Рішення № 120736907, 31.07.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2024Справа № 910/925/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ"

вул. Лаврська, 16, м. Київ, 01015

до Політичної партії "Європейська Солідарність"

вул. Електриків, 29А, м. Київ, 04176

про стягнення 14 418 843,59 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Політичної партії "Європейська Солідарність" (далі-відповідач) про стягнення 14 418 843,59 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що між позивачем та відповідачем існували договірні відносини по Договору №к-206 оренди нежитлових приміщень від 15.10.2019, який позивачем розірвано в односторонньому порядку у зв`язку із систематичним невиконанням відповідачем умов вказаного договору, у зв`язку із чим у Політичної партії "Європейська Солідарність" утворилась заборгованість. Таким чином, предметом позову у даній справі є стягнення із Політичної партії "Європейська Солідарність": 2 073 934,45 грн. - заборгованість зі сплати орендних платежів за період: з квітня 2023 року по червень 2023 року та з 01.07.2023 по 03.07.2023; 385404,18 грн. - пені, нарахованої за прострочення сплати орендних платежів за квітень 2023 року - 03.07.2023: за період з 11.04.2023 по 04.01.2024; 804 821,27 грн. - 3 % річних, нараховані за прострочення сплати орендних платежів за листопад 2019 року - 03.07.2023 року: за період з 11.07.2021 по 15.01.2024 (за виключенням періодів, заявлених у справах № 910/13719/21, № 910/8651/22, № 910/4720/23); 4 133 551,43 грн. - інфляційних збитків (втрат) за прострочення сплати орендних платежів за листопад 2019 року - 03.07.2023 (за виключенням інфляційних, стягнутих у справах № 910/13719/21, №910/8651/22, № 910/4720/23); 7 021 132,26 грн. - неустойки у розмірі подвійної плати за неправомірне користування Приміщенням: за період з 07.07.2023 по 15.01.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.02.2024.

27.02.2024 представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує.

06.03.2024 позивачем подано до суду відповідь на відзив із спростуванням аргументів відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 21.02.2024 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 20.03.2024.

20.03.2024 відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 задоволено клопотання Політичної партії "Європейська Солідарність" про зупинення провадження; зупинено провадження у справі №910/925/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" до Політичної партії "Європейська Солідарність" про стягнення 14 418 843,59 грн. до набрання рішенням у справі №910/16492/23 законної сили.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 про зупинення провадження у справі, витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/925/24.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/925/24 задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/925/24 скасовано; матеріали справи №910/925/24 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2024 поновлено провадження у справі №910/925/24, продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів та призначено підготовче засідання у справі №910/925/24 на 03.07.2024.

Протокольною ухвалою суду від 03.07.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.07.2024.

У судовому засіданні 31.07.2024 здійснювався розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 31.07.2024 судом заслухане вступне слово представника позивача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні 31.07.2024 судом здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, в яких представник позивача виступив з заключним словом.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 31.07.2024 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Отже, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

15.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" (орендодавець, ТОВ "Підприємство "Київ") та Політичною партією "Європейська солідарність" (орендар, ПП "Європейська солідарність") було укладено договір оренди нежитлових приміщень № к-206 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в п. 1.2 договору, а орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати орендодавцю орендну плату.

Згідно з п. 1.2 договору нерухомим майном, що передається в оренду за даним договором, є нежилі приміщення загальною площею 1674,27 кв. м, розташовані на першому поверсі будівлі (літ. "Н), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16 (далі - приміщення).

Спір за позовом виник в зв`язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не виконано основного обов`язку орендаря внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті передбачених договором платежів за період з квітня 2023 року по червень 2023 року та позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання нараховані пеня, інфляційні втрати, 3% річних та неустойка.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 2.1 договору орендодавець передає орендарю приміщення у користування на підставі акту приймання-передачі нежитлових приміщень, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору.

За актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.11.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1674,27 кв. м, розташовані на першому поверсі будівлі головного виробничого корпусу (літ. "Н), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з п. 4.2 договору строк оренди приміщень за даним договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та закінчується 31.12.2019.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що по закінченню календарного року, цей договір автоматично пролонговується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за 1 (один) календарний місяць до закінчення відповідного календарного року.

Доказів в підтвердження виявлення однією із сторін не бажання продовжувати договірні правовідносини не подано, а отже договір є продовженим.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з п. 6.1 договору орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями за даним договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у наступному розмірі 400,00 грн за 1 (один) квадратний метр приміщення на місяць.

Відповідно до п. 6.2 договору загальна сума місячної орендної плати, що підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями, визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного в п. 6.1. цього договору, на площу приміщення, вказану в п. 1.2 цього договору, та становить 669.708,00 грн.

