Рішення № 120732130, 31.07.2024, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/13504/22

Провадження №2/523/335/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2024 р. м. Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси

у складі: головуючої судді Кремер І.О.,

з участю секретаря судового засідання Орлова В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 523/13504/22 за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» про визнання права власності на частину житлової квартири в порядку приватизації,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Торган Л.М. в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору КП «Міське агентство з приватизації житла» про визнання права власності на частину житлової квартири в порядку приватизації.

Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що ОСОБА_2 та її батько, відповідач по справі, ОСОБА_3 набули у приватну спільну часткову власність шляхом приватизації однокімнатну житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Так, 24.02.2000 року Управлінням житлово комунального господарства виконкому Одеської міської ради було видано Свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності у рівних частках належить житлова квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,4 кв.м. Вказане Свідоцтво про право власності було видано на підставі Розпорядження органу приватизації від 24.02.2000 року за № 148203.

Батько позивачки ОСОБА_3 , маючи оригінал Свідоцтва про право власності на житло, у 2021 році зареєстрував за собою право власності на належну йому 1/2 частку вказаної житлової квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, після реєстрації відповідачем свого права власності на частку у житловій квартирі, було втрачено оригінал вказаного Свідоцтва про право власності на житло, що унеможливлює здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на належну їй 1/2 частку житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У газеті «Одеські вісті» за № 59 від 04.08.2021 року було розміщено оголошення, згідно якого слід вважати недійсним втрачене Свідоцтво про право власності на житло від 24.02.2000 року, видане згідно з Розпорядження № 148203 від 24.02.2000 року на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Представник позивачки ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до КП «Міське агентство з приватизації житла» із заявою про видачу дублікатів приватизаційних документів на квартиру адресою: АДРЕСА_1 . Однак, листом відповіддю від 21.05.2021 року № 244/01-09 КП «Міське агентство з приватизації житла» повідомило, що дублікати приватизаційних документів видаються власникам (співвласникам) житла з письмової згоди всіх співвласників.

Оскільки, через напружені відносини із відповідачем ОСОБА_2 не може отримати дублікати приватизаційних документів для здійснення реєстрації права власності на належну їй частку житлової квартири, а іншим чином, окрім як в судовому порядку, позивачка не може захистити своє порушене право, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку приватизації на 1/2 частину житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,7 кв.м., а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Суд констатує, що відповідачем ОСОБА_3 було подано до суду відзив на позову заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні даного позову в повному обсязі. Так, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач вказує на те, що 20.02.1999 року він перебував у шлюбі із гр. ОСОБА_4 , від якого народилася дитина ОСОБА_2 , яка є позивачкою у даній справі. На той час, однак, дуже короткий термін, відповідач із колишньою дружиною дійсно проживали однією родиною за адресою: АДРЕСА_1 . Між ними була досягнути домовленість, що дитина ОСОБА_2 буде зареєстрована за місцем свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , але в подальшому буде знята з реєстрації та зареєстрована по місцю проживання матері за адресою: АДРЕСА_2 для подальшої участі в приватизації нерухомого майна за вказаною адресою.

Також у поданому відзиві на позову заяву відповідач зазначає про те, що реєстрацією місця проживання позивачки ОСОБА_2 та приватизацією належної відповідачу квартири в агентстві приватизації займалася його колишня теща, мати ОСОБА_4 , яка в свою чергу дійсно надавала йому на підпис заяву до органу приватизації про приватизацію житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , однак він чітко пам`ятає, що в заяві про приватизацію майна він був єдиним учасником. Також, відповідач зазначив про те, що у нього відсутні оригінали правовстановлюючих документів на вказану вище житлову квартиру, оскільки у 2000 року у нього з колишньою дружиною зіпсувалися стосунки, вони розлучилися, та в кого наразі знаходяться оригінали вказаних документів йому не відомо.

Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження та відкриття провадження по справі від 16.11.2022 року було постановлено проводити розгляд справи у в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07.02.2024 року було постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 в останнє судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, в якій просила суд завершити розгляд даної справи за відсутності сторони позивача.

У попередньому судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку приватизації на 1/2 частину житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_5 в останнє судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив суд провести судове засідання у його відсутності.

У попередньому судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та пояснив, що відповідачу ОСОБА_3 невідомо хто на його ім`я здійснив реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, окрім того у відповідача відсутні будь які оригінали правовстановлюючих документів на спірну квартиру. А тому, просив суд відмовити у задоволенні даного позову в повному обсязі.

Представник третьої особи КП «Міське агентство з приватизації житла» в судове засідання повторно не з`явився, сповіщався судом про час та місце слухання справи, із будь якими заявами чи клопотаннями до суду не звертався.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Згідно приписів ч.1, п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

По справі встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є донькою відповідача ОСОБА_3 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 від 23.03.1999 року).

24.02.2000 року Управлінням житлово комунального господарства виконкому Одеської міської ради було видано Свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності у рівних частках належить житлова квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,4 кв.м. (а.с. 9)

Вказане Свідоцтво про право власності було видано на підставі Розпорядження органу приватизації від 24.02.2000 року за № 148203 (а.с. 9).

Також судзазначає,що позивачкає зареєстрованоюпо місцюпроживання заадресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорту гр. України ОСОБА_2 .

