а рішення суду апеляційної інстанції, яким встановлені наведені вище обставини кредитних правовідносин відповідачів, у відповідності до ст.82 ч.5 ЦПК України має преюдиційне значення для розгляду даної цивільної справи.

08 травня 2020 року між ТОВ «ФК «Факторінгс» та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір №CL2N78545 купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого ПАТ КБ «Надра» передало у власність ТОВ «ФК Факторінгс» майнові права, в тому числі права вимоги за кредитним договором №8/2005/840-К/313-П від 17 жовтня 2005 року, договором застави №313-А/1 від 17 жовтня 2005 року, які було укладено між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , а також право вимоги за договором поруки від 17 жовтня 2005 року, який було укладено між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 .

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2020 року по цивільній справі №401/6592/12 (провадження №6/199/128/20) задоволено заяву ТОВ «ФК Факторінгс» та ухвалено замінити стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчих листів №401/6592/12, виданих на виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2013 року, у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Факторінгс».

Копія вищевказаної ухвали суду, яка набрала законної сили 28 липня 2020 року, наявна в матеріалах цивільної справи і також у відповідності до ст.82 ч.5 ЦПК України має преюдиційне значення для розгляду даної цивільної справи.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи та не заперечувалось сторонами, стягувана вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції кредитна заборгованість відповідачами дотепер не погашена в повному обсязі, розмір боргу залишився незміннім та відповідає тій сумі, яку вирішено стягнути з відповідачів рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року по цивільній справі №401/6592/12, враховуючи суму судових витрат.

За на ведених обставин позивачем за період з 07 лютого 2021 року по 07 лютого 2024 року нараховано на підставі ст.625 ч.2 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 47843,05 гривень, а також 3% річних в розмірі 9687,19 гривень, а всього 57530,24 гривень.

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім як зазначеними договорами та заочним рішенням суду, врегульовані нормами ЦК України.

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.509ЦК Українизобов`язаннямє правовідношення,в якомуодна сторона(боржник)зобов`язанавчинити накористь другоїсторони (кредитора)певну дію(передатимайно,виконати роботу,надати послугу,сплатити грошітощо)або утриматисявід вчиненняпевної дії(негативнезобов`язання),а кредитормає правовимагати відборжника виконанняйого обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

За змістом норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України), договір поруки (ст.553 ЦК України).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому відповідно до норми ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст.ст.546, 547 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст.559 ч.4 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення між сторонами договору поруки) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Нормами ст.ст.598, 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

В свою чергу, Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року, №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року, №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року, №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року, №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року, №№58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 6 лютого 2023 року, №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01 травня 2023 року, №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року, №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 листопада 2023 року, №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05 лютого 2024 року, №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 травня 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні останній раз з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

За змістом положень ст.ст.512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм цивільного законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Разом з тим, після спливу строку кредитування внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному кредитному договорі, або внаслідок реалізації кредитодавцем свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом в порядку ст.1050 ч.2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов`язання від дати спливу строку кредитування.

Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц.

За змістом ст.ст.509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Відтак, до грошового зобов`язання беззаперечно належить і зобов`язання боржника повернути кредитору визначену рішенням суду суму грошових коштів.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, а отже приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, а значить поширюють свою дію і на грошове зобов`язання, яке виникло на підставі договору, делікту або рішення суду.

При цьому, інфляційні втрати, в тому числі з огляду на положення ст.ст.1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», нараховуються лише у випадку прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а не іноземна валюта.

Наведені трьома абзацами вище правові висновки суду відповідають правовим позиціями Великої Палати Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року по справі №910/10156/17, від 11 квітня 2018 року по справі №758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, від 22 вересня 2020 року по справі №918/631/19, а також у правовій позиції Верховного Суду у постановах від 22 червня 2020 року по справі №752/10525/16-ц.

Отже, положення ст.625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Зокрема, за змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 січня 2019 року по справі №320/7215/16-ц, передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних можуть нараховуватись і на суми судових витрат, стягуваних за рішенням суду, якщо боржником такі судові витрати протиправно не сплачуються.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін по даній цивільній справі, то в ході її розгляду встановлено, що між кредитодавцем, правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_1 17жовтня 2005року було укладено кредитний договір №8/2005/840-К/313-А, на забезпечення виконання вимог позичальника за яким в той же день між кредитодавцем, правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки. При цьому, строк повернення кредиту сплив ще 16 серпня 2011 року. Внаслідок невиконання позичальником свого зобов`язання з повного та своєчасного повернення отриманого кредиту кредитодавець після спливу строку кредитування звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська із позовом до позичальника та поручителя про солідарне стягнення з останніх кредитної заборгованості за вищевказаним кредитним договором, отримав позитивне для себе рішення суду, яке хоча і було скасовано судом апеляційної інстанції, однак Апеляційним судом Дніпропетровської області 26 квітня 2013 року було ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та вирішено стягнути солідарно з відповідачів суму кредитної заборгованості та судові витрати в загальному розмірі 107547,4 гривень. Таким чином, кредитодавець, а отже і позивач у даній цивільній справі, відповідно до чинних норм цивільного законодавства та усталеної практики суду касаційної інстанції з 17 серпня 2011 року щодо кредитної заборгованості, а з 27 квітня 2013 року також і щодо суми судових витрат набув право на нарахування передбачених ст.625 ч.2 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, чим і скористався шляхом звернення до суду із даним позовом, в якому просить стягнути такий особливий різновид відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання за період з 07 лютого 2021 року до 07 лютого 2024 року в загальному розмірі 57530,24 гривень. При цьому, ухвалення Апеляційним судом Дніпропетровської області 26 квітня 2013 року рішення про солідарне стягнення кредитної заборгованості та судових витрат з позичальника та поручителя не припиняє правовідносин сторін за кредитним договором та договором поруки, а отже не є перешкодою для подання до суду даного позову, який вирішується наразі. За таких обставин, з огляду на доведення перед судом розміру наявного боргу за кредитом, позовні вимоги позивача у даній справі суд вважає правомірними, обґрунтованими, однак такими, що підлягають задоволенню частково шляхом стягнення частини нарахованих позивачем 3% річних в розмірі 3376,69 гривень та інфляційних втрат в розмірі 12664,33 гривень за період з 07 лютого 2021 року по 23 лютого 2022 року та лише з відповідача ОСОБА_1 .