Згідно п. 6.3 договору орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 6331020 "Фінансування статутної діяльності політичних партій".

З матеріалів справи вбачається, у період дії карантинних обмежень та активних бойових дій Товариство надало Політичній партії численні знижки по сплаті орендних платежів за Договором, що підтверджується:

Додатковими угодами № 01 від 01.04.2020, № 02 від 30.04.2020, № 03 від 27.05.2020, № 04 від 22.06.2020, № 05 від 23.07.2020, № 06 від 31.12.2020, якими у період часу з 01.04.2020 по 31.01.2021 орендну плату знижено на 50 % (загальна сума місячної орендної плати становила 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).

Додатковими угодами № 07 від 24.02.2022 та № 08 від 19.05.2022, якими у період часу з 01.03.2022 по 31.08.2022 орендну плату майже взагалі скасовано (загальна сума місячної орендної плати становить 100,00 грн. замість 669 708,00 грн.).

Додатковими угодами № 09 від 30.08.2022, № 10 від 26.09.2022, № 11 від 28.10.2022, № 12 від 28.11.2022 та№ 13 від 28.12.2022, якими у період часу з 01.09.2022 по 31.01.2023 орендну плату знижено на 50 % (загальна сума місячної орендної плати становила 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.)

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 6.5 договору орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуються приміщення на підставі даного договору.

03.06.2023 Товариство додатково направило на електронні адреси Політичної партії електронний лист, яким повідомило про дострокове розірвання Договору та долучило скан-копію повідомлення за вих.№ 107 від 26.06.2023 про дострокове розірвання вказаного Договору.

Статтею 782 Цивільного кодексу України (далі також - «ЦК України») визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Тобто, з огляду на односторонню відмову Товариства від Договору - у зв`язку з довготривалою несплатою Політичною партією орендних платежів, Договір є припиненим з 04.07.2023.

За умовами п. 9.12. Договору у разі дострокового розірвання даного Договору орендар зобов`язується протягом 3 (трьох) робочих днів з дати припинення Договору звільнити приміщення та повернути їх орендодавцеві.

Однак, як вказує Товариство, як станом на 07.07.2023, так і станом на дату подання даного позову, Політична партія не виконала свого обов`язку щодо звільнення орендованого Приміщення (його повернення Товариству) та продовжує надалі користуватись Приміщенням без будь-якої правової підстави. Дане підтверджується, зокрема: Актом від 07.07.2023 про фіксацію неявки представників орендаря для повернення орендованих Приміщень за Договором оренди № к-206 від 15.10.2019 та рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/10904/23.

Згідно п.4 ст.75 ГПК України - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі ( за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. У сі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Щодо заперечень відповідача стосовно розміру орендних платежів, а також наявності підстав для звільнення орендаря від їх сплати за період з квітня 2023 по червень 2023 на підставі ст. 782 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Щодо заперечень відповідача стосовно розміру орендних платежів, а також наявності підстав для звільнення орендаря від їх сплати на підставі ст. 782 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Згідно з частинами 4, 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2020 № 377) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на усій території України карантин, зокрема, заборонено до 22.05.2020 проведення всіх масових заходів, в яких бере участь більше 10 людей.

Законом від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: "14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 цього Кодексу".

Законом України від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020 та діяв до 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин 4 та 6 статті 762 Цивільного кодексу України , також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб".

Так, у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

За змістом пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України такого вичерпного переліку обставин теж не передбачено.

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Верховним Судом у постанові від 20.10.2021 по справі № 911/3067/20 вказано, що при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, №910/13158/20.

При цьому, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Наразі, у підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном відповідач послався на запровадження Кабінетом Міністрів України у спірний період заборони на проведення всіх масових заходів у зв`язку із карантином.

Однак, суд зазначає, що запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину (у тому числі заборона масових заходів) само по собі не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Наразі, за висновками суду, відповідач за первісним позовом не довів повного припинення ним діяльності у період карантину, у тому числі, внаслідок відсутності доступу до майна, тоді як позивач у цей період забезпечив відповідачу доступ до орендованого майна.

За таких обставин, за висновками суду, підстави звільнення згідно ч. 6 ст. 782 Цивільного кодексу України відповідача від внесення орендних платежів за період з квітня 2023 по червень 2023 відсутні, а отже, відповідні заперечення відповідача не спростовують обґрунтованості наведеного позивачем розрахунку суми основного боргу.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.3. договору, у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення 385 404,18 грн пені підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність у нього форс-мажорних обставин, які б звільняли його від сплати штрафних санкцій за порушення умов договору оренди.

У своєму відзиві відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, в якому засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Тобто виключно сертифікатом (а не листом) відповідної торгово-промислової палати можуть бути підтверджені форс-мажорні обставини, які підтверджували факт неможливості Виконання конкретного зобов`язання.