Таким чином, суд зазначає, що ОСОБА_2 та її батько, відповідач по справі, ОСОБА_3 , набули у приватну спільну часткову власність шляхом приватизації однокімнатну житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

По справі встановлено, що ОСОБА_3 у 2021 році зареєстрував за собою право власності на належну йому 1/2 частку вказаної житлової квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наявно наявною у матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 268444383 від 03.07.2021 року.

Представник позивачки ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до КП «Міське агентство з приватизації житла» із заявою про видачу дублікатів приватизаційних документів на квартиру адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, листом відповіддю від 21.05.2021 року № 244/01-09 КП «Міське агентство з приватизації житла» повідомило, що дублікати приватизаційних документів видаються власникам (співвласникам) житла з письмової згоди всіх співвласників (а.с. 12).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 пояснила, що станом на сьогоднішній день ОСОБА_2 позбавлена можливості зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно належне їй право власності на 1/2 частину житлової квартир за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки оригінал Свідоцтва про право власності знаходиться у відповідача, через напружені відносини з яким позивачка не може отримати вказаний оригінал для вчинення реєстраційної дії. Саме вказана обставина і слугувала підставою для звернення до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що суть державної реєстрації прав офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а стає лише завершальним етапом у ланцюжку виникнення, зміни та/або припинення прав на нерухоме майно.

У газеті «Одеські вісті» за № 59 від 04.08.2021 року було розміщено оголошення, згідно якого слід вважати недійсним втрачене Свідоцтво про право власності на житло від 24.02.2000 року, видане згідно з Розпорядження № 148203 від 24.02.2000 року на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 15 ЦК України гарантовано право кожного на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Нормами ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник май на може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його власність.

Стаття 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право мирного володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 37 Постанови Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна.

Таким чином, з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У цьому ж пункті Постанови Пленум ВССУ наголошує, що виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, зокрема, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами.

Крім того, Верховний Суд України у своєму Узагальненні «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» звертає увагу, що передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

Як було вище встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули у приватну спільну часткову власність у частках по 1/2 кожним, шляхом приватизації, однокімнатну житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, ОСОБА_2 у даному позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником 1/2 частки вказаної вище житлової квартири.

В супереч твердження сторони відповідача, під час розгляду даної справи суду не надано доказів на спростування факту відсутності у позивачки оригіналу Свідоцтва про право власності на житло від 24.02.2000 року.

Щодо твердження сторони відповідача про те, що ОСОБА_3 не знав, що житлова квартира була приватизована на його ім`я та ім`я ОСОБА_2 , оскільки оригінал Свідоцтва про право власності на житло від 24.02.2000 року він ніколи не отримував, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджене Постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, на підставі якого набувається, змінюється або припиняється речове право (у тому числі замовник будівництва, девелопер будівництва, управитель фонду фінансування будівництва), або уповноважені ними особи - у разі подання документів для державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Пунктом 5 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одним з правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, є свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат.

Як було вже встановлено по справі, 09.03.2021 року державним реєстратором Юридичного департаменту Одеської міської ради Панфіловою О.І. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на відповідачем ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на 1/2 частину житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для державної реєстрації слугувало свідоцтво про право власності на житло, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 24.02.2000, видавник: Управління житлово комунального господарства виконкому Одеської міської ради (а.с. 11).

У судому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_3 не звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності на 1/2 частину спірної житлової квартири, окрім того, відповідач ОСОБА_3 вважає таку державну реєстрацію незаконною.

Однак, суд констатує, що в супереч твердженням сторони відповідача, станом на дату ухвалення рішення у даній справі, ані розпорядження органу приватизації, ані рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину спірної квартири, відповідачем не оскаржувалися.

Докази протилежного стороною відповідача суду надано не було.

Окрім того, відповідач не позбавлений був можливості звернутися в рамках розгляду даної справи із зустрічним позовом за захистом свого порушеного права, у разі якщо таке порушення мало місце.

Однак, зазначеним правом сторона відповідача не скористувалася.

А тому, у суду є обґрунтовані підстави для висновку, що непогодження сторони відповідача з даним позовом викликано наявністю конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також вчинення зі сторони відповідача дій задля здійснення перешкоди позивачці здійснити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права на належну їй 1/2 частину житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки відповідно до частини першої статті 258 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, позивач може отримати замість втраченого оригіналу дублікат свідоцтва про право власності на квартиру лише за наявності згоди всіх її співвласників.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності такої його згоди.

Отже, суд констатує, що позивачка позбавлена можливості реалізувати свої правомочності власника частки нерухомого майна, які за змістом ч. 1 ст. 182 ЦК України та ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникають у неї з моменту державної реєстрації права власності на його частку у квартирі.

Згідно з положеннямист. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2ЦПК України).

Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 та ч. 2ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Достовірними, відповідно дост. 79 ЦПК Україниє докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно ч. 1 та ч. 6ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволення даного позову та захисту порушеного права позивача в судовому порядку.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі та керуючись ст.ст. 258, 317, 319, 321, 392 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 259, 263 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заву представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» про визнання права власності на частину житлової квартири в порядку приватизації задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку приватизації на 1/2 частину житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,7 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 3930 /три тисячі дев`ятсот тридцять/ грн. 00 коп.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_4 , мешканець: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Комунальне підприємство «Міське агентство з приватизації житла», код за ЄДРПОУ 20993536, місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, 66.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01 серпня 2024 року.

Суддя Суворовського

районного суду м. Одеси І.О. Кремер