Рішення № 120753276, 01.08.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8761/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправною відмову щодо видачі паспорта у формі книжечки,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, від 22.02.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обміні паспорта ID НОМЕР_1 , у зв`язку із його непридатністю для користування на новий паспорт громадянина України зразка 1994 року;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області обміняти паспорт, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із його непридатністю для використання та оформити і видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , новий паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Ухвалою суду від 25.03.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 01.08.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Справу розглянуто з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач після досягнення 16-річного віку отримала паспорт громадянина України у формі ID-картки. У зв`язку з власними релігійними переконаннями звернулась до відповідача з заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляду книжечки, так як строк дії паспорт громадянина України у формі ID-картки закінчився 03.10.2022 року. Вказує, що відповідачем було відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки. Крім того зауважує, що оскільки строк дії ID-картки закінчився, то на даний момент позивачка без діючого паспорта.

15.04.2024 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого вказано, що використання позивачем раніше паспорта типу ID-1 у вигляді пластикової картки та паспорту громадянина України для виїзду за кордон при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно УНЗР, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта вигляді ID - картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне життя.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України у формі ID картки № НОМЕР_2 , який видано 03.10.2018 року.

21.02.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року по релігійним мотивам.

Листом №М-113/6/5101-24 від 22.02.2024 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повідомило, що враховуючи наявність у ОСОБА_1 паспорта громадянина України типу ID-1 та присвоєння УНЗР, відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.

Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, у вигляді паспортної книжечки звернулась з даною позовною заявою до суду.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 1 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI) суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною 1 ст. 4 Закону № 5492-VI передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.

Згідно з ч. ч.2-3 ст. 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Одними із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон (підпункти "а", "б" пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI).

Частиною 3 статті 13 Закону № 5492-VI, зокрема регламентовано, що паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон містять безконтактний електронний носій.

Згідно з ч.ч. 1-2, 4-5 ст. 14 Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Так, положеннями ст. 21 Закону № 5492-VI встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Частиною 7 цієї статті, зокрема передбачено, що паспорт (ID-карта) містить унікальний номер запису в Реєстрі, відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України у формі ID картки № НОМЕР_2 , який видано 03.10.2018 року.

Крім того, ОСОБА_1 має паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 з безконтактним електронним носієм, який виданий 18.11.2016 року.

Таким чином, позивач, звертаючись у минулому із оформленням паспорта громадянина України у формі ID-картки та паспорта громадянина України для виїзду за кордон (біометричного закордонного паспорту) вже надавала згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже був сформовано.

Тобто, суд вказує на те, що УНЗР було позивачу присвоєно за власним волевиявленням у зв`язку із оформленням паспорта громадянина України у формі ID-картки та паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Так, УНЗР було присвоєно позивачу 18.11.2016 року у зв`язку із оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

21.02.2024 року позивач звернулась до органу міграційної служби із заявою, в якій просила оформити і видати їй паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року, тому що вона не хоче мати паспорт у формі ID-картки за своїми релігійними переконаннями.

Суд зазначає, що у разі оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, позивач вправі відмовитись від внесення відцифрованих відбитків пальців рук, а тому обсяг внесення біометричних даних буде відповідати обсягу, які вже містяться у Реєстрі.

Згідно з ст.10 Закону № 5492-VI у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Використання позивачем паспорта громадянина України у формі ID-картки та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні яких було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне та сімейне життя.

Подібний правовий висновок відображено у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 року у справі № 380/5977/21.

Отже, вимоги позивача ґрунтуються на небажанні надавати згоду на обробку персональних даних та присвоєння їй УНЗР, який однак вже був присвоєний. Покликання позивача лише на той факт, що вона є віруючою, що спричинило неприйняття оформлення їй паспорта у формі ID-картки, є недостатнім та необґрунтованим. Також позивач не надала суду доказів того, що оформлення їй паспорта у формі ID-картки може спричинити шкоду її приватному життю саме як віруючій.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи положення ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (65045, м.Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправною відмову щодо видачі паспорта у формі книжечки, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.

.