Окрім того, відповідно до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні питань реінтеграції тимчасово (блокуванні), що затверджений наказом Міністерства з окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.04.2022 року за № 453/37789 із змінами, місто Київ, де власне і знаходиться орендоване Відповідачем майно, до таких територіальних громад не віднесено.

Отже, посилання відповідача на те, що вказані обставини, як виключні для нього, є безумовною підставою для зменшення штрафних санкцій не приймаються судом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 804 821,27 грн 3% річних.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 4 133 551,43 грн інфляційних втрат.

Стосовно вимог про стягнення неустойки у розмірі 7 021 132,26 грн.

Звертаючись до суду із позовною заявою, Товариство констатує, що, як станом на 07.07.2023, так і станом на день подання даного позову, Політична партія не повернула Позивачу приміщення та продовжує неправомірно ним користуватись.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/10904/23 позовні вимоги Товариства задоволено повністю та виселено Політичну партію з нежитлових Приміщень, однак, станом на сьогодні Відповідач вказаного рішення не викопав та не звільнив спірних Приміщень.

24.11.2023 Товариство направило на адресу Політичної партії дві вимоги-претензії (вих. № 247 та № 248) про сплату неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення майна та про сплату (компенсацію) вартості комунальних послуг за користування майном, в яких Позивач, з поміж іншого, вимагав від Відповідача негайно звільнити та повернути Товариству належні останньому Приміщення, а також сплатити на користь Позивача неустойку за неправомірне користування Приміщенням за період з 07.07.2023 по 23.11.2023 в загальному розмірі 5 104 423,16 грн.

Однак, вказана вимога Товариства Політичною партією так виконана і не була.

За висновками суду, матеріалами справи підтверджено, що неповернення об`єкту оренди після припинення дії Договору, відбулося з вини самого орендаря (відповідача), який добровільно не повернув об`єкт оренди позивачу, та продовжує користуватися орендованим майном.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Тобто, неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас, неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, суд зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок викладено Об`єднаною палатою Касаційного господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Враховуючи положення ч 2 ст. 785 ЦК України та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку щодо задоволення вимоги Товариства про стягнення із Політичної партії неустойки за період неправомірного користування Приміщеннями: з 07.07.2023 по 15.01.2023 (включно), у розмірі подвійної орендної плати, яка була визначена Договором, а саме у загальному розмірі 7 021 132,26 грн. (без ПДВ).

Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 99%, суд виходить із наступного.

Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за поставлену йому товар.

Індекс інфляції та три проценти річних, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, інфляція та проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

При цьому, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим суд зазначає, що застосування положень ст. 625 ЦК України, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних нарахувань, а тому інфляційні збитки не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу, а тому в суду відсутні підстави для зменшення суми інфляції.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.19. по справі № 916/4692/15.

У вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Наразі, обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення штрафних санкцій на 99% відповідач посилається на ту обставину, що відповідач є неприбутковою організацією, наявність карантинних обмежень у спірний період та неможливість виконання зобов`язань за Договором з підстав, що не залежали від волі Відповідача.

Оцінюючи вказані доводи відповідача судом враховано, що згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1ст. 74 Кодексу.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.93.

Захищене ст. 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.3 3 Рішення віл 27.10.93. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п. 26 рішення від 15.05.08. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Суд зауважує, що відсутність у Підприємства коштів для оплати товару не звільняє останнього від обов`язку сплати такі кошти.

Проте, наразі відповідачем доказово не обґрунтовано суду наявності обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд вважає, що відповідач не довів наявність виняткових обставин у справі, не навів доводів щодо неспівмірності штрафних санкцій з розмірами збитків, понесених позивачем, що може бути підставою для зменшення штрафних санкцій.

Таким чином, за висновками суду, жодних підстав для звільнення Підприємства від оплати нарахованих позивачем сум штрафних санкцій немає.

З огляду на вищевикладене, заява відповідача про зменшення штрафних санкцій на 99% залишена судом без задоволення як така, що позбавлена належного доказового обґрунтування.

Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог суд розглянув і відхилив, як такі, що не спростовують заявлених позовних вимог.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Політичної партії "Європейська Солідарність" (04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 29А; ідентифікаційний код: 21715714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 16; ідентифікаційний код: 00308146) 14 418 843, 59 грн., з яких 2 073 934,45 грн. - заборгованість зі сплати орендних платежів, 385 404,18 грн. - пеня, 804 821,27 грн. - 3% річних, 4 133 551,43 грн. - інфляційні збитки, 7 021 132,26 грн. - неустойка та судовий збір у розмірі 216 282,65 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 01.08.2024

Суддя М.О. Лиськов