Рішення № 120730115, 22.07.2024, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/5034/24

Провадження № 2/235/1379/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря судового засідання Леонової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сакун В.А., до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (далі ТОВ «Краснолиманське») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням її виплати.

Ухвалою судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2024 року позовні вимоги роз`єднано та виділено в самостійні провадження (а.с.7).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 26.02.2018 по 29.11.2021, звільнений на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію.

При звільненні підприємство не провело з ним повний остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати, як це передбачено ст.116 КЗпП України, внаслідок чого виникла заборгованість по заробітній платі.

На підставі наведеного з урахуванням уточнених позовних вимог просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2021 по 18.07.2024 за 655 робочих днів, а також з урахуванням вимог співмірності в сумі 300000 грн (а.с.2-3, 14).

Ухвалою судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 2 липня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено строк для подання відповідачем відзиву на позов п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (а.с.11).

У встановлений судом строк відповідач надав відзив, в якому позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визнав з наступних підстав.

29.11.2021 позивач звільнився з підприємства відповідача, в цей день працював.

Відповідач дізнався про вимогу позивача 27.06.2024 під час отримання ухвали від 21.06.2024 з копією позову через застосунок «Електронний суд». За таких умов дата виникнення затримки розрахунку при звільненні позивача починається з наступного дня після звернення до відповідача з відповідною вимогою, тобто з 28.06.2024. Позивач звернувся з позовними вимогами до відповідача після внесення змін до ст.117 КЗпП України. Виплата заборгованості по заробітній платі в день звільнення не здійснена, а тому відповідач має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-1Х від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022), що діє в редакції на момент звернення до суду.

Вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за весь час мають сугубо абстрактне визначення. Позивач замість точного визначення періоду та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначає суму 121120 грн, чим вводить в оману суд, сподіваючись на безпідставне збагачення.

Відповідач наголошує, що вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 121120 грн не відповідають вимогам діючого законодавства України в частині недотримання ст.117 КЗпП України та постанови КМУ № 100, а тому не підлягають задоволенню.

Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Однак у вказаних відносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав. Інтереси роботодавця також мають бути враховані. Не слід перетворювати відповідальність відповідача на каральну санкцію, тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо суд не розділяє думку відповідача, то відповідач просить суд врахувати його інтереси, які полягають у збереженні підприємством свого матеріального та фінансового становища і платоспроможності, та зменшити розмір за затримку розрахунку при звільненні, що буде доцільним та справедливим, значно пом`якшить негативні наслідки загального спаду в економіці підприємства.

Покладення на відповідача обов`язку виплати середнього заробітку під час затримки розрахунку при звільненні стане додатковою жорстокою санкцією у фінансовій сфері відповідача, тим самим перетвориться на непосильний тягар.

Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. У даній справі дії самого позивача направлені на безпідставне збагачення в судовому порядку, а останній являється інструментом такого збагачення.

З урахуванням викладеного відповідач просив при вирішенні даної справи застосувати принцип розумної співмірності та пропорційності та прийняти до уваги, що позивач більше 3 років не звертався з вимогами до відповідача, але знав про заборгованість по заробітній платі, сподіваючись отримати збагачення за рахунок відповідача, що є недобросовісним по відношенню до відповідача. Бездіяльність позивача була спрямована на розтягування та збільшення строку для стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини доходу, а отже можна вважати, що позивач зловживає правами.

Застосування принципу співмірності при вирішенні трудових спорів спричинене тим, що недобросовісними (недобромисними) можуть бути не тільки роботодавці, але й працівники.

На підставі наведеного відповідач просив у позовних вимогам відмовити (а.с.20-22).

Проаналізувавши позовні вимоги і заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву, оцінивши письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наданих сторонами письмових доказів, суд доходить наступних висновків.

Позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське» з 26 лютого 2018 року по 29 листопада 2021 року, звільнений за ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.18-19, 25, 27).

Конституцією України гарантується право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.

Частина 1 ст.47 КЗпП України зобов`язує роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ч.2 ст.116 ЦПК України).

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч.1); при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2).

Як зазначено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 липня 2024 року (справа № 235/4723/24, провадження № 2/235/1324/24), яке станом на дату розгляду цієї справи не набрало законної сили, з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 119694,78 грн без відрахування з цієї суми обов`язкових податків та зборів (а.с.30-31).

Згідно з довідкою про відмітки форми ТР-П16, сформованої 03.07.2024, в день звільнення 29.11.2021 ОСОБА_1 (таб. № 24801) працював (а.с.16, 24), отже відповідач у відповідності до положень ст.116 КЗпП України мав виплатити йому всі суми, що належать йому від підприємства, в день його звільнення.

Згідно з довідкою ТОВ «Краснолиманське» № 451 від 03.07.2024 середньоденний заробіток ОСОБА_1 на дату звільнення склав 1677,98 грн (а.с.17, 26).

Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022, що набрав законної сили 19.07.2022, були внесені зміни до ст.117 КЗпП України, відповідно до яких період, за який підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежено шістьма місяцями.

Таким чином, позивач має право на відшкодування йому середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до положень ч.1 ст.117 КЗпП України та в межах суми позовних вимог за період з 30 листопада 2021 року по 19 січня 2023 року включно в сумі 488292,18 грн (1677,98 грн х 291 робочий день), де 1677,98 грн середньоденний заробіток позивача, 291 кількість робочих днів затримки розрахунку.

Разом з тим, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, що міститься у ст.13 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 листопада 2021 року по 19 січня 2023 року включно в сумі 300000 грн. Суд зазначає, що підстав для зменшення суми середнього заробітку суд не вбачає, оскільки Законом України № 2352-1Х від 01.07.2022 внесено зміни у ст.117 КЗпП України, якою розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні вже обмежений шістьма місяцями, а тому підстав для повторного зменшення суми середнього заробітку немає.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову сплачений позивачем судовий збір в сумі 968,96 грн необхідно покласти на відповідача (а.с.1). Недоплачена позивачем сума судового збору в сумі 1431,04 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Відповідно до ст.ст.47, 94, 115-117 КЗпП України, ст.ст.1, 24 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст.4, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (м. Київ, Шевченківський район, вулиця Хмельницького Богдана, 64, ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30листопада 2021року по19січня 2023року включно в сумі 300 000 (трьохсот тисяч) гривень 00 копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, на відшкодування сплаченого судового збору 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (м. Київ, Шевченківський район, вулиця Хмельницького Богдана, 64, ЄДРПОУ 32281519) в дохід держави недоплачений судовий збір в розмірі 1431 (однієї тисячі чотирьохсот тридцяти однієї) гривні 04 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції за правилами ст.ст.354, 355 ЦПК України.

Суддя Г.В. Назаренко