Частковість задоволення позовних вимог зумовлена тим, що згідно ст.559 ч.4 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення між сторонами договору поруки) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, порука це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. На відміну від строку позовної давності, строк, передбачений ч.4 ст.559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки слід пред`явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем). Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні ч.4 ст.559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

За змістом ст.ст.251, 252 ЦК України умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором (припинення зобов`язань боржника) не є строком, встановленим у договорі поруки, оскільки останній визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Наведені у чотирьох абзацах вище правові висновки повністю відповідають правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22 серпня 2018 року по справі №2-1169/11, від 10 квітня 2019 року по справі №604/156/14-ц, від 03 липня 2019 року по справі №1519/2-3165/11, від 08 червня 2021 року по справі №202/781/14-ц, а також правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 25 вересня 2019 року по справі №555/540/17, від 03 листопада 2021 року по справі №0417/2-4621/2011.

Щодо правовідносин сторін у даній цивільній справі, то як встановлено судом в ході розгляду справи і зазначалось вище, кредитний договір №8/2005/840-К/313-А від 17 жовтня 2005 року передбачав строк кредитування до 16 серпня 2011 року. Відтак, кредитодавець, а отже і позивач, бажаючи пред`явити вимогу до поручителя, зокрема позов про стягнення як кредитної заборгованості, так і нарахованих на неї на підставі ст.625 ч.2 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, обов`язок зі сплати яких є акцесорним, додатковим до основного і залежним від нього зобов`язанням, яке поділяє його долю, мав пред`явити таку вимогу/позов до суду протягом строку дії договору поруки, укладеного із відповідачем ОСОБА_2 . З огляду на те, що зі змісту матеріалів справи не вбачається встановлення строку дії поруки ОСОБА_2 у відповідному договорі, строк виконання основного кредитного зобов`язання сплив ще 16 серпня 2011 року, а до суду із даним позовом позивач звернувся лише 22 лютого 2024 року, тобто зі спливом більше ніж десяти років з моменту спливу встановленого ст.559 ч.4 ЦК України шестимісячного строку дії поруки ОСОБА_2 , а строк дії поруки є преклюзивним, не може бути зупиненим, перерваним та/або поновленим, є строком самого існування зобов`язання між кредитором та поручителем, сплив якого зумовлює припинення правовідносин між вказаними особами, суд приходить до висновку, що внаслідок спливу строку дії поруки означеного відповідача відсутня передбачена законом підстава для покладення на відповідача ОСОБА_2 передбаченої ст.625 ч.2 ЦК України відповідальності за невиконання позичальником ОСОБА_1 його зобов`язання із повернення кредиту, а отже і відсутня підстава для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем саме до відповідача ОСОБА_2 , як поручителя.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог відносно відповідача ОСОБА_1 , суд керувався наступним. Так, позивач, пред`являючи позовні вимоги про стягнення на підставі ст.625 ч.2 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, визначає період нарахування з 07 лютого 2021 року по 07 лютого 2024 року. Визначення позивачем вказаної кінцевої дати періоду нарахування суперечить вимогам п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких нарахування передбачених ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних з 24 лютого 2022 року включно є неправомірним з огляду на введення з означеної дати на всій території України воєнного стану, який досі триває. Отже кінцевою датою розрахунку має бути 23 лютого 2022 року. Таким чином правильний розрахунок 3% річних, здійснений судом, має наступний вигляд: 107547,4 гривень (грошове зобов`язання, визначене рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року, включаючи судові витрати) х 3% х 382 (кількість днів прострочення в період з 07 лютого 2021 року по 23 лютого 2022 року) : 365 (кількість днів у році) : 100 = 3376,69 гривень. А правильний розрахунок інфляційних втрат, здійснений судом, має наступний вигляд: 107547,4 гривень (грошове зобов`язання, визначене рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року, включаючи судові витрати) х 1.11775579 (сукупний індекс інфляції за період з лютого 2021 року по лютий 2022 року, поділений на 100%) 107547,4 гривень (грошове зобов`язання, визначене рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року, включаючи судові витрати) = 12664,33 гривень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по справі, суд на підставі ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача понесені останнім при зверненні до суду судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 844,29 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15, 16, 509, 512-514, 516, 525, 526, 530, 546, 547, 553, 554, 559, 598, 599, 610-612, 625, 629, 1054, 1055, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» (ЄДРПОУ 40298218; адреса місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, Крутогірний узвіз, 15-А) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса останнього відомого місця проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса останнього відомого місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення 3% річних та інфляційних втрат від суми кредитної заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса останнього відомого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» (ЄДРПОУ 40298218; адреса місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, Крутогірний узвіз, 15-А) нараховані за період з 07 лютого 2021 року по 23 лютого 2022 року на підставі ст.625 ч.2 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 12664,33 гривень, а також 3% річних в розмірі 3376,69 гривень від суми невиконаного грошового зобов`язання, визначеного рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року по цивільній справі №401/6592/12, а всього 16041,02 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса останнього відомого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» (ЄДРПОУ 40298218; адреса місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, Крутогірний узвіз, 15-А) судовий збір в розмірі 844,29 гривень.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко